Постанова

від 11.06.2020 по справі 263/11779/16-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1841/20

263/11779/16-ц

Єдиний унікальний номер 263/11779/16-ц

Номер провадження 22-ц/804/1841/20

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

11 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Мальцевої Є.Є., Пономарьової О.М.

за участі секретаря Сікори М.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

відповідач - Маріупольська міська рада Донецької області;

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області;

третя особа - ОСОБА_3 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року, постановленого у складі судді Кулика С.В., повний текст якого складено 02 березня 2020 року, -

в с т а н о в и в:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Маріупольської міської ради Донецької області, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним. Просила скасувати рішення Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 року №5/46-7073 в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 та визнати недійсним Державний акт про право власності на землю №01.10.196.00306 від 25 листопада 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі договору дарування є власницею 12/25 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка за зазначеною адресою перебуває у користуванні позивача та межує із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , власником якого є відповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 червня 2019 року, виданого державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори Фоміною А.В. в порядку спадкування після смерті попереднього власника ОСОБА_4

З метою приватизації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за її заявою КП Горахбюро було підготовлено викопіювання з Генплану міста, відповідно до якого площа проектованої у відведення земельної ділянки складає 730,85 м 2.

Однак, сусідка за суміжною земельною ділянкою самовільно, без її згоди, встановила огорожу, внаслідок чого земельна ділянка ОСОБА_4 збільшилась на 200 м 2 шляхом самозахоплення земельної ділянки позивачки, що підтверджено відповідними актами Управління Держгеокадастру у місті Маріуполі Донецької області.

Намагаючись поновити свої порушені права позивач з`ясувала, що сусідкою ОСОБА_4 приватизовано земельну ділянку по АДРЕСА_1 разом із частиною земельної ділянки у розмірі 200 м 2, які належать ОСОБА_1 , оскільки Маріупольською міською радою ухвалено рішення від 19 жовтня 2010 року №5/46-7073 про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,0585 га за зазначеною адресою.

Зазначене рішення міської ради вважає незаконним, оскільки в порушення земельного законодавства в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка на теперішній час належить відповідачу ОСОБА_2 , від 30 серпня 2010 року серед списку суміжних користувачів її прізвище не вказано, згода нею не надавалася, чим порушено порядок надання у власність земельної ділянки ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При повторному розгляді ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року провадження у даній справі в частині визнання неправомірним та скасування рішення Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 року № 5/46-7073 в частині надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки (кадастровий номер 1412336300:01:023:0259) за адресою: АДРЕСА_1 площею АДРЕСА_2 закрито.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року позовні вимоги задоволені. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0585 га, розташовану по АДРЕСА_1 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.10.196.00306, кадастровий номер 1412336300:01:023:0259, виданий 25 листопада 2020 року на підставі рішення Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 року №5746-7073 на ім`я ОСОБА_4 Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_2 , Маріупольської міської ради Донецької області, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в дохід держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн., з кожного по 280,26 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що порушення під час надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки в процесі приватизації, а саме неузгодження її меж з усіма сумісними власникам (користувачами), виявлення факту самовільного захоплення частини земельної ділянки, якою користується позивачка ОСОБА_1 , та не усунення цих порушень на час видачі державного акту на право власності на ім`я ОСОБА_4 , призвело до порушення прав позивачки, які підлягають судовому захисту.

Надходження апеляційної скарги до апеляційної інстанції та її короткий зміст

21 квітня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшла цивільна справа з апеляційною скаргою Маріупольської міської ради.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 21 квітня 2020 року у справі визначений склад суду: Ткаченко ОСОБА_5 (суддя-доповідач), Пономарьова О.М., Попова С.А.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 квітня 2020 року задоволено заяви про самовідвід суддів Ткаченко Т.Б. та Попової С.А.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 27 квітня 2020 року визначено склад суду: Мироненко І.П. (суддя-доповідач), Мальцева Є.Є., Пономарьова О.М.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року поновлено Маріупольській міській раді Донецької області строк на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року. Відкрито апеляційне провадження у даній справі. Зупинено дію рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року до закінчення апеляційного провадження.

В апеляційній скарзі, Маріупольська міська рада посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом проігноровано положення ч.4 ст. 82 ЦПК України, оскільки суд, постановляючи ухвалу від 21 лютого 2020 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 35/46-7073 зазначає, що ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22 червня 2011 року у справі №2а-517/11/0547, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про скасування п.1.1.22 рішення міської ради від 19 жовтня 2010 року №5/46, було залишено без змін.

Ставить увагу на те, що суд закрив провадження в частині позовних вимог в порядку п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, тобто з підстав розгляду справи про той самий предмет та з тих самих підстав ще у 2011 році та одночасно з тих самих підстав задовольнив позовні вимоги.

З приводу висновку суду, про те що відповідачами не доведено відсутність накладання земельної ділянки та сумніви суду щодо правильності оформлення технічної документації із землеустрою під час приватизації земельної ділянки зазначає, що землевпорядна документація була погоджена у відповідності до норм законодавства, зауваження були відсутні. Жодних висновків експерта або інших матеріалів, які спростовують вказані обставини матеріали справи не містять. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях та сумнівах.

