Постанова

від 03.09.2020 по справі 902/413/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року Справа № 902/413/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Новосад Н.В. - адвокат;

відповідача - Цвик А.О. - адвокат (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 червня 2020 року (повний текст складено 19.06.2020) у справі № 902/413/19 (суддя Міліціанов Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ"

до Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО"

про стягнення 561 900,33 грн

та за зустрічною позовною заявою

позивач Приватне сільськогосподарське підприємство "СОНЕЧКО"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ"

про визнання договору в частині недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09 червня 2020 року у справі №902/413/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" до Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" 38 792,68 грн - курсової різниці, пов`язаної зі збільшенням курсу долара США; 21 305,97 грн - пені, нарахованої за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором купівлі - продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 протягом періоду з 02.10.2018 по 28.12.2018, 75 503,57 грн - процентів, нарахованих за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором купівлі - продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 протягом періоду з 02.10.2018 по 28.12.2018; 5 423,60 грн - відшкодування судових витрат зі сплати судового збору; 1 608,25 грн - судових витрат на професійну правничу допомогу.

В частині стягнення 173 364,37 грн. збитків за не своєчасну оплату товару, нарахованих за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором купівлі - продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 з 02.10.2018 по 28.12.2018, 27 044,84 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати товару у жовтні, листопаді 2018 року; 49 713,92 грн - пені, нарахованої за період прострочення з 02.10.2018 по 28.12.2018; 176 174,98 грн - процентів, нарахованих за період прострочення виконання грошових зобов`язань з 02.10.2018 по 28.12.2018 - відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 3 007,30 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 891,75 грн - залишено за позивачем.

В задоволенні зустрічного позову Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" про визнання недійсним п.8.4.2. договору купівлі - продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 року відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу зустрічного позову у розмірі 1921,00 грн залишено за відповідачем.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМПЕЦІНВЕСТ" у частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО" - 71 019,89 грн. пені, 251 678,55 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 грн. інфляційних втрат та 38 951,93 грн - курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долару США.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" (продавець/позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу №МА-13/18 (далі - договір, а.с. 13-19, т.1), відповідно п.1.1. якого продавець зобов`язувався передавати узгодженими партіями товар у власність покупця, а покупець в свою чергу зобов`язувався приймати товар та сплачувати за нього певну грошову суму (ціну товару). Найменування товару (номенклатура, асортимент, сорт), його кількість і ціна, а також валютний еквівалент ціни товару, зазначаються у Специфікаціях (видаткових накладних), які с невід`ємною частиною цього договору. Залежно від товару, який поставляється, зазначені документи можуть не містити інформацію про сорт, асортимент та інші відомості. Специфікації (накладні) можуть містити й іншу інформацію про товар, в тому числі категорії насіння, їх схожість, вологість. Сторони вважають за можливе погодити в зазначених документах тільки ту інформацію про товар, яка їм необхідна. Якість товару відповідає сертифікату якості або іншому обов`язковому документу, зазначеному у Специфікації (накладній).

Згідно п.2.1. договору кількість, найменування (номенклатура, асортимент, сорт) і ціна кожної партії товару фіксуються у відповідній видатковій накладній, яка видана на підставі Специфікації або без такої.

Загальна кількість товарів, їх часткове співвідношення (номенклатура, асортимент, сортамент) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами Товару, який планується поставити Покупцеві може бути зафіксовано сторонами цього договору у Специфікації та/або в Протоколі поставок, які плануються. У разі якщо сторони не погодили загальну кількість товарів, їх часткове співвідношення (номенклатуру, асортимент, сортамент) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами товару у відповідному Протоколі та/або Специфікації, то загальна кількість товару визначається за всіма видатковими накладними. підписаними Сторонами цього Договору або їх представниками (п.2.2. договору).

Покупець зобов`язується сплатити в обумовлений строк ціну товару згідно з п.4 (умови оплати товару) цього договору. Прийняти товар на складі, узгодженому сторонами цього договору, протягом трьох днів з моменту отримання повідомлення про готовність продавця до передачі Товару. Контроль за навантаженням, перевезенням і розвантаженням товару забезпечує покупець, якщо інше не погоджено сторонами цього договору. Забезпечити протягом 20-ти днів з моменту доставки товару належне зберігання його на своєму складі у разі відмови від прийняття товару. Самостійно сплачувати штрафні санкції, а також нести відповідальність за всі збитки, які виникли у нього або в третіх осіб внаслідок неправильного зберігання, транспортування або застосування Товару (3.1.1., 3.1.2., 3.1.3., 3.1.4. договору).

Згідно п.4.1 договору ціна товару повинна бути повністю сплачена Продавцю Покупцем на наступних умовах:

- якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцеві товар згідно із зазначеним графіком. Графік оплати товару може бути передбачений в окремому підписаному сторонами або їх представниками документі, яка буде також невід`ємною частиною договору;

- якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію і не погодили строки (терміни) оплати товару, то покупець повинен оплатити товар продавцю до його поставлення, а саме протягом 3-х календарних днів з моменту підписання відповідної специфікації;

- якщо сторони або їх представники не підписали Специфікацію, однак продавцем був виданий покупцеві рахунок-фактура, в якому міститься термін "передплата", або термін "передплата" зовсім не міститься, то покупець повинен оплатити партію товару за таким рахунком до її постачання, а саме протягом одного календарного дня (термін дії рахунку-фактури) з моменту виписки рахунку-фактури. Якщо оплата товару за таким рахунком-фактурою була проведена Покупцем по закінченню одного календарного дня, то Продавець зобов`язується, на свій розсуд, або повернути сплачену Покупцем суму, або поставити товар, передбачений в рахунку-фактурі;

- якщо поставка конкретної партії товару не узгоджена сторонами у відповідній Специфікації (здійснюється без Специфікації), то покупець оплачує продавцеві товар за видатковою накладною протягом трьох календарних днів з дати прийняття Товару.

Якщо продавцем був виданий рахунок-фактура, в якому міститься посилання на передплату, або вказано термін оплати у видатковій накладній, і разом з тим сторонами був узгоджений певний графік оплати товару, а також в інших випадках, коли оплата товару може бути здійснена покупцем в той чи інший строк (термін). Покупець в будь-якому випадку зобов`язується повністю оплатити товар до закінчення більш пізнього строку, погодженого сторонами у відповідних документах.

Якщо поставка товару згідно заявки покупця здійснюється без підписання відповідної Специфікації і тільки на підставі видаткової накладної, то покупець повинен самостійно визначити та прийняти для подальших розрахунків доларовий еквівалент ціни товару, який поставлений, за правилами, встановленими в пункті 4.7 даного договору. А саме, по аналогії визначення доларового еквіваленту ціни товару у Специфікації, тобто за курсом (курс продажу долара США за гривні) на день, що передує дню поставки товару, взятого з web-сайту, вказаному у п. 4.7 даного договору.

За змістом п.4.2. договору покупець при оплаті товару у платіжному документі (дорученні і т. д.) повинен вказати номер, дату і назву договору, за яким здійснюються платежі, а також послатися на Специфікацію, видаткову накладну або рахунок - фактуру, за якими здійснюється платіж, із зазначенням номера та дати такого документа. Якщо дані відомості в платіжному документі не будуть зазначені покупцем, то продавець самостійно визначає документ (рахунок-фактура, специфікація, видаткова накладна, договір), за яким покупець перерахував грошові кошти продавцю.

Відповідно п.4.3. договору з дня, коли товар покупцем має бути оплачений, продавець має право вимагати від покупця, а покупець повинен сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати товару, понад неустойку і збитки (ст. 536, п. 2 ст. 625, п. 3 ст. 692 ЦК України). Керуючись принципом свободи договору, сторони домовилися, що відсотки за користування чужими грошовими коштами, передбачені умовами цього договору, не є неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст.625 ЦК України, сторони погодили такий розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами: а) тридцять шість з половиною відсотків річних за тридцять календарних днів з дати, коли товар мав бути оплачений покупцем; б) сто вісімдесят два з половиною відсотки річних протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.4. договору; в) п`ятсот сорок сім цілих п`ять десятих відсотків річних до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.4. договору (п.4.4. договору).

З метою спрощення математичних розрахунків сторони погодили наступний порядок розрахунку відсотків за користування чужими грошовими коштами, які визначені в п.п. 4.4. цього договору, таким чином;

а) 0,1% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом тридцяти календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений покупцем;

б) 0,5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.5. цього договору;

в) 1.5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.5. цього договору.

Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, та сума, від якої нараховуватимуться відсотки, можуть бутті передбачені у Специфікації або в іншому погодженому сторонами або їх представниками документі (п.4.5. договору).

Відповідно п.5.2. договору, продавець поставляє покупцеві кожну наступну партію товару тільки після повної оплати попередньої партії, якщо інше не передбачено цим Договором.

Товари поставляються продавцем покупцеві у строки, передбачені відповідною Специфікацією (розділ: графік поставок). Графік поставок може бути узгоджений сторонами або їх представниками в іншому документі, який буде невід`ємною частиною цього договору. При простроченні оплати товару покупцем продавець має право затримати поставку товару. За відсутності графіка поставок товар поставляється покупцеві, з урахуванням умов цього договору, протягом тридцяти календарних днів після повної оплати товару покупцем та отримання письмової вимоги від покупця про поставку товару продавцем, якщо продавець не реалізує своє право на дострокову поставку.

За умовами п.6.1. договору покупець у письмовій або в письмовій формі на електронну адресу office@agrospecіnvest.com подає продавцю заявку на поставку товару. Після отримання заявки продавець оформлює рахунок-фактуру і передає його покупцеві для оплати. Замість рахунку-фактури сторони (їх представники) можуть підписати Специфікацію, в якій графік поставок не передбачений.

При такій Специфікації та за відсутності іншого документа, в якому міститься графік поставок, покупець отримує товар протягом 30-ти календарних днів після його оплати за вказаною вище Специфікацією або рахунком-фактурою, якщо інше не передбачено цим договором. Покупець може отримати товар до його оплати тільки в разі, якщо продавець виявить бажання на дострокову поставку товару. Якщо сторони погодили терміни поставки товару у відповідній Специфікації (або іншому документі), то покупець отримує товар згідно з графіком і умовами цього договору.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент отримання ним товару (п.6.2. договору).

Ціна товару за даним договором встановлюється сторонами у гривнях. Крім цього, сторони даного договору визначають доларовий еквівалент ціни товару, який зазначається у Специфікаціях до даного договору (п.7.1 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором покупець і Продавець несуть відповідальність згідно з цим договором (п. 8.1. договору).

За невиконання або неналежне виконання обов`язку, передбаченого у п.п. 3.1.1 та 3.1.2. цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, то діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми боргу за кожен день прострочення платежу незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через три роки від дати, коли зобов`язання з оплати товару мало було бути виконано покупцем. Сторони вирішили збільшити термін позовної давності щодо стягнення неустойки, передбаченої у п.п. 8.4.1. цього договору, до трьох років (п.п. 8.4.1. договору).

Згідно п.п. 8.4.2. договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочив оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, Крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п 5 ст. 225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування них збитків продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушенням і збитками та фактичний розмір збитків, тому ідо сума, яка підлягає відшкодуванню, узгоджена сторонами у п.п. 8.4.2. цього договору.

Відповідно п. 10.1. договір вважається укладеним з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 року.

На виконання умов договору між сторонами було підписано ряд специфікації, а саме:

- специфікацією № 1 від 23.04.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на суму 59 582,40 грн з строком оплати до 01.10.2018 року;

- специфікацією № 2 від 23.04.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на 98 220,00 грн з строком оплати до 01.10.2018 року;

- специфікацією № 3 від 23.04.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на 682 231,50 грн з строком оплати до 01.10.2018 року;

- специфікацією № 4 від 17.05.2018 року, сторони узгодили передачу ПСП "СОНЕЧКО" товарів на 28 621,44 грн з строком оплати до 01.10.2018 року (а.с. 20-23, т. 1).

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору поставлено ПСП "СОНЕЧКО" товар на загальну суму 866 821,86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №№ 581,582, 583, 584 від 30.05.2018 (а.с. 24-27, т. 1).

Натомість, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань оплату за поставлений товар здійснив несвоєчасно, з порушенням строку визначеного умовами договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 607 від 14.12.2018 на суму 200 000,00 грн; № 610 від 26.12.2018 на суму 480 398,02 грн; № 611 від 27.12.2018 на суму 98 220,00 грн; № 612 від 27.12.2018 на суму 28 621,44 грн; № 613 від 28.12.2018 на суму 59 582,40 грн. (а.с. 32-36, т. 1).

Враховуючи викладене, ТОВ "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" звернулось до господарського суду з позовом до ПСП "СОНЕЧКО" про стягнення 71 019,89 грн пені, 173 364,37 грн збитків, 251 678,55 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 044,84 грн інфляційних втрат, 38 792,68 грн курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долара США (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вих. № 100 від 25.06.2019) (а.с. 114-116, т. 1).

Приватне сільськогосподарське підприємство "СОНЕЧКО", в свою чергу, посилаючись на те, що пунктом 8.4.2. договору сторонами заздалегідь визначено погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов`язання чи строків порушення зобов`язання сторонами, що суперечить вимогам ГК України, звернулось до суду із зустрічним позовом, в яком просить визнати недійсним пункт 8.4.2 Договору купівлі-продажу №МА-13/18 від 23.04.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" та Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО".

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов`язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3,4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім ішого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Розділом 8 договору сторонами погоджено відповідальність сторін. Зокрема, пунктом 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором покупець і продавець несуть відповідальність згідно з цим договором. За невиконання або неналежне виконання обов`язку, передбаченого у п.п. 3.1.1 та 3.1.2. цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, то діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми боргу за кожен день прострочення платежу незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через три роки від дати, коли зобов`язання з оплати товару мало було бути виконано покупцем. Сторони вирішили збільшити термін позовної давності щодо стягнення неустойки, передбаченої у п.п. 8.4.1. цього договору, до трьох років (п.п. 8.4.1. договору).

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п.8.4.1. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність та обгрунтованність позовних вимог щодо стянення пені в розмірі 71 019,89 грн.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 38 792,68 грн курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долара США, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки можливість нарахування курсової різниці, пов`язаної із збільшенням курсу долара США, погоджено сторонами в п.4.1. договору.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 251 687,55 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 27 044,84 грн інфляційних втрат, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №906/778/18, термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048,1054,1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Як вбачається зі змісту п.4.3. договору з дня, коли товар покупцем має бути оплачений, продавець має право вимагати від покупця, а покупець повинен сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати товару, понад неустойку і збитки (ст.536, п.2 ст.625, п.3 ст.692 ЦК України). Керуючись принципом свободи договору. Сторони домовилися, що відсотки за користування чужими грошовими коштами, передбачені умовами цього договору, не є неустойкою (штрафом, пенею).

При цьому згідно п.4.4. договору відповідно до ст.625 ЦК України сторони погодили такий розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами: а) тридцять шість з половиною відсотків річних за тридцять календарних днів з дати, коли товар мав бути оплачений покупцем; б) сто вісімдесят два з половиною відсотки річних протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.4. договору; в) п`ятсот сорок сім цілих п`ять десятих відсотків річних до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.4. договору.

З метою спрощення математичних розрахунків сторони погодили наступний порядок розрахунку відсотків за користування чужими грошовими коштами, які визначені в п.п. 4.4. цього Договору, таким чином;

а) 0,1% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом тридцяти календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений Покупцем;

б) 0,5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, зазначених у підпункті а п.п. 4.5. цього Договору;

в) 1.5% від несплаченої ціни товару за кожною видатковою накладною за кожний календарний день до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, зазначених у підпункті б п.п. 4.5. цього Договору.

Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, та сума, від якої нараховуватимуться відсотки, можуть бутті передбачені у Специфікації або в іншому погодженому Сторонами або їх представниками документі (п. 4.5. Договору).

Проаналізувавши зміст п.п. 4.2-4.5 договору, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що погоджені сторонами у договорі та заявлені до стягнення відсотки за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою є відсотками, передбаченими ч.2 ст.625 ЦК України (інший розмір процентів (3% річних) встановлений договором). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, право на стягнення яких передбачено приписами ст.536 ЦК України, у договорі окремо не визначався. Відтак, позивач має право на стягнення лише відсотків, визначених ч.2 ст.625 ЦК України, у розмірі, передбаченому п.4.4 договору.

З огляду на викладене, посилання позивача на ст.ст. 536, 692 ЦК України апеляційним судом до уваги не беруться, оскільки дані норми матеріального права визначають підстави для нарахування процентів у випадку правомірного використання чужих коштів.

Прострочення грошових зобов`язань має наслідком застосування відповідальності за їх порушення, визначеної ч.2 ст.625 ЦК України.

Також, судом першої інстанції вірно взято до уваги підстави позову, оскільки позивач обґрунтовує вимоги щодо стягнення відсотків за користування коштами з посиланням саме на ст.625 УК України (а.с. 6, т. 1), а не інші правові норми, тоді як суд не може виходити за межі підстав позову (ст.ст. 14, 15 ГПК України), а позивач самостійно не скористався правом на зміну підстав заявлених вимог (ч.3 ст.46 ГПК України).

Оскільки, як з`ясовано судами, прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом про правомірність та обгрунтованність позовних вимог в частині стягнення відсотків річних в розмірі 251 678,55 грн за період з 02.10.2018 по 28.12.2018.

Щодо наявності підстав для зменшення судом розміру пені та відсотків річних, то колегія суддів зазначає наступне.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (абз.1 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р.

Як роз`яснено у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК в ред. до 15.12.2017 р.), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Можливість врахування справедливого балансу між кредитором та боржником при вирішення питання стягнення відсотків річних випливає з правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 від 18.03.2020 року.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Так, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру пені та відсотків річних вірно взяв до уваги наступні обставини:

- ступінь виконання основного зобов`язання, яке виконано відповідачем у повному обсязі;

- заходи, які вживалися відповідачем, направлені на виконання основного зобов`язання, а саме борг було погашено трьома платежами у грудні 2018 року;

- першочергово відповідачем сплачено вартість отриманого товару згідно видаткової накладної №584 від 30.05.2018, сума якої складає близько 80% вартості поставленого товару у цілому;

- термін прострочення, який склав у загальному 88 днів, тобто період прострочення є нетривалим;

- нарахований розмір пені (71 019,89 грн) та відсотків річних (251 678,55 грн) відносно суми боргу (яка була погашена протягом 88 днів) складає 37% вартості товару.

- майнові інтереси позивача захищено не лише шляхом нарахування пені на рівні 36% річних, а також процентів, які за ставкою 0,1% у день додатково складають 36,5% річних за період прострочення 30 днів, а також за ставкою 0,5% у день - 182,5% річних за період прострочення 58 днів.

Зазначені вище обставини вносять істотний дисбаланс у правовідносини сторін, коли невиконання зобов`язань превалює над стимулюванням належного їх виконання.

Стягнення пені та відсотків річних у повному обсязі створить нерівність у правовідносинах сторін, відстрочить погашення основної суми боргу, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача.

Вищевикладене в сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення як пені, так і відсотків річних з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості наявні достатні правові підстави для зменшення пені на 70%, тобто стягнення на користь позивача 21 305,97 грн - пені, а також 75 503,57 грн - процентів, як відповідальності за порушення грошових зобов`язань, що сукупно становить 11,16% за період прострочення та перевищує розмір встановленої на момент прострочення виконання подвійної облікової ставки НБУ у річному вимірі (46% (11,16/88х365) проти 36%).

Відносно стягнення інфляційних втрат, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.7. договору, якщо поставка товару згідно заявки покупця здійснюється без підписання відповідної Специфікації і тільки на підставі видаткової накладної, то покупець повинен самостійно визначити та прийняти для подальших розрахунків доларовий еквівалент ціни товару, який поставлений, за правилами, встановленими в пункті 4.7 даного договору. А саме, по аналогії визначення доларового еквіваленту ціни товару у Специфікації, тобто за курсом (курс продажу долара США за гривні) на день, що передує дню поставки товару, взятого з web-сайту, вказаному у п.4.7 даного договору.

Додатково сторони узгодили застосування еквіваленту у підписаних специфікаціях (а.с. 20 - 24, т. 1).

Як встановлено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення ВСУ від 28.03.2012 у справі 6-36736/10).

Тому норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.

Офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає (постанова ВСУ від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №638/10417/15-ц.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (постанова Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №905/192/18 та від 05.07.2018 у справі №761/1617/15-ц).

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.

Враховуючи викладене та беручи до уваги зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 27 044,84 грн та відповідно задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №910/15951/18, від 27.112019 у справі №340/385/17 є безпідставними, оскільки предмети позовів є різними, а правовідносини не є подібними.

Стосовно вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача збитків в розмірі 173 364,37 грн, то апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 8.4.2. договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочив оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, Крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п. 5 ст. 225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування них збитків продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушенням і збитками та фактичний розмір збитків, тому що сума, яка підлягає відшкодуванню, узгоджена сторонами у п.п. 8.4.2. цього договору.

Відповідно до п.4 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 ГК України, згідно із пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З огляду на положення ст.22 ЦК України, а також приписи ст.ст. 218, 224 ГК України, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування збитків, покладає на кредитора обов`язок довести, що ці збитки є реальними, а не абстрактними, тобто у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення виходячи із приписів ч.2 ст.623 ЦК України.

У відповідності до ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судами обох інстанцій, всупереч наведеним вище приписам норм матеріального права Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЦІНВЕСТ" не обґрунтовано та не доведено всіх умов для виникнення відповідальності за завдання збитків, а саме: наявності заподіяної шкоди (тобто, понесення понаднормових фактичних витрат, які перевищують вартості сплаченого товару), причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наявністю збитків (понад суму оплаченого товару) у позивача, не доведено вини відповідача.

Тобто, позивачем не доведено наявності всіх елементів, які є підставою для стягнення збитків, а також критерію їх нарахування.

Суд також враховує фактичний зміст п.п. 8.4.2. договору, який сформульовано з посиланням на п.5 ст.225 ГК України, яка є не чинною нормою матеріального права, яку виключено згідно із Законом України №289-VIII від 07.04.2015.

Незважаючи на зазначення в пункті договору про погодження розміру збитків як підставу звільнення від їх доведення, договір не містить цього розміру. За своєю правовою сутністю визначення збитків як відсотків від суми простроченого зобов`язання підпадає під легальне визначення штрафу (ч.3 ст.559 ЦК України).

Враховуючи викладене, стягнення 173 364,37 грн з посиланням на ст.22 ЦК України як збитків є безпідставним та суперечить нормам матеріального права, з огляду на що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Стосовно зустрічного позову Приватного сільськогосподарського підприємства "СОНЕЧКО", то колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на таке.

В силу ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Обгрунтовуючи зустрічні позовні вимоги Приватне сільськогосподарське підприємство "СОНЕЧКО" посилається на те, що п.8.4.2 договору купівлі-продажу №МА-13/18 від 23.04.2018 на момент його підписання суперечив вимогам чинного законодавства України, в зв`язку з чим, має бути визнаний недійсним.

Так, згідно п.п.8.4.2. договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочив оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, Крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару (п 5 ст. 225 ГК України). Сторони також вирішили, що для відшкодування них збитків продавець не повинен доводити причинний зв`язок між правопорушенням і збитками та фактичний розмір збитків, тому що сума, яка підлягає відшкодуванню, узгоджена сторонами у п.п. 8.4.2. цього договору.

За твердженнями позивача за зустрічним позовом така можливість дійсно була передбачена п.5 ст.225 ГК України, про яку прямо зазначено в п.8.4.2 договору, однак п.5 ст. 225 Господарського кодексу України виключено па підставі Закону № 289-VIlI від 07.04.2015.

Враховуючи викладене, Приватне сільськогосподарське підприємство "СОНЕЧКО" просить визнати недійсним п.п. 8.4.2 договору купівлі-продажу №МА-13/18 від 23.04.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" та Приватним сільськогосподарським підприємством "СОНЕЧКО".

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов`язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Крім того, слід зазначити, що статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст 628 ЦК України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Відповідно п.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У своєму рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2014 Конституційний cуд України наголосив на тому, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що сторони, керуючись закріпленим статтями принципом свободи договору, самостійно врегулювали свої відносини при визначенні п.8.4.2. договору, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним, оскільки при укладенні оспорюваного пункту договору, сторонами додержано всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину в розумінні ст.203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

При цьому, судові витрати, передбачені ст.123 ГПК України, за розгляд апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.129 ГПК України залишаються за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" .

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЕЦІНВЕСТ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 09 червня 2020 року у справі №902/413/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №902/413/19 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "04" вересня 2020 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.