Постанова

від 17.06.2020 по справі 533/331/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 533/331/18

провадження № 61-48188св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут (далі - ТОВ Агрофірма Добробут ) про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 27 грудня 2012 року між сторонами укладений договір оренди належної йому земельної ділянки, строком на п`ять років.

За два місяці до закінчення строку дії договору він звернувся до орендаря з заявою, в якій повідомив про своє небажання укладати новий договір оренди та просив повернути належну йому земельну ділянки. Проте, відповідач відмовив у поверненні йому земельної ділянки, посилаючись на те, що строк договору оренди, з огляду на проведення його державної реєстрації 25 березня 2015 року, не закінчився та діє до 25 березня 2020 року.

Посилаючись на те, що укладений між сторонами договір оренди набрав чинності з моменту його укладення - 27 грудня 2012 року, то строк його дії закінчився 27 грудня 2017 року.

Враховуючи наведене, позивач просив витребувати з незаконного користування відповідача земельну ділянку площею 4,30 га, кадастровий номер 5322080800:00:005:0040, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та передати її позивачу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2018 року позов задоволено. Витребувано у ТОВ Агрофірма Добробут із незаконного користування земельну ділянку площею 4,30 га сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та передано ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договору між сторонами були погоджені умови договору щодо набрання його чинності після підписання та державної реєстрації, проте відповідач не здійснив державну реєстрацію договору, як то передбачав діючий на той час Закон України Про оренду землі , погодившись при цьому з позицією позивача про обрахування строку дії договору з часу отримання орендарем земельної ділянки, тобто з 27 грудня 2012 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 рокурішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що укладений між сторонами договір оренди землі набрав чинності з моменту реєстрації речового права на підставі договору оренди, укладеного між сторонами, тобто з 25 березня 2015 року, а не з моменту підписання договору та акту прийому-передачі земельної ділянки, як це помилково зазначив суд в своєму рішенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 16 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що складання та підписання 27 грудня 2012 року договору оренди у поєднанні з фактом передачі земельної ділянки за актом приймання-передачі від 27 грудня 2012 року свідчать про те, що договір є укладеним саме з цієї дати, а тому п`ятирічний строк договору минув 27 грудня 2017 року, а не як помилково зазначив апеляційний суд у постанові - 25 березня 2020 року. При цьому, заявник зазначає, що умовами договору оренди землі передбачено, що він розпочинає свою дію з дня його підписання та його (договору) реєстрації, яка відповідно до чинного на момент укладення договору законодавства могла бути проведена до 31 грудня 2012 року, оскільки з 01 січня 2013 року - набрання чинності Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєстрації підлягало лише право оренди земельної ділянки, а не самого договору. Проте, ТОВ Агрофірма Добробут не виконало передбачений законом і договором обов`язок щодо проведення державної реєстрації договору оренди землі, а тому укладений між сторонами договір оренди землі від 27 грудня 2012 року взагалі не може вважатися таким, що набрав чинності, а проведення 25 березня 2015 року державної реєстрації речового права на підставі вказаного договору оренди не може підмінити державну реєстрацію самого договору, як це передбачено його умовами.

У лютому 2019 року ТОВ Агрофірма Добробут подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,30 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий 5322080800:00:005:0040, розташована на території Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області.

27 грудня 2012 року між сторонами укладений договір оренди землі В114/12, відповідно до умов якого позивач передав в строкове платне користування ТОВ Агрофірма Добробут належну йому земельну ділянку площею 4,30 га, строком на 5 років.

Прикінцевими положеннями договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

В цей же день сторони уклали акт прийому-передачі об`єкта оренди, який є невід`ємною частиною договору оренди.

Обраховуючи строк дії договору з часу його укладання та підписання акту передачі землі з грудня 2012 року, орендодавець ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звернувся до орендаря з заявою про небажання укладати договір оренди на новий строк та просив повернути йому земельну ділянку .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 792 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання договору оренди, 27 грудня 2012 року, частина четверта статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У статті 125 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) вказано, що право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині п`ятій статті

126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України Про оренду землі (далі - Закон), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі.

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим, у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У Законі України Про оренду землі вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 640 ЦК України, у редакції, чинній на момент укладення договору оренди , яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 332/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

У справі, що переглядається, встановлено, що сторони в пункті 8 договору узгодили строк його дії - 5 років, а в пункті 43 визначили , що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Враховуючи, що державна реєстрація спірного договору оренди землі відбулася

25 березня 2015 року, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що на момент звернення позивача до суду

з позовом строк дії спірного договору оренди землі не закінчився, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про витребування у відповідача належної йому земельної ділянки відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ Агрофірма Добробут не виконало передбачений законом і договором обов`язок щодо проведення державної реєстрації договору оренди землі до набрання 01 січня 2013 року чинності Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а тому укладений між сторонами договір оренди землі від 27 грудня 2012 року взагалі не може вважатися таким, що набрав чинності, а проведення 25 березня 2015 року державної реєстрації речового права на підставі вказаного договору оренди не може підмінити державну реєстрацію самого договору, як це передбачено його умовами, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність висновків апеляційного суду про початок строку дії укладеного між сторонами договору оренди землі, що відповідає вищезазначеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судом правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. М. Сімоненко