Постанова

від 11.06.2020 по справі 911/1653/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р. Справа№ 911/1653/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі - Романовій Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг Сервіс" на ухвалу Господарського суду Київської області (суддя Бабкіна В.М.) від 27.01.2020 (повний текст складено 31.01.2020) у справі №911/1653/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг Сервіс"

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грінхауз-2012"

та третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізобуд";

2) Комунальне підприємство Київської обласної ради "Готово";

3) ОСОБА_1 ;

4) ОСОБА_2 ;

5) ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 ;

6) ОСОБА_5 ;

7) ОСОБА_6 ;

8) ОСОБА_7 ;

9) ОСОБА_8

про визнання права іпотекодержателя та скасування рішення про державну реєстрацію прав,

за участю представників згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі також - позивач, Банк) звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою б/н від 01.07.2019 (вх. № 1710/19 від 03.07.2019) до Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг Сервіс (далі також - відповідач, Товариство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд), Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Грінхауз-2012 (далі також - ОСББ Грінхауз-2012 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Ізобуд (далі також - ТОВ Ізобуд ), Комунальне підприємство Київської обласної ради Готово (далі також - КП КОР Готово ), про визнання права іпотекодержателя та скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.12.2019 позов Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання за Публічним акціонерним товариством Дельта Банк права іпотекодержателя за іпотечним договором № 49.12/12/1316/08, укладеним 16.05.2008 з іпотекодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю Ізобуд , посвідченим 16.05.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Занудіною О.І. за реєстровим № 622, право за яким набуто Публічним акціонерним товариством Дельта Банк на підставі укладеного 27.09.2013 з Публічним акціонерним товариством Кредитпромбанк договору купівлі-продажу прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 2466 та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43506492 від 16.10.2018 р., винесеного державним реєстратором Тимофєєвим О.А. Комунального підприємства Київської обласної ради Готово , залишено без розгляду.

У грудні 2019 року ТОВ Паркінг Сервіс звернулось до Господарського суду Київської області із клопотанням б/н від 09.12.2019 про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи. В обґрунтування клопотання відповідач посилався на те, що неправомірні дії позивача у даній справі (подання позову до суду, а згодом неявка до суду) призвели до понесення відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, які повинні бути покладені саме на ПАТ Дельта Банк . Поряд з цим, відповідач вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40150,00 грн є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг № 166 від 05.12.2019, обсягом надання адвокатом послуг, ціною позову та повністю документально підтверджений.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.01.2020 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг Сервіс б/н від 09.12.2019 про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи № 911/1653/19 відмовлено.

Ухвала суду мотивована висновками суду стосовно врегулювання порядку компенсації судових витрат у випадку залишення позову без розгляду спеціальною нормою частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, покладення судових витрат відповідача, у тому числі на правову допомогу, на позивача можливе виключно за умови встановлення судом необґрунтованих дій позивача у межах відповідного позовного провадження. Оскільки судом при розгляді справи № 911/1653/19 не було встановлено недобросовісності дій позивача в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу, а ухвала суду від 05.12.2019 про залишення позову без розгляду не містить висновків суду про зловживання стороною позивача наданим їй процесуальним законодавством правом щодо участі його представника в судовому засіданні, то, відповідно, у суду відсутні правові підстави для здійснення компенсації витрат відповідача на правову допомогу за рахунок позивача.

Не погоджуючись з прийнятою у справі ухвалою суду Товариство з обмеженою відповідальністю Паркінг Сервіс звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг Сервіс б/н від 09.12.2019 про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи № 911/1653/19.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, Товариство вказує на:

наявність у матеріалах справи доказів недобросовісної та необґрунтованої поведінки позивача. Зокрема, відповідач неодноразово вказував на це у заявах по суті справи, однак судом безпідставно доводи відповідача у цій частині не взято до уваги під час вирішення питання компенсації витрат на правничу допомогу;

те, що відповідач у клопотанні про відшкодування витрат на правничу допомогу вказував на те, що недобросовісність дій позивача полягає не у самому факті подання ним позову, а у поданні необґрунтованого позову і у вчиненні у подальшому дій, що свідчать про його недобросовісність, а саме - ігнорування процесу розгляду справи, неявкою у судові засідання без поважних причин, неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, неповідомлення про причини неявки. Судом першої інстанції вказані доводи залишено поза увагою. З посиланням на постанову Північного апеляційного суду від 23.01.2020 у справі №910/6116/19, постанову Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №310/12817/13 відповідач вказує на існування правової позиції за якої встановлення самого факту неявки позивача у судове засідання є достатнім для висновку про недобросовісність дій позивача;

те, що ініціюючи судове провадження, позивач зобов`язаний нести негативні юридичні наслідки у разі нехтування судовим процесом та його ігноруванням, а відповідач має право на відшкодування/компенсацію понесених судових витрат;

безпідставність посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, оскільки остання фактично дублює правову позицію висловлену Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 02.09.2015 у справі № 6-15017св15, відтак не може бути застосована до спірних правовідносин сторін;

те, що скасування ухвалою суду заходів забезпечення позову є достатньою підставою для відшкодування відповідачу судового збору сплаченого ним за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про вжиття заходів забезпечення позову.

27.02.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг Сервіс на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.01.2020 у справі №911/1653/19 залишено без руху. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю Паркінг Сервіс десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

13.03.2020 до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (разом з доказами направлення апеляційної скарги).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 відкрито апеляційне провадження. Розгляд справи №911/1653/19 призначено на 01.04.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020, у зв`язку із введенням Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 зі змінами від 16.03.2020 №215 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня 2020 до 24 квітня 2020 року на усій території України карантину, повідомлено учасників провадження, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Паркінг Сервіс на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.01.2020 у справі №911/1653/19 у судовому засіданні 01.04.2020 не відбудеться.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_9 , відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 09.04.2020, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, сформовано новий склад колегії суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Руденко М.А.

Ухвалою від 12.05.2020 розгляд справи призначено на 21.05.2020.

Судове засідання 21.05.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Поляк О.І. на лікарняному.

Ухвалою від 27.05.2020 розгляд справи призначено на 11.06.2020.

В судовому засіданні 11.06.2020 суд заслухав пояснення представника відповідача, інші учасники справи не з`явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.

Згідно зі статтею 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зі змісту частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 цієї ж статті).

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 Господаського процессуального кодексу України).

Разом з тим, у статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Приписами частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 -130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною. У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача . Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи заявника апеляційної скарги стосовно посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17 як на неналежну. Згадана постанова Верховного Суду містить висновки стосовно застосування судом норми частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України в контексті наявності підстав для компенсації витрат на правничу допомогу у зв`язку із залишенням позову без розгляду та в силу вимог частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів не можуть не бути враховані судом під час застосування аналогічної норми права. Колегія суддів також залишає поза увагою висловлені у апеляційній скарзі припущення стосовно дублювання у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, правової позиції висловлену Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 02.09.2015 у справі № 6-15017св15, та у зв`язку з цим відсутності підстав для врахування позиції Верховного Суду, оскільки постанова Верховного Суду таких посилань не містить.

Звертаючись із клопотанням про компенсацію витрат на правничу допомогу у зв`язку із залишенням позову без розгляду, відповідач посилався на:

неправомірні дії позивача у даній справі у вигляді подання позову до суду, а згодом неявки до суду, яка мала наслідком залишення позову без розгляду;

співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40150,00 грн зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та підтвердженість розміру витрат наявними у матеріалах справи доказах.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позивачем клопотання суд першої інстанції виходив з того, що:

питання здійснення компенсації витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із залишенням позову без розгляду унормовано спеціальною нормою частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України;

застосування цієї норми є можливим за умови доведення відповідачем недобросовісності у діях позивача під час здійсненого судового провадження;

недоведеністю відповідачем обставин недобросовісності дій позивача в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу;

відсутністю в ухвалі від 05.12.2019 про залишення позову без розгляду висновків суду про зловживання стороною позивача наданим їй процесуальним законодавством правом;

залишення позову без розгляду ухвалою суду від 05.12.2019 мотивоване неявкою відповідача у судове засідання, відсутністю клопотання про розгляд справи без його участі та неповідомлення про причини неявки.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для компенсації заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Так, у межах розгляду справи № 911/1653/19 судом не встановлено недобросовісності дій позивача в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а ухвала суду від 27.01.2020 про залишення позову без розгляду не містить висновків суду про зловживання стороною наданим їй процесуальним законодавством правом щодо участі його представника в судовому засіданні, оскільки участь у судових засідання є правом, а не обов`язком сторони.

Ухвала суду не містить висновків щодо неподання учасником справи витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору, а також те, що неявка учасника справи перешкоджала вирішення справи по суті.

У зв`язку з цим, неявка позивача у судове засідання, як і неповідомлення ним про причини неявки або ж неподання заяви про розгляд справи за його відсутності не можуть бути кваліфіковані як недобросовісні дії, які мали наслідком ущемлення прав відповідача.

Доводи заявника апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Колегія суддів апеляційного суду залишає поза увагою доводи відповідача стосовно того, що судом не враховано висловлені у процесуальних заявах по справі доводи щодо недобросовісності дій позивача. Так, за висновком відповідача позивачем подано штучний та надуманий позов, однак, жодними доказами цей висновок відповідача не обґрунтований.

При цьому, колегія суддів зауважує, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а участь у судовому засіданні - правом учасника спору, а не його обов`язком.

У зв`язку з цим, подання позову та подальша неявка у судове засідання навіть у взаємозв`язку не можуть тлумачитись як недобросовісні дії позивача спрямовані на ущемлення прав відповідача.

Колегія судді критично оцінює посилання відповідача у апеляційній скарзі на постанову Північного апеляційного суду від 23.01.2020 у справі №910/6116/19, постанову Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №310/12817/13.

Так, у згаданих судових рішеннях здійснено застосування зовсім іншої норми процесуального права, а саме: пункту четвертого частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками судів, наведеними у згаданих рішеннях вказані норми процесуального законодавства не пов`язують можливість залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Однак наведене не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, однак звернувся з заявою про розгляд цієї справи за його відсутності (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 914/794/18, від 30.05.2019 у справі № 921/502/17-г/8).

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 зі справи Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Незважаючи на те, що судовими рішенням у згаданих справах надано оцінку діям позивача, зокрема неявки у судове засідання та неподання клопотання про розгляд справи за його відсутності, однак, така оцінка здійснена не у контексті наявності підстав стверджувати що така поведінка позивача може вважатись недобросовісною по відношенню до прав відповідача, а як підстава для залишення позову без розгляду. Неявка позивача у судове засідання та неподання клопотання про розгляд справи за його відсутності юридичним наслідком матиме залишення позову без розгляду, однак, ажніяк такі дії самі по собі, не матимуть наслідком автоматичну компенсацію понесених відповідачем витрат.

Колегія суддів також не може погодитись із доводами відповідача стосовно ігнорування позивачем судового процесу. Так, із усіх, проведених у справі судових засідань, позивач не був присутнім лише у двох з них, відповідач, для порівняння, також у двох. При цьому, позивачем подано значну кількість заяв по суті спору, що спростовує доводи заявника апеляційної скарги про ігнорування позивачем судового розгляду.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скаржник згідно з процесуальним обов`язком доказування не довів, які саме необґрунтовані дії позивача були ним/позивачем вчинені, тоді як сам факт подання зазначеного позову з урахуванням вищенаведеного не є необґрунтованими діями, оскільки це його диспозитивне право, передбачене нормами господарського процесуального законодавства, яке не містить обмежень в його реалізації. Тобто, відповідачем недоведено та непідтверджено в своїй апеляційній скарзі, що дії позивача з пред`явлення позову та неявка у судове засідання мали на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів другого відповідача.

Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про компенсацію судових витрат є обґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм процесуального права при розгляді судом першої інстанції заяви про компенсацію судових витрат, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, судові витрати судом апеляційної інстанції покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статями 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг Сервіс" - залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 27.01.2020 у справі №911/1653/19 - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.06.2020.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна