Постанова

від 02.06.2020 по справі 265/2410/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1654/20

265/2410/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„02" червня 2020 року місто Маріуполь Донецької області

Єдиний унікальний номер 265/2410/19

Номер провадження 22-ц/804/1654/20

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.

за участю секретаря: Сікори М.М.

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2

відповідачі - Департамент освіти Маріупольської міської ради, КЗ Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради Донецької області

треті особи - управління Служба у справах дітей Маріупольської міської ради, КЗ Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 15 Маріупольської міської ради Донецької області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційні скарги Департаменту освіти Маріупольської міської ради та комунального закладу Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради Донецької області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року головуючого судді Мельник І.Г. зі складанням повного тексту судового рішення 02 березня 2020 року по цивільній справі про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом до Департаменту освіти Маріупольської міської ради, комунального закладу Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 (далі-МНВК № 48) , ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що вона є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком якої ОСОБА_3 вони мешкали разом за адресою : АДРЕСА_1 з 2004 року по травень 2016 року . 21 лютого 2015 року, під час сумісного проживання, між нею та ОСОБА_3 було укладено договір щодо виконання батьківських прав, де п.1.3. цього договору визначено місце проживання доньки за фактичним місцем проживання ОСОБА_3 , а саме за адресою : АДРЕСА_1 . Пункт 1.2. договору про окреме проживання матері та дитини, фактично не виконувався, оскільки всі вони мешкали за вищевказаною адресою . У травні 2016 року сімейні стосунки між нею та ОСОБА_3 припинились, та з 22 травня 2016 року вони з донькою переїхали проживати за місцем її реєстрації: АДРЕСА_2 .

З 01 вересня 2017 року до 06 листопада 2018 року донька навчалась у МНВК № 48 .

06 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_3 , зловживаючи своїми батьківськими правами, проти волі дитини, посилаючись на п. 1.3. договору, яким місце проживання дитини визначено за фактичним місцем проживання батька за адресою : АДРЕСА_1 , де він фактично не мешкав з червня 2017 року , забрав документи доньки із школи № 48 та передав їх до школи № 15 м. Маріуполя за своїм фактичним місцем проживання за адресою : АДРЕСА_3 . Вона з цього приводу висловлювала незгоду, але директор МНВК № 48 Борисенко Л.С. віддала ОСОБА_3 документи доньки для переводу до школи № 15, яка знаходиться на відстані 20 км від фактичного їх з донькою місця проживання, що робить неможливим, з її боку, щоденно привозити дитину на навчання, оскільки вона працює з 08-00 години. Зайняття в школі також починаються о 08-00 години. Разом з тим вона, як могла, намагалася організувати можливість навчання дитини та за 1 семестр донька була атестована, але її показники та оцінки з деяких предметів були нижче за попередні результати, що дуже засмутило доньку, тому що вона прагнула стати відмінницею.

Діючи в інтересах малолітньої дитини, вона намагалася організувати їй повноцінне навчання за місцем її проживання та наступного дня, 07 листопада 2018 року особисто звернулась до директора МНВК № 48 Борисенко Л.С. із заявою про зарахування її малолітньої доньки - ОСОБА_5 до школи. Крім того, 14 листопада 2018 року, 19 листопада 2018 року, 26 листопада 2018 року, 05 грудня 2018 року, 28 січня 2019 року, 07 лютого 2019 року нею були подані письмові звернення з цього ж приводу.

Директором Борисенко Л.С. їй було відмовлено у зарахуванні її доньки до МНВК № 48 з тих підстав, що існує договір від 21 лютого 2015 року, та вона має отримати згоду батька на зарахування доньки до школи № 48.

13 листопада 2018 року вона зверталась до начальника Департаменту освіти Маріупольської міської ради із заявою про порушення права дитини на отримання освіти. Відповідно до відповіді від 23 листопада 2018 року, директор Департаменту освіти ОСОБА_6 запропонувала їй надати рішення суду або договір між батьками, який встановлює місце проживання дитини разом з матір`ю за адресою, що знаходиться на території обслуговування МНВК № 48 для можливості зарахування її доньки - ОСОБА_7 до даного учбового закладу.

05 лютого 2019 року вона зверталася до в.о. директора Департаменту науки та освіти Донецької обласної державної адміністрації зі скаргою на дії працівників Департаменту освіти . Відповіддю від 18 лютого 2019 року їй було роз`яснено право звернення до суду. Вважає, зазначені дії відповідачів такими, що спричинили моральну шкоду її малолітній доньці ОСОБА_8 , оскільки починаючи з 07 листопада 2018 року у дитини повністю змінився життєвий уклад, вона вимушена навчатися у навчальному закладі, який знаходиться за 20 км від її фактичного місця проживання, її зірвали посеред учбового року з учбового закладу, де у неї склались добрі стосунки з учнями та педагогами, у доньки був повністю змінений учбовий процес та розклад дня, вона не мала повноцінного 8-годинного сну та зменшився її час на відпочинок. В неї зараз перехідний період, у зв`язку з чим організм і без того має великі фізіологічні та психічні навантаження, а до цього ще додаються хвилювання з приводу навчання, яких можна було уникнути. Відповідачами порушено право її малолітньої доньки ОСОБА_5 на отримання освіти у найбільш доступному та наближеному до її місця проживання учбовому закладі - МНВК № 48.

Просила визнати неправомірною відмову Департаменту освіти Маріупольської міської ради та МНВК № 48 в зарахуванні її доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до МНВК № 48 ; визнати право ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на здобуття повної загальної середньої освіти в МНВК № 48 ; зобов`язати керівника МНВК № 48 надати ОСОБА_1 письмову відповідь ,у тому числі шляхом надсилання її сканованої копії на електронну пошту заявника, про наявність чи відсутність вільних місць у певному класі, та, відповідно, можливість чи неможливість зарахування її доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до певного класу , у відповідності до п. 1 розділу ІІІ Порядку, затвердженого наказом № 367 від 16 квітня 2018 року; стягнути з відповідачів на користь малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду у розмірі 15 000 грн. по 5000 грн. з кожного ; стягнути з відповідачів на її користь понесені нею судові витрати за надання правничої допомоги.

Ухвалою суду першої інстанції від 23 жовтня 2019 року відповідача ОСОБА_3 було виключено з числа відповідачів у зв`язку зі смертю останнього 23 червня 2019 року та залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 в частині : визнання права малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на здобуття повної загальної середньої освіти в МНВК № 48 ; зобов`язання керівника МНВК № 48 надати ОСОБА_1 письмову відповідь ,у тому числі шляхом надсилання її сканованої копії на електронну пошту заявника, про наявність чи відсутність вільних місць у певному класі, та, відповідно, можливість чи неможливість зарахування її доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до певного класу , у відповідності до п. 1 розділу ІІІ Порядку, затвердженого наказом № 367 від 16 квітня 2018 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 задоволено.

Визнано неправомірною відмову Департаменту освіти Маріупольської міської ради та комунального закладу Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 в зарахуванні малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Маріупольського навчально-виховного комплексу Ліцей-школа № 48 .

Стягнуто з Департаменту освіти Маріупольської міської ради та з комунального закладу Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 - на користь малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. з кожного; - на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 7000 грн. по 3500 грн. з кожного; - в дохід держави судовий збір в розмірі 1536, 80 грн. по 768,40 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі директор МНВК № 48 просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначено, що до МНВК № 48 учениця 6-Б класу ОСОБА_2 прибула з ЗОШ № 42 м. Маріуполя, згідно заяви матері ОСОБА_1 , дитина мешкала з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що не належить до мікрорайону обслуговування МНВК № 48, але прохання матері зарахувати дитину в їх навчальний заклад було задоволено.

05 листопада 2018 року до школи звернувся батько ОСОБА_2 та повідомив про існування договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Куркчі Г.І. (надалі - Договір), в якому зазначено, що місцем проживання дитини - визначено місце проживання батька, з урахуванням ст. 204 ЦК України та нотаріальної практики укладання таких договорів, оскільки даний договір не визнаний судом недійсним, адміністрацією закладу було прийнято до уваги положення даного договору.

Також, батько - ОСОБА_3 надав заяву про недопущення з боку працівників МНВК - № 48 незаконних дій ОСОБА_1 по відношенню до його доньки ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько дівчинки, ОСОБА_3 , надав заяву про переведення доньки до ЗОШ № 15, за місцем свого проживання : АДРЕСА_3 , та підтвердження про можливість зарахування ОСОБА_2 до ЗОШ № 15.

З підстав визначених у Законах України Про освіту , Про загальну середню освіту , Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 16 квітня 2018 року № 367 (далі -Порядок № 367) , вказану заяву було задоволено. Вказано, що при зарахуванні ОСОБА_2 до МНВК № 48 мати дитини повідомила інформацію про дитину та про місце проживання дитини, зазначивши його як : АДРЕСА_2 , протягом навчання дитини у закладі, мати не повідомляла адміністрацію закладу про зміну місця проживання дитини. До того ж, під час батьківських зборів 13 вересня 2018 року, мати ОСОБА_2 - ОСОБА_1 власноруч в анкеті для батьків у письмовій формі вказала місцем проживання дитини, власну адресу проживання: АДРЕСА_2 , що відповідно до Переліку територій обслуговування за закладами загальної середньої освіти Приморського району, затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради Про організацію роботи щодо обліку дітей шкільного віку та учнів у місті Маріуполі від 15 серпня 2018 року № 360, до території обслуговування МНВК № 48 не входить. Про існування вищезазначеного договору, ОСОБА_1 , на час зарахування дитини ОСОБА_2 до навчального закладу, від адміністрації школи, приховала, чим порушила п. 13 розділу 1 Порядку № 367 , внаслідок чого, ні класному керівнику, ні адміністрації школи не було відомо про ситуацію з визначеним самими батьками місцем проживання дитини до моменту звернення батька дитини з повідомленням про існування вказаного договору. Крім того, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру , зазначають, що ОСОБА_1 ані навчальному закладу, ані суду, не надала документ про зареєстроване місце проживання дитини.

Зауважено, що до повноважень МНВК № 48 та його посадових осіб не входять питання визначення місця проживання дитини, тому при прийняті рішень МНВК № 48 керувався виключно чинним законодавством та наданими батьками відомостями та підтверджуючими документами. А тому до листопада 2018 року місцем проживання ОСОБА_2 заклад, на підставі наданих матір`ю дитини документів та відомостей, вважав адресу: АДРЕСА_2 , що не є територією обслуговування МНВК № 48.

У листопаді 2018 року, коли до закладу надійшли документи про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 за місцем проживання батька - ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_3 , місцем проживання дитини - ОСОБА_2 , заклад став вважати місце проживання батька. Наданий матір`ю дитини витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 серпня 2018 року. є свідченням набуття майна у власність, але не є підтвердженням визначення місця проживання дитини за адресою розташування майна.

Зазначено, що висновок суду, стосовно обізнаності навчального закладу про фактичне проживання дитини з матір`ю за адресою : АДРЕСА_4 , не відповідає обставинам справи, є хибним та таким що не обґрунтований відповідно до вимог норм матеріального законодавства, тому має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Також, позиція суду першої інстанції щодо відмови МНВК № 48 ОСОБА_1 в зарахуванні ОСОБА_2 до закладу не є обґрунтованою, оскільки навчальним закладом було надано відповідь на заяви ОСОБА_1 з приводу зарахування ОСОБА_2 до даного закладу освіти, яка містить інформацію про наявність вільних місць в 6-х класах МНВК № 48, а також роз`яснення щодо прохання надати документи, відповідно до Порядку № 367, з метою розгляду можливості зарахування дитини до закладу освіти.

Тобто, даний лист не містить відмови в зарахуванні ОСОБА_2 до МНВК № 48. При цьому, ОСОБА_1 не зверталась до ЗОШ № 15, ученицею якої була ОСОБА_2 , з письмовою заявою про переведення дитини до МНВК № 48.

Звернуто увагу суду, що ОСОБА_2 було переведено до МНВК № 48 зі СШ № 42, адміністрація СШ № 42 була обізнана про договір між батьками щодо місця проживання дитини та розподілу батьківських обов`язків щодо забезпечення здобуття освіти ОСОБА_2 .

Зокрема, в матеріалах справи наявні наступні документи: заява батька дитини ОСОБА_3 від 06 червня 2016 року до СШ № 42 з проханням не видавати без його письмової згоди ОСОБА_1 документи ОСОБА_2 у зв`язку з договором, про який було зазначено вище. Також, наявна заява ОСОБА_3 від 15 липня 2017 року до СШ № 42 з проханням видати документи його доньки ОСОБА_2 для переведення дитини до закладу освіти № 48. Таким чином, батьки були обізнані про порядок переведення дитини між закладами освіти у зв`язку з договором, та переведення ОСОБА_2 з СШ № 42 до МНВК № 48, вчинені закладами освіти дії, ОСОБА_1 не оспорювала.Таким чином,судом першої інстанції було зроблено хибний висновок про відмову МНВК № 48 в зарахуванні ОСОБА_2

МНВК № 48 також вважає необгрунтованим рішення суду в частині стягнення моральної шкоди та визначенні її розміру. У зв*язку з тим,що МНВК № 48 не було допущено незаконних дій щодо ОСОБА_2 МНВК № 48 діяв виключно відповідно до вимог чинного законодавства,відсутні підстави для стягнення моральної шкоди . Позивачем протягом судових засідань та у позовній заяві не наведено доказів спричинення моральної шкоди ОСОБА_2 діями МНВК № 48. Також, звертають увагу суду, що позивач під час розгляду справи зазначала про те, що дії батька дитини - ОСОБА_3 , щодо переведення доньки ОСОБА_2 з МНВК № 48 до ЗОШ №15 є недоцільними і незаконними. Однак, жодних заяв про визнання саме цих дій незаконними позивачем подано не було. Навчальний заклад не може відповідати за дії батька ОСОБА_3 щодо переведення дитини, оскільки , відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України Про загальну середню освіту , який був чинний на час переведення, відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків. І висновок суду про те, що дитина поза її волею була переведена з МНВК № 48 до ЗОШ № 15 як підстава для відшкодування моральної шкоди з боку МНВК №48 є хибним, оскільки у даному випадку батьком дитини самостійно були реалізовані його повноваження щодо прийняття рішення про переведення дитини.Тобто позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди з боку МНВК № 48 та необхідності стягнення заявленого розміру її відшкодування. В даному випадку відсутні факти вчинення неправомірних дій з боку МНВК № 48. Більше того, навчальним закладом, вживались заходи щодо врегулювання спору між батьками з приводу місця навчання дитини.

В апеляційній скарзі департамент освіти Маріупольської міської ради просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те,що департамент освіти Маріупольської міської ради є виконавчим органом міської ради і здійснює свою діяльність відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування , Положення про Департамент освіти Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 25 червня 2018 року №7/32-2853, з урахуванням вимог Закону України Про освіту , до 18 березня 2020 року Закону України Про загальну середню освіту .

З урахуванням вимог законодавства, департамент освіти Маріупольської міської ради та інші органи місцевого самоврядування не мають права втручатись в академічну та організаційну діяльність закладів освіти, яка в межах чинного законодавства України здійснюється ними самостійно, з урахуванням вимог ст.19 Закону України Про загальну середню освіту вони не є учасником освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти. З посиланням на Порядок № 367, зазначають, що повноваження щодо прийняття рішення про зарахування або переведення до закладу загальної середньої освіти, або відмову про зарахування чи переведення, є виключною компетенцією керівника закладу освіти, у департаменту такі повноваження відсутні, тому спірне питання знаходиться поза межами їх компетенції, вони не є учасником правовідносин щодо зарахування та переведення дитини, а саме: ОСОБА_2 до закладу загальної середньої освіти, а тому не можуть бути порушниками прав, що виникають з цих відносин.

ОСОБА_1 не зверталася до департаменту освіти Маріупольської міської ради з заявою щодо переведення дитини з ЗОШ № 15 до МНВК № 48, у зв`язку з чим департаментом освіти Маріупольської міської ради не приймалось і не могло бути прийняте рішення про відмову в переведенні дитини між закладами освіти. Позивач зверталася до них з повідомленням про дії батька дитини, а також з проханням надати роз`яснення щодо порядку переведення дитини. В межах компетенції, департаментом було надано відповідь з роз`ясненнями положень чинного законодавства щодо порядку переведення дітей між закладами освіти, розгляд вказаних звернень та надані їй відповіді, відповідають порядку передбаченому Законом України Про звернення громадян . Позивачем не було заявлено скарг на дії посадових осіб ЗОШ № 15, які надали підтвердження про можливість зарахування дитини та зарахували ОСОБА_2 до закладу освіти на підставі заяви батька дитини - ОСОБА_3 . Щодо зазначення в рішенні суду першої інстанції, що представник відповідача, зокрема, департаменту освіти Маріупольської міської ради, погоджувався з тим, що був обізнаний відносно того, що фактично малолітня ОСОБА_2 мешкає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_4 , зазначають, що відповідач та його представник не були обізнані про вищезазначене і не виказували відповідної згоди. До того ж, зазначають, що у своєму зверненні до департаменту від 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 не надала жодних документів, які б підтверджували викладені в її позовній заяві обставини: не було надано акт про фактичне проживання, складений КСН Жемчужний від 30 жовтня 2018 року № 550; не було надано акти соціальних служб у справах дітей і центру соціальних служб для сім`ї та дітей Лівобережного району, на які ОСОБА_1 посилалась у своєму зверненні; предметом справи, на яку посилалась ОСОБА_1 у своєму зверненні, не було визначення місця проживання дитини і судом відповідне рішення не виносилось. Крім того, при підготовці відповіді на звернення позивача, був прийнятий до уваги договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року.

Також зазначають, що згідно з п. 5 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, батьки або інші законні представники зобов`язані були зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження, однак, ОСОБА_1 не надала ані департаменту освіти Маріупольської міської ради, ані суду, документ про зареєстроване місце проживання дитини. До повноважень департаменту та його посадових осіб не входять питання перевірки фактичного місцезнаходження дитини, тому при розгляді звернення вони керувалися виключно чинним законодавством та наданими підтверджуючими документами. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 серпня 2018 року, також департаменту ОСОБА_1 надано не було, до того ж, даний документ є свідченням набуття майна у власність, але не є підтвердженням визначення місця проживання дитини.

Лист Департаменту освіти не містить жодної відмови в переведенні ОСОБА_9 з ЗОШ № 15 до МНВК № 48, даний лист містить виключно роз`яснення щодо положень чинного законодавства з питань переведення дитини між закладами освіти на підставі даних, наданих ОСОБА_1 , як заявником, та документів, наданих батьком дитини ОСОБА_3 до МНВК № 48.

