Рішення

від 17.06.2020 по справі 280/1047/19

КОРОСТИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 280/1047/19

Провадження № 2/935/78/20

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2020 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Пасічного Т.З.

при секретарі Сьомак Л.І.

за участю відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Коростишів за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки і піклування Коростишівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову зазначив, що він є власником 16/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Власник 84/100 частини будинку померла у 2010 році. Також у вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Однак протягом двох років вони в будинку не проживають. Актом депутата Коростишівської міської ради від 14.03.2019 року № 488 підтверджується, що відповідачі не проживали за вказаною адресою з 1982 року, на даний час належна позивачу частина будинку знаходиться в аварійному стані. Позивач вказує, що будь-яких угод з приводу користування належною йому частиною житлового будинку з відповідачами він не укладав, відповідачі не є членами його сім`ї. Своїми діями вони створюють позивачу перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном. Тому позивач просить у судовому порядку визнати відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 08.11.2019 року розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не зявився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнала.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, будь-яких заяв чи клопотань та відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не зявилася. На адресу суду направли відзивна позовну заяву, в якому вказала, що позов не визнає. Зазначила, що у вказаному житлі відсутні можливості нормального проживання як для неї, так і для її неповнолітньої дитини. Позивач не допускав її до вказаного житла для його ремонту та проживання там. Її син є неповнолітнім та через свій вік не може самостійно обирати місце проживання. Позивачем не доведено, яким чином мало місце прушення його прав щодо вказаного домоволодіння.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Коростишівської РДА в судове засідання не з`явилася. Подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Щодо вирішення даного спору покладається на розсуд суду.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши відповідача, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є співвласником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Інший співвласник відсутній. Позивач став власником 16/100 житлового будинку два роки тому. Інший співвласник помер у 2010 році.

У квартирі за вищевказаною адресою також зареєстровані відповідачі, які не проживають у даному будинку протягом тривалого часу, постійно мешкають за іншою адресою, не є членами сім`ї відповідача. Вказане підтверджується актом № 488 від 14.03.2019р.

Статтею 15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 29 ЦК України, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2.4.7.11 до Конвенції закріплено принцип непорушності прав приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України.

Ч.1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії , які не суперечать закону.

Розглядаючи цивільну справу та спірні правовідносини, що регулюються житловим законодавством, суд зазначає, що ст. 47 Конституції України, ст.9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п. 1 ст. 8 Конвенції).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Питання виселення або користування житловим приміщенням має розглядатися з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до ст.9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 зазначив, що відповідачі втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не проживають на спірній житловій площі без поважних причин тривалий час, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування квартирою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_5 вказала, що вона не проживала за вказаною адресою з поважних причин, оскільки у вказаному житлі відсутні можливості нормального проживання для неї та її дитини.

Суд вважає, що відповідачем ОСОБА_5 не доведено, що несприятливі умови для проживання були створені саме позивачем, а також те, що внаслідок таких несприятливих і небезпечних для себе та дитини умов вона вимушена була залишити житло та переїхати на інше місце проживання. Не доведено факт, що позивач не допускав її до вказаного житла для його ремонту і проживання там, а також те, що він не звертався з пропозицією приведення вказаного житла у належний стан.

Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71,72, 116,156 ЖК УРСР;стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення: про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст.3 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних реєстраційному органу.

Реєстрація місця проживання відповідачів в будинку позивача створює останньому перешкоди у користуванні та розпорядженні належною йому нерухомістю.

У добровільному порядку вирішити спір не вдається.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

На даний час відповідачі житловою площею квартири позивача не користуються без поважних причин, витрат по її утриманню не несуть, постійно мешкають за іншими адресами, користування припинили добровільно, що підтверджено актом депутата № 488 від 14.03.2019 року, договір житлового найму відсутній, таким чином ними порушено право власності і вимога позивача щодо захисту порушеного права є законною, у зв`язку з чим перешкоди, які створені цією реєстрацією, мають бути усунуті шляхом визнання відповідачів таким, що втратили право користування житлом.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 10, 13, 76-81, 258, 263-265, 274, 280 ЦПК України, ст.ст. 391, 405 ЦК України, ст.ст.9, 72 Житлового кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 19.06.2020 року.

Суддя Т.З.Пасічний