Постанова

від 05.11.2020 по справі 910/1500/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2020 р. Справа№ 910/1500/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Довбні А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 (повний текст підписано 17.06.2020)

у справі №910/1500/20 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП"

до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНІБУР"

про визнання договору недійсним

В судовому засіданні 05.11.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки №4В14393И/П від 10.11.2016.

Позов обґрунтований наявністю підстав для визнання договору поруки №4В14393И/П від 10.11.2016 недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/1500/20 в позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні спірного правочину.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 23.07.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст.ст. 230, 548, 553, 556, 626, 638, 639 ЦК України та ч. 8 ст. 181 ГК України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 73, 76 ГПК України).

За твердженням скаржника, умисел відповідача полягає в тому, щоб отримати грошові кошти за "старими" кредитними договорами, істотність значення обставин полягає в тому, що Банк запевнив позивача про те, що після погашення боргу "старих" боржників до поручителя перейде право вимоги за договорами, які забезпечують вимоги Банку, наявність обману втілилась в те, що позивач виконав грошове зобов`язання "старих" боржників, проте не набув права вимоги за договорами забезпечення до кредитного договору.

Обґрунтовуючи неправильне застосування судом ст.ст. 626, 638, 639 ЦК України та ч. 8 ст. 181 ГК України, апелянт зазначив, що порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання. Враховуючи характер спірного договору, договір поруки не містить визначених законом істотних умов договору, а саме, в договорі відсутні: зміст та розмір зобов`язання, яке забезпечується порукою, предмет кредитних договорів, строк виконання кредитних договорів, термін повернення грошових коштів, предмет договорів застави та іпотеки, передбачених п. 8 спірного договору. За відсутності погоджених між сторонами усіх істотних умов договору такий договір є неукладеним.

В обґрунтування неправильного застосування судом ст.ст. 548, 553, 556 ЦК України позивач зазначив, що спірний договір було укладено за відсутності основного зобов`язання (кредитних договорів), тобто за відсутності у третьої особи грошового зобов`язання перед Банком щодо повернення грошових коштів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Агрикова О.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 відмовлено скаржнику у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

29.09.2020 від представника позивача надійшов лист, до якого додано платіжне доручення №268 від 25.09.2020 про сплату 2881,50 грн. судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2020 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 05.11.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці 05.11.2020 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, зазначено, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 05.11.2020.

До апеляційної скарги додане клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати від АТ КБ "ПриватБанк": копії кредитних договорів № 4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016, укладених між ТОВ Вінібур та ПАТ КБ "ПриватБанк" з додатковими угодами до них, посвідчені копії документів на переказ коштів від ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитними договорами №4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів, копії договорів застави та поруки, укладених між ТОВ Вінібург та ПАТ КБ "ПриватБанк" в забезпечення зобов`язань за кредитними договорами №4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016, у разі наявності заборгованості за кредитними договорами №4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016 надати розрахунок заборгованості, посвідчені копії документів, що підтверджують розмір сплачених грошових коштів на виконання кредитних договорів №4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016, довідку про погашення заборгованості по кредитним договорам №4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016, посвідчену копію рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк", копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2015, підготовленого ТОВ АФ "Прайсвортерхаусскуперс (аудит)", копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2016, підготовленого ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги". Крім того, просить витребувати від НБУ посвідчену копію рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк".

В обґрунтування клопотання про витребування доказів позивач зазначив, що витребувані докази зможуть підтвердити або спростувати фактичні підстави позову щодо наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, та наявність умислу. Рішення НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 має суттєве значення для вирішення даного спору, оскільки містить відомості про обставини справи, а саме: обставини, за яких були укладені кредитний договір та договір поруки між позивачем та відповідачем, вказане рішення містить інформацію про те, що фактично НБУ зобов`язав ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити процедуру трансформації, обставини, що НБУ зобов`язав ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити заходи та погасити кредит боржника за рахунок поручителя, обставини, що позивач повинен відповідати вимогам і критеріям НБУ; обставини про те, що позивач був погоджений НБУ, в тому числі за ознаками непов`язаності з ПАТ КБ "ПриватБанк", прийнятої кредитної історії, фінансового стану, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Колегія суддів звертає увагу, що витребування доказів є правом, а не обов`язком суду.

З оскаржуваного договору не вбачається, що він укладений в межах процедури трансформації, жодних посилань на рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк" останній не містить, отже колегія суддів не вбачає підстав для витребування вказаного рішення, оскільки зазначений доказ не є необхідним в контексті заявленої позовної вимоги.

Щодо решти доказів колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до ст. 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір № 4А16112Г від 10.11.2016 та спірний договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Таким чином, позивачем не доведено, що вказані документи можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього при укладанні спірного договору поруки в оману відповідно до ст. 230 ЦК України.

Враховуючи викладене, клопотання позивача про витребування доказів не підлягає задоволенню.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.11.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.11.2020 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 05.11.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

10.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір №4А16112Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4400000000,00 грн.

10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач, кредитор) укладено ряд договорів поруки, у тому числі договір поруки №4В14393/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНІБУР" (далі - боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором №4В14393И від 19.12.2014 (далі - кредитний договір 1), за кредитним договором №4В14393И від 24.12.2014 (далі - кредитний договір 2) та кредитний договір №4В16021Д від 28.04.2016, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. Надалі за текстом: кредитний договір 1, 2, 3 - кредитний договір/кредитні договори.

Відповідно до п.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із п.4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п.5 договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

За змістом пункту 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п.9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із п.10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п.14 договору поруки).

Позивач вважає, що договір поруки №4В14393/П від 10.11.2016 укладений з порушенням чинного законодавства, зокрема договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4А16112Г від 10.11.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

За доводами позивача, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами.

На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено кредитний договір №4А16112Г від 10.11.2016 та ряд договорів поруки, у тому числі, договір поруки №4В14393/П від 10.11.2016, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

За твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП", як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, у тому числі за оспорюваним, у підтвердження чого позивачем додано до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень. Втім, як вказує позивач, зобов`язань щодо передання Товариству з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників відповідач не виконав, документів Товариству не передав.

На переконання позивача, банк ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у тому числі третьої особи - ТОВ "ВІНІБУР", у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. В той же час, у разі якби позивач знав про відсутність таких забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин.

З огляду на наведене, позивач вказує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору поруки, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору поруки №4В14393/П від 10.11.2016.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 230 ЦК України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України, до якої відсилає ст. 230 ЦК України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Як слідує із умов укладеного між сторонами кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016, він укладений для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, матеріали справи не містять.

Оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку. При цьому, порука має фідуціарний характер і поручитель, поручаючись за третіх осіб, не повинен переслідувати мети, яка суперечить основам цивільного законодавства, а оскільки поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, яка була ним сплачена кредитору, поручительство не переслідує такої мети як отримання поручителем прибутку.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Апелянт вказує, що отримання кредитних коштів за кредитним договором №4А16112Г від 10.11.2016 було з метою погашення зобов`язань "старих боржників" Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Банку, ініційованого НБУ, оскільки розмір кредиту співпадає із розміром заборгованості, яка була погашена позивачем за зобов`язаннями "старих боржників". Укладення кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 та спірного Договору поруки було направлено на отримання позивачем прибутку від реалізації активів "старих боржників" або набуття прав власності на такі активи.

Зі змісту кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 вбачається, що позивач уклав його для фінансування поточної діяльності, а не виконання зобов`язань за договорами поруки, в тому числі і спірного договору.

У свою чергу, предметом договору поруки № 4В14393И/П від 10.11.2016 є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "Вінібур" (Боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами №4В14393И від 19.12.2014, №4В14395И від 24.12.2014, №4В16021Д від 28.04.2016, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, відповідно до Кредитних договорів.

Спірний договір не містить посилань на те, що він укладений з метою отримання активів "старих боржників", та, як результат, отримання прибутку, що спростовує доводи апелянта про введення його в оману.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що метою укладення кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 та оспорюваного Договору поруки було отримання позивачем прибутку або отримання у власність активів "старих боржників".

Так само матеріали справи не містять доказів того, що Банк запевнив позивача про те, що після погашення боргу "старих" боржників до Поручителя перейде право вимоги за договорами, виражених у листах, попередніх угодах тощо.

Інші доводи позивача не спростовують вірного по суті рішення.

При ухваленні рішення судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/1500/20.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/1500/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/1500/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/1500/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 30.11.2020 після виходу членів колегії суддів з відпусток та лікарняних.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко