Ухвала

від 18.06.2020 по справі 920/1018/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 920/1018/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Приватного підприємства "Флоріс-С" (далі - ПП "Флоріс-С", позивач, скаржник) - Гапченко Т.І. (директор підприємства), Руденко Л.І. (самопредставництво)

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер-Мед" (далі - ТОВ "Клевер-Мед", відповідач) - Мирославського С.В. (адвокат, адвокатське посвідчення від 17.08.2012 №382),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "Флоріс-С"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 (головуючий - суддя Хрипун О.О., судді: Іоннікова І.А., Дикунська С.Я.)

у справі №920/1018/19

за позовом ПП "Флоріс-С"

до ТОВ "Клевер-Мед"

про розірвання договору оренди нерухомого майна від 08.02.2018.

ВСТАНОВИВ:

ПП "Флоріс-С" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Клевер-Мед" про розірвання (припинення) з 23.12.2018 договору оренди нерухомого майна б/н від 08.02.2018.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач фактично жодного дня не використовував об`єкт оренди у своїй господарській діяльності (як медичний центр) у зв`язку з невиконанням відповідачем домовленостей, досягнутих під час укладення договору оренди, а саме: реконструкція приміщення під заклад охорони здоров`я, забезпечення газопостачання відповідно до встановлених норм і правил, забезпечення спеціальної вентиляції приміщень, заміна вхідних дверей, заміна сходинок на ганку, виготовлення пандусу для інвалідів, облаштування автостоянок для автомобілів медичного персоналу та пацієнтів.

За твердженням позивача, 22.12.2018 спірне нежитлове приміщення було повернуто орендодавцю, що підтверджується актом передачі-приймання (повернення) нежитлового приміщення за договором оренди нерухомого майна, а також відповідно до повідомлення від 22.12.2018 № 150 позивач повернув представнику відповідача Трофименку М.М . комплект ключів від орендованого приміщення, однак відповідач продовжує нараховувати позивачеві орендні платежі та звернувся до суду з вимогою про примусове стягнення з позивача орендної плати у розмірі 156 748,77 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.11.2019 у справі №920/1018/19 позовні вимоги ПП "Флоріс-С" задоволено частково. Розірвано договір оренди нерухомого майна б/н від 08.02.2018, укладений ТОВ "Клевер-Мед" як орендодавцем та ПП "Флоріс-С" як орендарем з дня набрання чинності даним рішенням суду; стягнуто з ТОВ "Клевер-Мед" на користь ПП "Флоріс-С" 1 921 грн витрат по сплаті судового збору. В іншому відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що спірний договір укладався позивачем з метою використання об`єкта оренди для здійснення своєї господарської діяльності - для розміщення медичного центру, однак, враховуючи, що відповідач у порушення досягнутих домовленостей не привів нежитлове приміщення, передане в оренду, у стан, придатний для його використання у якості медичного центру, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку позивач не отримав у повній мірі того, на що розраховував при укладанні договору оренди від 08.02.2018 та не мав змоги використовувати за призначенням (діяльність медичного центру) спірне нежитлове приміщення. Тому у даному спорі має місце істотна зміна обставин, яка позбавила позивача можливості використовувати спірне нерухоме майно для цілей, якими позивач керувався, укладаючи договір оренди від 08.02.2018.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду ТОВ "Клевер-Мед" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ПП "Флоріс-С" 25.03.2020 звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №920/1018/19, а рішення Господарського суду Сумської області від 21.11.2019 у справі №920/1018/19 залишити в силі.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що:

- оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 910/17827/17;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права, а саме частину другу статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушив норми процесуального законодавства, а саме статті 13, 269 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020, з підстав зазначених в ній, відкрито касаційне провадження у справі №920/1018/19.

У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду 09.06.2020, ТОВ "Клевер-Мед" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

З огляду на дату отримання ТОВ "Клевер-Мед" ухвали Верховного Суду від 18.05.2020 та з урахуванням вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX, згідно з яким подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину, Верховний Суд приймає відзив ТОВ "Клевер-Мед" на касаційну скаргу.

18.06.2020 на електронну адресу Верховного Суду надійшли, підписані ЕЦП, клопотання про зміну касаційної скарги, касаційна скарга (змінена) на рішення Господарського суду Сумської області від 21.11.2019 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №920/1018/19, в якій скаржник просить скасувати ці судові рішення та направити справу на новий розгляд, а також відповідь на відзив на касаційну скаргу.

З огляду на зміст касаційної скарги (зміненої) вбачається, що скаржник фактично подав касаційну скаргу в новій редакції, в якій змінив предмет оскарження (збільшив), а також підстави, на яких подається касаційна скарга.

Верховний Суд зазначає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (пункт 1 частини першої статті 287 ГПК України).

Статтею 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Касаційна скарга на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 ПП "Флоріс-С" подана 25.03.2020 (згідно з відміткою на поштовому конверті). Провадження за касаційною скаргою відкрито ухвалою від 18.05.2020 та судове засідання призначено на 11.06.2020. 11.06.2020 судове засідання відкладено на 18.06.2020.

Як вказано вище, касаційна скарга (змінена) подана до касаційного суду 18.06.2020, тобто після прийняття Верховним Судом ухвали про відкриття провадження з підстав зазначених у касаційній скарзі, в редакції від 25.03.2020.

Оскільки ПП "Флоріс-С" вже реалізувало своє право на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020, подавши 25.03.2020 касаційну скаргу та на підставі якої Судом відкрито касаційне провадження, то Верховний Суд залишає без розгляду клопотання про зміну касаційної скарги, а касаційну скаргу (змінену) не приймає до уваги.

Водночас Верховний Суд враховує відповідь на відзив на касаційну скаргу, оскільки це є правом учасника справи та який буде оцінений Судом з урахуванням положень статті 300 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №920/1018/19 на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Так, згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з частиною першою статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як установлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди нерухомого майна від 08.02.2018, відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався передати позивачу у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 269,5 кв м., розташоване за адресою: м. Суми, вул. Холодногірська, 45, з метою здійснення господарської комерційної діяльності позивача для розміщення медичного центру, а позивач зобов`язувався прийняти об`єкт оренди у строкове платне користування і сплачувати відповідачу орендну плату.

Відповідно до пункту 4.2. Договору він укладений строком на 2 роки 11 місяців, з 08.02.2018 до 07.01.2020.

Згідно з пунктом 7.1. Договору до обов`язків позивача віднесено, зокрема, відшкодування відповідачеві оплати комунальних послуг, за спожиту електроенергію, газо-, тепло-, водопостачання і водовідведення, телефонний зв`язок та пожежну сигналізацію, прибирання прибудинкової території і вивіз сміття на підставі виставлених відповідачем рахунків з документальним підтвердженням зазначених у них сум.

У пункті 4.1. Договору сторони погодили, що строк оренди може бути змінений лише за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього Договору, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з пунктом 4.7 Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної угоди до цього Договору або з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 9.2. Договору орендодавець має право вимагати розірвання цього Договору якщо орендар не вносить орендну плату за користування об`єктом оренди протягом 3 (три) місяців підряд.

Пунктом 9.3. Договору встановлено, що орендар має право вимагати розірвання Договору, якщо орендодавець передав у користування об`єкт оренди, що не відповідає умовам Договору.

Згідно з пунктом 9.6. Договору сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати цей договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання Договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним судовим рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено рішенням суду.

Суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин справи та врахувавши обставини справи №920/215/18, а також застосувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №910/9859/18, дійшов висновку, що поданий відповідачем акт повернення об`єкта оренди від 22.12.2018 не може вважатися належним доказом у справі, оскільки підписаний неуповноваженою особою з боку позивача. Крім того, позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, як підстави для розірвання договору. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок місцевого суду про те, що у даному спорі має місце істотна зміна обставин, за наявності яких стаття 652 ЦК України надає можливість розірвати договір, суперечить нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Верховний Суд зазначає, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Господарським судом Сумської області розглядалася справа №920/215/19 за позовом ТОВ "Клевер-Мед" до ПП "Флоріс-С" про стягнення заборгованості за договором оренди, рішення якого набрало законної сили.

У справі №920/215/19 місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що поданий ПП "Флоріс-С" акт повернення об`єкта оренди від 22.12.2018 не може вважатися належним доказом повернення орендованого за спірним договором нерухомого майна, оскільки підписаний неуповноваженою особою з боку ТОВ "Клевер-Мед". Судом встановлено, що від імені позивача акт підписано Гапченком В.В., діючим на підставі довіреності № 3 від 22.12.2018, в той час як від імені відповідача акт підписав Трофименко М.М., проте докази на підтвердження наявності повноважень на вчинення дій з підписання зазначеного акту Трофименком М.М. в матеріалах справи відсутні, а у ході розгляду судової справи №920/215/19 представники ТОВ "Клевер-Мед" заперечували факт передачі об`єкта оренди 22.12.2018 та факт надання повноважень вказаній особі на підписання такого акту.

При цьому, суд апеляційної інстанцій у справі, яка розглядається, встановив, що господарським судом у справі №920/215/19 досліджувалися ті ж самі докази, які подані сторонами в межах розгляду справи №920/1018/19 та встановлювались ті ж самі обставини, встановлення яких потребує розгляд цієї справи. Тобто, усі докази та обставини, про які зазначає позивач, вже були предметом оцінки господарським судом, що знайшло своє відображення у відповідному судовому рішенні.

Співвставивши обставини, які були встановленні у рішенні Господарського суду Сумської області у справі №920/215/19 на відповідність критеріям, закріпленим у частині четвертій статті 75 ГПК України, суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, обґрунтовано виходив з того, що такі обставини є преюдиційними, тобто такими, що не потребують повторного доказування. Верховний Суд не вбачає у діях суду апеляційної інстанції жодних порушень приписів наведеної процесуальної норми, а доводи касаційної скарги у цій частині є лише спробою спрямувати касаційний суд до повторної оцінки поданих доказів, що в силу статті 300 ГПК України є неприпустимим.

Щодо доводів скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №910/17827/17 Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).

Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

Так, у справі №910/17827/17 за позовом ПАТ "Тайга" до ТОВ "Гутар ЛТД" про дострокове розірвання договору (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування того, що суд апеляційної інстанції не врахував викладену у ній правову позицію) Верховний Суд зазначив, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Таким чином Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено перед судом належними засобами доказування істотну зміну обставин в розумінні статті 652 ЦК України, якими сторони керувалися при укладенні Договору, та не доведено наявність одночасно усіх чотирьох умов, встановлених статтею 652 ЦК України, одночасне існування яких є підставою для розірвання договору.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.07.2018 у справі №910/17827/17, оскільки, по-перше, предмет та підстави позову у зазначеній справі і у справі №920/1018/19 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; по-друге, у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшов аналогічного правового висновку щодо застосування положень статті 652 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №910/17827/17.

Також спростовуються доводи скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 651 ЦК України, з огляду на встановлені судом обставини справи та зміст цієї постанови.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що підставою для скасування судового рішення у справі №920/1018/19 є також порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 269 ГПК України, то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

Верховний Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням вище наведеного в цій ухвалі, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленим судом апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Флоріс-С" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/12073/19.

09.06.2020 ТОВ "Клевер-Мед" подало до Верховного Суду розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, згідно з яким такі витрати відповідно умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 08.11.2019 №811-19-г становлять: 3500 грн за підготовку проекту касаційної скарги у справі №920/1018/19 та 3500 грн за представництво адвоката у судовому засіданні 11.06.2020 у суді касаційної інстанції. Заявник просить розподілити вказані витрати під час ухвалення рішення.

Верховний Суд зазначає, що згідно з приписами частини восьмої статті 129 ГПК України заяву ТОВ "Клевер-Мед" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу буде розглянуто у випадку подання заявником відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення даного судового рішення.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Флоріс-С" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №920/1018/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос