Постанова

від 18.01.2021 по справі 265/2410/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 265/2410/19

провадження № 61-12223св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідач - Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області, Комунальний заклад Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради Донецької області ,

треті особи - Управління Служба у справах дітей Маріупольської міської ради, Комунальний заклад Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 15 Маріупольської міської ради Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на постанову Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року в складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Департаменту

освіти Маріупольської міської ради Донецької області, Комунального закладу Маріупольський навчально-виховний комплекс Ліцей-школа № 48 Маріупольської міської ради Донецької області (далі - КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 ), ОСОБА_3 , треті особи - Управління Служба у справах дітей Маріупольської міської ради, Комунальний заклад Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 15 Маріупольської міської ради Донецької області (далі - КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 ), про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3

є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вони разом проживали у квартирі АДРЕСА_1

з 2004 року до травня 2016 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 21 лютого 2015 року уклали договір

щодо виконання батьківських прав, відповідно до умов якого місце проживання дочки визначено за фактичним місцем проживання батька, проте вказана умова не була дотримана сторонами вищевказаного правочину і ОСОБА_2 з 22 травня 2016 року постійно проживала разом

з матір`ю на АДРЕСА_2 .

З 01 вересня 2017 року до 06 листопада 2018 року ОСОБА_2 навчалась у КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 . Разом з тим, 06 листопада 2018 року ОСОБА_3 , зловживаючи своїми батьківськими правами, проти волі дитини, забрав документи дочки з указаної школи та передав їх до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 за своїм фактичним місцем проживання - АДРЕСА_3 .

Вказувала, що директор КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 не мала права віддавати ОСОБА_2 документи для переведення ОСОБА_2 до школи, яка знаходиться на значній відстані від

її фактичного місця проживання. Позивач висловлювала свою незгоду щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , неодноразово зверталася з відповідними заявами до відповідачів, просила зарахувати дочку до попередньої школи за місцем її фактичного проживання, проте такі звернення залишилися без належного реагування, у переведенні останньої до КЗ Маріупольський

НВК Ліцей-школа № 48 було відмовлено.

У ОСОБА_2 склались добрі стосунки з учнями та педагогами

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 , а внаслідок переведення до

КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 у неї повністю змінився начальний процес та розклад дня, зменшився її час на відпочинок, збільшилися фізіологічні та психологічні навантаження, появилися хвилювання щодо навчання. Відповідачами порушено право малолітньої ОСОБА_2 на отримання освіти у найбільш доступному та наближеному до її місця проживання учбовому закладі.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати неправомірною відмову Департаменту освіти Маріупольської міської ради та КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 у зарахуванні її дочки ОСОБА_2 до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 ; визнати право ОСОБА_2 на здобуття повної загальної середньої освіти

у КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 ; зобов`язати керівника

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 надати ОСОБА_1 письмову відповідь, зокрема шляхом надсилання її сканованої копії на електронну пошту заявника, про наявність чи відсутність вільних місць

у певному класі, та, відповідно, можливість або неможливість зарахування ОСОБА_2 до певного класу відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 16 квітня 2018 року № 367 (далі - Порядок № 367); стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 моральну шкоду по 5 000 грн з кожного.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2019 року залишено без розгляду позов в частині вимог про визнання права ОСОБА_2 на здобуття загальної середньої освіти у КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 ; зобов`язання керівника

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 надати ОСОБА_1 письмову відповідь, зокрема шляхом надсилання її сканованої копії на електронну пошту заявника, про наявність чи відсутність вільних місць

у певному класі та відповідно, можливість чи неможливість зарахування ОСОБА_2 до певного класу відповідно до пункту 1 розділу Порядку

№ 367.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 (23 червня 2019 року) останнього виключено зі складу відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року (в складі судді Мельник І. Г.) позов задоволено.

Визнано неправомірною відмову Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області та КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа

№ 48 у зарахуванні малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 .

Стягнуто з Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області на користь малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , моральну шкоду

в розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 на користь малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області та КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 7 000 грн, з кожного по 3 500 грн.

Стягнуто з Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області та КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 у дохід

держави судовий збір у розмірі 768,40 грн за вимоги немайнового характеру та 768,40 грн за вимоги майнового характеру, всього - 1 536,80 грн

(по 768,40 грн з кожного).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок неправомірних дій відповідачів (які полягали в незаконній відмові дочці позивача отримувати належну освіту в учбовому закладі, найбільш доступному та наближеному до її місця проживання), порушено особисте немайнове право на освіту малолітньої ОСОБА_2 та завдано їй моральну шкоду. Дитина поза її волею була переведена до іншого навчального закладу, починаючи

з листопада 2018 року була вимушена їздити до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 , який знаходиться на значній відстані від її місця проживання, у неї був змінений навчальний процес. У ОСОБА_2 змінився розклад життя та вона була вимушена витрачати додаткові зусилля для організації свого навчання.

Постановою Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову

в задоволенні позову.

Компенсовано Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 305,20 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсовано КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 305,20 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що посадовими особами Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області та

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 відповідно до норм матеріального права надано відповіді на заяви ОСОБА_1 щодо зарахування ОСОБА_2 до закладу освіти, а також надано роз`яснення щодо необхідності надання відповідних документів, погоджених між батьками дитини з метою вирішення питання про зарахування дитини до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 . Надані на заяви

ОСОБА_1 відповіді відповідачів не свідчать про відмову в отриманні належної освіти ОСОБА_2 у навчальному закладі, найбільш доступному та наближеному до місця проживання останньої.

Апеляційний суд зазначив, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилалася у своєму позові, а відповідачі діяли у межах наданих їм повноважень та своїми діями не чинили перешкод неповнолітній

ОСОБА_2 на отримання освіти у відповідному навчальному закладі. Надання відповідачами відповідей за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 та надані роз`яснення щодо норм законодавства з питань переведення дитини між закладами освіти не підтверджують обставин щодо заподіяння позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі безпідставно відмовили позивачу у зарахуванні її дочки до навчального закладу, який найбільше наближений до їхнього місця проживання (КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 ), чим порушили право ОСОБА_2 на освіту. При цьому, Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області та

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 були обізнані про фактичне місце проживання малолітньої ОСОБА_2 .

За результатом розгляду звернень позивача відповідачі порушили норми Конституції України, Закону України Про освіту та Порядку № 367, а також безпідставно вимагали надати документи, які не передбачені указаними нормативними актами. Суди також не правильно застосували вищевказані норми права.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою встановлені у справі

№ 265/2541/18 обставини, зокрема щодо місця проживання позивача та її малолітньої дочки. Неправомірними діями відповідачів ОСОБА_2 завдано моральної шкоди, оскільки вона була позбавлена можливості отримувати освіту у КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 , змінився її навчальний процес, зменшився час на відпочинок тощо.

Позиція інших учасників справи

Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказував, що Департаментом освіти Маріупольської міської ради Донецької області у межах компетенції було надано відповідь з роз`ясненнями положень чинного законодавства щодо порядку переведення дітей між закладами освіти. Розгляд звернення ОСОБА_1 та надання їй відповіді відбувалось у порядку, передбаченому Законом України Про звернення громадян . ОСОБА_1 не зверталась до Маріупольської міської ради як засновника КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48

з будь-якими вимогами, зокрема щодо вчинення до ОСОБА_2 неправомірних дій. Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області не вчиняв дій щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_2 до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 .

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Зазначав, що за заявою ОСОБА_3 , з яким відповідно до пункту 1.3 договору щодо виконання батьківських прав від 21 лютого 2015 року проживала ОСОБА_2 , останню було переведено до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 . Сама позивач на батьківських зборах вказала місце проживання дочки з батьком, а після смерті останнього не змінила зареєстрованої адреси проживання ОСОБА_2

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 надав відповідь на заяву позивача щодо зарахування до закладу освіти. Дана відповідь містить інформацію про наявність вільних місць, роз`яснення щодо необхідності надати документи відповідно до Порядку № 367. Вказана відповідь не містить відмови у зарахуванні дочки позивача до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 . Крім того, у подальшому позивач перевела дочку

з КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 до іншого навчального закладу.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 21 лютого 2015 року уклали договір щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 цього договору місце проживання дитини визначено з батьком. Також визначено порядок здійснення батьківських прав батьком та матір`ю, яка проживатиме окремо від дитини. У разі зміни місця проживання дитини, батько зобов`язується попереджувати матір письмово з вказанням точного місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 4.1 договору щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини цей договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення і діє до часу настання повноліття дитини.

Пунктом 4.2 вказаного договору від 21 лютого 2015 року визначено, що батьки зобов`язуються переглядати умови цього договору протягом одного місяця з моменту настання таких обставин: по досягненню дитиною десятирічного віку - місце проживання дитини буде визначено з урахуванням бажання самої дитини; по досягненню дитиною чотирнадцятирічного віку - місце проживання дитини буде визначено бажанням самої дитини.

Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається (пункт 4.3 договору від 21 лютого 2015 року).

Заявою від 06 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до директора Комунального закладу Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 42 Маріупольської міської ради Донецької області (далі -

КЗ Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 42 ), в якій просив не видавати документи дочки - ОСОБА_2 , без його письмової згоди ОСОБА_1 або її представникам. Як на підставу своїх прав звертатися з відповідною заявою вказував на нотаріально посвідчений договір між батьками щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року.

