Окрема думка

від 05.06.2020 по справі 922/3578/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

05 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3578/18

Суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Катеринчук Л.Й., Пількова К.М. у справі №922/3578/18

Постановою колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" залишено без задоволення; постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі №922/3578/18 змінено, викладено її мотивувальну частину відповідно до висновків мотивувальної частини цієї постанови Верховного Суду, резолютивну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі №922/3578/18 викладено у такій редакції:

"1. Апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі №922/3578/18 змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:

"Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" про стягнення боргу за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121 В, код ЄДРПОУ 01200244) в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (63262, Харківська область, Нововодолазький район, село Охоче, вулиця Польова, будинок 3, код ЄДРПОУ ВП: 41943225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (61001, місто Харків, провулок Байкальський, будинок 2, 4 поверх, кімната 4, код ЄДРПОУ 39647230) 20 935 (двадцять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) грн. 59 (п`ятдесят дев`ять) коп. боргу за користування чужими грошовими коштами, 6 110 (шість тисяч сто десять) грн. 32 (тридцять дві) коп. інфляційних втрат та 405 (чотириста п`ять) грн. 69 (шістдесят дев`ять) коп. судового збору за розгляд справи в місцевому суді.

У решті позовних вимог про стягнення боргу за користування чужими грошовими коштами на суму 633 227, 77 грн. відмовити".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (61001, місто Харків, провулок Байкальський, будинок 2, 4 поверх, кімната 4, код ЄДРПОУ 39647230) на користь Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121 В; код ЄДРПОУ 01200244) в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (63262, Харківська область, Нововодолазький район, село Охоче, вулиця Польова, будинок 3; код ЄДРПОУ ВП: 41943225) 14 247 (чотирнадцять тисяч двісті сорок сім) грн. 07 (сім) коп. судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Доручити Господарському суду Харківської області видати накази".

Нами, суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Катеринчук Л.Й. та Пільковим К.М., при прийнятті зазначеної постанови, відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було висловлено окрему думку, суть якої полягає у такому:

1. Розглядаючи спір по суті, місцевий та апеляційний суди встановили, що на підставі укладеного між сторонами спору Договору поставки нафтопродуктів №107-Н від 16.03.2018, позивач 16.03.2018 здійснив відповідачу поставку товару (UN 1203 Бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5, 3, ІІ УКТ ЗЕД 2710 12 41 94) на загальну суму 119 810, 14 грн. Однак, відповідач фактично здійснив оплату за поставлений товар лише 22.01.2019 вже після відкриття провадження у справі з простроченням строків, передбачених сторонами у пунктах 3.4., 3.6., 3.7. Договору на 10 місяців (том 1, а.с.107).

Зазначене стало підставою для нарахування позивачем відповідачу плати за користування чужими коштами на суму 654 163, 36 грн. з урахуванням пункту 5.3. Договору, відповідно до умов якого сторони погодили, що "Покупець зобов`язується сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% (два відсотки) від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами (згідно ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) . Відсотки сплачуються за весь період прострочки платежу.".

2. З огляду на цитування у цьому пункті договору частини другої статті 625 ЦК України, за винятком визначення способу розрахунку відсотків річних методом розрахунку 2% за один день, вважаємо неправильним тлумачення пункту 5.3. Договору, як такого, що передбачає можливість стягнення пені згідно із статтею 549 ЦК України, оскільки сторони, виходячи із свободи визначення умов договору, відповідно до статей 6, 627 ЦК України, скористались правом викласти умови договору на власний розсуд у спосіб, який найбільш зрозумілий та прийнятний саме для них.

Зазначаємо, що 2% за один день є тотожним 730% річних, оскільки кількість днів у 2018 році була відомою та становила 365 днів.

Отже, керуючись частиною третьою статті 213 ЦК України щодо тлумачення змісту правочину з прийняттям до уваги загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, судам при тлумаченні змісту даного правочину належало виходити із загальновідомої інформації про кількість днів у 2018 році, та, зважаючи на волевиявлення сторін, визначити розмір процентів річних у звичний спосіб, який передбачає частина друга статті 625 ЦК України (2% * 365 днів = 730%), що відображало справжню волю сторін зі стягнення коштів за неправомірне користування грошовими коштами у випадку прострочення попередньої оплати за договорами купівлі-продажу (постачання), так як сторони пунктом 5.3. Договору реалізували свою волю на визначення процентів саме відповідно до статей 536, 625 ЦК України, здійснивши на це відповідне посилання в умовах договору.

3 . Вважаємо, що положення статей 536 та 625 ЦК України є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у способі розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік, за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Разом з тим, зміна розміру процентів, які підлягають стягненню, чи порядку (методики) їх обчислення, не змінює суті та правової природи такого стягнення, тому розмір отриманої компенсації боржника за неналежне виконання грошового зобов`язання повинен відповідати загальним принципам цивільного законодавства, закріпленим у частині першій статті 3 ЦК України щодо розумності, справедливості та добросовісності. Такий принцип може бути застосований як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

4. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (чи іншого розміру процентів, визначеного умовами договору) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. За частинами першою та другою статті 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно прийматися до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (пункти 8.31, 8.35, 8.37 постанови).

5. Вважаємо, що стягнення компенсації боржника за неналежне виконання грошового зобов`язання, визначеного як відповідальність за статтями 536, 625 ЦК України, у розмірі, що перевищує більш ніж у 5,5 разів суму боргу, не відповідає меті укладеного договору та характеру правовідносин, які склались між сторонами, а тому апеляційний суд міг зменшити розмір такої господарської санкції, керуючись приписами статті 3 ЦК України, однак не змінювати його правової природи внаслідок неправильного тлумачення змісту правочину відповідно до частини третьої статті 213 ЦК України.

6. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі №3-32гс14, судом встановлено, що відповідно до умов пункту 6.6. договору поставки №190912, сторони передбачили, що за невиконання грошових зобов`язань , крім визначених умовами договору, сторона, що прострочила, сплачує іншій стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Зі змісту постанови Верховного Суду України від 24.12.2013 у справі №3-37гс13 також вбачається, що у пункті 6.6. договору поставки №190912-1 сторони передбачили, що за невиконання грошових зобов`язань , крім визначених умовами договору, сторона, що прострочила, сплачує іншій стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

7. Отже, у справах №3-32гс14 та №3-37гс13 сторони чітко не обмежили дану юридичну відповідальність з посиланням на будь-які положення Цивільного кодексу України. Водночас, у даній справі зі змісту пункту 5.3. договору вбачається волевиявлення сторін на визначення розміру процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами саме за статтею 536 та частиною другою статті 625 ЦК України, на підставі яких такі проценти повинні нараховуватись.

8. Отже, правові висновки Верховного Суду України у справах №3-32гс14 від та №3-37гс13 зроблено за встановлення нетотожних умов договорів, які визначають відповідальність за невиконання грошових зобов`язань, а тому вважаємо необґрунтованим посилання на них Об`єднаною палатою суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

9. Разом з тим, вважаємо, що було б правильним передати справу №922/3578/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду як таку, що має виключну правову проблему щодо можливості застосування іншої методики розрахунку відсотків сторонами договору за їх волевиявленням, з урахуванням свободи договору згідно із статтями 6, 627 ЦК України та диспозитивності приписів частини другої статті 625 ЦК України, з можливим відступом від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постановах у справах №3-32гс14 від 01.07.2014 та №3-37гс13 від 24.12.2013.

Судді Л.Й. Катеринчук

К.М. Пільков