Звертають увагу суду, що ОСОБА_1 у своєму зверненні до департаменту освіти не висловлювала заяви департаменту освіти Маріупольської міської ради вчинити дії щодо переведення дитини з ЗОШ № 15 до МНВК № 48. Вказано, що лист департаменту освіти не є правовим актом ані нормативного, ані індивідуального характеру. Лист має лише роз`яснювальний, інформаційний характер і не встановлює правових норм. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації зі скаргою на відповідь департаменту освіти Маріупольської міської ради. При цьому, департаментом освіти і науки ДонОДА у відповіді на звернення ОСОБА_1 не міститься висновку щодо неправомірності відповіді департаменту освіти Маріупольської міської ради. Судом першої інстанції у рішенні також не наведено жодних висновків щодо того, що відповідь департаменту освіти Маріупольської міської ради, надана ОСОБА_1 на її звернення, не відповідає вимогам чинного законодавства. Також, відповідно до Положення про департамент освіти Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 25 червня 2018 року №7/32-2853, рішення департаменту освіти оформлюються відповідними наказами директора департаменту освіти Маріупольської міської ради у межах компетенції. Однак, жодних наказів та, відповідно, рішень департамент освіти Маріупольської міської ради з приводу зарахування ОСОБА_2 не приймав.

Згідно ст.19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування,їх посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі,в межах повноважень та у спосіб,що передбачені Конституцією та законами України.В межах визначених повноважень,департаментом освіти Маріупольської міської ради були надані роз*яснення позивачу щодо порядку зарахування та переведення дитини до закладу загальної середньої освіти згідно чинного законодавства України.

Щодо висновку суду першої інстанції, про те, що вина департаменту освіти Маріупольської міської ради полягає у тому, що вони є засновником МНВК № 48, а засновником закладу освіти має здійснюватися контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками, в тому числі місця проживання зазначили ,з посиланням на Закони України Про освіту та Про місцеве самоврядування , зазначено , що департамент освіти Маріупольської міської ради не є радою, яка може від імені територіальної громади приймати рішення про заснування закладу освіти. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником МНВК № 48 є Маріупольська міська рада Донецької області.

Посилаючись на Закон України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , Закон України Про освіту , Закон України Про загальну середню освіту вказують, що законом встановлено особливі вимоги щодо реалізації права особи на здобуття освіти, рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради Про організацію роботи щодо обліку дітей шкільного віку та учнів у місті Маріуполі від 15 серпня 2018 року № 360 затверджено перелік територій обслуговування за закладами загальної середньої освіти. Відповідно до ст. 18 Закону України Про загальну середню освіту , який діяв на час прийняття рішення та досліджуваних судом обставин, аналогічне рішення приймалось і раніше, зокрема, рішення виконавчого комітету міської ради від 21 липня 2010 № 247 Про затвердження Положення про порядок обліку дітей шкільного та старшого дошкільного віку в м. Маріуполі (втратило чинність у зв`язку з прийняттям рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради Про організацію роботи щодо обліку дітей шкільного віку та учнів у місті Маріуполі від 15.08.2018 №360). Лист департаменту освіти Маріупольської міської ради у відповідь на звернення ОСОБА_1 не містить ознак дискримінації, оскільки не обмежує права та свободи інших осіб, не надає необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за ознакою місця проживання, оскільки чинним законодавством встановлено особливу вимогу щодо реалізації права особи на освіту, також ОСОБА_1 не зверталась до Маріупольської міської ради, як засновника МНВК № 48 з будь-якими вимогами, у тому числі щодо вчинення до ОСОБА_2 дискримінаційних дій.

Вважають, що відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, у зв`язку з тим, що з боку департаменту освіти Маріупольської міської ради не було допущено незаконних дій щодо ОСОБА_2 , департамент освіти Маріупольської міської ради діяв виключно відповідно до вимог чинного законодавства та не здійснював повноважень щодо відмови ОСОБА_2 у зарахуванні до МНВК № 48, у зв`язку з відсутністю таких повноважень. Рішення щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_2 до МНВК № 48 департаментом освіти Маріупольської міської ради не приймалось. До того ж, звернення до департаменту освіти Маріупольської міської ради надійшло від ОСОБА_1 . Її звернення не було подано в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 ,будь-яких зазначень про надіслання звернення в порядку представництва інтересів малолітньої дитини лист ОСОБА_1 не містить. І відповідь з роз`ясненнями департаментом освіти Маріупольської міської ради надавалась ОСОБА_1 , а не її дитині ОСОБА_2 . Таким чином, відсутні підстави для прийняття рішення судом першої інстанції про стягнення з департаменту освіти Маріупольської міської ради моральної шкоди.

Відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 мотивований тим,що судом вірно була визначена наявність вини обох апелянтів у спричиненні моральної шкоди її доньці, яка виразилася в наступному : внаслідок неправомірних дій департаменту освіти Маріупольської міської ради в особі керівника та директора МНВК № 48 малолітня донька не могла отримувати належну освіту в учбовому закладі найбільш доступному та наближеному до міста проживання, що спричиняло їй моральні страждання.Дитина була зірвана посеред учбового процесу з учбового закладу, де у неї склались добрі стосунки з учнями та педагогами. Такий стан речей досить сильно погіршив відносини між донькою та її батьком. Дитині було дуже боляче усвідомити, що рідна їй людина може так вчинити, проявити психологічне насильство та неповажання до її простого бажання жити разом із мамою та навчатися у школі за місцем мешкання. Після переведення до ЗОШ № 15 дівчина кілька разів зверталась до батька, щоб він перевів її назад до школи № 48, але він їй категорично відмовив. Після цього донька не бажала спілкуватися з батьком та його родичами. Що може відчувати дитина, якій довелося викреслити батька із свого життя , та ще невідомо як ця психічна травма проявиться в її житті в подальшому.Після подій 06 листопада 2018 року донька була сильно налякана та почала скаржитись на болі у серці. Після звернення до кардіолога та УЗД-досліджень наприкінці листопаду 2018 року були виявлені відхилення у серцево-судинній діяльності, що могли спричинитись сильним стресом. При прийнятті рішення судом вірно було встановлені обставини, що склалися між сторонами та вірно застосовані норми Закону, які регулюють виниклі взаємовідносини, не були порушені норми матеріального та процесуального права. Просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні апеляційного суду представники відповідачів департамента освіти Маріупольської міської ради, МНВК № 48 Крохмальова О.В. та Борисенко Л.С. , підтримали доводи апеляційних скарг , представник третьої особи КЗ Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 15 Маріупольської міської ради Донецької області (далі- ЗОШ № 15) Лугова Т.М. просила вирішити питання на розсуд суду.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , та її представник адвокат Харитонова Г.Л. заперечували проти задоволення скарг , просили залишити рішення суду без змін.

У судове засідання апеляційного суду представник управління Служба у справах дітей Маріупольської міської ради,що діє за довіреністю Мамаєва С.В. не з*явилась,належним чином була повідомлена про дату,час і місце розгляду справи.Надала суду заяву про можливість розгляду справи за її відсутністю.Просила при вирішенні питання максимально врахувати права та інтереси неповнолітньої дитини (т.2.а.с.158).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду , дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ,суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неправомірних дій відповідачів було порушено особисте немайнове право на освіту малолітньої ОСОБА_5 та внаслідок неправомірних дій департаменту освіти Маріупольської міської ради, в особі керівника Братчикової Т.І., та директора КЗ Маріупольський навчально - виховний комплекс Ліцей- школа № 48 Борисенко Л.С. , які полягали в незаконній відмові малолітній ОСОБА_8 отримувати належну освіту в учбовому закладі найбільш доступному та наближеному до її міста проживання, останній були спричинені моральні страждання. Дитина поза її волею була переведена до іншого навчального закладу, починаючи з листопада 2018 року вона вимушена була їздити до школи № 15, яка знаходиться за 20 км. від її міста проживання, у неї повністю був змінений учбовий процес.Також, у малолітньої ОСОБА_5 змінився уклад життя та вона була вимушена додавати додаткових зусиль для організації свого навчання. Суд не прийняв до уваги заперечення представника відповідача департаменту щодо відсутності їх вини виходячи з того,що за положеннями ст. 1 Закону України Про освіту департамент освіти Маріупольської міської ради є засновником закладу освіти, яким є МНВК № 48. У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону України Про освіту права і обов`язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти . Частиною 2 ст. 25 Закону України Про освіту передбачено, що засновник закладу освіти або уповноважена ним особа: здійснює контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками , в тому числі місця проживання.Представники відповідачів підтвердили у судовому засіданні, що саме до департаменту освіти зверталася директор МНВК № 48 , та саме за висновком юридичного відділу, вона відмовляла позивачу у зарахуванні малолітньої ОСОБА_5 до учбового закладу. Посилання представника департаменту освіти Маріупольської міської ради на те, що вони не є учасником цивільних правовідносин, спору щодо місця навчання дитини, суд першої інстанції відхилив . Стягуючи з відповідачів на користь малолітньої ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі по 5 000 грн. з кожного, суд вважав цю суму достатньою, розумною та справедливою.

Апеляційний суд не може погодитись з вказаним висновком суду , з таких підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до положень ч.1 ст.376 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст. 376 ЦПК України).

Вирішуючи спір по суті і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 ,яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд апеляційної інстанції виходить з наступного .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статею 6 Закону України Про освіту визначено засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності, до яких зокрема відноситься свобода у виборі видів, форм і темпу здобуття освіти, освітньої програми, закладу освіти, інших суб`єктів освітньої діяльності, академічна доброчестність, академічна свобода, фінансова, академічна, кадрова та організаційна автономія закладів освіти у межах, визначених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про освіту освіта в Україні має будуватися за принципом рівних можливостей для всіх.

Відповідно до ст.22 Закону України Про освіту юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.Права та обов`язки закладу освіти, передбачені цим Законом та іншими законами України, має також фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності якого є освітня діяльність. Фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, освітня діяльність якого перестає бути основним видом його діяльності, втрачає права і обов`язки, у тому числі права на пільги, передбачені законодавством для закладу освіти. Заклад освіти як суб`єкт господарювання може діяти в одному з таких статусів: бюджетна установа; неприбутковий заклад освіти; прибутковий заклад освіти. Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти. Заклади освіти всіх форм власності мають рівні права і обов`язки у провадженні освітньої діяльності відповідно до законодавства.Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами.Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють:засновник (засновники);керівник закладу освіти;колегіальний орган управління закладу освіти;колегіальний орган громадського самоврядування;інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти (ст.24 Закону України Про освіту ) .

Права і обов`язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти (ч.1.ст.25 Закону України Про освіту ) .

Керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Повноваження (права і обов`язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти (ч.1 ст.26 Закону України Про освіту ).

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України Про освіту учасниками освітнього процесу є: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Відповідно до ст.55 Закону України Про освіту виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов`язки щодо освіти і розвитку дитини. Батьки здобувачів освіти мають право, серед іншого : захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти; звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти; обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.

З досліджених матеріалів справи вбачається,що Статут МНВК № 48 затверджено рішенням Маріупольської міської ради від 03 березня 2017 року № 7/16-1204 Про затвердження Статутів загальноосвітніх навчальних закладів у новій редакції .

В пункті І Статуту МНВК № 48 визначено,що комунальний заклад Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради Донецької області - є загальноосвітнім навчальним закладом,правонаступником комунального закладу Маріупольська загальноосвітня школа I- III ступенів № 48 Маріупольської міської ради Донецької області. МНКВ № 48 є неприбутковою установою. Засновником комплексу є Маріупольська міська рада. Засновник або уповноважений ним орган здійснює фінансування комплексу,його матеріально-технічне забезпечення,надає необхідні будівлі,інженерні комунікації,обладнання,встановлює їх статус,організовує будівництво та ремонт приміщень,їх господарське обслуговування,харчування учнів.Комплекс є юридичною особою,має рахунок в органах Державної казначейської служби України,має самостійний баланс, печатку,штамп,бланки зі своїм найменування,емблемою. Комплекс самостійно приймає рішення і здійснює діяльність в межах компетенції,передбаченої чинним законодавством,Положенням про загальноосвітній навчальний заклад,затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 964 від 14 червня 2000 року та власним статутом.

В пункті І розділу 11 Статуту визначено, що МНВК № 48 - загальноосвітній навчальний заклад I- III ступенів (І ступінь - 1-4 класи (4 роки навчання) ; II ступінь - 5-9 класи( 5 років навчання), з них 8-9 - профільні класи (2 роки навчання) ; III ступінь - 10-11(12) ліцейські класи(2(3) роки навчання).

05 вересня 2017 року прийнято Закон України Про освіту , який набрав чинності 28 вересня 2017 року . Цим законом було внесено зміни до Закону України Про загальну середню освіту .

Прийняття Закону України Про освіту суттєво реформувало систему загальної середньої освіти. Зокрема, було змінено типи закладів загальної середньої освіти, відповідно до яких виключено такий тип як загальноосвітня школа І- III ступенів (у формі навчально- виховний комплекс ), та встановлено такі типи:-початкова школа - заклад освіти І ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує початкову освіту;- гімназія - заклад середньої освіти II ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує базову середню освіту;-ліцей - заклад середньої освіти III ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує профільну середню освіту.Початкова школа, гімназія і ліцей можуть функціонувати як окремі юридичні особи або як структурні підрозділи іншого закладу освіти (зокрема закладу загальної середньої освіти І-ІІ, ІІ-III чи І-III ступенів). Ліцеї функціонують, як правило, як самостійні юридичні особи.

Заклад загальної середньої освіти, що реалізує освітні програми на декількох рівнях загальної середньої освіти, має тип закладу вищого рівня, на якому провадиться освітня діяльність.

Формулювання навчально-виховний комплекс Ліцей-школа №48 не визначає тип закладу і особливості здійснення його діяльності, а є його найменуванням.

У пункті п. 7, 8 розділу II Статуту МНВК №48 визначено порядок зарахування до закладу. Зокрема встановлено, що мікрорайон для комплексу не встановлюється. Учні зараховуються незалежно від місця проживання. Зарахування учнів до комплексу здійснюється за наказом директора на підставі особистої заяви (для неповнолітніх - заяви батьків або осіб, які їх замінюють) або направлень відповідних органів управління освітою, а також свідоцтва про народження (копії), паспорта, медичної довідки встановленого зразка, документа про наявний рівень освіти (крім дітей, які вступають до першого класу).

Статтею 13 Закону України Про освіту встановлено особливості отримання загальної освіти дітьми залежно від місця проживання.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 16 квітня 2018 року № 367 Про затвердження Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти затверджено Порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти . Одночасно п. 2 цього наказу було визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2003 року № 389 Про затвердження Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів) , який діяв раніше.

Чинним Порядком № 367 встановлено залежність зарахування дітей до закладу освіти залежно від проживання на території обслуговування (адміністративно-територіальна одиниця (або її частина чи окремі будинки), визначена і закріплена місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за закладом освіти для забезпечення права кожної дитини, яка проживає на цій території, на здобуття початкової та/або базової середньої освіти у закладі освіти, що найбільш доступний та наближений до місця проживання дитини). Також , Порядком № 367 встановлено відповідальність батьків за достовірність інформації, що надається до закладу освіти.

Законом України Про освіту визначено, що кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про загальну середню освіту , місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування закріплюють за закладами загальної середньої освіти відповідні території обслуговування.

З цією метою рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради Про організацію роботи щодо обліку дітей шкільного віку та учнів у місті Маріуполі від 15 серпня 2018 року № 360 затверджено перелік територій обслуговування за закладами загальної середньої освіти , відповідно до ст. 18 Закону України Про загальну середню освіту .

Аналогічне рішення приймалось і раніше, зокрема, рішення виконавчого комітету міської ради від 21 липня 2010 року № 247 Про затвердження Положення про порядок обліку дітей шкільного та старшого дошкільного віку в м. Маріуполі (втратило чинність у зв`язку з прийняттям рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради Про організацію роботи щодо обліку дітей шкільного віку та учнів у місті Маріуполі від 15 серпня 2018 року № 360 ).

Таким чином, законом встановлено особливі вимоги щодо реалізації права особи на здобуття освіти.

Підпунктом 1 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про освіту встановлено, що до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність із цим Законом терміни навчальний заклад і заклад освіти є ідентичними, а всі суб`єкти владних повноважень і навчальні заклади керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються закладів освіти, а також положеннями законодавства, що стосуються навчальних закладів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Підпунктом 13 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про освіту визначено, що переоформлення установчих документів закладів освіти з метою приведення їх у відповідність із цим Законом здійснюється протягом п`яти років з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 28 вересня 2022).

Статут МНВК № 48 затверджено 03 березня 2017 , тобто до прийняття та набрання чинності Закону України Про освіту , у зв`язку з чим застосовуються виключно ті положення Статуту, які відповідають чинному законодавству.

Положення щодо зарахування та переведення здобувачів освіти, які містять у Статуті, суперечать вищезазначеному чинному законодавству, у зв`язку з чим посадові особи МНВК № 48 керуються виключно чинним законодавством.

Відповідно до абзаців другого і третього частини 1 статті 13 Закону України "Про освіту" від 05 вересня 2017 року "кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи. Право особи здобувати початкову та базову середню освіту у державному або комунальному закладі освіти (його філії), за яким закріплена територія обслуговування, на якій проживає ця особа, гарантується , що не обмежує право особи обрати інший заклад освіти".

Порядок не містить конкретного переліку документів, які підтверджують місце проживання дитини чи одного з її батьків. Разом з цим місце проживання може бути підтверджене виключно реєстрацією місця проживання. Це не тотожні поняття і, відповідно, документи. Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" чітко розмежовує ці поняття.

Більш того, відповідно до частини 6 статті 29 Цивільного кодексу України "фізична особа може мати кілька місць проживання". Згідно з частиною 4 цієї статті місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає...". Отже, для підтвердження місця проживання дитини може бути пред`явлено як документ, що підтверджує місце проживання саме дитини, так і документ, що підтверджує місце проживання одного з її батьків.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України" "реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції".

У судовому засіданні встановлено,що малолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

21 лютого 2015 року між її батьками було укладено договір щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Відповідно до п.п.1.2, 1.3 договору батьки домовились про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір*ю,яка проживатиме окремо від дитини.Місцем проживання дитини батьки визначили фактичне місце проживання батька.У разі зміни місця проживання дитини,батько зобов*язується попереджувати матір письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання (т.1.а.с.15-16).

З копії заяви батька дитини ОСОБА_3 вбачається,що 06 червня 2016 року він на адресу директора ЗОШ № 42 надав заяву про не надання документів його доньки ОСОБА_5 , без його письмової згоди ОСОБА_1 або її представникам, на підставі нотаріально посвідченого договору між батьками щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року (т.1.а.с.108).

Згідно заяви на адресу директора ЗОШ № 42 від 15 липня 2017 року ОСОБА_3 просив видати документи його доньки ОСОБА_5 її матері ОСОБА_1 для переведення дитини до МНВК № 48 (т.1.а.с.109).

До МНВК № 48 учениця 6-Б класу ОСОБА_2 прибула з ЗОШ № 42 м. Маріуполя, згідно заяви матері ОСОБА_1 , дитина мешкала з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що не належить до мікрорайону обслуговування МНВК № 48.

Батько дитини ОСОБА_3 05 листопада 2018 року надав заяву про недопущення з боку працівників МНВК - № 48 незаконних дій ОСОБА_1 по відношенню до його доньки ОСОБА_2 ,в заяві зазначив про те,що 15 серпня 2018 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області своєю ухвалою відмовив ОСОБА_1 у зміні місця проживання дитини відповідно до п.1.3. договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 рок (копію якого надав),відповідно якого дитина повинна мешкати з батьком на підставі договору до моменту винесення судом рішення по суті заявлених вимог (т.1.а.с.73).

06 листопада 2018 року, батько дівчинки, ОСОБА_3 , надав заяву про переведення доньки до ЗОШ № 15, за місцем свого проживання : АДРЕСА_3 , та підтвердження про можливість зарахування ОСОБА_2 до ЗОШ № 15 (т.1.а.с.110).

З матеріалів справи також вбачається ,що 11 грудня 2018 року за вих. № 236 ,керуючись Законом України Про загальну середню освіту ,Порядком № 367 директором МНВК № 48 Борисенко Л.С. на заяву ОСОБА_1 повідомлено наступне : 1) при зарахуванні дитини до відповідного закладу необхідно разом із заявою надавати документ,який підтверджує проживання дитини на території обслуговування закладів освіти (територія обслуговування МНВК № 48 закріплена рішенням колегії Лівобережної районої адміністрації Маріупольської міської ради від 23 травня 2015 року № 25 Про закріплення території ообслуговування за загальноосвітніми школами Лівобережного району у 2018 році) ; 2) несення відповідальності за повноту і достовірність усієї інформації та усіх документів,що подаються до закладу освіти особою,яка подає документи,згідно з вимогами законодавства (розділ 1 .п.13 Порядку № 367 ) .У 2017 році при зарахування ОСОБА_5 до МНВК № 48 матір*ю був прихований факт наявності договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року ,у якому місце проживання дитини батьки визначили фактичне місце проживання батька (п.1.3. договору ; 3)письмове підтвердження достовірності всієї інформації щодо обставин ,які є важливими для організації освітнього процесу (додаток 1 до наказу МОН України від 16 квітня 2018 року № 367). Як зазначив заклад до заяви про зарахування ОСОБА_5 до МНВК № 48 вищезазначені документи надані матір*ю дитини не були. На запит щодо наявності вільних місць та можливості зарахування до МНВК № 48 повідомлено : про вільні місця в 6-х класах МНВК № 48 та можливості зарахування дитини ОСОБА_5 до МНВК № 48 буде розглянута при дотриманні вищезазначених пунктів та наявності всіх необхідних документів,згідно діючого законодавства (т.1.а.с.51) .

З відповіді директора департаменту освіти Маріупольської міської ради Братчикової Т.І. від 23 листопада 2018 року № Т-19752-13-1.1.2 ,щодо звернення ОСОБА_1 ,яке надійшло до установи 13 листопада 2018 року щодо порядку переведення дитини між закладами загальної середньої освіти м.Маріуполя , вбачається роз*яснення п.1,2 Порядку № 367 із зазначенням про те,що на підставі заяви батька дитини ОСОБА_3 від 07 листопада 2018 року та письмового підтвердження з КЗ Маріупольська загально-освітня школа I-III ступенів № 15 Маріупольської міської ради (далі-ЗОШ № 15) про можливість зарахування, дитину ОСОБА_2 було зараховано до ЗОШ № 15 в порядку переведення з МНВК № 48 . Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України Про освіту ,кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти(її філії),що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.Відповідно до п.1.3. договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року,посідченого приватним нотаріусом Маріупольської міського нотаріального округу Донецької області Куркчі Г.І.,місцем проживання дитини батьки визначили фактичне місце проживання батька.У разі зміни місця проживання дитини,батько зобов*язується попереджувати матір письмово зі вказівкою такого місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання.Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 07 листопада 2018 року про зарахування дитини до ЗОШ № 15,фактичним місцем проживання батька є АДРЕСА_3 . Згідно Переліку територій обслуговування за закладами загальної середньої освіти Приморського району,затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради Про організацію роботи щодо обліку дітей шкільного віку та учнів у місті Маріуполі від 15 серпня 2018 року № 360,тупік Новоросійський обслуговується ЗОШ № 15.Відповідно до п.3.1.1 договору ,батьки зобов*язуються піклуватися про здоров*я дитини,самостійно виховувати дитини,забезпечити дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків.Згідно п.3.3.1. договору батьки зобов*язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов*язання .Переведення дитини до ЗОШ № 15 здійснювалось відповідно до чинного законодавства.Для вирішення питання щодо переведення ОСОБА_2 на навчання до МНВК № 48 ,просили надати документ (рішення суду,договір між батьками тощо),що встановлює місце проживання дитини разом з матір*ю за адресою,що знаходиться на території обслуговування МНВК № 48 . Відсутність дитини ОСОБА_2 з 07 листопада 2018 року на заняттях у ЗОШ № 15 є свідченням порушення прав дитини на освіту,про що адміністрацією закладу було повідомлено службу у справах дітей Маріупольськохї міської ради по Приморському району. При цьому зазначено,щодо повноважень департаменту освіти Маріупольської міської ради та його посадових осіб не входять питання визначення місця проживання дитини ,а також контролю за виконанням цивільних договорів,укладених третіми особами (т.1.а.с.48).

На думку суду апеляційної інстанції , вказані відповіді не свідчать про відмову ОСОБА_2 в отриманні належної освіти в учбовому закладі найбільш доступному та наближеному до міста проживання. Досліджені письмові докази спростовують твердження позивача .

Відповідно до ст. 150 СК України батьки дитини мають обов`язки щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Відповідно до ч. 5 ст. 150 СК України передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Частиною 2 ст. 29 Закону України Про загальну середню освіту на батьків покладено обов`язок забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання, постійно дбати про фізичне здоров`я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей. Обов`язок батьків щодо здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, також закріплений ч. 3 ст. 150 СК України.

Враховуючи вищевикладені норми, батьки дитини несуть відповідальність за безпеку дитини, її освіту та виховання.

Твердження позивача щодо порушення особистого немайнового права на освіту дитини внаслідок відмови відповідачів в зарахуванні ОСОБА_2 до закладу № 48 є необґрунтованими,та такими ,що спростовуються письмовими доказами, з яких вбачається ,що посадовими особами відповідачів були надані відповіді на заяви ОСОБА_1 з приводу зарахування ОСОБА_2 до закладу освіти, а також надано роз`яснення щодо необхідності надання документів , з метою розгляду можливості зарахування дитини до закладу освіти.

Під час розгляду справи також встановлено,що на початку 2018 року у Жовтневому районного суду міста Маріуполя Донецької області перебувала цивільна справа № 263/16205/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про внесення змін до договору між батьками відносно виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини,та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про спонукання до виконання умов.

Батьком дитини ОСОБА_3 до навчального закладу було надано копію ухвали Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 15 серпня 2018 року по справі № 263/16205/17,зі змісту якої вбачається ,що 15 серпня 2018 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, де остання просила призупинити дію п. 1.3 договору між батьками щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини, укладеного 21 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду по справі № 263/16205/17. Заява обґрунтована тим, що фактично між нею та ОСОБА_3 виник спір щодо місця проживання неповнолітньої дитини. Дитина знаходиться у батька, дитину матері не повертає. Відповідач самостійно бажає змінити постійне місце проживання дитини, прикриваючись п. 1.3 оспорюваного договору, тим самим психологічно травмує дитину та має на меті тільки свої амбітні плани, а не піклування дитиною.Вважала, що відповідач зловживає своїми батьківськими правами та діє всупереч інтересам дитини, здійснює на неї тиск. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено .

Також, ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 09 листопада 2018 року по цій же цивільній справі, було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову,а саме призупинення дії п.1.3. договору до набрання законної сили рішення суду по справі № 263/16205/17 . Як вказано в ухвалі,обгрунтовуючи заяву 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 зазначала , що на підставі договору між батьками відповідач за первісним позовом забрав документи дитини зі школи, з метою переведення до іншої школи, та з метою захисту інтересів дитини, просила зупинити дію п. 1.3 договору між батьками щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини, укладеного 21 лютого 2015 року (т.1а.с.119,120).

Надані позивачем до позовної заяви копії заяв : від 08 листопада 2018 року на адресу служби у справах дітей, відповідно якої ОСОБА_1 просила прийняти міри до ОСОБА_3 , щодо психічного насильства над дитиною (т.1.а.с.31); від 14 листопада 2018 року до адреси директора ЗОШ № 15 про те,що відповідальність за дитину ОСОБА_1 бере на себе (а.с.33); від 01 лютого 2019 року на адресу директора ЗОШ № 15 про організацію дистанційного навчання дитини (а.с.39); скарга на дії працівників департаменту м.Маріуполя від 05 лютого 2019 року на адресу директора департаменту науки та освіти, з проханням розірбатися та вирішити питання щодо зарахування дитини до школи № 48 (а.с.40-41), відповідь Департаменту освіти та науки , розглянутої в порядку звернення громадян,з якої вбачається ,що на особистому прийомі секретаря міської ради позивачу було запропоновано вирішити в судовому, або договірному порядку , місце проживання дитини разом з матір*ю або сприяти отриманню згоди батька на переведення дитини до МНВК № 48 (а.с.42-43) , не підтверджують вимог позивача.

Врахуваючи вищевикладене ,неможливо погодитись з твердженням позивача щодо неправомірної відмови установ малолітній ОСОБА_8 отримувати належну освіту в учбовому закладі найбільш доступному та наближеному до її міста проживання ,оскільки відповіді посадових осіб відповідачів надані на заяви ОСОБА_1 з приводу зарахування ОСОБА_2 до МНВК № 48 , на думку суду апеляційної інстанції , містять ознаки роз*яснювальних , з проханням надання документів з метою розгляду можливості зарахування дитини до навчального закладу .

Як встановлено судом апеляційної інстанції ,на час подання заяв ОСОБА_1 про переведення доньки до учбового закладу МНВК № 48 наближеного до місця проживання, відповідачам були відомі обставини щодо виникнення спору між батьками дитини ОСОБА_5 щодо її місця проживання та оспорення батьками нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року.

Встановлені судом обставини свідчать про те,що позивачем не доведені та не підтверджені обставини на які вона посилається у своєму позові,а відповідачі діяли в межах наданих їм чинним законодавством повноважень та своїми діями не чинили перешкоди неповнолітній ОСОБА_2 на отримання освіти в учбовому закладі найбільш доступному та наближеному до місця проживання. А тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмову Департаменту освіти Маріупльської міської ради та МНВК № 48 в зарахуванні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до МНВК № 48 задоволенню не підлягають .

Згідно із частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В розумінні положень ст. 1173 Цивільного кодексу України, яку позивач визначає як підставу позову, відшкодування шкоди відбувається незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою,а тому позивач повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди,і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування у розумінні статей 1167,1173 ЦК України .

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила,що діями батька дитини ОСОБА_3 та бездіяльністю посадових осіб установ дитині спричиненні моральні страждання.

При цьому , сам факт надання відповідей відповідачами , за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та надані роз*яснення, щодо положень чинного законодавства з питань переведення дитини між закладами освіти ,не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того,що посадові особи заподіяли позивачу моральну шкоду .

З матеріалів справи вбачається,що позивачем не доведено того факту,що саме в зв*язку з бездіяльністю відповідачів дитина не може отримувати належну освіту в учбовому закладі найбільш доступному та наближеному до її проживання,та її право на освіту порушено.

Оскільки всупереч вимогам ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав ( ст.ст.1167,1173 ЦК України ) ,позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову згідно із вищенаведеного мотивування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Відповідно до п.п. в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки суд апеляційної інстанції скарги відповідачів задовольнив повністю, понесені ними судові витрати ,у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції ,підлягають компенсуванню за рахунок держави у порядку,встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Департаменту освіти Маріупольської міської ради та комунального закладу Маріупольський навчально - виховний комплекс Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради Донецької області - задовольнити .

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення .

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , до Департаменту освіти Маріупольської міської ради, комунального закладу Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа №48 Маріупольської міської ради Донецької області , треті особи: управління Служба у справах дітей Маріупольської міської ради, комунальний заклад Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 15 Маріупольської міської ради Донецької області, про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, - відмовити .

Компенсувати Департаменту освіти Маріупольської міської ради витрати по сплаті судового збору , понесені у зв*язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції , у розмірі 2305 (дві тисячі триста п*ять ) грн 20 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України .

Компенсувати комунальному закладу Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради Донецької області витрати по сплаті судового збору , понесені у зв*язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 2305 (дві тисячі триста п*ять ) грн 20 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України .

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складений 12 червня 2020 року.

Судді: