Рішення

від 09.06.2020 по справі 140/1563/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1563/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мачульського В.В.,

при секретарі судового засідання Сметані Т.В.,

за участю представника позивача Шевчука В.В.,

представника відповідача Гричишиної І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Вілєнта до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Вілєнта (надалі - ПП Вілєнта , позивач, Підприємство) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (надалі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.07.2019 №0007741401.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 27.05.2019 по 14.06.2019 на підприємстві проводилась документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 31,12.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2016 по 31.12.2018, про що складено акт перевірки № 13172/14-01/39715347 від 24.06.2019.

За наслідками перевірки контролюючим органом зроблено висновок про те, що ряд контрагентів являються фігурантами кримінальних проваджень, у них відсутні складські приміщення, не декларують доходи, не отримано експлуатаційні дозволи на зберігання харчових продуктів) тощо. На підставі вказаної інформації податковий орган дійшов до висновків про неможливість підтвердження господарський операцій ПП Вілєнта із контрагентами, а відтак вчинення підприємством нереальних (безтоварних) операцій. Також відповідач вважає, що первинні документи ПП Вілєнта виписувало без мети реального настання правових наслідків. ГУ ДФС у Волинській області вважає, що факт реалізації м`ясопродуктів підтверджено даними бухгалтерського обліку, а відтак це вказує на факт реалізації продукції невстановленим особам..

За результатами перевірки ГУ ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення-рішення від 16.07.2019 №0007741401, яким підприємству збільшено суму податкових зобов`язань з платежем податок із прибутку приватних підприємств на загальну суму 10 726 097,50 грн. в т. ч. за основним зобов`язанням 8 580 878 грн. та 2 145 219,50грн. за штрафними санкціями.

Позивач категорично не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями з тих підстав, що Підприємство не було обізнане про існування кримінальних проваджень щодо контрагентів. На виконання укладених із контрагентами договорів позивач відправляв продукцію в їх користь, отримувало розрахунок по кожному договору в безготівковій формі. Усі контрагенти здійснили розрахунок за поставлену продукцію. Дані обставини підтверджуються актом перевірки та не оспорюються податковим органом. Згідно договорів поставки, яке укладало ПП Вілєнта обов`язок транспортування продуктів покладався на покупців. Позивач не зобов`язаний був перевіряти документи на автомобілі, які поставлялись покупцями під завантаження. Такі обов`язки не передбачені, ні цивільним, ні податковим кодексом, ні будь-якими іншими законодавчими актами. ПП Вілєнта не було відповідальне за організацію доставки продукції. По кожній господарській операції складались первинні документи (видаткова накладна, податкова накладна, ТТН, довіреність на отримання товару покупцем). Наявність або відсутність окремих документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що відбувався фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю .

Додатково зазначив, що відсутність ресурсів у контрагентів позивача не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або лізингу.

Крім того позивач зазначає, що посилання відповідача на той факт, що контрагенти фігурують в матеріалах кримінальних проваджень не можуть бути підставою для визнання таких господарських операцій безтоварними або недійсними. Виключно вироком суду можуть були встановлені ті чи інші обставини. В акті перевірки відсутні посилання на обвинувальні вироки судів щодо контрагентів. Обґрунтування недійсності чи безтоварності договорів фактами відсутності державної реєстрації потужностей із виробництва харчових продуктів, на які вимагається експлуатаційний дозвіл не свідчать про порушення податкового законодавства підприємством Вілєнта Жодна норма Податкового кодексу України (далі - ПК України) не трактує наявність чи відсутність таких дозволів як порушення податкового законодавства. Крім того, при здійсненні посередницької діяльності контрагентам і не потрібен такий дозвіл, оскільки товар міг в подальшому реалізовуватись без перевантаження чи зберігання.

