Постанова

від 18.06.2020 по справі 640/21065/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21065/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Пилипенко О.Є.,

Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Вовк В.П.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просив:

- визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 березня 2019 року №0017654204, №0017674204, №0017664204;

- визнати неправомірними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 березня 2019 року №0017704204, №0017754204, №0017744204;

- визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 березня 2019 року № Ф-081;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26 січня 2017 року №0002061306.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 січня 2017 року № 0002061306, прийняте Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 березня 2019 року №№ 0017654204, 0017674204, 0017664204, прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві; визнано протиправним та скасовано рішення від 18 березня 2019 року № 0017704204 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві; визнати протиправною та скасовано вимогу від 18 березня 2019 року № Ф-081 про сплату боргу (недоїмки), прийняту Головним управлінням ДФС у м. Києві; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2020 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі відповідач, щодо правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 18.03.2019 №0017654204, №0017674204, №0017664204, рішення №0017704204 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-081 зазначає, що перевіркою встановлено заниження одержаного доходу від здійснення діяльності за 2017 р. на суму 204132,58 грн., а ФОП ОСОБА_1 стверджує, що протягом 2017р. сума одержаного валового доходу, яка надійшла на банківські рахунки склала 46695658,71 грн., тобто перевіркою було помилково враховано в загальному оподатковуваному доході суму 44474,00грн. На підтвердження чого, ФОП ОСОБА_1 на розгляд заперечення було надано виписки банку, дані бухгалтерського обліку по рахунку 31, які свідчать про те, що дійсно за 2017 рік на розрахункові рахунки надійшло коштів в сумі 46695658,71 грн.

Стосовно правомірності формування витрат у 2016-2017рр. апелянт вказує, що за результатами перевірки правильності відображення витрат безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів ФОП ОСОБА_1 встановлено їх завищення в 2016р. в розмірі 285165,61грн., в 2017р. в розмірі 257303,64грн. Дане завищення виникло за рахунок включення ФОП ОСОБА_1 до складу витрат, витрати, які не підтверджені первинними документами, а саме: в 2016р. в розмірі 285165,61грн., в 2017р. в розмірі 257303,64 грн., однак, на підтвердження понесених витрат, пов`язаних з веденням підприємницької діяльності, платником податків на розгляд заперечення надано договори підряду, акти виконаних робіт, в яких зазначено перелік виконаних робіт, кількість та вартість матеріалів/виконаних робіт, дати проведення ремонтних робіт, товарні чеки. Вказані витрати підлягають врахуванню у складі витрат за 2016-2017рр.

Також, апелянт вказує, що за ФОП ОСОБА_1 обліковується незастосована штрафна санкція за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум заробітної плати визначеного звітом про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 1302022685 від 14.11.2013. Сума єдиного внеску 6579,80 грн., яка нарахована 20.11.2013, фактично сплачена 28.11.2013. В зв`язку із несвоєчасною сплатою належних сум єдиного внеску, в АІС Податковий блок в автоматичному режимі було розраховано штрафні санкції, які підлягають сплаті в бюджет.

Крім того, апелянт стосовно завищення від`ємного значення по податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за 2016-2017рр. вказує, що було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не складено і не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні та не нараховано податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування ПДВ вартості придбання та утримання транспортних засобів.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 26.01.2017 №0002061306 апелянт зазначає, що перевіркою встановлено, що право власності на вантажні автомобілі SKANIA G380, 2010 (технічний паспорт НОМЕР_1 ) та DAF XF 105.460 (технічний паспорт НОМЕР_2 ) має ОСОБА_1 як фізична особа (згідно свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів), а тому, перевіркою встановлено порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Кодексу, а саме: завищення витрат за 2015р. у загальній сумі 85235,86 грн., в т.ч.: які понесені на взяття на облік транспортних засобів (вантажних автомобілів) SKANIA G380, 2010 (технічний паспорт НОМЕР_1 ) та DAF XF 105.460 (технічний паспорт НОМЕР_2 ) та на діагностику вищезазначених транспортних засобів при взятті на облік в сумі 38235,95 грн. та у зв`язку із включенням до складу витрат сплачених послуг обробку даних GPS у сумі 41421, 67 грн. та інших витрат у сумі 5578, 24 грн.

17.06.2020 до суду апеляційної інстанції від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що в Україні відповідно до постанов уряду введено карантин.

Розглянувши доводи такого клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на його необґрунтованість, оскільки представники відповідача не позбавлені можливості прибути в межах м. Києва до Шостого апеляційного адміністративного суду, разом з тим, колегія суддів зауважує, що постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та від 16.03.2020 № 215 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211" не припинено роботу органів державної влади - як судів, так і центральних, місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а лише переведено останніх на особливий режим роботи, рекомендовано забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за технічної можливості - також роботи в режимі реального часу через Інтернет, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний організувати свою роботу таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на нього повноважень, а відтак, посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, як на підставу для відкладення судового засідання, є неприйнятним.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для її належного розгляду, а явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження та відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14 грудня 2016 року за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог чинного законодавства з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, додержання законодавства щодо оформлення трудових відносин з працівниками, дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 21 грудня 2015 року ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 559/26-57-13-06/ НОМЕР_5 (далі - Акт перевірки № 559) (а.с. 1-27, т. 2), яким встановлено порушення позивачем, зокрема, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму 599 967, 00 грн. у зв`язку з включенням до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбаним напівпричепам WIELTON у ТОВ Вельтон-Україна та сідельному тягачу SCANIA, придбаного у ТОВ Сканія Кредіт Україна , технічні паспорти на які оформлені на фізичну особу ОСОБА_1 .

В акті зазначено, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 2025897, 00 грн. Фізична особа - підприємець за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна (товару) у підприємницькій діяльності, а також не будучи фактично суб`єктом права власності на таке майно, не може лише на підставі податкової накладної включати до складу податкового кредиту суму ПДВ по придбаних транспортних засобах.

В порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Розділу V Кодексу документальною перевіркою встановлено завищення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 податкового кредиту за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на загальну суму 599967,00 грн., у зв`язку із включенням до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбаним напівпричепам WIELTON у ТОВ Вельтон - Україна (ЄДРПОУ 33533482) та сідельному тягачу SCANIA, придбаному у TOB Сканія Кредіт Україна (ЄДРПОУ 33052443), технічні паспорти на транспортні засоби оформлені на фізичну особу ОСОБА_1 , в т.ч.:

- за вересень 2015р. на загальну суму ПДВ - 43149,00 грн., а саме: за рахунок включення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту податкової накладної 23.09.2015р. № 47, на суму ПДВ - 21603,00 грн. та від 24.09.2015р. № 55 на суму ПДВ - 21546, 00 грн., отриманих від ТОВ Вельтон - Україна (ЄДРПОУ 33533482);

- за жовтень 2015р. на загальну суму ПДВ - 196696,00 грн., а саме: за рахунок включення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту податкової накладної 05.10.2015р. № 9, на суму ПДВ - 97796,00 грн. та від 05.10.2015р. № 10 на суму ПДВ - 98900, 00 грн., отриманих від ТОВ Вельтон - Україна (ЄДРПОУ 33533482);

- за грудень 2015р. на загальну суму ПДВ - 360122,00 грн., а саме: за рахунок включення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту податкової накладної 03.12.2015р. № 135, на суму ПДВ - 3346,00 грн. (інші витрати лізингодавця, пов`язані з обслуговуванням договору фінансового лізингу) та від 16.12.2015р. № 141 на суму ПДВ - 356776,00 грн., отриманих від ТОВ Сканія Кредіт Україна (ЄДРПОУ 33052443).

26 січня 2017 року на підставі Акту перевірки № 559 ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0002061306 (а.с. 30, т. 2), яким у зв`язку з порушенням вимог п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 599 967, 00 грн.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Як встановлено колегією суддів, позивач є фізичною особою, яка здійснює діяльність віднесену законодавством до підприємницької, є платником ПДВ у розумінні ПК України, зареєстрований у встановленому порядку платником ПДВ, а тому на нього повною мірою поширюються норми ПК України, які встановлюють порядок визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, у тому числі від здійснення операцій щодо основних фондів з метою їх використання в господарській діяльності.

Основним видом економічної діяльності позивача (а.с. 18 зворот, т. 1) є вантажний автомобільний транспорт, а також, позивач має ліцензію від 22 травня 2012 року серії АД № 033929 (а.с. 19, т. 1), видану Міністерством транспорту та зв`язку України, на такий вид господарської діяльності як надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом, у тому числі внутрішні та міжнародні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

З матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2015 року між позивачем та ТОВ Вельтон-Україна укладено договір купівлі-продажу № 060715 з відповідними додатками (а.с. 31-38, т. 2), згідно з яким позивач придбав один напівпричіп WIELTON NS-3K.

05 жовтня 2015 року відповідно до видаткової накладної № 358 (а.с. 39, т. 2) та акту прийому-передачі (а.с. 40, т. 2) позивач прийняв вказаний напівпричіп.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 (а.с. 41, т. 2), вказаний напівпричіп зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 під номером НОМЕР_7 .

Водночас, 24 липня 2015 року між позивачем та ТОВ Вельтон-Україна укладено договір купівлі-продажу № 080715 з відповідними додатками (а.с. 42-49, т. 2), згідно з яким позивач придбав один напівпричіп WIELTON NS-3K.

05 жовтня 2015 року відповідно до видаткової накладної № 359 (а.с. 50, т. 2) та акту прийому-передачі (а.с. 51, т. 2) позивач прийняв вказаний напівпричіп.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 (а.с. 52, т. 2), вказаний напівпричіп зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 під номером НОМЕР_9 .

Разом з тим, 20 листопада 2015 року між позивачем та ТОВ Сканія Кредіт Україна укладено договір фінансового лізингу № 89-01582 з відповідними додатками (а.с. 53-81, т. 2), згідно з яким лізингодавець (ТОВ Сканія Кредіт Україна ) зобов`язується придбати сідельний тягач засоби SCANIA G400LA4х2MLA та передати позивачу у користування.

Згідно з видатковою накладною від 16 грудня 2015 року № 0000000027 (а.с. 82, т. 2) позивач отримав вказаний сідельний тягач.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 (а.с. 83, т. 2), вказаний сідельний тягач зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 під номером НОМЕР_11 .

Оплата позивачем вказаних транспортних засобів підтверджується наявними в матеріалах платіжними дорученнями з відповідними відмітками (а.с. 84-166, т. 2).

За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за такий період на суму у розмірі 599 967, 00 грн. на підставі складених та зареєстрованих в ЄРПН ТОВ Вельтон-Україна та ТОВ Сканія Кредіт Україна податкових накладних (а.с. 167-172, т. 2), що не заперечується відповідачем, зазначається в апеляційній скарзі, а також встановлено в Акті перевірки № 559 (а.с. 21, т. 2).

При цьому, використання придбаних транспортних засобів у господарській діяльності позивача підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, товарно-транспортними накладними CMR (а.с. 22, 26, 31-32, 36, 112, 116, 120, 124, 128, 132, 136 т. 5, а.с. 94, 98, 103 т. 6), подорожніми листами (а.с. 23, 33, 37, 113, 117, 121, 125, 129, 133, 137 т. 5, а.с. 95, 99, 104 т. 6).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) встановлений ст. 200 ПК України.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. (п. 200.4 ст. 200 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. а п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.6 цієї статті передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Разом з тим, відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (з відповідними змінами), у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції (сервісних центрах МВС, в редакції після 10 листопада 2015 року). Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Згідно з пп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 ПК України особа для цілей розділу V цього Кодексу - фізична особа-підприємець, яка: або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.

У відповідності до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Конституцією України та Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) закріплено право приватної власності (статті 41 та 325 відповідно).

Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (ст. 325 ЦК України).

Таким чином, суб`єктом права власності законодавством визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичної особи, і, водночас, не виокремлюється такий суб`єкт права власності як ФОП.

Колегія суддів зазначає, що фізична особа-підприємець має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ст. 26 ЦК України).

Перелік майнових прав чинне законодавство не містить. Виходячи з аналізу чинного законодавства, можна стверджувати, що право займатися підприємницькою діяльністю є майновим правом фізичної особи.

Тобто, правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи-підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи і набуття статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність - діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавство лише встановлює, що ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 52 ЦК України), отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус ФОП не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Отже, майно має реєструватися за фізичною особою.

В силу норм ч. 1 ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відтак, особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб`єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, ПК України не передбачено.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб`єктами господарювання, зареєстрованими платниками ПДВ, при придбанні транспортних засобів, інших основних фондів та товарів є, як і для платників ПДВ - юридичних осіб, подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявності належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат та відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач як ФОП має право сформувати податковий кредит відповідного звітного періоду на підставі сум ПДВ, сплачених ним при придбанні автотранспортних засобів, за умови належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, а також використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Отже, оскільки факт використання позивачем придбаних транспортних засобів у господарській діяльності підтверджено первинними документами і всі суми, включені до податкового кредиту, підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, то позивач не порушив вимоги податкового законодавства, включивши до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні транспортних засобів, право власності на які зареєстроване за ФОП ОСОБА_1 як за фізичною особою.

З огляду на викладене, формування позивачем податкового кредиту з ПДВ у розмірі 599 967, 00 грн. на підставі складених ТОВ Вельтон-Україна та ТОВ Сканія Кредіт Україна податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим викладений в Акті перевірки № 559 висновок ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 26 січня 2017 року № 0002061306 - безпідставним та неправомірним, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для його скасування.

Також, 18 січня 2019 року за результатами документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 41/26-15-42-04-30/ НОМЕР_5 (далі - Акт перевірки № 41) (а.с. 21-51, т. 2), яким встановлено порушення позивачем, зокрема:

п. 177.2 ст. 177 ПК України та, як наслідок, заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період у розмірі 192 398,14 грн., у тому числі за 2016 рік - 109 339, 62 грн., за 2017 рік - 83 058, 52 грн.;

п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України та, як наслідок, заниження та не перерахування до бюджету військового збору за 2016-2017 роки у розмірі 16 033, 18 грн.;

п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та, як наслідок, заниження єдиного внеску із сум чистого доходу, що підлягає сплаті у розмірі 136 276, 25 грн.;

п. 187.1 ст. 187, ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України та, як наслідок, завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду: за березень 2016 року - 7 704 грн., за травень 2016 року - 664 366 грн., за червень 2016 року 665 333 грн., за липень 2016 року - 1 615 178 грн., за серпень 2016 року - 1 615 178 грн., за вересень 2016 року - 1 615 178 грн., за жовтень 2016 року - 2 338 924 грн., за листопад 2016 року - 2 475 866 грн., за грудень 2016 року - 2 478 799 грн., за січень 2017 року - 2 492 571 грн., за лютий 2017 року - 2 519 530 грн., за березень 2017 року - 2 542 407 грн., за квітень 2017 року - 2 558 257 грн., за травень 2017 року - 2 575 011 грн., за червень 2017 року - 2 594 146 грн., за липень 2017 року - 2 623 758 грн., за серпень 2017 року - 2 664 512 грн., за вересень 2017 року - 2 698 238 грн., за жовтень 2017 року - 2 723 854 грн., за листопад 2017 року - 2 757 394 грн., за грудень 2017 року - 2 794 159 грн.

18 березня 2019 року на підставі Акту перевірки № 41 відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення № 0017654204 (а.с. 93, т. 1), яким у зв`язку з порушенням вимог п. 177.2 ст. 177 ПК України позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 86 748, 35 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43 374, 18 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0017664204 (а.с. 96, т. 1), яким у зв`язку з порушенням вимог п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України позивачу визначено грошове зобов`язання з військового збору у розмірі 7 229, 03 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 614, 52 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0017674204 (а.с. 105-106, т. 1), яким у зв`язку з порушенням вимог п. 187.1 ст. 187, ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за 2016 рік на загальну суму у розмірі 4 200, 00 грн. та за 2017 рік на загальну суму у розмірі 286 481, 00 грн.;

- рішення №0017704204 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (а.с. 101, т. 1), яким у зв`язку з порушенням вимог п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачу донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 98 868, 36 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 26148, 02 грн.

Також 18 березня 2019 року відповідачем складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-081 (а.с. 100, т. 1), якою останній вимагає від позивача сплатити недоїмку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 98 868, 36 грн.

За результатами адміністративного оскарження, зокрема, податкового повідомлення-рішення від 18 березня 2019 року № 0017674204, ДФС України рішенням від 16 липня 2019 року № 33086/6/99-99-11-05-01-25 (а.с. 113-117, т. 1) про результати розгляду скарги залишено без змін таке рішення.

Водночас, 18 березня 2019 року відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску:

- № 0017744204 (а.с. 163, т. 9), яким за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до позивача застосовано штраф за період з 21 листопада 2013 року до 28 листопада 2013 року у розмірі 657, 98 (10% до 01 січня 2013 року), та нараховано пеню у розмірі 52 ,64 грн., що разом становить 710, 62 грн.;

- № 0017754204 (а.с. 103, т. 1), яким за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до позивача застосовано штрафи за період з 11 лютого 2014 року до 09 лютого 2015 року у розмірі 3 667, 84 (10% до 01 січня 2015 року), а також за період з 10 лютого 2015 року до 11 серпня 2015 року у розмірі 7 735, 70 (20% з 01 січня 2015 року), та нараховано пеню у розмірі 15 132, 62 грн., що разом становить 26 536, 16 грн.

З аналізу змісту Акту перевірки № 41 видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177, п. 187.1 ст. 187, ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200, п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування стало наступне.

Перевіркою встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу за перевіряємий період на загальну суму 1 068 878, 55 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 607 442, 33 грн., за 2017 рік - 461 436, 22 грн. (а.с. 33, т. 1), що призвело до заниження зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період у розмірі 192 398, 14 грн., в тому числі за 2016 рік на 109 339, 62 грн., за 2017 рік - 83 058, 52 грн. (а.с. 35, т. 1).

В результаті допущених порушень - заниження суми чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується військовий збір та єдиний внесок, в Акті перевірки № 41 встановлено суму військового збору, що підлягає сплаті у розмірі 16 033, 18 грн. (а.с. 35, т. 1) та суму ЄСВ у розмірі 136 276, 25 грн. (а.с. 39, т. 1).

При цьому, в Акті перевірки № 41 зазначено (а.с. 44, т. 1), що у ході проведення перевірки опрацьовані відхилення між сумами податкових зобов`язань по податку па додану вартість ФОП ОСОБА_1 та його контрагентів, встановлених програмним забезпеченням Системою автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів з документами, наданими до перевірки.

Перевіркою встановлено розбіжність за червень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ ДЖЕНЕРАЛ ТРАНС АЛЬЯНС ЛОГІСТИК на суму ПДВ 966, 67 грн., що виникла у зв`язку з тим, що при поданні декларації за червень 2016 року, зменшено обсяг постачання по даному контрагенту на підставі не зареєстрованого в ЄРПН розрахунку коригування кількісних і вартісних показників, проте факту повернення товарів/послуг чи попередньої оплати за товари/послуги не встановлено.

Надалі відповідач робить висновок (на тій же сторінці), що ФОП ОСОБА_1 не складено і не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні та не нараховано податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування ПДВ, визначеної відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України: за березень 2016 року - 7 704 грн., за травень 2016 року - 664 366 грн., за липень 2016 року - 949 845 грн., за жовтень 2016 року - 723 446 грн., за листопад 2016 року - 136 942 грн., за грудень 2016 року - 2 933 грн., за січень 2017 року - 13 772 грн., за лютий 2017 року - 26 517 грн., за березень 2017 року - 22 877 грн., за квітень 2017 року - 15 850 грн., за травень 2017 року - 16 754 грн., за червень 2017 року - 19 135 грн., за липень 2017 року - 29 612 грн., за серпень 2017 року - 40 754 грн., за вересень 2017 року - 32 967 грн., за жовтень 2017 року - 25 616 грн., за листопад 2017 року - 33 540 грн., за грудень 2017 року - 36 765 грн., зазначаючи при цьому, що перелік придбаних товарів/послуг, по яким відповідно до пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, платник податків зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, згідно з отриманими податковими накладними, що наведено в додатку 2 до акту перевірки.

Зрештою, відповідач в Акті перевірки № 41 (а.с. 47, т. 1) стверджує про завищення (на значно більші суми, ніж наведено) позивачем від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту на вказані у висновках Акту суми.

Відповідно до п. 58.1 ст. 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт, зокрема: завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

З аналізу викладеної норми вбачається, що єдиною підставою для прийняття органом державної податкової служби податкового повідомлення-рішення є зафіксовані актом перевірки порушення вимог відповідних положень податкового законодавства.

Так, згідно з п. 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок № 727), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки.

Контролюючим органом в Акті перевірки № 41, всупереч вимогам п. 4 розділу ІІІ Порядку № 727 встановлені порушення вимог чинного законодавства в частині заниження чистого оподатковуваного доходу за перевіряємий період на загальну суму 1 068 878, 55 грн. та завищення позивачем від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту за періоди: за березень 2016 року - 7 704 грн., за травень 2016 року - 664 366 грн., за червень 2016 року 665 333 грн., за липень 2016 року - 1 615 178 грн., за серпень 2016 року - 1 615 178 грн., за вересень 2016 року - 1 615 178 грн., за жовтень 2016 року - 2 338 924 грн., за листопад 2016 року - 2 475 866 грн., за грудень 2016 року - 2 478 799 грн., за січень 2017 року - 2 492 571 грн., за лютий 2017 року - 2 519 530 грн., за березень 2017 року - 2 542 407 грн., за квітень 2017 року - 2 558 257 грн., за травень 2017 року - 2 575 011 грн., за червень 2017 року - 2 594 146 грн., за липень 2017 року - 2 623 758 грн., за серпень 2017 року - 2 664 512 грн., за вересень 2017 року - 2 698 238 грн., за жовтень 2017 року - 2 723 854 грн., за листопад 2017 року - 2 757 394 грн., за грудень 2017 року - 2 794 159 грн., викладено без конкретизації по відповідних контрагентах та операціях, без зазначення (1) господарських операцій, при здійсненні яких вчинено порушення, (2) первинних документів обліку, зокрема, актів виконаних робіт, наданих послуг, видаткових та податкових накладних, а також без зазначення змісту та характеру таких операцій.

Поряд з цим, дані програмного забезпечення Система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів , на яку відповідач посилається в Акті перевірки № 41, не є належним доказом порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, а також доказом несплати позивачем податків, при тому, що спірний період податковим органом має бути перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Так само, Акт перевірки № 41 не містить посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача та можуть підтвердити наявність виявлених порушень, зокрема, нереєстрації позивачем податкових накладних в ЄРПН.

Стосовно зазначення в Акті перевірки № 41, що платник податків зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, згідно з отриманими податковими накладними, що наведено у додатку 2 до Акту (а.с. 72-92, т. 1), слід зауважити, що відповідач робить на підставі такого переліку висновок про заниження податкових зобов`язань на значно меншу суму (а.с. 45, т. 1) та, відповідно, пов`язує цей перелік лише з податковими зобов`язаннями з ПДВ.

