Рішення

від 02.06.2020 по справі 910/1500/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2020Справа № 910/1500/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП"

до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНІБУР"

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Руденко А.О.

від відповідача: Тищенко А.В.

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки №4В14393И/П від 10.11.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для визнання договору поруки №4В14393И/П від 10.11.2016 недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.03.2020, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНІБУР".

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211 та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", судові засідання, які призначені на 26.03.2020, знято з розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 призначено підготовче засідання у справі №910/1500/20 на 14.05.2020.

24.04.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.05.2020 повернув без розгляду Товариству з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

14.05.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 14.05.2020 суд долучив відповідь на відзив до матеріалів справи. Разом з тим судом встановлено, що згідно із матеріалів справи та відомостей комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" відповідач відзиву на позов до суду не подавав.

У судовому засіданні 14.05.2020 розглянувши заяву позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів та не є беззаперечною підставою для відкладення розгляду справи, а постановою Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", яка набрала чинності з 11.05.2020, послаблено карантинні заходи, зокрема, дозволено діяльність адвокатів, у зв`язку із чим позивач не був позбавлений можливості забезпечити явку своїх представників у судове засідання.

У судовому засіданні 14.05.2020 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.06.2020.

У судовому засіданні 02.06.2020 представник позивача надав суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення третій особі копії позову та доданих до нього документів та клопотання про витребування доказів разом із клопотанням про поновлення строку для надання клопотання про витребування доказів.

Суд долучив до матеріалів справи надані представником позивача докази направлення третій особі копії позову та доданих до нього документів.

Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні, про що поставив протокольну ухвалу від 02.06.2020.

Так, у клопотанні про витребування доказів позивач просить суд витребувати у відповідача копії кредитних договорів №4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНІБУР"; посвідчені копії документів на переказ коштів від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за кредитними договорами у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; копії договорів застави та поруки укладених між ТОВ "ВІНІБУР" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в забезпечення зобов`язань за кредитними договорами; у разі наявності заборгованості за кредитними договорами - розрахунок заборгованості; посвідчені копії документів, що підтверджують розмір сплачених грошових коштів на виконання кредитних договорів; - довідку про погашення заборгованості по кредитними договорами; посвідчену копію рішення Правління Національного банку України № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2015, підготовленого ТОВ АФ "Прайсвортерхаусскуперс (аудит)"; копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2016, підготовленого ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги", а також витребувати у Національного Банку України посвідчену копію рішення Правління Національного банку України № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".

У відповідності до ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частина друга статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Оскільки наведені позивачем обставини не підтверджують неможливість подання клопотання про витребування доказів у встановлений процесуальним законом строк з причин, що не залежали від нього, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2020 надав пояснення по суті позовних вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення по суті своїх заперечень.

Представник третьої особи у судове засідання 02.06.2020 не з`явився. Про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена ухвалою суду від 14.05.2020.

У судовому засіданні 02.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір №4А16112Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4400000000,00 грн.

10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач, кредитор) укладено ряд договорів поруки, у тому числі договір поруки №4В14393/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНІБУР" (далі - боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором №4В14393И від 19.12.2014 (далі - кредитний договір 1), за кредитним договором №4В14393И від 24.12.2014 (далі - кредитний договір 2) та кредитний договір №4В16021Д від 28.04.2016, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. Надалі за текстом: кредитний договір 1,2,3 - кредитний договір/кредитні договори.

Відповідно до п.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із п.4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п.5 договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

За змістом пункту 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п.9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із п.10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п.14 договору поруки).

Позивач вважає, що договір поруки №4В14393/П від 10.11.2016 укладений з порушенням чинного законодавства, зокрема договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4А16112Г від 10.11.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

За доводами позивача, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами.

На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено кредитний договір №4А16112Г від 10.11.2016 та ряд договорів поруки, у тому числі, договір поруки №4В14393/П від 10.11.2016, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

За твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП", як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, у тому числі за оспорюваним, у підтвердження чого позивачем додано до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень. Втім, як вказує позивач, зобов`язань щодо передання Товариству з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників відповідач не виконав, документів Товариству не передав.

На переконання позивача, банк ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у тому числі третьої особи - ТОВ "ВІНІБУР", у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. В той же час, у разі якби позивач знав про відсутність таких забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин.

З огляду на наведене, позивач вказує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору поруки, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору поруки №4В14393/П від 10.11.2016.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).

Як встановлено судом вище, між позивачем та відповідачем укладений договір поруки №4В14393/П від 10.11.2016.

Згідно зі ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставою для визнання договору поруки недійсним позивач визначає, що вказаний правочин є таким, що вчинений під впливом обману.

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України вказаною у постанові від 13 лютого 2019 року по справі №911/1171/18.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.

У розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Ознакою обману є, насамперед, умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Проаналізувавши зміст кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016, судом встановлено, що у відповідності до п. А.2 ціллю кредитування сторонами визначено фінансування поточної діяльності. Ліміт кредиту встановлений у сумі 4400000000,00 грн.

Разом з тим, кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

З наявних у матеріалах справи доказів можна дійти висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові.

Згідно із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників (третьої особи) та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

З огляду на вище наведене, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 та договору поруки №4В14393/П від 10.11.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не було надано суду належних, достатніх та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні договору поруки №4В14393/П від 10.11.2016.

За змістом статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із ч.3 ст.556 Цивільного кодексу України, до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

У відповідності до наведених приписів законодавства, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник та у подальшому поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена.

Наведене також підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З урахуванням наведеного, виходячи з правової природи договору поруки, суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.

Дослідивши та проаналізувавши умови оспорюваного договору, судом встановлено, що при укладенні договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства.

Ураховуючи вище викладене, оскільки формулювання умов договору поруки було в тому числі правом позивача та укладаючи спірний договір поруки, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору поруки, за відсутності доказів в підтвердження таких обставин, вважаються судом необґрунтованими. Також позивачем не доведено наявність умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов договору поруки.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача про введення його в оману відповідачем при укладанні договору поруки №4В14393/П від 10.11.2016, у зв`язку зі чим відсутні підстави для визнання зазначеного договору недійсним згідно зі статями 215, 230 Цивільного кодексу України.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" визнання недійсним договору поруки №4В14393/П від 10.11.2016.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 17.06.2020.

Суддя С. О. Турчин