Також позивач звертає увагу на правові позиції Верховного суду , про те, що наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів Товариства не с підставою для визнання операцій нереальними. Якщо контролюючий орган посилається на відкрите кримінальне провадження як на доказ, то він повинен надати підтвердження причетності Товариства до злочинів, щодо яких здійснюються кримінальні провадження. До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Щодо перевірки економічної доцільності, позивач зазначає, що такими повноваженнями податковий орган не наділений, оскільки ДПІ не вправі перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які наділені самостійністю.

Позивач додатково зазначив, що згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) та у п. 23 рішення ЄСПЛ у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії (заява № 6689/03) Суд у своєму рішенні зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Па думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захист у права власності. У разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника.

Зважаючи на вищевикладене, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області, є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 10.04.2020 року (т.1, а.с.60).

Також ухвалою суду від 27.03.2020 витребувано у Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Волинській області усі документи по господарських відносинах позивача з контрагентами а саме: ТОВ Вектортрейд , ТОВ Оптіма Бізнес Плюс /ТОВ Коінс Груп , ТОВ Оптмясторг К /ТОВ Альдо Груп , ТОВ Літія Груп , ТОВ Фактор Прайм /ТОВ Свенс ЛТД , ТОВ Астра Старвей , ТОВ Селм ЛТД , ТОВ Агросегмент /ТОВ Акротрейд Груп , ТОВ Прінцес ТОВ Адаман Голд , ТОВ Екстра Бізнес Плюс /ТОВ Альфа Трейд Юкрейн , ТОВ Сінтра Голд , ТОВ Буролайт /ТОВ Брамтекс , ТОВ Грант ЛМС, ТОВ Зернотрейд Експрес , ТОВ Борд-Сервіс .

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 02.04.2020 №1579/03-20-08-02-07 (а.с.73-108) відповідача позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з мотивів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки від 24.06.2019 №13172/14-01/39715347, яким встановлено порушення платником податку вимог податкового законодавства.

Так в обґрунтування свої позиції відповідач зазначив наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що ПП Вілєнта серед інших покупців відображає реалізацію товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) в адресу сумнівних суб`єктів господарського діяльності (СГД) з ознаками ризику, а саме: ТОВ Вектортрейд , ТОВ Оптіма Бізнес Плюс /ТОВ Коінс Груп , ТОВ Оптмясторг К /ТОВ Альдо Груп , ТОВ Літія Груп , ТОВ Фактор Прайм /ТОВ Свенс ЛТД , ТОВ Астра Старвей , ТОВ Селм ЛТД , ТОВ Агросегмент /ТОВ Акротрейд Груп , ТОВ Прінцес ТОВ Адаман Голд , ТОВ Екстра Бізнес Плюс /ТОВ Альфа Трейд Юкрейн , ТОВ Сінтра Голд , ТОВ Буролайт /ТОВ Брамтекс , ТОВ Грант ЛМС, ТОВ Зернотрейд Експрес , ТОВ Борд-Сервіс , фактичність здійснення операцій з якими підтвердити неможливо.

Так позивач протягом 2016-2018 роках відображає реалізацію ТМЦ (морожені м`ясопродукти) вище переліченим контрагентам з порушенням Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, оскільки Підприємство виписувало податкові накладні та відображало в податковому та бухгалтерському обліку фінансово-господарські операції з підприємствами з ознаками фіктивності без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування та несплати податків, в зв`язку з чим вказані дії призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, та дали змогу мінімізації податкових зобов`язань для СГД реального сектору економіки.

Також зазначає що будь-які документи (у тому числі договори накладні, доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Враховуючи та підсумовуючи всю зібрану в ході проведення перевірки інформацію по контрагентах-покупцях ПП Вілєнта , (в т.ч. здійснення ними нереальних (безтоварних) господарських операцій у зв`язку із відсутністю необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність працюючих, технічних умов для здійснення задекларованих обсягів, тощо) з наданням податкової вигоди по ланцюгу формування податкового зобов`язання на покупців, за рахунок формування податкового кредиту від суб`єктів реального сектору економіки (в т.ч. від ПП Вілєнта ), перевіркою неможливо підтвердити фактичність здійснення операції з реалізації товарів ПП Вілєнта для зазначених вище суб`єктів господарської діяльності.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до Закону України Про основні засади та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів оператори ринку, які здійснюють діяльність, пов`язану з виробництвом та/або зберігання харчових продуктів тваринного походження, мають отримувати експлуатаційний дозвіл.

Аналізом реєстру операторів ринку та потужностей харчових продуктів на офіційному сайті Держпродспоживслужби встановлено, що контрагенти позивача не отримували експлуатаційних дозволів та не здійснювали реєстрацію потужностей.

На переконання відповідача, виходячи з інформації, що міститься у наданих для перевірки первинних документах та отриманої в ході проведення перевірки з інших джерел, зокрема: інформації баз даних ДФС; інформації Єдиного реєстру судових рішень; інформації реєстру операторів ринку та потужностей харчових продуктів на офіційному сайті Держпродспоживслужби; інформації із службових записок ОУ ГУ ДФС у Волинській області; інформації із листів-відповідей на запити зустрічних звірок та запитів про надання доказової бази щодо порушення податкового законодавства СГД (контрагентами-покупцями ПП Вілєнта ) не могли здійснювати операції з придбання морожених м`ясопродуктів у позивача по наданих для перевірки документах (договорах, накладних, ТТН, банківських виписках та ін.).

Крім того, відповідач посилається на ряд висновків судової практики Верховного суду у подібних правовідносинах.

Також на думку відповідача позов слід залишити без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду по - причині вилучення первинних документів в ході обшуку, однак вказана причина ПП Вілєнта не є поважною з огляду на те, що рішенням ДПС України від 26.09.19 залишено скаргу позивача - без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, відтак згідно п. 56.19.ст.56 ПК України - строк звернення до суду становить 1, місяць, хоча позов подано до суду 25.02.2020.

09.04.2020 від Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Волинській області на адресу суду надійшли документи на виконання вимог ухвали від 27.03.2020 (т.1, а.с.269, т.2, а.с.1-273, т.3, а.с.1-274).

Також, 09.04.2020 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (т.4,а.с.1-4), у яких останній зазначив, що згідно з реєстру товарно-транспортних накладних щодо транспортування ТМЦ від ПП Вілєнта до контрагентів із зазначенням дат та номерів товарно-транспортних накладних, перевізників, водіїв та транспортних засобів, пункту розвантаження та П.І.Б. і реєстраційних даних осіб, які згідно доручень мали право отримувати від ПП Вілєнта , встановлено згідно протоколів допитів та листів відповідей ФОП (зокрема, котрі значились власниками транспортних засобів, останні перебували в їх користуванні тощо) про відсутність взаємовідносин із ними позивачем, контрагентами, водіями.

Ухвалою суду від 10.04.2020 (т.4, а.с.67) підготовче засідання відкладено на 29.04.2020 на 11:00, у зв`язку із надходженням клопотання від представника відповідача 07.04.2020 (т.1, а.с.266).

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці в період з 28.04.2020 по 08.05.2020 підготовче засідання 29.04.2020 перенесено на 13.05.2020 на 11:00 (т.4, а.с.69-70).

У поданій до суду відповіді на відзив від12.05.2020 (т.4, а.с.73-75), представник позивача не погодився з доводами наведеними у відзиві, та відповідачем не надано чітких пояснень та належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги. Додатково зазначив, що позивач реалізував в користь контрагентів продукцію, яку самостійно завозив із закордону. Підприємство мало орендовані складські морозильні камери за адресою АДРЕСА_1 , де зберігало продукцію, частину, якої було вилучено працівниками податкової поліції при проведенні огляду. Також податківцями вилучені ВМД, які підтверджують законність ввезення такої м`ясопродукції. В подальшому даний товар реалізовувався контрагентам, оплата здійснювалась в безготівковому порядку на рахунки позивача. Товар відправлявся транспортними засобами, які згідно договорів зобов`язувались представити контрагенти. На позивача такий обов`язок не покладався.

Посилання на довідку оперативного управління податкової поліції про відсутність за місцем розвантаження складських приміщень також не свідчить про порушення, податкового законодавства позивачем. ПП Вілєнта не може нести відповідальність за діяльність контрагента, наявності у нього складських приміщень виробничих потужностей в тому числі зареєстрованих в Держпродспоживслужбі. Факти відсутності виробничих приміщень не свідчать про податкові правопорушення

Також зазначив, що відсутність у ТТН деяких реквізитів (назва вулиці та номер будинку) не роблять її недійсною та не свідчать про її невідповідність і неприпустимість використання як доказу, оскільки зазначена ТТН містить усі необхідні відомості, які дають можливість установити зміст господарської операцій. Фактична оплата на банківський рахунок проданого товару свідчить про дійсне проведення таких операцій.

Вкотре представник позивача звертає увагу суду на те, що згідно правових висновків Верховного суду, зокрема те, що не може нести відповідальність за можливі порушення податкового чи іншого законодавства своїми контрагентами. Відповідальність, як кримінальна , так і фінансова (податкова) носить індивідуальний характер, що означає виключно відповідальність за дії (бездіяльність) які вчинені або позивачем, або його посадовими особами. В жодному із протоколів допитів не існує прямої вказівки на протиправні дії директора чи інших осіб, які пов`язані із ПП Вілєнта . Усі ж нібито порушення, про які йде мова були допущені не позивачем, а тими чи іншими контрагентами. Жодних доказів про спільну злочинну діяльність спрямовану на ухилення від сплати податків у відзиві та додаткових поясненнях не йдеться. Таких доказів суду не представлено.

13.05.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 15.05.2020 на 10:00 (т.4, а.с.81А) .

В поданих до суду запереченні на відповідь на відзив (т.4, а.с.82-84) представник відповідача вважає доводи наведених представником позивача у відповіді на відзив безпідставними з підстав наведених у відзиві. Також вкотре звернув увагу наявність кримінальних проваджень у яких фігурують контрагенти позивача.

Ухвалою суду від 15.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00 29.05.2020 (т.4, а.с.92,94-95).

В судовому засіданні 29.05.2020 оголошено перерву у розгляді справи до 11:00 03.06.2020 (т.4, а.с.96).

В судовому засіданні 03.06.2020 суд продовжив дослідження письмових доказів та в подальшому оголошено перерву у розгляді справи до 10:00 09.06.2020 (т.4, а.с.98).

05.06.2020 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залучення в якості свідка головного державного ревізора - інспектора управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Мирончук Л.М., а саме інспектора, який проводив перевірку позивача по вказаним порушенням.

В судовому засіданні 09.06.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у цьому ж судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Також у даному судовому засіданні відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості свідка інспектора що проводи в перевірку, про що зроблено запис в протоколі судового засіданні (т.4, а.с.101).

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Щодо вимоги відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, слід зазначає наступне.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Нормою, що регулює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Статтею 102 Податкового кодексу України передбачено строк давності тривалістю 1095 днів (2555 днів у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу).

Таким чином, вказані вище положення Податкового кодексу України передбачають, що строк для звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу становить 1095 днів (2555 днів у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу) і обчислюється з дня отримання платником податків такого рішення.

У той же час, відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Аналіз пунктів 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що ці норми по різному регулюють питання строків судового оскарження рішень контролюючого органу, тобто існує колізія норм.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічний висновок наведено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.03.2019 по справі №1240/2739/18 (адміністративне провадження №К/9901/5654/19). Де, зокрема, суд вказав, що при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов`язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ПП Вілєнта з 27.03.2015 зареєстроване Виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області в якості юридичної особи, видами економічної діяльності згідно КВЕД є: 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (основний); 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту., дані фактичні обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Як слідує з матеріалів справи ГУ ДФС у Волинській області була проведена планова виїзна документальна перевірка ПП Вілєнта з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, про що складено акт перевірки №13172/14-01/39715347 від 24.06.2019 (т.1, а.с.10-42).

Проведеною перевіркою встановлено порушення ПП Вілєнта , зокрема: п.п. 14.1.36, п. 14.1, ст. 14, п. 44.1, ст. 44, п.п. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п.135.1, ст. 135 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, абзацу 8 ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні п. 5, 7, 21 ПсБО 15 Дохід , в результаті чого ПП Вілєнта занижено податок на прибуток на загальну суму 8 580 878,00 грн. в тому числі за 2016 рік - 1 757 808,00 грн., за 2017 рік - 4 310 330,00 грн., за 2018 рік - 2 512 740,00 грн. (т.1, а.с.42 зворот).

На підставі вказаного акту перевірки, ГУ ДФС у Волинській області правонаступником якого є ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення: від 16.07.2019 №0007741401, яким підприємству збільшено суму податкових зобов`язань з платежем податок із прибутку приватних підприємств на загальну суму 10 726 097,50 грн. в т. ч. за основним зобов`язанням 8 580 878 грн. та 2 145 219,50грн. за штрафними санкціями (т.1, а.с.43);

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ПП Вілєнта в адміністративному порядку подало скаргу на вищевказане податкове повідомлення-рішення, однак рішенням ДФС України від 26.09.2019 за №3439/6/99-00-08-05-01 податкове повідомлення-рішення №0007741401 від 16.07.2019 залишено без змін, а скаргу без задоволення (т.1, а.с.162-168).

Також судом встановлено, що 07.08.2019 о 13 год. 40 хв. старшим слідчим з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Волинській області Хазанюк ОСОБА_1 . у зв`язку із досудовим розслідування кримінального провадження №32019030000000023 від 27.06.2019 на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Ковтуненка В.В. від 01.08.2019 проведено огляд та вилучення документів, речей та коштів на території та в приміщенні за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Лідавська 1, про що свідчить протокол огляду від 07.08.2019 (т.1, а.с.6-9).

Також, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Кихтюк Р.М. від 12.09.2019 накладено арешт на речі, предмети та документи, вилучені 07.08.2019 в ході огляду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до таких висновків.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, ПК України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваних в даній адміністративній справі податкового повідомлення-рішення №0007741401 від 16.07.2019, з огляду на таке.

Як свідчать матеріали перевірки, висновки контролюючого органу про порушення ПП Вілєнта п.п. 14.1.36, п. 14.1, ст. 14, п. 44.1, ст. 44, п.п. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п.135.1, ст. 135 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, абзацу 8 ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні п. 5, 7, 21 ПсБО 15 Дохід , в результаті чого ПП Вілєнта занижено податок на прибуток на загальну суму 8 580 878,00 грн. в тому числі за 2016 рік - 1 757 808,00 грн., за 2017 рік - 4 310 330,00 грн., за 2018 рік - 2 512 740,00 грн., ґрунтуються на слідкуючому.

В ході проведення перевірки встановлено, інформацію по контрагентах-покупцях ПП Вілєнта неможливо підтвердити фактичність здійснення операцій з реалізації товарі, що вказує на здійснення ними нереальних (безтоварних) господарських операціях у зв`язку із відсутністю необхідних умов для здійснення господарської діяльності (відсутність працюючих, технічних умов для здійснення задекларованих обсягів, тощо) з наданням податкової вигоди по ланцюгу формування податкового зобов`язання на покупців, за рахунок формування податкового кредиту від суб`єктів реального сектору економіки.

Однак, суд не погоджується з такими висновками ГУ ДФС у Волинській області, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.6. ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Стаття 134 ПК України регламентує питання об`єкту оподаткування податком на прибуток. Згідно з п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно положень частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону, бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

З огляду на наведені вище положення ПК України, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд зазначає, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції.

Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави дійти таких висновків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. При цьому, кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В акті перевірки, є посилання відповідача на те, що деякі документи підписані особами яких неможливо ідентифікувати, без зазначення їх П.І.Б., посад та повноважень.

З цього приводу суд зазначає, що наявність у окремих документах недоліків при оформленні, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Вказані правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 11.09.2018 (справи №826/15653, № 805/2316/16-а), від 19.09.2018 (справа №2а-2104/12/1370), від 29.09.2019 року (справа №823/1436/13-а), від 06.05.2020 (справа №2а-11967/12/2670) та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.

Як встановлено судом, згідно даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами .

Матеріалами справи встановлено, та підтверджено актом перевірки, те що ПП Вілєнта в перевіряємий період було укладено ряд договорів купівлі-продажу з контрагентами-покупцями, а саме: ТОВ Вектортрейд , ТОВ Оптіма Бізнес Плюс /ТОВ Коінс Груп , ТОВ Оптмясторг К /ТОВ Альдо Груп , ТОВ Літія Груп , ТОВ Фактор Прайм /ТОВ Свенс ЛТД , ТОВ Астра Старвей , ТОВ Селм ЛТД , ТОВ Агросегмент /ТОВ Акротрейд Груп , ТОВ Прінцес ТОВ Адаман Голд , ТОВ Екстра Бізнес Плюс /ТОВ Альфа Трейд Юкрейн , ТОВ Сінтра Голд , ТОВ Буролайт /ТОВ Брамтекс , ТОВ Грант ЛМС, ТОВ Зернотрейд Експрес , ТОВ Борд-Сервіс , відповідно до умов яких, позивач зобов`язується продати, а покупець оплатити наступний товар (продукцію): м`ясо свине, куряче, індиче, яловиче морожене, сало морожене, субпродукти курячі, індичі, яловичі, свині морожені.

На підтвердження факту отримання товарів суду будо надано від Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Волинській області копії видаткових та податкових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, витяги з Реєстру податкових накладних, Реєстру товарно-транспортних накладних, Реєстру оплати з вище переліченими контрагентами (т.1, а.с.110-157, т.2, а.с.1-273, т.3, а.с.1-274).

Оцінивши подані докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача зареєстрований в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 5 наказу Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Податковий орган протиправно не прийняв до уваги належним чином оформлених первинних та податкових документів, відповідно до яких платник податків здійснив розрахунки з контрагентами.

Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, суд вважає неприйнятними, оскільки відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Доводи відповідача про неможливість надання вказаними товариствами послуг позивачеві в силу відсутності контрагента позивача за місцезнаходженням, відсутності у нього необхідного персоналу, яким могли надаватися послуги, та основних засобів, суд вважає необґрунтованими, оскільки такі твердження відповідач мотивує виключно з посиланням на дані податкової інформації, складеної самим ГУ ДФС.

Разом з тим, суд вказує, що відомості податкової інформації не можуть бути взяті до уваги, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Суд зазначає, що посилання податкового органу на інформацію баз даних податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача можливості виконувати роботи (надавати послуги) не заслуговують на увагу, оскільки внесені відомості баз даних податкового органу є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань, а висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №818/418/17.

У свою чергу, податкова інформація щодо контрагента по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 у справі №813/1497/17.

Верховний Суд визнає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02 квітня 2019 року у справі №826/6245/18.

Також, доводи податкового органу щодо наявності свідчень наданих директорами контрагентів позивача в межах кримінальних проваджень, оформлених протоколами допитів, з яких вбачається, що особи заперечують свою причетність до господарської діяльності товариств, не береться судом до уваги, оскільки факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Наявність кримінального провадження може свідчити лише про можливі порушення законодавства постачальником контрагента позивача, але, в будь-якому випадку, така кримінальна справа не може стосуватися податкових зобов`язань позивача і тим більше слугувати доказом фіктивності господарських операцій.

Суд вважає неприйнятними доводи відповідача про те, що сам факт того, що деякі контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення є доказом протиправного формування податкового кредиту, з огляду на необґрунтованість належності цього конкретного доказу для підтвердження заперечень в розумінні частини третьої ст.73 КАС України.

Суд зазначає, що відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Докази на які посилається відповідач не відповідають вимогам належності та допустимості в розумінні КАС України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження та, те що він має право їх використання, у порядку визначеному КПК України. В силу положень ст.95 КПК України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальному провадженні, в рамках якого проводився допит свідка), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в мажах даної справи здійснено не було, а відповідачем клопотань з цього приводу не заявлялось.

Вказана правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 25.09.2019 року у справі №817/992/15.

Також, суд зазначає, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.11.2019 по справі №826/16304/17 та у постанові від 28.05.2019 року по справі № 826/15112/16, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України, слід застосувати у спірних правовідносинах.

Також, суд враховує, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків (постанова ВС від 19.02.2019 № 825/293/13а).

Посилання відповідача під час розгляду справи у суді на відомості, здобуті під час досудового розслідування, а також розгляду справ у порядку кримінального провадження, суд визнає неприйнятними, адже відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

До того ж, як визначено частиною шостою статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З урахуванням наведеного, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів постановлення судами вироків, рішень тощо про визнання удаваними спірних господарських операцій, визнання недійсними договорів, укладених позивачем з його контрагентом, стягнення в дохід держави незаконно отриманого майна та коштів на підставі таких договорів тощо.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14. Верховний Суд дійшов висновку, що показання при допиті директора контрагента не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Правову позицію з аналогічного питання Верховний Суд висловив у постанові від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17 та у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 809/1139/17. Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій.

Суд зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (покупцями) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Щодо посилань відповідача, як на підставу правомірності зроблених ним за результатами перевірки позивача висновків та в обґрунтування правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення, посилаючись на наявність вироку, що стосуються посадових осіб контрагентів позивача (ТОВ Борт Сервіс ), та прийняті в межах відповідних кримінальних проваджень, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області на який посилається податковий орган, не встановлено будь-яких фактів наявності ознак такого злочину з боку позивача у справі, тому ця обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з цим контрагентом, оскільки норма ч. 6 ст. 78 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову, і обов`язковими є лише обставини які стосуються особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Отже суд вважає, що сам факт наявності вироку, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили, і обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з`ясування обставин справи і передбачене ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

При цьому необхідно зазначити, що аналогічна позиція з цього питання виловлена Верховним Судом у постановах від 31.07.2018р. у справі №808/1507/16, та від 04.09.2018р. у справі №826/18952/14 .

При прийнятті даного рішення судом взято до уваги думку Великої Палати Верховного Суду висловлену у постанові від 30.01.2019 року по справі №755/10947/17 щодо застосування останньої правової позиції Верховного Суду у тотожних спорах та враховано правову позицію висловлену в постановах Верховного Суду від 19.11.2019 року по справі №826/16304/17, від 25.09.2019 року у справі №817/992/15.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України ) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в відзиві аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Суд також звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі Інтерсплав проти України . Так, у п.37 рішення вказується: Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов`язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови . Відповідно до п.38 рішення зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відтак, з наведених вище мотивів, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0007741401 від 16.07.2019.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив судовий збір у загальній сумі 21 020,00 грн., та що підтверджується квитанцією №0.0.1631305047 від 26.02.2020 (т.1, а.с.59).

Таким чином, враховуючи те, що суд задовольняє позов повністю, тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 21 020,00 грн.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 14 999,00 грн., то суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи, що представником позивача до судових дебатів не подана відповідна заява про відшкодування витрат на правничу допомогу, відтак такі витрат повинен понести позивач.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 139, 159, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 16.07.2019 №0007741401.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь Приватного підприємства Вілєнта (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Лідавська, будинок 1, код ЄДРПОУ 39715347) судові витрати в сумі 21 020,00 грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський

Повний текст судового рішення складено 17.06.2020.