Зокрема, у додатку 2 до Акту перевірки № 41: сума ПДВ за липень 2016 року (а.с. 72, т. 1) наведена у розмірі 949 844, 61 грн., проте у висновку Акта за липень 2016 року вже значиться суттєво більша сума - 1 615 178 грн.; сума ПДВ за листопад 2016 року (а.с. 72, т. 1) наведена у розмірі 136 942, 24 грн., проте у висновку Акта за листопад 2016 року вже значиться суттєво більша сума - 2 475 866 грн.; сума ПДВ за березень 2017 року (а.с. 77, т. 1) наведена у розмірі 22 876, 95 грн., проте у висновку Акта за березень 2017 року вже значиться суттєво більша сума - 2 542 407 грн.

Аналогічно і щодо інших періодів, в той час як в Акті перевірки № 41 відповідач не відображає порядок здійснення ним розрахунку сум ПДВ та у який спосіб та за рахунок яких саме операцій обраховано завищення позивачем від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту за вказані періоди.

Отже, в Акті перевірки № 41 не зазначено про те, в чому полягають встановлені порушення, у тому числі відповідач не навів документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення, натомість містяться лише загальні висновки з зазначенням підсумкових сум порушення.

Відомості про відсутність первинних документів або ненадання позивачем для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, в Акті перевірки № 41 не зазначені.

При цьому, відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції на надано пояснень з приводу наявності наведених суттєвих недоліків та не наведено порядок здійснення проаналізованих розрахунків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факти порушення позивачем податкового законодавства щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ та, як наслідок, заниження військового збору та ЄСВ, викладені не чітко, не об`єктивно та без посилань на конкретні господарські операції та первинні документи, що підтверджують наявність зазначених порушень, без проведення належного розрахунку таких сум, що свідчить про недослідження відповідачем обставин фінансово-господарської діяльності позивача та виключає можливість прийняти висновок про наявність порушень податкового законодавства з боку ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, колегією суддів враховується, що у висновках Акту перевірки № 41 зазначені одні суми порушень, а саме: занижено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період у розмірі 192 398, 14 грн., в той час як податкове повідомлення-рішення №0017654204 прийнято на суму 86 748, 35 грн. податку на доходи фізичних осіб, проте без конкретизації, які саме суми та по яким саме операціям за 2016-2017 роки включені до такого рішення. Те саме стосується податкового повідомлення-рішення № 0017674204 щодо зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ, а також похідних від них рішень № 0017664204 (військовий збір) та № 0017704204 (ЄСВ) - нарахованих на суми податку на доходи фізичних осіб.

В той же час, апеляційна скарга не містить в собі пояснень з даного приводу - які саме суми та по яким саме операціям за 2016-2017 роки включені до оскаржуваних рішень.

Враховуючи викладене у сукупності, а також приймаючи до уваги відсутність зв`язку між Актом перевірки № 41 та податковими повідомленнями-рішеннями від 18 березня 2019 року № 0017654204, № 0017674204, № 0017664204 і рішенням від 18 березня 2019 року № 0017704204, останні є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

З огляду на те, що оскаржувану вимогу від 18 березня 2019 року № Ф-081 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 98 868, 36 грн. прийнято на підставі висновків Акту перевірки № 41, які визнані в цій частині необґрунтованими та безпідставними, вказане рішення також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26 січня 2017 року №0002061306, податкові повідомлення-рішення від 18 березня 2019 року № 0017654204, №0017674204, №0017664204, рішення від 18 березня 2019 року №0017704204 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги від 18 березня 2019 року №Ф-081 про сплату боргу (недоїмки) підлягають скасуванню, оскільки такі не відповідають наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20 травня 2013 року №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

В апеляційній скарзі відповідачем відтворено норми матеріального права та зміст актів перевірки № 559/26-57-13-06/ НОМЕР_5 та № 41/26-15-42-04-30/ НОМЕР_5 , при цьому, не зазначено підстав для скасування рішення суду першої інстанції, не вказано, в чому саме полягало порушення норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, які саме обставини, що мають значення для справи, не були досліджені судом першої інстанції.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.Є. Пилипенко

О.О. Беспалов