Заявою від 15 липня 2017 року ОСОБА_3 просив директора

КЗ Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 42 видати документи ОСОБА_2 її матері ОСОБА_1 для переведення дитини до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 .

У подальшому до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 прибула учениця 6-Б класу ОСОБА_2 з КЗ Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 42 відповідно до заяви її матері - ОСОБА_1 . Дитина мешкала з матір`ю на АДРЕСА_2 , що не належить до мікрорайону обслуговування КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 .

ОСОБА_3 05 листопада 2018 року подав заяву про недопущення з боку працівників КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 незаконних дій ОСОБА_1 по відношенню до його дочки ОСОБА_2 . У заяві зазначив, що ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 серпня 2018 року відмовлено ОСОБА_1

у зміні місця проживання дитини відповідно до пункту 1.3 договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 рок (копію якого надав), згідно з яким дитина повинна мешкати

з батьком на підставі цього договору.

ОСОБА_3 06 листопада 2018 року подав заяву про переведення дочки до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 за місцем свого проживання - АДРЕСА_3 .

У повідомленні КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 від 11 грудня 2018 року на заяву ОСОБА_1 зазначено, що при зарахуванні дитини до відповідного закладу необхідно разом із заявою надавати документ, який підтверджує проживання дитини на території обслуговування закладів освіти (територія обслуговування КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 закріплена рішенням колегії Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області від 23 травня 2015 року

№ 25). Зазначено про відповідальність за повноту і достовірність усієї інформації та усіх документів, що подаються до закладу освіти особою, яка їх подає. У 2017 році при зарахуванні ОСОБА_2 до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 матір`ю був прихований факт наявності договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року, у якому місце проживання дитини визначено з батьком. Вказано, що до заяви про зарахування ОСОБА_2 до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 не були додані всі необхідні документи та зазначено їхній перелік. Повідомлено про вільні місця у шостих класах та про можливість зарахування ОСОБА_2 до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 за умови подання всіх необхідних документів, згідно з чинним законодавством.

Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області листом від 23 листопада 2018 року роз`яснив ОСОБА_1 зміст пунктів 1, 2 Порядку № 367 та інших норм права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема щодо вступу (переведення) дитини до навчального закладу, а також зазначив, що на підставі заяви ОСОБА_3 від 07 листопада 2018 року та письмового підтвердження КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 ОСОБА_2 було зараховано до вказаної школи у порядку переведення

з КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 за фактичним місцем проживання батька. Згідно з переліком територій обслуговування за закладами загальної середньої освіти Приморського району, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, тупик Новоросійський у місті Маріуполі Донецької області обслуговується КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 . Переведення

ОСОБА_2 до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 здійснювалось відповідно до чинного законодавства. Для вирішення питання щодо переведення ОСОБА_2 на навчання до

КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 необхідно надати документ (рішення суду, договір між батьками тощо), що встановлює місце проживання дитини разом з матір`ю за адресою, що знаходиться на території обслуговування КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 . Зазначено, що до повноважень департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області та його посадових осіб не входять питання визначення місця проживання дитини, а також контролю за виконанням цивільних договорів, укладених третіми особами.

Апеляційний суд встановив, що указані відповіді не свідчать про відмову ОСОБА_2 в отриманні належної освіти в учбовому закладі найбільш доступному та наближеному до місця проживання.

Суди також встановили, що 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Служба

у справах дітей Маріупольської міської ради по Центральному району, Служба у справах дітей Маріупольської міської ради по Лівобережному району, Служба у справах дітей Маріупольської міської ради по Приморському району, про внесення змін до договору між батьками відносно виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Куркчи Георгій Іванович, про залишення чинним договору, укладеного між батьками щодо виконання батьківських прав, визначення місця проживання дитини, та зобов`язання виконати умови договору.

Вказані позови були об`єдні в одне провадження (справа № 263/16205/17).

Ухвалами Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 15 серпня 2018 року та від 09 листопада 2018 року у справі

№ 263/16205/17 у задоволенні заяв ОСОБА_1 про забезпечення позову (призупинення дії пункту 1.3 договору щодо виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 21 лютого 2015 року) відмовлено.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 02 липня 2019 року закрито провадження у справі № 263/16205/17

у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 указувала, що неправомірними діями відповідачів порушено право ОСОБА_2 , яка проживає з матір`ю, на отримання освіти у начальному закладі, який найбільше наближений до її місця проживання.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідачі вказували, що право ОСОБА_2 на навчання у закладі освіти, який найбільше наближений до її місця проживання, не порушено, оскільки вона за заявою батька, з яким визначено її місце проживання, навчається у КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 . Зазначали, що у відповідях на звернення позивача роз`яснено порядок переведення дитини до іншого навчального закладу, зокрема КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 , а також зазначено перелік документів, які необхідно надати для такого переведення.

Частиною першою статті 13 Закону України Про освіту визначено, що для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій. Право особи здобувати початкову та базову середню освіту у державному або комунальному закладі освіти (його філії), за яким закріплена територія обслуговування, на якій проживає ця особа, гарантується, що не обмежує право особи обрати інший заклад освіти.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України Про освіту виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов`язки щодо освіти і розвитку дитини.

Батьки здобувачів освіти мають право, зокрема звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти; обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти (частина друга статті 55 Закону України Про освіту ).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про загальну середню освіту (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування закріплюють за закладами загальної середньої освіти відповідні території обслуговування і до початку навчального року обліковують учнів, які мають їх відвідувати.

Для переведення учня з одного закладу освіти до іншого учень чи один з його батьків (для учнів, які не досягли повноліття) має звернутися до обраного ним закладу освіти щодо можливості зарахування з відповідним письмовим зверненням (запитом) в довільній формі, у тому числі шляхом надсилання його сканованої копії електронною поштою (пункт 1 розділу ІІІ Переведення учнів між закладами освіти Порядку № 367).

За повноту і достовірність усієї інформації та усіх документів, що подаються до закладу освіти, відповідає згідно з вимогами законодавства особа, яка їх подає (пункт 13 розділу І Загальні положення Порядку № 367).

Встановивши, що умовами укладеного між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 договору від 21 лютого 2015 року визначено місце проживання дочки разом з батьком, після досягнення ОСОБА_2 десятирічного віку її місце проживання не змінено, а за заявою батька ОСОБА_2 переведено на навчання до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 (за місцем проживання - АДРЕСА_3 ), оцінивши зібрані у справі докази, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що посадовими особами Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області та КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 відповідно до норм матеріального права надано відповіді на заяви ОСОБА_1 щодо зарахування ОСОБА_2 до закладу освіти, а також надано роз`яснення щодо необхідності надання відповідних документів, з метою розгляду можливості зарахування дитини до КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 . Надані на заяви ОСОБА_1 відповіді відповідачів не свідчать про відмову

в отриманні належної освіти ОСОБА_2 у навчальному закладі найбільш доступному та наближеному до місця проживання останньої.

Апеляційний суд також обґрунтовано зазначив, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилалася у своєму позові, а відповідачі діяли у межах наданих їм повноважень та своїми діями не чинили перешкод неповнолітній ОСОБА_2 на отримання освіти у відповідному навчальному закладі. Надання відповідачами відповідей за результатами розгляду заяв

ОСОБА_1 та надані роз`яснення щодо норм законодавства з питань переведення дитини між закладами освіти не підтверджують обставин щодо заподіяння позивачу моральної шкоди.

Отже, апеляційний суд вірно застосував норми права до спірних правовідносин, ухвалив законне та обґрунтоване рішення у справі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідачі безпідставно відмовили позивачу у зарахуванні її дочки до навчального закладу, який найбільше наближений до їхнього місця проживання

(КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 ), чим порушили право ОСОБА_2 на освіту, оскільки відповідачами лише надано відповіді на заяви ОСОБА_1 щодо зарахування ОСОБА_2 до закладу освіти, а також роз`яснено щодо необхідності надання відповідних документів з метою розгляду можливості зарахування дитини до вищевказаного закладу освіти.

Доводи касаційної скарги, що Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області та КЗ Маріупольський НВК Ліцей-школа № 48 було відомо про фактичне місце проживання малолітньої ОСОБА_2 разом з матір`ю, не заслуговують на увагу, оскільки умовами укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору від 21 лютого

2015 року визначено місце проживання дочки разом з батьком, про вказані умови відповідачі були обізнані. Крім того, з грудня 2017 року у провадженні суду перебувала справа № 263/16205/17 за позовом ОСОБА_1 про внесення змін до договору між батьками відносно виконання батьківських прав та визначення місця проживання дитини, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 про залишення чинним договору, укладеного між батьками щодо виконання батьківських прав, визначення місця проживання дитини, та зобов`язання виконати умови договору. Отже, між батьками ОСОБА_2 існував спір щодо місця проживання дочки.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що неправомірними діями відповідачів ОСОБА_2 завдано моральну шкоду, оскільки саме за заявою батька її було переведено до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІ ступенів № 15 , а відповідачі фактично роз`яснили позивачу порядок переведення дитини до іншої шкоди та повідомили про необхідність надання відповідних документів. Апеляційний суд правильно зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази заподіяння позивачу моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені

у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук