Рішення

від 09.06.2020 по справі 902/413/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2020 р. м. Вінниця Cправа № 902/413/19

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючий суддя Міліціанов Р.В.

при секретарі Незамай Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ", вул. М. Раскової, буд. 23, офіс 1109, м. Київ, 02002, код 36862239

до : Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО", вул. Олійника, буд. 40, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252, код 30774802

про стягнення 561 900,33 грн.

та за зустрічним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО", вул. Олійника, буд. 40, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252, код 30774802

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ", вул. М. Раскової, буд. 23, офіс 1109, м. Київ, 02002, код 36862239

про визнання договору в частині недійсним

за участю представників:

позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом: Головенько Віталій Петрович , ордер серія ВН №093330 від 10.07.2019 року, свідоцтво № 471 від 24.11.2005 року

відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом: Цвик Андрій Олегович , довіреність б/н від 11.06.2019 року, посвідченн6я адвоката № 000412 від 01.08.2019 року

ВСТАНОВИВ :

21.05.2018 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" до Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" про стягнення 762 469,91 грн. заборгованості з яких 110 678,37 грн пені за несвоєчасну оплату товару, 173 364,37 грн. збитків за несвоєчасну оплату товару, 412 430,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 інфляційних втрат та 38 951,93 грн. курсової різниці за договором купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року.

В якості підстави заявлених вимог позивач посилається на прострочення Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО" грошових зобов`язань по оплаті поставленого товару за умовами договору купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року, в зв`язку з чим було нараховано загальну суму боргу, яка включає нарахування пені, збитків, інфляційних втрат, відсотків за користування коштами та курсової різниці.

Ухвалою суду від 27.05.2019 р. відкрито провадження у справі № 902/413/19. Визначено, що розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 18.06.2019 р. Визначено дату проведення наступного підготовчого судового засідання у справі № 902/413/19 - 10.07.2019 р.

14.06.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 13.06.2019 року, в якому останній зазначає, що позивачем невірно здійснено розрахунок пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, в зв`язку з чим останнім здійснено власний розрахунок, за яким пеня становить 71 217,16 грн., а відсотки за користування чужими грошовими коштами становлять 256 012,67 грн. Крім того відповідач вважає, що наявні всі підстави для зменшення судом розміру пені до 20 000,00 грн.

Також у відзиві останній зазначає, що нарахування збитків суперечить нормам чинного законодавства та позовні вимоги в основній частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

14.06.2019 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ПСП "СОНЕЧКО" про визнання договору в частині недійсним, яку відповідно до п. 2.3.44 Положення про документообіг суду передано на розгляд раніше визначеному складу суду - судді Міліціанову Р.В.

Разом з тим, в період з 10.06.2019 року по 07.07.2019 року суддя Міліціанов Р.В. перебував у відпустці, з огляду на що відповідно до п.15 Порядку матеріали за результатами повторного автоматизованого розподілу передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою від 18.06.2019 року зустрічну позовну заяву прийнято судом до провадження для спільного розгляду із первісним позовом у справі № 902/413/19 та призначено його до розгляду в судовому засіданні на 10.07.2019 року.

02.07.2019 року до суду від ТОВ "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву № 101 від 25.06.2019 року, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову повністю.

Також, 02.07.2019 року на адресу суду від ТОВ "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву № 102 від 25.06.2019 року, в якій зазначено, що аргументи відповідача викладенні у відзиві є необґрунтованими та безпідставними.

02.07.2019 року від ТОВ "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" надійшла заява № 100 від 25.06.2019 року, в якій представником позивача за первісним позов конкретизовано п. 2 прохальної частини позовної заяви щодо заявлених сум позовних вимог, а саме останній просить суд стягнути з відповідача 562 059,58 грн., з яких 71 019,89 грн. пені, 173 364,37 грн. збитків, 251 678,55 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 грн. інфляційних втрат та 38 951,93 грн. - курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долару США.

05.07.2019 року суддею Яремчуком Ю.О. подано заяву про здійснення автоматизованого розподілу зустрічної позовної заяви на підставі ч.2 п.15 Порядку, оскільки суддя Міліціанов Р.В., в провадженні якого перебуває первісний позов у справі № 902/413/19, з 08.07.2019 року перебуває на робочому місці.

Ухвалою суду від 09.07.2019 року зустрічний позов Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" про визнання договору в частині недійсним у справі прийнято суддею Міліціановим Р.В. до свого провадження для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 902/413/19 та призначити його до розгляду в судовому засіданні на 10.07.2019 року.

10.07.2019 року до суду від ТОВ "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" надійшов лист № 105 від 08.07.2019 року про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

У судовому засіданні 10.07.2019 року з метою подання сторонами додаткових доказів оголошено перерву до 24.07.2019 року, про що повідомлено представників сторін під розпис в розписці суду від 10.07.2019 року.

23.07.2019 року на адресу суду від представника ТОВ "АГРОСПЦІНВЕСТ" надійшли письмові пояснення б/н від 21.07.2019 року.

23.07.2019 року до суду представником ПСП "СОНЕЧКО" подано клопотання б/н від 23.07.2019 року, в якому останній просить суд зупинити провадження у справі № 902/413/19 до перегляду судового рішення у справі № 902/417/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до Приватного підприємства "Ольвія" про стягнення 316 141,12 грн.

Ухвалою суду від 24.07.2019 року задоволено клопотання Приватного сільськогосподарського підприємства "Сонечко" від 23.07.2019 року (вх. № 02-1-34/5906/19) та зупинено провадження у справі № 902/413/19 до перегляду у касаційному порядку судового рішення у справі № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 року та Рішення Господарського суду Вінницької області від 24.09.2018 року у справі № 902/417/18 змінено у мотивувальних частинах, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. У решті Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 року та Рішення Господарського суду Вінницької області від 24.09.2018 року у справі № 902/417/18 залишено без змін.

04.05.2020 року на адресу суду від представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання (вих. № 28 від 21.04.2020 року) про поновлення провадження у справі у зв`язку із завершенням розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи 902/417/18.

12.05.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшов лист (вих. № 33 від 05.05.2020 року).

Ухвалою суду від 12.05.2020 року поновлено провадження у справі № 902/413/19 та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 28.05.2020 року.

22.05.2020 року від представника позивача до суду надійшов лист (вих. № 33 від 14.05.2020 року), в якому останній просить суд в зв`язку з частковим погашенням відповідачем суми боргу в сумі 200 410,33 грн, просить суд повернути судовий збір в сумі 3 006,15 грн.

27.05.2020 року на адресу від представника відповідача надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву (б/н від 27.05.2020 року).

27.05.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, за адресою pk-ur2@ukr.net.

У судовому засіданні 28.05.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 902/413/19 для судового розгляду по суті на 09.06.2020 року на 12:20 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 02.06.2020 року повідомлено сторін про дату наступного судового засідання.

У судове засідання 09.06.2020 року з`явилися представники сторін, які підтримали наведені у заявах по суті справи позиції: представник позивача вимоги первісного позову підтримав, просив відмовити у задоволенні зустрічного позову; представник відповідача проти задоволення первісного позову заперечував, наполягав на задоволенні зустрічного позову.

Суд розглянув матеріали справи, з`ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив наступне.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог за первісним позовом посилається на укладення між Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" (Подавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО" (Покупець) договору купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року.

У зв`язку з неналежним виконанням Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО" грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року, в частині прострочення оплати поставленого товару, позивачем нараховано загальну суму боргу, яка включає нарахування пені, збитків, інфляційних втрат, відсотків за користування коштами та курсової різниці.

У відзиві на позовну заяву відповідач за первісним позовом вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення пені зазначає, що здійснений позивачем розрахунок пені за невчасну оплату товару в сумі 110 678,37 грн є помилковим при цьому сума пені за невчасну оплату товару у вірному обрахунку складає 71 217,16 грн.

Щодо розрахунку суми збитків (п. 8.4.2 Договору) відповідач повідомляє, що даний пункт договору суперечить нормам законодавства чинного на момент його укладання, через що нами керуючись приписами ст. 180 ГПК України подано зустрічний позов про визнання п. 8.4.2 Договору № МА-13/18 від 23.04.2018 року недійним.

При цьому, відповідач також вважає неправильним розрахунок позивача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та вважає вірною суму 412 430,40 грн.

Окрім того, відповідач стверджує про наявність підстав для зменшення розміру пені за невчасну оплату товару з 71 217,16 грн до 20 000,00 грн з огляду на те, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Сонечко" довгий час займається господарською діяльністю та завжди виконувало взяті на себе зобов`язання. Порушення строків оплати товару по договору № МА-13/18 від 23.04.2018 року стало наслідком обставин, які від відповідача не залежали, у зв`язку з тим, що в час жнив почали йти проливні дощі, які не дали змогу зібрати вчасно врожай, а також те що зібраний врожай був вологий та потребував висушування, у відповідача не було вільних обігових коштів для розрахунку з позивачем.

Окрім того, ПСП "Сонечко" через погодні умови в минулому році понесло збитки, і наразі лише розраховує отримати прибуток в цьому році, тому стягнення, на думку відповідача такого значного розміру збитків фактично поставить господарство в критичні умови.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач за первісним позовом підтримує заявлені позовні вимоги та вважає доводи викладені відповідачем у відзиві необґрунтованими та безпідставними.

У свою чергу в якості підстави заявлених зустрічних позовних вимог Приватне сільськогосподарське підприємство "СОНЕЧКО" (позивач за зустрічним позовом) зазначає, що п. 8.4.2 Договору купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року на момент його підписання суперечив вимогам чинного законодавства України, а тому має бути визнаний судом недійсним з огляду на те, що вказаним пунктом договору визначено: "Сторони вирішили, що якщо Покупець прострочив оплату товару більше ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки він відшкодовує Продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більше ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п.5 ст.225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування цих збитків Продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушеннями і збитками та фактичний розмір збитків, тому що сума яка підлягає відшкодуванню, узгоджена Сторонами у п.п. 8.4.2 цього Договору".

Позивач за зустрічним позовом також стверджує про те, що проект договору було надано ТОВ "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" без можливості вносити до нього будь-які правки за зміни.

Фактично, даним пунктом договору сторонами заздалегідь визначено погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов`язання чи строків порушення зобов`язання сторонами.

Така можливість дійсно була передбачена п.5 ст.225 ГК України про яку прямо зазначено в 8.4.2 Договору від 23.04.2018 року. Проте, п. 5 ст. 225 Господарського кодексу України виключено па підставі Закону № 289-VIlI від 07.04.2015 року.

Таким чином, як зазначає позивач за первісним позовом на момент укладення договору, закон не передбачав можливості заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, а отже п. 8.4.2 Договору суперечить вимогам закону.

Враховуючи викладене Приватне сільськогосподарське підприємство "СОНЕЧКО" звернулось до суду із зустрічним позовом та просить визнати недійсним пункт 8.4.2 Договору купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" та Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО".

У матеріалах справи наявна заява № 100 від 25.06.2019 року ТОВ "АГРОСПЕЦІНВЕСТ", про уточнення позовних вимог за первісним позовом, в якій представником позивача за первісним позов конкретизовано п. 2 прохальної частини позовної заяви щодо заявлених сум позовних вимог та в якій останній просить суд стягнути з відповідача 71 019,89 грн пені, 173 364,37 грн збитків, 251 678,55 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 грн інфляційних втрат, 38 792,68 грн курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долара США.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів встановлено, що 23.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" (Продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО" (Покупець) укладено Договору купівлі-продажу № МА-13/18 (а.с. 13-19, т. 1).

Відповідно п. 1.1. Договору Продавець зобов`язується передавати узгодженими партіями товар у власність Покупця, а Покупець зобов`язується приймати товар та сплачувати за нього певну грошову суму (ціну товару). Найменування товару (номенклатура, асортимент, сорт), його кількість і ціна, а також валютний еквівалент ціни товару, зазначаються у Специфікаціях (видаткових накладних), які с невід`ємною частиною цього договору. Залежно від товару, який поставляється, зазначені документи можуть не містити інформацію про сорт, асортимент та інші відомості. Специфікації (накладні) можуть містити й іншу інформацію про товар, в тому числі категорії насіння, їх схожість, вологість. Сторони вважають за можливе погодити в зазначених документах тільки ту інформацію про товар, яка їм необхідна. Якість товару відповідає сертифікату якості або іншому обов`язковому документу, зазначеному у Специфікації (накладній).

Згідно п. 2.1. Договору кількість, найменування (номенклатура, асортимент, сорт) і ціна кожної партії товару фіксуються у відповідній видатковій накладній, яка видана на підставі Специфікації або без такої.

Загальна кількість товарів, їх часткове співвідношення (номенклатура, асортимент, сортамент) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами Товару, який планується поставити Покупцеві може бути зафіксовано сторонами цього договору у Специфікації та/або в Протоколі поставок, які плануються. У разі якщо сторони не погодили загальну кількість товарів, їх часткове співвідношення (номенклатуру, асортимент, сортамент) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами товару у відповідному Протоколі та/або Специфікації, то загальна кількість товару визначається за всіма видатковими накладними. підписаними Сторонами цього Договору або їх представниками (п. 2.2. Договору).

Покупець зобов`язується сплатити в обумовлений строк ціну товару згідно з п. 4 (умови оплати товару) цього договору. Прийняти товар на складі, узгодженому сторонами цього договору, протягом трьох днів з моменту отримання повідомлення про готовність Продавця до передачі Товару. Контроль за навантаженням, перевезенням і розвантаженням товару забезпечує Покупець, якщо інше не погоджено сторонами цього договору. Забезпечити протягом 20-ти днів з моменту доставки товару належне зберігання його на своєму складі у разі відмови від прийняття товару. Самостійно сплачувати штрафні санкції, а також нести відповідальність за всі збитки, які виникли у нього або в третіх осіб внаслідок неправильного зберігання, транспортування або застосування Товару (3.1.1., 3.1.2., 3.1.3., 3.1.4. Договору) .

Згідно п. 4.1 Договору ціна товару повинна бути повністю сплачена Продавцю Покупцем на наступних умовах:

- якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то Покупець оплачує Продавцеві товар згідно із зазначеним графіком. Графік оплати товару може бути передбачений в окремому підписаному сторонами або їх представниками документі, яка буде також невід`ємною частиною договору;

- якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію і не погодили строки (терміни) оплати товару, то Покупець повинен оплатити товар Продавцю до його поставлення, а саме протягом 3-х календарних днів з моменту підписання відповідної специфікації;

- якщо сторони або їх представники не підписали Специфікацію, однак Продавцем був виданий Покупцеві рахунок-фактура, в якому міститься термін передплата , або термін передплата зовсім не міститься, то Покупець повинен оплатити партію товару за таким рахунком до її постачання, а саме протягом одного календарного дня (термін дії рахунку-фактури) з моменту виписки рахунку-фактури. Якщо оплата товару за таким рахунком-фактурою була проведена Покупцем по закінченню одного календарного дня, то Продавець зобов`язується, на свій розсуд, або повернути сплачену Покупцем суму, або поставити товар, передбачений в рахунку-фактурі;

- якщо поставка конкретної партії товару не узгоджена сторонами у відповідній Специфікації (здійснюється без Специфікації), то Покупець оплачує Продавцеві товар за видатковою накладною протягом трьох календарних днів з дати прийняття Товару.

Якщо Продавцем був виданий рахунок-фактура, в якому міститься посилання на передплату, або вказано термін оплати у видатковій накладній, і разом з тим сторонами був узгоджений певний графік оплати Товару, а також в інших випадках, коли оплата товару може бути здійснена Покупцем в той чи інший строк (термін). Покупець в будь-якому випадку зобов`язується повністю оплатити товар до закінчення більш пізнього строку, погодженого сторонами у відповідних документах.

Якщо поставка товару згідно заявки Покупця здійснюється без підписання відповідної Специфікації і тільки на підставі видаткової накладної, то Покупець повинен самостійно визначити та прийняти для подальших розрахунків доларовий еквівалент ціни товару, який поставлений, за правилами, встановленими в пункті 4.7 даного Договору. А саме, по аналогії визначення доларового еквіваленту ціни товару у Специфікації, тобто за курсом (курс продажу долара США за гривні) на день, що передує дню поставки товару, взятого з web-сайту, вказаному у п. 4.7 даного Договору.

За змістом п. 4.2. Договору Покупець при оплаті товару у платіжному документі (дорученні і т. д.) повинен вказати номер, дату і назву договору, за яким здійснюються платежі, а також послатися на Специфікацію, видаткову накладну або рахунок - фактуру, за якими здійснюється платіж, із зазначенням номера та дати такого документа. Якщо дані відомості в платіжному документі не будуть зазначені Покупцем, то Продавець самостійно визначає документ (рахунок-фактура, специфікація, видаткова накладна, договір), за яким Покупець перерахував грошові кошти Продавцю.

Відповідно п. 4.3. Договору з дня, коли товар Покупцем має бути оплачений, Продавець має право вимагати від Покупця, а Покупець повинен сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати товару, понад неустойку і збитки (ст. 536, п. 2 ст. 625, п. 3 ст. 692 ЦК України). Керуючись принципом свободи договору. Сторони домовилися, що відсотки за користування чужими грошовими коштами, передбачені умовами цього Договору, не є неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 625 ЦК України сторони погодили такий розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами: а) тридцять шість з половиною відсотків річних за тридцять календарних днів з лати, коли Товар мав бути оплачений Покупцем; б) сто вісімдесят два з половиною відсотки річних протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.4. Договору; в) п`ятсот сорок сім цілих п`ять десятих відсотків річних до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.4. Договору (п. 4.4. Договору).

З метою спрощення математичних розрахунків сторони погодили наступний порядок розрахунку відсотків за користування чужими грошовими коштами, які визначені в п.п. 4.4. цього Договору, таким чином;

а) 0,1% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом тридцяти календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений Покупцем;

б) 0,5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.5. цього Договору;

в) 1.5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.5. цього Договору.

Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, та сума, від якої нараховуватимуться відсотки, можуть бутті передбачені у Специфікації або в іншому погодженому Сторонами або їх представниками документі (п. 4.5. Договору).

Відповідно п. 5.2. Договору Продавець поставляє Покупцеві кожну наступну партію товару тільки після повної оплати попередньої партії, якщо інше не передбачено цим Договором.

Товари поставляються Продавцем Покупцеві у строки, передбачені відповідною Специфікацією (розділ: графік поставок). Графік поставок може бути узгоджений сторонами або їх представниками в іншому документі, який буде невід`ємною частиною цього договору. При простроченні оплати товару Покупцем Продавець має право затримати поставку товару. За відсутності графіка поставок товар поставляється Покупцеві, з урахуванням умов цього договору, протягом тридцяти календарних днів після повної оплати товару Покупцем та отримання письмової вимоги від Покупця про поставку товару Продавцем, якщо Продавець не реалізує своє право на дострокову поставку.

За умовами п. 6.1. Договору Покупець у письмовій або в письмовій формі на електронну адресу office@agrospecіnvest.com подає Продавцю заявку на поставку товару. Після отримання заявки Продавець оформлює рахунок-фактуру і передає його Покупцеві для оплати. Замість рахунку-фактури сторони (їх представники) можуть підписати Специфікацію, в якій графік поставок не передбачений.

При такій Специфікації та за відсутності іншого документа, в якому міститься графік поставок, Покупець отримує товар протягом 30-ти календарних днів після його оплати за вказаною вище Специфікацією або рахунком-фактурою, якщо інше не передбачено цим договором. Покупець може отримати товар до його оплати тільки в разі, якщо Продавець виявить бажання на дострокову поставку товару. Якщо сторони погодили терміни поставки товару у відповідній Специфікації (або іншому документі), то Покупець отримує товар згідно з графіком і умовами цього договору.

Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент отримання ним товару (п. 6.2. Договору).

Ціна товару за даним договором встановлюється сторонами у гривнях. Крім цього, сторони даного договору визначають доларовий еквівалент ціни товару, який зазначається у Специфікаціях до даного договору (п. 7.1 Договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Покупець і Продавець несуть відповідальність згідно з цим Договором (п. 8.1. Договору).

За невиконання або неналежне виконання обов`язку, передбаченого у п.п. 3.1.1 та 3.1.2. цього Договору, Покупець сплачує Продавцю неустойку, понад збитки, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, то діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми боргу за кожен день прострочення платежу незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через три роки від дати, коли зобов`язання з оплати товару мало було бути виконано Покупцем. Сторони вирішили збільшити термін позовної давності щодо стягнення неустойки, передбаченої у п.п. 8.4.1. цього Договору, до трьох років (п.п. 8.4.1. Договору).

Згідно п.п. 8.4.2. Договору сторони вирішили, що якщо Покупець прострочив оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, Крім неустойки, він відшкодовує Продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п 5 ст. 225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування них збитків Продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушенням і збитками та фактичний розмір збитків, тому ідо сума, яка підлягає відшкодуванню, узгоджена сторонами у п.п. 8.4.2. цього Договору.

Відповідно п. 10.1. договір вважається укладеним з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 року.

На виконання умова договору між сторонами було підписано ряд специфікації, а саме:

- специфікацією № 1 від 23.04.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на суму 59 582,40 грн з строком оплати до 01.10.2018 року;

- специфікацією № 2 від 23.04.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на 98 220,00 грн з строком оплати до 01.10.2018 року;

- специфікацією № 3 від 23.04.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на 682 231,50 грн з строком оплати до 01.10.2018 року;

- специфікацією № 4 від 17.05.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на 28 621,44 грн з строком оплати до 01.10.2018 року (а.с. 20-23, т. 1).

На підставі видаткових накладних позивачем за первісним позовом поставлено відповідачу товар на загальну суму 866 821,86 грн, а саме № 581 від 30.05.2018 року на суму 59 582,40 грн. в т.ч. ПДВ, № 583 від 30.05.2018 року на суму 98 220,00 грн. в т.ч. ПДВ, № 584 від 30.05.2018 року на суму 680 398,02 грн. в т.ч. ПДВ, № 582 30.05.2018 року на суму 28 621,44 грн. в т.ч. ПДВ (а.с. 24-27, т. 1).

Однак відповідачем взяті на себе зобов`язання за Договором купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року виконано з простроченням строків оплати, що підтверджується платіжними дорученнями: № 607 від 14.12.2018 року на суму 200 000,00 грн; № 610 від 26.12.2018 року на суму 480 398,02 грн; № 611 від 27.12.2018 року на суму 98 220,00 грн; № 612 від 27.12.2018 року на суму 28 621,44 грн; № 613 від 28.12.2018 року на суму 59 582,40 грн. (а.с. 32-36, т. 1).

Посилаючись на прострочення Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО" грошових зобов`язань по оплаті поставленого товару за умовами Договору купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року, позивач просить стягнути з відповідача 71 019,89 грн пені, 173 364,37 грн збитків, 251 678,55 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 грн інфляційних втрат, 38 792,68 грн курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долара США ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вих. № 100 від 25.06.2019 року) (а.с. 114-116, т. 1)

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони маю право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Розглянувши вимоги позивача за первісним позовом (з урахуванням заяви про зміни у позовній заяві від 02.07.2019 року (вх. № 02.1-34/5414/19) про стягнення 71 019,89 грн пені, 173 364,37 грн збитків, 251 678,55 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 грн інфляційних втрат, 38 792,68 грн курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долара США суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Розділом 8 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.

Зокрема, п. 8.1 за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Покупець і Продавець несуть відповідальність згідно з цим Договором.

За невиконання або неналежне виконання обов`язку, передбаченого у п.п. 3.1.1 та 3.1.2. цього Договору, Покупець сплачує Продавцю неустойку, понад збитки, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, то діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми боргу за кожен день прострочення платежу незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через три роки від дати, коли зобов`язання з оплати товару мало було бути виконано Покупцем. Сторони вирішили збільшити термін позовної давності щодо стягнення неустойки, передбаченої у п.п. 8.4.1. цього Договору, до трьох років (п.п. 8.4.1. Договору).

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що зі сторони останнього дійсно мало місце прострочення грошових зобов`язань з 02.10.2018 по 13.12.2018 рр. в сумі 866 821,86 грн; з 14.12.2018 по 26.12.2018 рр. в сумі 666 821,86 грн; з 27.1.2018 по 28.12.2018 рр. в сумі 59 582,40 грн.

При перевірці розрахунків пені судом не виявлено арифметичних помилок.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом пені в сумі 71 019,89 грн є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного Договору.

Також, судом розглянуто вимоги позивача що стягнення 251 687,55 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 грн інфляційних втрат, 38 792,68 грн курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долара США за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 906/778/18 від 22.08.2019р., термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048,1054,1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Як вбачається із змісту п. п. 4.3. Договору з дня, коли товар Покупцем має бути оплачений, Продавець має право вимагати від Покупця, а Покупець повинен сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати товару, понад неустойку і збитки (ст. 536, п. 2 ст. 625, п. З ст. 692 ЦК України). Керуючись принципом свободи договору. Сторони домовилися, що відсотки за користування чужими грошовими коштами, передбачені умовами цього Договору, не є неустойкою (штрафом, пенею).

При цьому за п. 4.4. Договору відповідно до ст. 625 ЦК України сторони погодили такий розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами: а) тридцять шість з половиною відсотків річних за тридцять календарних днів з дати, коли товар мав бути оплачений Покупцем; б) сто вісімдесят два з половиною відсотки річних протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.4. Договору; в) п`ятсот сорок сім цілих п`ять десятих відсотків річних до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.4. Договору.

З метою спрощення математичних розрахунків сторони погодили наступний порядок розрахунку відсотків за користування чужими грошовими коштами, які визначені в п.п. 4.4. цього Договору, таким чином;

а) 0,1% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом тридцяти календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений Покупцем;

б) 0,5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.5. цього Договору;

в) 1.5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.5. цього Договору.

Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, та сума, від якої нараховуватимуться відсотки, можуть бутті передбачені у Специфікації або в іншому погодженому Сторонами або їх представниками документі (п. 4.5. Договору).

Проаналізувавши зміст п.п. 4.2-4.5 Договору, суд дійшов висновку, що погоджені сторонами у договорі та заявлені до стягнення відсотки за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою є відсотками, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України (інший розмір процентів (3% річних) встановлений договором). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, право на стягнення яких передбачено приписами ст. 536 ЦК України, у договорі окремо не визначався. За таких підстав позивач має право на стягнення лише відсотків, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у розмірі, передбаченому п. 4.4 договору.

Таким чином, суд критично оцінює посилання позивача на ст. ст. 536, 692 ЦК України. оскільки дані норми матеріального права визначають підстави для нарахування процентів у випадку правомірного використання чужих коштів.

Прострочення грошових зобов`язань має наслідком застосування відповідальності за їх порушення, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також, суд враховує підстави позову, оскільки позивач обґрунтовує вимоги щодо стягнення відсотків за користування коштами з посиланням саме на ст. 625 УК України (а.с. 6), а не інші правові норми.

Суд не може виходити за межі підстав позову (ст. ст. 14, 15 ГПК України), позивач самостійно не скористався правом на зміну підстав заявлених вимог (ч. 3 ст. 46 ГПК України).

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що зі строни останнього дійсно мало місце прострочення грошових зобов`язань з 02.10.2018 по 13.12.2018 рр. в сумі 866 821,86 грн; з 14.12.2018 по 26.12.2018 рр. в сумі 666 821,86 грн; з 27.1.2018 по 28.12.2018 рр. в сумі 59 582,40 грн.

При перевірці розрахунку відсотків за прострочення виконання грошових зобов`язань судом не виявлено арифметичних помилок.

Тому, у зв`язку із несвоєчасною оплатою товару, позивач має право на стягнення відсотків річних за прострочення виконання грошових зобов`язань на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у межах заявленого ним періоду з 02.10.2018 по 28.12.2018 рр.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення 251 678,55 грн.

При вирішенні питання щодо остаточних сум стягнення пені та відсотків річних, з урахуванням позиції відповідача відносно наявності підстав для їх зменшення, суд враховує наступне.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (абз.1 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р.

Як роз`яснено у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК в ред. до 15.12.2017 р.), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Можливість врахування справедливого балансу між кредитором та боржником при вирішення питання стягнення відсотків річних випливає з правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 від 18.03.2020 року.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Так, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Дослідивши матеріали даної справи, суд враховує ступінь виконання основного зобов`язання, яке виконано відповідачем у повному обсязі; заходи, які відповідачем вживалися заходи направлені на виконання основного зобов`язання, а саме борг було погашено трьома платежами у грудні 2018 року; першочергово відповідачем сплачено вартість отриманого товару згідно видаткової накладної №584 від 30.05.2018 року, сума якої складає близько 80% вартості поставленого товару у цілому; термін прострочення, який склав у загальному 88 днів, тобто період прострочення є нетривалим.

При оцінці балансу інтересів сторін суд враховує, що нарахований розмір пені (71 019,89 грн) та відсотків річних (251 678,55 грн) відносно суми боргу. яка була погашено протягом 88 днів складає 37% вартості товару.

Майнові інтереси позивача захищено не лише шляхом нарахування пені на рівні 36% річних, а також процентів, які за ставкою 0,1% у день додатково складають 36,5% річних за період прострочення 30 днів, а також за ставкою 0,5% у день - 182,5% річних за період прострочення 58 днів.

Зазначені обставини вносять істотний дисбаланс у правовідносини сторін, коли невиконання зобов`язань превалює над стимулюванням належного їх виконання.

Стягнення пені та відсотків річних у повному обсязі створить нерівність у правовідносинах сторін, відстрочить погашення основної суми боргу, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача.

Таким чином, суд вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення як пені, так і відсотків річних з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Тому, суд доходить висновку, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, про наявність достатніх правових підстав для зменшення пені на 70%, тобто стягнення на користь позивача 21 305,97 грн - пені, а також 75 503,57 грн - процентів, як відповідальності за порушення грошових зобов`язань, що сукупно становить 11,16% за період прострочення та перевищує розмір встановленої на момент прострочення виконання подвійної облікової ставки НБУ у річному вимірі (46% (11,16/88х365) проти 36%).

Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 49 713,92 грн - пені та 176 174,98 грн - процентів, нарахованих за період прострочення виконання грошових зобов`язань з 02.10.2018 по 28.12.2018 рр.

З приводу стягнення курсової різниці, пов`язаної зі збільшенням курсу долару США суд враховує, що можливість її нарахування погоджено сторонами у п. 4.1. Договору.

Тому, здійснивши перевірку нарахування курсової різниці, пов`язаної зі збільшенням курсу долара США в сумі 38 792,68 грн суд дійшов висновку про правомірність її нарахування та задовольняє позов у цій частині.

Відносно стягнення інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Положеннями п. п. 4.1., 4.7. Договору визначено: якщо поставка товару згідно заявки Покупця здійснюється без підписання відповідної Специфікації і тільки на підставі видаткової накладної, то Покупець повинен самостійно визначити та прийняти для подальших розрахунків доларовий еквівалент ціни товару, який поставлений, за правилами, встановленими в пункті 4.7 даного Договору. А саме, по аналогії визначення доларового еквіваленту ціни товару у Специфікації, тобто за курсом (курс продажу долара США за гривні) на день, що передує дню поставки товару, взятого з web-сайту, вказаному у п. 4.7 даного Договору.

Додатково сторони узгодили застосування еквіваленту у підписаних специфікаціях (а.с. 20 - 24).

Як встановлено нормами Закону № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (Рішення ВСУ від 28.03.2012 р. у справі 6-36736/10).

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.

Офіційний індекс інфляції це знецінення - зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає (Постанова ВСУ від 27.01.2016 року у справі № 6-771цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі № 6-284цс17, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 року по справі № 638/10417/15-ц.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2018 року по справі № 905/192/18 (ЄДРСРУ № 77149725), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2018 року по справі № 761/1617/15-ц.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.

Таким чином, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.

В зв`язку з чим, у задоволенні позову в частині стягнення 27 044,84 грн інфляційних втрат за період прострочення оплати товару у жовтні, листопаді 2018 року слід відмовити.

Окрім того, судом розглянуто вимогу про стягнення 173 364,37 грн збитків, з урахуванням чого зроблено наступні висновки.

Згідно п.п. 8.4.2. Договору сторони вирішили, що якщо Покупець прострочив оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, Крім неустойки, він відшкодовує Продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п. 5 ст. 225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування них збитків Продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушенням і збитками та фактичний розмір збитків, тому що сума, яка підлягає відшкодуванню, узгоджена сторонами у п.п. 8.4.2. цього Договору.

Відповідно до п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 ГК України згідно із пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З огляду на положення ст. 22 ЦК України, а також приписи ст.ст. 218, 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 р. у справі № 17/192.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування збитків, покладає на кредитора обов`язок довести, що ці збитки є реальними, а не абстрактними, тобто у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення виходячи із приписів ч.2 ст.623 ЦК України.

У відповідності до ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним вище приписам норм матеріального права Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЦІНВЕСТ" не обґрунтовано та не доведено всіх умов для виникнення відповідальності за завдання збитків, а саме: наявності заподіяної шкоди (тобто, понесення понаднормових фактичних витрат, які перевищують вартості сплаченого товару), причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наявністю збитків (понад суму оплаченого товару) у позивача, не доведено вини відповідача.

Тобто, позивачем не доведено наявності всіх елементів, які є підставою для стягнення збитків, а також критерію їх нарахування.

Суд також враховує фактичний зміст п.п. 8.4.2. Договору, який сформульовано з посиланням на п. 5 ст. 225 ГК України, яка є не чинною нормою матеріального права, котру виключено згідно із Законом України від 07.04.2015 р. N 289-VIII.

Незважаючи на зазначення у пункті договору про погодження розміру збитків як підставу звільнення від їх доведення, договір не містить цього розміру. За своєю правовою сутністю визначення збитків як відсотків від суми простроченого зобов`язання підпадає під легальне визначення штрафу (ч. 3 ст. 559 ЦК України).

Тому, стягнення цієї суми з посиланням на ст. 22 ЦК України як збитків є протиправним, суперечить нормам матеріального права.

За таких обставин, підстави для задоволення позову Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЦІНВЕСТ" в частині стягнення 173 364,37 грн - відсутні.

Стосовно зустрічного позову Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

В силу ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

За твердженням позивача за зустрічним позовом п. 8.4.2 Договору купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року на момент його підписання суперечив вимогам чинного законодавства України, в зв`язку з чим, має бути визнаний недійсним.

Згідно п.п. 8.4.2. Договору сторони вирішили, що якщо Покупець прострочив оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, Крім неустойки, він відшкодовує Продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п 5 ст. 225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування них збитків Продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушенням і збитками та фактичний розмір збитків, тому що сума, яка підлягає відшкодуванню, узгоджена сторонами у п.п. 8.4.2. цього Договору.

За твердженнями позивача за зустрічним позовом така можливість дійсно була передбачена п.5 ст.225 ГК України про яку прямо зазначено в 8.4.2 Договору від 23.04.2018 року. Проте, п. 5 ст. 225 Господарського кодексу України виключено па підставі Закону № 289-VIlI від 07.04.2015 року.

Враховуючи викладене Приватне сільськогосподарське підприємство "СОНЕЧКО" просить визнати недійсним п.п. 8.4.2 Договору купівлі-продажу № МА-13/18 від 23.04.2018 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" та Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО".

Досліджуючи зміст, укладеного між сторонами, договору № МА-13/18 від 23.04.2018 року, судом встановлено, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки товару.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов`язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Крім того, слід зазначити, що статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Відповідно п.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У своєму рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2014р. Конституційний cуд України наголосив на тому, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Отже сторони, керуючись закріпленим статтями принципом свободи договору, самостійно врегулювали свої відносини при визначенні п.п. 8.4.2. Договору за яким сторони вирішили, що якщо Покупець прострочив оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, Крім неустойки, він відшкодовує Продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п 5 ст. 225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування них збитків Продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушенням і збитками та фактичний розмір збитків, тому що сума, яка підлягає відшкодуванню, узгоджена сторонами у п.п. 8.4.2. цього Договору.

Таким чином, при укладенні оспорюваного пункту договору, сторонами додержано всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

За вказаних обставин у своїй сукупності, первісний позов підлягає задоволенню частково, з урахуванням наведених вище мотивів, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 06.05.2019 року між Адвокатським бюро "ВІТАЛІЯ ГОЛОВЕНЬКО" (Адвокатське бюро) та ТОВ 2АГРОСПЕЦІНВЕСТ" (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 48, т. 1).

Сторонами погоджено предмет договору: надання правничої допомоги у Господарському суді Вінницької області.

Виплату гонорару в розмірі 2 500,00 грн погоджено в Додатку № 1 до Догосору про надання правничої допомоги б/н від 06.05.2019 року.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною , різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16).

Суд враховує, що адвокат Головенько В. П. знайомився з матеріалами справи, збирав та надавала суду докази, здійснював підготовку та приймав безпосередню участь у судових засіданнях.

Отже, в рамках даної справи адвокат надавав правову допомогу позивачу за первісним позовом.

Визначені сторонами послуги пов`язані з предметом судового розгляду, включають визначення правової позиції по справі, складення процесуальних документів, участь у судових засіданнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону).

Отже, достатньо підставою для визначення суми гонорару є його фіксований розмір та умови виплати у договорі про надання правової допомоги.

Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність не передбачає такої обов`язкової умови сплати гонорару як складення сторонами акту виконаних робіт.

Тому, суд вважає достатніми доказами надання правничої допомоги надані договір та звіт про виконану роботу.

Верховний Суд прийшов до висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (Правова позиція Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19 від 03 жовтня 2019 року).

Таким чином, достатньо підставою для покладення на іншу сторону витрат на правничу допомогу є доведений факт їх обсягу та реального виконання, навіть за відсутності відомостей про перерахування коштів на користь адвоката.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене, беручи до уваги доведення адвокатом обставин надання професійної правничої допомоги в сумі 2 500,00ь грн, погодження суми гонорару, оскільки сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи, враховуючи що позивачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не доведено можливість їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Аналогічного висновку щодо покладення на сторону витрат на професійну правничу допомогу дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 29.03.2018 р. у постанові № 907/357/16.

Судом відмовлено у задоволенні позову в частині вимог на суму 426 298,11 грн, при цьому зменшення пені та відсотків річних не впливає на розподіл судових витрат.

З урахуванням заяви про зміни позову судом повернуто позивачу 3 006,15 грн судового збору, тому не розподіленою є сума 8 430,90 грн судового збору.

Оскільки, позивачем заявлено вимоги на суму 561 900,33 грн, судом відмовлено у стягненні вимог в сумі 200 409,21 грн (без урахування сум зменшення пені та відсотків річних), що складає 35,67% ціни позову, тому з відповідача слід стягнути 5 423,60 грн (64,33%) відшкодування судових витрат зі сплати судового збору та 1 608,25 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 3 007,30 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 891,75 грн - залишити за позивачем.

Оскільки. у задоволенні зустрічного позову відмовлено, то сплачений судовий збір в сумі 1 921,00 грн слід залишити за відповідачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" (вул. Олійника, буд. 40, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252, код 30774802) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" (вул. М. Раскової, буд. 23, офіс 1109, м. Київ, 02002, код 36862239) 38 792,68 грн - курсової різниці, пов`язаної зі збільшенням курсу долара США; 21 305,97 грн - пені, нарахованої за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором купівлі - продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 року протягом періоду з 02.10.2018 по 28.12.2018 рр., 75 503,57 грн - процентів, нарахованих за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором купівлі - продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 року протягом періоду з 02.10.2018 по 28.12.2018 рр.; 5 423,60 грн - відшкодування судових витрат зі сплати судового збору; 1 608,25 грн - судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" (код 36862239) до Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" (код 30774802) в частині стягнення 173 364,37 грн. збитків за не своєчасну оплату товару, нарахованих за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором купівлі - продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 року з 02.10.2018 по 28.12.2018 рр., 27 044,84 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати товару у жовтні, листопаді 2018 року; 49 713,92 грн - пені, нарахованої за період прострочення з 02.10.2018 по 28.12.2018 рр.; 176 174,98 грн - процентів, нарахованих за період прострочення виконання грошових зобов`язань з 02.10.2018 по 28.12.2018 рр.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 3 007,30 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 891,75 грн - залишити за позивачем.

5. Відмовити у задоволенні зустрічного позову Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" (код 30774802) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" (код 36862239) про визнання недійсним п. 8.4.2. Договору купівлі- продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 року.

6. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу зустрічного позову у розмірі 1921,00 грн - залишити за відповідачем.

7. Видати наказ після набранням судовим рішенням законної сили.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також засобами електронного зв`язку: zakon@advocat.vn.ua; pk-ur2@ukr.net.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно - західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Роз`яснити, що згідно положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" (реєстр.№3275) від 30.03.2020 року, який набрав чинності 02.04.2020 року, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст судового рішення складено 19 червня 2020 р.

Суддя Р.В. Міліціанов

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. М. Раскової, буд. 23, офіс 1109, м. Київ, 02002)

3 - відповідачу ( вул . Олійника, буд. 40 , смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252)