Про яке накладання земельних ділянок йде мова у справі не зрозуміло. Позивачка зазначає, що вона не може отримати у власність земельну ділянку площею 730 м 2 у зв`язку з тим, що відповідачем отримано у власність земельну ділянку площею 585 м 2, що значно перевищує площу, яка повинна бути надана їй у власність. Натомість, позивачка не може самостійно визначитись, від якої загальної площі земельної ділянки необхідно відняти 730 м 2 та яким чином земельна ділянка площею 585 м 2 порушує права позивача.

Суд зазначає, що непогодження меж із суміжними землекористувачами, тобто з позивачкою порушує права останньої на отримання своєї земельної ділянки у власність, проте яким чином відсутність підпису позивачки у акті погодження меж впливає на її право отримати у власність земельну ділянку не зазначає.

Аргументи учасників справи

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити її без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги є тотожні доводам, які були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, за наслідком розгляду яких постановлені судові рішення були скасовані Верховним Судом. Таким чином, зараз Маріупольська міська рада фактично просить не враховувати висновки Верховного Суду.

2.Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, в судове засідання не з`явились, про причин своєї неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду не надали.

Виходячи з положень ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з цим, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року про закриття провадження у справі в частині визнання неправомірним та скасування рішення Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 року № 5/46-7073 суду сторонами не оскаржується, тому в цій частині відповідно до положень ст.367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З копії інвентаризаційної справи №43085 домоволодіння АДРЕСА_1 вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 липня 1947 року, ОСОБА_6 перейшло у власність домоволодіння АДРЕСА_1 , яке знаходилось на садибній ділянці площею 1483 м 2. Разом із тим останньому перейшли усі права та обов`язки щодо користування садибною ділянкою та на зведені споруди (т.1 а.с.241).

На підставі свідоцтва про право власності на будівлю № НОМЕР_1 від 11 квітня 1983 року, виданого на заміну договору купівлі-продажу від 22 липня 1947 року, та висновку про реєстрацію домоволодіння від 12 квітня 1983 року, ОСОБА_6 належав будинок АДРЕСА_1 який АДРЕСА_3 на земельній ділянці, площею 825 м 2 (т.1 а.с.242).

З копії інвентаризаційної справи № НОМЕР_2 домоволодіння АДРЕСА_1 вбачається, що відповідно до договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 27 липня 1950 року, посвідченого в нотаріальному порядку, Міське житлове управління відділу комунального господарства виконкому Жданівської міської Ради депутатів трудящих передало ОСОБА_7 земельну ділянку у розмірі 600 м2 для будівництва будинку за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.247-248).

Отже, внаслідок виокремлення земельної ділянки, утворилося два самостійних домоволодіння: домоволодіння АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_6 із земельною ділянкою площею 825 м 2 та домоволодіння АДРЕСА_1 із земельною ділянкою площею 600 м 2, яке належало ОСОБА_7 .

Відповідно до договору купівлі продажу від 29 травня 1956 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_8 купив домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається із недобудованого будинку загальною готовністю 72%. Зазначене домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 600 м 2 (т.1 а.с.249-250).

Рішенням Виконавчого комітету Ради депутатів трудящих м.Жданова (м.Маріуполя) від 21 жовтня 1957 року затверджено акт прийому індивідуального домоволодіння по АДРЕСА_1 від 21 жовтня 1957 року, яке збудоване громадянином ОСОБА_8 (т.1 а.с.250-254).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 серпня 1986 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_9 купила 13/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці, площею 825 м 2 (т.1 а.с.243-245).

Також з копії інвентаризаційної справи №43085 вбачається, що 13/25 частини будинку АДРЕСА_1 неодноразово перепродавались та, відповідно до договору купівлі-продажу від 16 червня 2007 року ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_3 купив 13/25 частини будинку АДРЕСА_1 з належними до цієї частини побудовами подвір`я (т.1 а.с.246).

Згідно із договором дарування частини житлового будинку від 25 грудня 2008 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 12/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 належними до нього АДРЕСА_1 на земельний ділянці Маріупольської міської ради. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано 25 лютого 2009 року за №21984415.

Отже, жилий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 (13/25 частини) та ОСОБА_1 (12/25 частини) та розташований на земельній ділянці загальною площею 825 м 2.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 січня 2002 року ОСОБА_4 успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 з усіма будівлями подвір`я після смерті

ОСОБА_8 в порядку спадкування будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4 отримала й право користування земельною ділянкою площею 600 м 2, в подальшому реалізувавши право на приватизацію цієї земельної ділянки.

.Так, згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 року №5/46-7073 Про передачу громадянам України у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, які перебувають у їх власності у Жовтневому, Іллічівському, Приморському, Орджонікідзевському районах міста ОСОБА_4 передано земельну ділянку (кадастровий номер 1412336300:01:023:0259) площею 0,0585 га по АДРЕСА_1 .

Згідно з технічною документацією із землеустрою, складеною ТОВ Проектно-експертна фірма Землі Приазов`я щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибної ділянки) по АДРЕСА_1 загальна площа земельної ділянки складає 0,0585 га.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 листопада 2010 року ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки площею 0,0585 га по АДРЕСА_1 , виданого на підставі рішення Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 року №5746-7073 у межах згідно з планом (т.1, а.с. 109).

Як вбачається з копії спадкової справи №516/2018, заведеної Першою маріупольською державною нотаріальною конторою щодо майна померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 та 11 червня 2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з житлового будинку з належними надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що, попередній власник будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_8 самовільно зайняв частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка виділялась у користування ОСОБА_6 , збудував на ній житловий будинок, а ОСОБА_4 незаконно приватизувала самовільно зайняту земельну ділянку, не погодивши з нею межі земельної ділянки. Унаслідок цих порушень відбулося накладання меж земельних ділянок.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного Кодексу України.

Згідно ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій , у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ст.50 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

За змістом ст.198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно з положеннями ст. 55 Закону України Про землеустрій установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.

Згідно пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками № НОМЕР_3 встановлено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому ст.198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акту погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося.

Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а з мотивів відмови. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Відповідні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, зокрема, з акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 на замовлення землекористувача ОСОБА_4 від 30 серпня 2010 року, плану зовнішніх меж земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки, з позивачкою ОСОБА_1 , як суміжним користувачем, межі вказаної земельної ділянки не узгоджувалися, згода позивача на розмежування земельних ділянок відсутня (т.1а.с. 100-102).

При цьому, з акту прийому-передачі межових знаків на зберігання не вбачається, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час проведення вищевказаних робіт, що не відповідає вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376.

Згідно листа Маріупольської міської ради Донецької області від 24 травня 2017 року № 23.3-11269-23.5.1 по АДРЕСА_1 проводилась перевірка дотримання вимог земельного законодавства. За результатами проведення якої 03 серпня 2010 року було складено відповідний акт, яким встановлено, що ОСОБА_4 самовільно зайнята та використовується земельна ділянка із земель житлової та громадської забудови, що відноситься до домоволодіння АДРЕСА_1 (землекористувач позивачка ОСОБА_1 ) під встановлення огорожі, загальною площею 0,053 га, що є порушенням ст.ст. 125, 126 ЗК України. У зв`язку з цим, 03 серпня 2010 року ОСОБА_4 було направлено припис № 99/2010 з вимогою усунути виявлені порушення земельного законодавства, який нею виконано не було (т.1 а.с. 74).

Встановивши, що позивачка не була повідомлена про визначення суміжних меж земельної ділянки ОСОБА_4 , останньою було приховано наявність спору між власниками суміжних домоволодінь, а також те, що факт самовільного захоплення частини суміжної земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що виготовлення технічної документації під час приватизації земельної ділянки, оформлення її меж та конфігурації, які відображені в Державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім`я ОСОБА_4 , було проведено із порушенням вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376, у їх взаємозв`язку з положеннями ст.198 ЗК України та ст.50 Закону України Про землеустрій , що призвело до порушення прав позивачки ОСОБА_1 , як користувача суміжною земельною ділянкою.

Відповідачем, як це встановлено положеннями ст.12 та 81 ЦПК України, не було надано доказів на спростування встановлених обставин та висновків суду, що в процесі приватизації земельної ділянки площею 0,0585 га по АДРЕСА_1 не відбулося накладення меж на земельну ділянку площею 730,85 м 2, яка знаходиться у користуванні позивачки ОСОБА_1 .

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неврахування судом положень ч.4 ст.82 ЦПК України, а саме постанови Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22 червня 2011 року, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року, якою відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Маріупольської міської ради від 19 жовтня 2010 року № 5/46-7073 в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність вирішення цієї справи.

Відповідно до ст.120 ЗК України при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною пропорційно до частки у праві власності на будівлю.

Жилий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 (13/25 частини) та ОСОБА_1 (12/25 частини будинку), що розташований на земельній ділянці загальною площею 825 м 2. Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є самостійними користувачами земельної ділянки пропорційно їх часток у праві власності на будинок.

Обставини, встановлені постановою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22 червня 2011 року є відмінними від обставин, встановлених при розгляді даної цивільної справи. Встановивши, що погодження меж земельної ділянки проводилось тільки із ОСОБА_3 , як суміжним землекористувачем по АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку про необов`язковість такого погодження із позивачкою ОСОБА_1 , оскільки між ними не був визначений порядок користування цією земельною ділянко, та не доведення порушення її прав. При цьому, не були предметом судового розгляду, що на час виготовлення технічної документації та погодження меж земельної ділянки АДРЕСА_4 НОМЕР_4 АДРЕСА_1 , встановлений факт самовільного захоплення ОСОБА_4 суміжної земельної ділянки, наявність спору із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 та неповідомлення останньої про погодження меж.

Право погодити або відмовитися від підпису є конституційно-гарантованим правом кожної особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи або є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення без змін, його дія підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: Є.Є. Мальцева

О.М. Пономарьова

Повний текст судового рішення складено 18 червня 2020 року.

Суддя І.П. Мироненко