Постанова

від 15.06.2020 по справі 911/130/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2020 р. Справа№ 911/130/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

розглянувши в приміщенні суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Український карантинний розсадник"

на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/130/20 (суддя Ейвазова А. Р.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"

до Державного підприємства "Український карантинний розсадник"

про стягнення 83 646,28грн, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державного підприємства "Український карантинний розсадник" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволені позову та просить застосувати строк позовної давності.

Також скаржником заявлено клопотання про залучення до участі в справі у якості відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-ІНВЕСТ" та витребування у позивача службових записок від 21.10.2010 №41/5261 та від 14.09.2012 № 71/1/4539.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом задоволені позовні вимог, через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Також вказує на те, що судом порушено принцип рівноправності сторін, що позбавило відповідача на здійснення ефективного захисту. Та вказує на ту обставину, що позивачем не було надіслано відповідачу позовної заяви та доданих до неї документів, про що відповідачем складено акт від 16.01.2020, а тому відповідач не мав змоги ознайомитись з доказами та надати свої заперечення.

Крім того, враховуючи відсутність у відповідача доказів, які мали бути надіслані позивачем, відповідач не зміг вчасно заявити про застосування строку позовної давності.

09.04.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді: Яковлєв М. Л., Куксов В. В.

09.04.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді: Яковлєв М. Л., Куксов В. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 відмовлено в задоволенні клопотання апелянта про залучення до участі в справі у якості відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-ІНВЕСТ", оскільки згідно положень ст. 48 ГПК України відповідач може бути залучений лише судом першої інстанції та відхилено клопотання апелянта про витребування у позивача службових записок від 21.10.2010 №41/5261 та від 14.09.2012 № 71/1/4539, також відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Український карантинний розсадник" на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/130/20 та вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго"), що підтверджується витягом зі статуту, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також випискою з підсумкового (завершального) розподільчого балансу ПАТ "Київенерго", що реорганізовується шляхом виділу ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" станом на 28.02.2018.

Як вказує позивач у позовній заяві, між ПАТ Київенерго" та відповідачем на момент виникнення спірних відносин договір на постачання електричної енергії не був укладений, що не спростовано відповідачем шляхом подання доказів зворотного.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що нерухоме майно за вищевказаною адресою передано відповідачу на підставі наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №785 від 25.06.2008. Так, відповідним наказом вирішено передати з балансу Державної агрофірми "Квіти України" на баланс ДП "Український карантинний розсадник" з правом господарського відання об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою вул. М. Гречка, 10-Б у м. Києві згідно додатку.

Між ДП "Квіти України" та ДП "Український карантинний розсадник" 30.10.2008 підписано акт приймання-передачі опломбованих вузлів обліку активної електроенергії, що розташовані по вул. Маршала Гречка, 10Б у м. Києві, у т.ч. ТП-3536.

АТ "Квіти України" 28.01.2010 відключено від електропостачання, про що позивачем та АТ" Квіти України" складено двосторонній акт. У відповідному акті зазначено, що споживачу припинено подача електричної енергії від ТП 3536.

09.02.2010 уповноваженими представниками ПАТ "Київенерго" зафіксовано порушення Правил користування електричною енергією (надалі - ПКЕЕ) відповідачем, а саме факт самовільного підключення струмоприймачів до електричної мережі енергопостачальної організації та безоблікового споживання електричної енергії за адресою м. Київ, вул. Гречки, 10-Б. За фактом порушення представниками позивача складено акт про порушення №00503.

В акті зазначено, що його складено у присутності представника відповідача, однак, такий акт представником відповідача не підписано, а в ньому зазначено про направлення такого акту поштою.

На засіданні комісії з розгляду актів порушення ПКЕЕ 11.03.2010 розглянуто відповідний акт про порушення, що підтверджується протоколом №401, та вирішено нарахування за актом про порушення провести за показниками лічильника згідно акту прийому-передачі від 30.10.2008 та даними лічильника, зафіксованими при відключенні згідно акту від 28.01.2010. Сума до оплати визначена комісією у розмірі 83 646,28грн.

Аналогічне рішення прийнято комісією і 25.03.2010, що підтверджується протоколом №313.

З відповідних протоколів засідання комісії вбачається, представник відповідача не брав у них участі.

Разом з тим, вищевказаний акт про порушення переглянутий на засіданні комісії СВП "Київські електричні мережі" ПАТ "Киїенерго" від 20.12.2012, що підтверджується протоколом №ВН-32, яка прийняла рішення нарахування за відповідним актом залишити без змін.

Позивачем 11.03.2010 виставлено відповідачу рахунок на оплату на суму 83 646,28грн.

Матеріали справи свідчать про те, що акт про порушення правил користування електричною енергією та протоколи засідання комісії №401 від 11.03.2010, №313 від 25.03.2010 та рахунок на оплату, направлялись відповідачу 22.07.2010, 30.07.2012, 25.12.2012, що підтверджується описами вкладення та списками згрупованих поштових відправлень.

Матеріали справи не містять доказів оскарження рішень комісії щодо донарахуванням за актом про порушення ПКЕЕ.

Разом з тим, місцевим господарським судом вірно встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 13.05.2013 у справі №Б8/132-12 за заявою ТОВ "Айсберг ЛТД-А" до ДП "Український карантинний розсадник" про банкрутство, ПАТ "Київобленрго визнано кредитором за вимогами про сплату донарахованої суми у розмірі 83646,28грн на підставі відповідного акту.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №911/248/169 справу про банкрутство №Б8/132-12 закрито з огляду на відсутність ознак неплатоспроможності боржника на момент порушення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, такі вимоги по суті не були розглянуті і не вважаються погашеними.

Відносини між електропостачальною організацією та юридичними особами на момент виявлення порушення щодо постачання електричної енергії були врегульовані Законом України "Про електроенергетику", ГК України, Правилами користування електричної енергією, затвердженими Постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28 (надалі - Привила) та іншими нормами.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" (у редакції, що діяла на момент виявлення порушення, за яким складено акт), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Аналогічне положення визначалось і абзацом 2 пункту 5.1 Правил (у відповідній редакції).

Відповідно до п.1.2 Правил, споживачем електричної енергії є особи, що використовують її для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

Крім того зі змісту інших положень Правил, зокрема з п. 7.6 та пп. 1 п. 10.2, вбачається, що даний термін необхідно застосовувати в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують електричну енергію без укладення договору на електропостачання.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про електроенергетику" (у відповідній редакції), правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. При цьому, правопорушенням в електроенергетиці, згідно ч.2 відповідного Закону, є: крадіжка електричної енергії, самовільне підключення до об`єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Зазначена правова позиція щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №464/8861/14-ц.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено п.6.41 Правил, у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації порушень цих Правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень.

В акті мають бути зазначені зміст виявленого порушення із посиланням на відповідні пункти цих Правил та вихідні дані, необхідні та достатні для визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та/або суми завданих споживачем збитків. За необхідності в акті зазначаються заходи, яких необхідно вжити для усунення допущених порушень; акт складається в двох примірниках, один з яких передається або надсилається споживачеві; акт підписується представником постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) та представником споживача.

Як визначено відповідним пунктом Правил, у разі відмови споживача підписати акт в ньому робиться запис про відмову; у цьому разі акт вважається дійсним, якщо він підписаний не менше ніж трьома уповноваженими представниками постачальника електричної енергії (електропередавальної організації).

Згідно з п. 7.6 Правил, у разі самовільного підключення споживачем струмоприймачів або збільшення величини приєднаної потужності понад величину, визначену умовами договору та/або проектними рішеннями, приєднання струмоприймачів поза розрахунковими засобами обліку, зниження показників якості електричної енергії з вини споживача до величин, які порушують нормальне функціонування електроустановок електропередавальної організації та інших споживачів, невиконання припису уповноваженого представника відповідного органу виконавчої влади, який стосується вищенаведених порушень, постачальник електричної енергії (електропередавальна організація) має право без попередження повністю припинити споживачу електропостачання (технічне забезпечення електропостачання споживача) після оформлення у встановленому цими Правилами порядку акта про порушення.

Відповідно до п. 6.42 Правил, на підставі акта порушень уповноваженими представниками постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) під час засідань комісії з розгляду актів про порушення визначаються обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків.

Згідно з абз. 4-5 вказаного пункту Правил, рішення комісії оформляється протоколом і набирає чинності з дня вручення протоколу споживачу; разом з протоколом споживачу надаються розрахунок величини вартості та розрахункові документи для оплати недоврахованої електричної енергії та/або збитків.

Споживач має право оскаржити рішення комісії в суді; у разі звернення до суду впродовж 10 робочих днів з дня вручення протоколу споживачу останній має право не оплачувати виставлені рахунки до вирішення спірних питань у судовому порядку.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість донарахованого обсягу електричної енергії у зв`язку з виявленим порушенням не сплатив; рішення комісії не оскаржив. Заперечень щодо встановленого факту порушення або здійснених позивачем нарахувань до суду першої інстанції не надав.

Пунктом 10.2 вказаних правил встановлено, що споживач електричної енергії зобов`язаний оплачувати обсяг спожитої електричної енергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не здійснено оплату вартості донарахованого обсягу електричної енергії у розмірі 83 646,28грн на підставі рішення позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Місцевий господарський суд вірно зазначив щодо клопотання позивача про поновлення строку для подання позовної заяви з посиланням на ст.119 ГПК України, яка регулює поновлення та продовження процесуальних строків та ст.256 ЦК України, що визначає зміст поняття "позовна давність". При цьому, позивач зазначив, що відповідні вимоги ще у 2013 році заявлені у межах справи про банкрутство відповідача, яка закрита лише 05.02.2019 відповідно до постанови Верховного Суду.

Статтею 119 ГПК України не може бути застосована, оскільки регулює підстави та порядок поновлення та продовження процесуальних строків, однак, строк позовної давності не є таким строком. Позовна давність, фактично про яку згадує у заяві позивач, відповідно до ст.256 ЦК України, є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Закон не визначає, що позовна давність може бути поновлена або продовжена. Як визначено ч.2 ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Згідно з ч.4 цієї норми, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, суд може лише визнати поважними причини пропущення позовної давності.

При цьому, як визначено ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Однак, відповідач таких заяв не подавав.

Разом з тим, як визначено чч.2,3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідні вимоги заявлені позивачем у межах справи про банкрутство протягом загального строку позовної давності тривалістю 3 роки, внаслідок чого позовна давність перервалась. При цьому, справа щодо банкрутства відповідача закрита лише у лютому 2019 року.

Щодо викладеної відповідачем в апеляційній скарзі заяви про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Стаття 261 ЦК України містить визначення початку позовної давності, а саме, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тобто, це є нормою матеріального права, яка не визначає ніяких виключень або інших підстав, щодо неможливості подання заяви про застосування строків позовної давності, відповідно, покладає обов`язок на сторону подати заяву про застосування строку позовної давності до винесення рішення судом, що не було зроблено скаржником.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом направлялась ухвала про відкриття провадження у справі на адресу відповідача та отримана останнім 11.02.2020, тобто відповідач знав про розгляд справи в суді першої інстанції та міг подати відповідну заяву до винесення рішення, а також міг подати відповідні докази та заперечення, однак не вчинив відповідних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/130/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Державного підприємства "Український карантинний розсадник", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Український карантинний розсадник" на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/130/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Український карантинний розсадник" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/130/20 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/130/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв