Постанова

від 10.06.2020 по справі 911/2910/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р. м.Київ Справа№ 911/2910/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.06.2020 року у справі №911/2910/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Матюші"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2019

у справі №911/2910/17 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Матюші"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК ім. Щорса"

про усунення перешкод у користуванні майном.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Матюші" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "СВК ім. Щорса"; далі - відповідач), в якому просить усунути перешкоди у користуванні єдиним масивом земельних ділянок шляхом зобов`язання сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса звільнити єдиний масив земельних ділянок загальною площею 128 га у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, до складу якого входять земельні ділянки за такими кадастровими номерами: 3220485100:01:013:0087; 3220485100:01:013:0073; 3220485100:01:013:0077; 3220485100:01:013:0064; 3220485100:01:013:0082; 3220485100:01:013:0068; 3220485100:01:013:0086; 3220485100:01:013:0074; 3220485100:01:013:0080; 3220485100:01:013:0066; 3220485100:01:013:0085; 3220485100:01:013:0084; 3220485100:01:013:0070; 3220485100:01:013:0075; 3220485100:01:013:0053; 3220485100:01:013:0049; 3220485100:01:013:0067; 3220485100:01:013:0057; 3220485100:01:013:0043; 3220485100:01:013:0071; 3220485100:01:013:0062; 3220485100:01:013:0065; 3220485100:01:013:0039; 3220485100:01:013:0069; 3220485100:01:013:0041; 3220485100:01:013:0024; 3220485100:01:013:0040; 3220485100:01:013:0042; 3220485100:01:013:0044; 3220485100:01:013:0030; 3220485100:01:013:0047; 3220485100:01:013:0059; 3220485100:01:013:0072; 3220485100:01:013:0031; 3220485100:01:013:0045; 3220485100:01:013:0025; 3220485100:01:013:0076; 3220485100:01:013:0078; 3220485100:01:013:0079; 3220485100:01:013:0037; 3220485100:01:013:0055; 3220485100:01:013:0032; 3220485100:01:013:0029; 3220485100:01:013:0083; 3220485100:01:013:0061; 3220485100:01:013:0081; 3220485100:01:013:0060; 3220485100:01:013:0056; 3220485100:01:013:0054; 3220485100:01:013:0052; 3220485100:01:013:0051; 3220485100:01:013:0050; 3220485100:01:013:0048; 3220485100:01:013:0046; 3220485100:01:013:0033; 3220485100:01:013:0034; 3220485100:01:013:0035; 3220485100:01:013:0036; 3220485100:01:013:0038; 3220485100:01:013:0028; 3220485100:01:013:0027; 3220485100:01:013:0026; 3220485100:01:013:0058; 3220485100:01:013:0063, що належить на праві власності позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в квітні та в травні 2017 року позивач придбав за договорами купівлі-продажу земельних ділянок єдиний масив земельних ділянок загальною площею 128 га в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Ці земельні ділянки входять до складу земельної ділянки загальною площею 411,2 га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА від 04.12.1995 № 46 та Державного акта серія І-КВ №001537 від 07.06.1996 надана в постійне користування КСП імені Щорса.

Позивач зазначав, що в подальшому його працівники виявили на придбаному земельному масиві посіви соняшнику, які, як було встановлено в ході проведення слідчих дій у межах кримінального провадження №12017110030003551, були засіяні та оброблялися відповідачем. Листом від 21.07.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою звільнити масив земельних ділянок. За зверненням позивача 18.09.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої було встановлено, що посіви та збирання урожаю соняшнику на земельних ділянках, придбаних позивачем, проведено СВК ім. Щорса.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 у справі №911/2910/17, позов задоволено.

Вказані судові рішення мотивовані посиланнями на використання відповідачем земельних ділянок, які належать на праві приватної власності позивачу за відсутності будь-яких правових підстав, тому відповідно до приписів ст.391 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачу своїм майном.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що після реорганізації КСП ім. Щорса право користування земельною ділянкою на підставі Державного акта серія І-КВ №001537 від 07.06.1996 припинено, тому правонаступником КСП ім. Щорса - Сільськогосподарським виробничим кооперативом ім. Щорса не набуто право постійного користування 411,2 га землі (в адміністративних межах Яблунівської сільської ради 283,2 га та в межах Пилипчанської сільської ради 128 га Білоцерківського району Київської області).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2018 у справі № 911/2910/17 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення суд касаційної інстанції вказав на те, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно встановити чи мав місце факт припинення права користування КСП ім. Щорса землями, наданими йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-КВ № 001537 від 07.06.1996 та підстави набуття у власність спірної земельної ділянки позивачем.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2019 у справі №911/2910/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги. Також суд першої інстанції встановив відсутність факту припинення права користування КСП ім. Щорса землями, наданими йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-КВ № 001537 від 07.06.1996.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2019 у справі №911/2910/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також скаржник наголошує, що судом першої інстанції не було досліджено належним чином факт зайняття відповідачем належних йому земельних ділянок, що підтверджено актом перевірки від 18.09.2017, матеріалами кримінального провадження № 12017110030003551, листом голови Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 07.02.2017, зважаючи на об`єктивну неможливість підтвердження цього факту іншими доказами, ніж ті, що було надано позивачем.

Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про визнання встановленими обставин здійснення відповідачем обробітку саме земельних ділянок, вказаних у Державному акті серія І-КВ №001537 від 07.06.1996, оскільки зібрані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують факт користування відповідачем масивом земельних ділянок,які належать позивачу. Також скаржник наголошує на відсутності у відповідача права постійного користування земельною ділянкою відповідно до Державного акта серія І-КВ №001537 від 07.06.1996

Скаржник також вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі нового розгляду справи, визначених судом касаційної інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2020, справу №911/2910/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Матюші" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2019 у справі №911/2910/17 та розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Матюші" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2019 у справі №911/2910/17 призначено на 25.03.2020 о 14:00 год.

13.03.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 повідомлено учасників справи №911/2910/17, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент Матюші на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2019 не відбудеться 25.03.2020, з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 повідомлено учасників справи №911/2910/17, що судове засідання відбудеться 10.06.2020 о 13 год. 55 хв.

10.06.2020 представник скаржника в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

Представник відповідача в даному судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарг та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.05.2017 між ОСОБА_1 , як продавцем, від імені якого діє Какурін Андрій Олексійович та позивачем, як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений Малькевичем П.В., державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області, зареєстрованим в реєстрі за №1950, відповідно до умов якого продавець передає майно у власність покупця, тобто продає, а покупець приймає майно і сплачує за нього грошову суму, тобто купує належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 2,0000 гектара, яка належить продавцю на підставі наказу про надання у власність земельної ділянки, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області 14.04.2017 №10-6339/15-17-сг. Право власності продавця зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.04.2017, номер запису про право власності 20143759, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1218923532204. Згідно з пунктом 1.4 цього договору кадастровий номер земельної ділянки 2,0000 га - 3220485100:01:0130063.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №88440258 земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:01:0130063 належить на праві приватної власності позивачу з 30.05.2017 (дата державної реєстрації).

26.04.2017 між ОСОБА_3 , як продавцем, та позивачем, як покупцем, був укладений ряд договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчених Зимою Н.Ф. , приватним нотаріусом Київської міського нотаріального округу, відповідно до умов яких продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) земельні ділянки, без зміни їхніх меж та цільового призначення і сплачує за них грошову суму у порядку та на умовах передбачених договорами. Зокрема договори купівлі продажу укладені щодо таких земельних ділянок: 3220485100:01:013:0041, 3220485100:01:013:0042, 3220485100:01:013:0043, 3220485100:01:013:0031, 3220485100:01:013:0027, 3220485100:01:013:0032, 3220485100:01:013:0044, 3220485100:01:013:0045, 3220485100:01:013:0046, 3220485100:01:013:0047, 3220485100:01:013:0048, 3220485100:01:013:0049, 3220485100:01:013:0050, 3220485100:01:013:0051, 3220485100:01:013:0052, 3220485100:01:013:0053, 3220485100:01:013:0054, 3220485100:01:013:0055, 3220485100:01:013:0056, 3220485100:01:013:0057, 3220485100:01:013:0058, 3220485100:01:013:0059, 3220485100:01:013:0060, 3220485100:01:013:0061, 3220485100:01:013:0064, 3220485100:01:013:0062, 3220485100:01:013:0065, 3220485100:01:013:0033, 3220485100:01:013:0025, 3220485100:01:013:0029, 3220485100:01:013:0028, 3220485100:01:013:0036, 3220485100:01:013:0037, 3220485100:01:013:0038, 3220485100:01:013:0039, 3220485100:01:013:0024, 3220485100:01:013:0034, 3220485100:01:013:0030, 3220485100:01:013:0026, 3220485100:01:013:0035, 3220485100:01:013:0040, 3220485100:01:013:0066, 3220485100:01:013:0067, 3220485100:01:013:0068, 3220485100:01:013:0069, 3220485100:01:013:0070, 3220485100:01:013:0071, 3220485100:01:013:0072, 3220485100:01:013:0073, 3220485100:01:013:0074, 3220485100:01:013:0075, 3220485100:01:013:0076, 3220485100:01:013:0077, 3220485100:01:013:0078, 3220485100:01:013:0079, 3220485100:01:013:0080, 3220485100:01:013:0081, 3220485100:01:013,0082, 3220485100:01:013:0083, 3220485100:01:013:0084, 3220485100:01:013:0085, 3220485100:01:013:0086, 3220485100:01:013:0087.

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказані вище земельні ділянки належать на праві приватної власності позивачу з 26.04.2017 (дата державної реєстрації).

У відповідності до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, а саме земельними ділянками, на підставі ст.391 Цивільного кодексу України.

За вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення особою (відповідачем) перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Відповідач заперечуючи проти позову, посилається на те, що жодних земельних ділянок, які б належали позивачу, він не займав, та вказує, що здійснює обробіток, посів, вирощування та збирання врожаю виключно із земельних ділянок, на які він має речові права.

На підтвердження наявності речових прав на земельну ділянку у межах населеного пункту, відповідач надав Державний акт від 07.06.2016 серії І-КВ № 001537, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10п.

Вказаний державний акт видано на підставі розпорядження Білоцерківської РДА від 04.12.1995 № 46.

Відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА № 46 від 04.12.1995 КСП ім. Щорса, правонаступником якого є СВК ім. Щорса, передано у постійне користування 411,2 гектарів землі, в адміністративних межах Яблунівської сільської ради 283,2 га та в межах Пилипчанської сільської ради 128 га Білоцерківського району Київської області.

Звертаючись з даним позовом до господарського суду позивач посилався на те, що після реорганізації КСП ім. Щорса, СВК ім. Щорса не набуло права постійного користування землею за державним актом від 07.06.2016 серії І-КВ № 001537 і навіть не могло його набути як правонаступник КСП ім. Щорса.

Скеровуючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 зазначив, що на законодавчому рівні було чітко визначено підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, відтак - судам належало достеменно встановити як факт і підстави вибуття спірної земельної ділянки із постійного користування КСП ім. Щорса в установленому вищезазначеним законом порядку, так і подальше її набуття позивачем. Зазначені обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій та не можуть бути встановлені судом касаційної інстанції враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, проте їх встановлення є суттєвим для правильного вирішення даного спору виходячи із предмета та підстав позову.

Також у постанові від 31.07.2019 Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно встановити чи мав місце факт припинення права користування КСП ім. Щорса землями, наданими йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-КВ № 001537 від 07.06.1996 та підстави набуття у власність спірної земельної ділянки позивачем, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

У відповідності до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державний акт на право постійного користування землею від 07.06.1996 серія І-КВ № 001537 зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10п відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11).

Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення п. 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому, Конституційний Суд України вказав на наступне: встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України; громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою; пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням ч. 4 ст. 13, ч. 2 ст. 14, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 41 Конституції України.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак, у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов`язок та строк вчинення дій, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 по справі №907/916/17.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі Державного акта від 07.06.1996) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Відповідно до статуту СВК ім. Щорса, прийнятого установчими зборами засновників кооперативу протокол №1 від 04.02.2000, Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса (далі КСП ім. Щорса) перереєстроване в Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Щорса Білоцерківською районною державною адміністрацією 06.03.2000.

Пунктом 1.1 цього Статуту визначено, що СВК ім. Щорса є добровільним об`єднанням засновників фізичних осіб, створений на основі членства, об`єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській діяльності для виробництва, заготовки, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції і товарів та діє на засадах підприємництва, приватної власності, взаємодопомоги та економічного співробітництва.

Кооператив створено на основі заяв засновників і є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса.

Відповідно до розділу 7 ("Власність, майно, фінанси та земля кооперативу") цього Статуту члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу, як пайовий внесок у порядку, визначеному земельним кодексом України; землі передаються членами кооперативу на підставі земельних актів або сертифікатів, що засвідчують право володіння з відповідним документальним оформленням і належать кооперативу на праві колективного оперативного користування або власності (п.п. 7.1, 7.11 Статуту).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.06.2018 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи СВК ім. Щорса (ідентифікаційний код 03755452) за рішенням засновників, а також внесено запис про юридичну особу - правонаступника ТОВ "СВК ім. Щорса".

Статтею 27 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 06.03.2000 (перереєстрація КСП ім. Щорса в СВК ім. Щорса) було визначено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених п.п.1 - 8 ч.1 та ч.3 цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому п.9 ч.1 цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

У відповідності до ст.37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (у редакції, чинній на час реорганізації КСП ім.Щорса) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній на час реорганізації КСП ім. Щорса) ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Відповідно до діючого на той час Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 25.05.1998, у разі зміни назви, організаційно-правової форми суб`єкта підприємницької діяльності, а також форми власності відбувалась лише перереєстрація такого суб`єкта.

Згідно з ст.31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції станом на час перереєстрації КСП ім. Щорса в СВК ім. Щорса) ліквідація та реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов`язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов`язки приєднаного підприємства. У разі поділу підприємства до нових підприємств, що виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства.

При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства (частина шоста цієї статті).

Підприємство може на добровільних засадах за рішенням загальних зборів перетворюватися в самостійні кооперативи, що створюються із госпрозрахункових підрозділів підприємства або окремих груп працівників. Вони наділяються правами розпоряджання продукцією та доходами, відкриття рахунку в банківських установах. До них переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Ці колективи можуть об`єднуватися в асоціації.

З огляду на що, припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 по справі №907/916/17.

До того ж Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1 ст.92 ЗК України).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК, визнано неконституційним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (у редакції чинній, на час звернення з даними позовом до суду) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 цього Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельним кодексом України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Ця позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Водночас припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі №922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17; від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18).

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності ЗК прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за положеннями чинного ЗК не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11).

Як встановлено судом, Державний акт на право постійного користування землею І-КВ № 001537, виданий Білоцерківською районною державною адміністрацією 07.06.1996 Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Щорса с. Яблунівка у тому, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 411,2 га землі в межах згідно з планом землекористування для сільськогосподарського виробництва відповідно до розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 04.12.1995 № 46, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10п.

Відповідно до Статуту СВК ім. Щорса, прийнятого установчими зборами засновників кооперативу протокол № 1 від 04.02.2000, КСП ім. Щорса перереєстроване в СВК ім. Щорса Білоцерківською районною державною адміністрацією 06.03.2000. З 15.06.2018 правонаступником СВК ім. Щорса зареєстровано ТОВ "СВК ім. Щорса".

Докази прийняття відповідною місцевою радою рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою наданою відповідно до

Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 001537 відсутні.

Відтак, право постійного користування землею відповідно до Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 001537 від 07.06.1996 станом на час виникнення спірних правовідносин не було припинено.

Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11.03.2020 по справі №907/475/17.

Більше того, колегією суддів встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2019 по справі №911/1639/19, яке набрало законної сили 26.12.2019, відмовлено позивачу в задоволенні позову про визнання недійсним правочин щодо передачі від сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса до товариства з обмеженою відповідальністю СВК ім. Щорса права постійного користування землею відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №001537 від 07.06.1996, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10п, оформлений передавальним актом від 04.04.2018 між сільськогосподарським виробничим кооперативом імені Щорса та товариством з обмеженою відповідальністю СВК ім. Щорса .

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, Господарським судом Київської області розглядалася справа №911/1502/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент Матюші до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК ім. Щорса" про стягнення 2780266,50 грн, в рахунок відшкодування заподіяних збитків.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №911/1502/18, у задоволенні позову відмовлено.

Колегією суддів встановлено, що постановою Верховного Суду від 26.05.2020 рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №911/1502/18 залишено без змін.

Так, судами в межах справи №911/1502/18 та №911/1639/19 з урахування висновоку експертів №1229/19-41/15831-15894/19-41 від 12.06.2019 встановлено, що земельні ділянки, належні на праві власності позивачу, не накладаються на земельну ділянку, передану КСП імені Щорса у постійне користування на підставі розпорядження Білоцерківської РДА № 46 від 04.12.1995 та Державного акта від 07.06.2016 серії І-КВ № 001537.

В силу положень ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на що, обставини встановлені господарськими судами в межах справи №911/1502/18 та №911/1639/19 не доказуються при розгляді даної справи.

При цьому, позивач стверджує, що цей факт не свідчить про необґрунтованість позовних вимог, оскільки факт відсутності накладення Масиву земельних ділянок та земель, на які КСП ім. Щорса видано Державний акт, жодним чином не спростовує той факт, що відповідач займає і користується Масивом земельних ділянок позивача.

На підтвердження факту вчинення відповідачем перешкод позивачу в користуванні земельними ділянками, які належать останньому на праві власності, позивач, зокрема посилався на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 18.09.2017 № 224-ДК/161/АП/09/01/-1, складений Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Як вказано у зазначеному акті, проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства на земельних ділянках, які розміщені на адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

При перевірці встановлено, що станом на 18.09.2017 земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 128га розміщені в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області для ведення особистого селянського господарства та належать позивачу на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок загальною площею 128га у складі 64 земельних ділянок (по 2га кожна): 3220485100:01:013:0063, 3220485100:01:013:0041, 3220485100:01:013:0042, 3220485100:01:013:0043, 3220485100:01:013:0031, 3220485100:01:013:0027, 3220485100:01:013:0032, 3220485100:01:013:0044, 3220485100:01:013:0046, 3220485100:01:013:0047, 3220485100:01:013:0048, 3220485100:01:013:0049, 3220485100:01:013:0050, 3220485100:01:013:0051, 3220485100:01:013:0052, 3220485100:01:013:0053, 3220485100:01:013:0054, 3220485100:01:013:0055, 3220485100:01:013:0056, 3220485100:01:013:0057, 3220485100:01:013:0058, 3220485100:01:013:0059, 3220485100:01:013:0060, 3220485100:01:013:0061, 3220485100:01:013:0064, 3220485100:01:013:0062, 3220485100:01:013:0065, 3220485100:01:013:0033, 3220485100:01:013:0025, 3220485100:01:013:0029, 3220485100:01:013:0028, 3220485100:01:013:0036, 3220485100:01:013:0037, 3220485100:01:013:0038, 3220485100:01:013:0039, 3220485100:01:013:0024, 3220485100:01:013:0034, 3220485100:01:013:0030, 3220485100:01:013:0026, 3220485100:01:013:0035, 3220485100:01:013:0040, 3220485100:01:013:0066, 3220485100:01:013:0067, 3220485100:01:013:0068, 3220485100:01:013:0069, 3220485100:01:013:0070, 3220485100:01:013:0071, 3220485100:01:013:0072, 3220485100:01:013:0073, 3220485100:01:013:0074, 3220485100:01:013:0075, 3220485100:01:013:0076, 3220485100:01:013:0077, 3220485100:01:013:0078, 3220485100:01:013:0079, 3220485100:01:013:0080, 3220485100:01:013:0081, 3220485100:01:013,0082, 3220485100:01:013:0083, 3220485100:01:013:0084, 3220485100:01:013:0085, 3220485100:01:013:0086, 3220485100:01:013:0087, 3220485100:01:013:0045.

У даному акті зазначено, що: вказані земельні ділянки входять до складу земельної ділянки площею 411,2га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА від 04.12.1995 № 46 надана у постійне користування КСП ім. Щорса; Державний акт від 07.06.2016 серія І-КВ №001537, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10п; інформація щодо припинення права користування землею відповідно до вказаного Державного акта у міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутня; згідно відомостей Національної кадастрової системи вказана вище земельна ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі; зі слів директора СВК ім. Щорса, в особі Пономаренка Б.О. , посіви та збирання урожаю сільськогосподарської культури (соняшник) на вищевказаних земельних ділянках проведено СВК ім. Щорса.

Отже, під час перевірки факт посіву та збирання врожаю на земельних ділянках позивача фактично не встановлено особами, які проводили перевірку, а інформація про те, що посів та збирання врожаю із земельних ділянок відповідача занесена до акту із слів директора СВК ім. Щорса Пономаренка Б.О.

Також, у даному акті зазначено, що вказані земельні ділянки входять до складу земельної ділянки площею 411,2га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА від 04.12.1995 № 46 надана у постійне користування КСП ім. Щорса, тоді як позивач під час нового розгляду справи вже стверджував, що відповідач вийшов за межі земельної ділянки у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, що відображена в державному акті № 21.

Посилання позивача на копії протоколів допиту свідка ОСОБА_5 (у 2017 році голова правління СВК ім. Щорса) від 25.07.2017 та від 09.02.2018 , як доказ того, що відповідачем обробляється та засівається єдиний масив земельних ділянок позивача, судом не приймаються, оскільки з відповідних документів вбачається, що відповідна фізична особа вказала, що ТОВ "СВК ім. Щорса" на підставі вищевказаного Державного акта та договорів оренди використовує земельні ділянки, що не підтверджує використання саме земельних ділянок позивача. Так, відповідна особа вказує, що дізналось про те, що "Ресіліент Матюші " є власником такої земельної ділянки від працівників поліції. Отже, така особа не підтверджує використання позивачем земельних ділянок позивача, а лише вказує на правомірність користування земельними ділянками, наданими у відповідності з актом та договорами. Крім того, в зазначених свідченнях жодним чином не зазначені кадастрові номери земельних ділянок, про які веде мову свідок, або кадастрові номери земельних ділянок, які знаходяться в користуванні позивача, і що ці земельні ділянки накладаються.

Надана позивачем довідка Пилипчанської сільської ради № 46/02-15 від 07.02.2017, яку позивач надає у підтвердження заявлених вимог, підтверджує використання відповідачем земельної ділянки площею 128 га на території сільської ради за Державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №001537, однак, не підтверджує того факту, на який вказує позивач, що відповідач зібрав врожай саме із його земельних ділянок та використовує саме його ділянки.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів використання відповідачем земельних ділянок, які належать на праві власності саме позивачу.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції обставин бездіяльності працівників правоохоронних органів стосовно розслідування кримінального провадження та неможливості зафіксування факту незаконного збирання відповідачем врожаю на земельних ділянках позивача не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки за змістом статей 13, 74 ГПК України обов`язок доведення обставин щодо створення відповідачем перешкод позивачу у користуванні своїм майно покладений на останнього.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції вийшов за межі нового розгляду справи, визначених судом касаційної інстанції, колегією суддів відхиляються, оскільки при прийнятті оскаржуваного судового рішення враховано вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції 31.07.2019, та були виконані.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Матюші" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2019 у справі №911/2910/17 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2019 у справі №911/2910/17 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресіліент Матюші".

4.Матеріали справи №911/2910/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено та підписано 17.06.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко