Постанова

від 10.06.2020 по справі 366/2822/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 366/2822/17

провадження № 61-43289св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство ,

відповідачі : Іванківська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 рокуу складі судді Корчкова А. А. та постанову Апеляційного суду Київської області від 24 липня 2018 року

у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані

і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство (далі - ДП Іванківське лісове господарство ) звернувся до суду з позовом до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсним державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 загальною площею 1,8279 га. На підставі вказаного розпорядження

ОСОБА_1 отримав державний акт серії КВ № 017476 на право власності на зазначену земельну ділянку площею 1,8279 га.

У подальшому розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,25 га, що є власністю ОСОБА_1 , із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення садівництва.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 247414 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:03:003:0003 площею 1,5779 га та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №247415 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:03:003:0004 площею 0,25 га.

Вказував, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч установленого законом порядку, у зв`язку з чим розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області

від 17 травня 2004 року та від 31 травня 2008 року підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки - витребуванню на користь держави. Так, спірні земельні ділянки передано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог статей 80, 84, 149, 155 ЗК України, статей 7, 8, 17, 28, 23 та пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України, оскільки вони на час їх відчуження перебували у державній власності, належать до земель лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства ДП Іванківське лісове господарство .

На підставі викладеного керівник Броварської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Іванківське лісове господарство просив:

- визнати незаконними та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 167 від 17 травня 2004 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 588

від 31 травня 2008 року Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,25 га, що є власністю ОСОБА_1 , із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення садівництва;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯГ № 247414, виданого 29 жовтня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 жовтня 2008 року № 010834400027; серії ЯГ № 247415, виданого 29 жовтня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 жовтня 2008 року № 010834400026;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави

у особі ДП Іванківське лісове господарство земельні ділянки загальною площею 1,8279 га, з кадастровими номерами 3222084200:03:003:0003, 3222084200:03:003:0004.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами право постійного користування спірними земельними ділянками ДП Іванківське лісове господарство ,

а також не надано достатніх доказів для визнання незаконним та скасуванням розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області

від 31 травня 2008 року про затвердження проекту землеустрою та інших позовних вимог, тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель, які перебувають у користуванні лісового господарства.

Надані у судовому засіданні копії планшетів не відповідають вимогам галузевих нормативних документів, а також положенням ЛК України.

У порушення норм матеріального права проект організації та розвитку лісового господарства, планшет лісовпорядкування, які надані прокурором та представником ДП Іванківське лісове господарство , не містять погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, тому ці документи не можуть бути взяті до уваги судом як доказ права постійного користування ДП Іванківське лісове господарство спірними земельними ділянками, а інші документи лісовпорядкування суду не надавалися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Прокуратура Київської областіпросила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що зібраними у справі доказами підтверджено факт накладення переданої ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 1,8279 га на землі лісогосподарського призначення, які використовувалися для ведення лісового господарства ДП Іванківське лісове господарство .

На підтвердження вказаних вище обставин позивачем надано планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Жеревського лісництва

ДП ІванкІвське лісове господарство 1973, 1983 років, які містять відомості про підставу їх виготовлення та погодження попередніх матеріалів лісовпорядкувань з органами землевпорядкування Іванківського району; планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003 року, що затверджені наданим до матеріалів справи Протоколом другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року з розгляду проекту організації та розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу на 2004-2013 роки, складеного за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року (який містить погодження Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області та затверджений обласним управлінням лісового господарства в Київській області); планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року, затверджені Протоколом другої лісовпорядної наради від 22 травня

2015 року; інформаційну довідку Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 03 травня 2017 року з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Жеревського лісництва ДП Іванківське лісове господарство .

Вказані докази судами належним чином не досліджені у сукупності з іншими доказами. При цьому позивач у судовому засіданні надав оригінали вищевказаних документів для дослідження, проте суди допустили упереджений і однобічний підхід до дослідження матеріалів справи у їх сукупності.

Суди визнали недоведеним факт передачі спірної земельної ділянки

у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського призначення, що до цього часу перебувають у постійному користуванні державного підприємства, з надуманих підстав, відхиливши як неналежні копії вищевказаних планшетів лісовпорядкування, фрагменти публічної кадастрової карти з нанесенням меж кварталів та виділів Жеревського лісництва ДП Іванківське лісове господарство з накладенням спірної земельної ділянки.

Висновки судів, що спірні земельні ділянки сформовані не за рахунок земель ДП Іванківське лісове господарство , ґрунтуються на припущеннях та непідтверджені доказами. При цьому, судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи для додаткового підтвердження факту накладення спірних земельних ділянок на землі державного лісового фонду.

Матеріали справи засвідчують, що ДП Іванківське лісове господарство не відмовлялось від права користування спірною земельною ділянкою.

Обраний прокурором спосіб захисту відповідає вимогам цивільного законодавства.

Доводи інших учасників справи

ДП Іванківське лісове господарство подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч встановленому законом порядку, у зв`язку з чим розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року та від 31 травня 2008 року є незаконними та підлягають скасуванню, видані на їх підставі державні акти - визнанню недійсним, а земельні ділянки - витребуванню на користь держави. Спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересні 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу .

12 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя , у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області та передано у власність для ведення особистого селянського господарства вказані земельні ділянки громадянам, зокрема ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,8279 га.

На підставі вказаного розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_1 отримав державний акт серії КВ № 017476 на право власності на земельну ділянку площею 1,8279 га.

Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31 травня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,25 га, що є власністю ОСОБА_1 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення садівництва.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 247414 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:03:003:0003, площею 1,5779 га та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 247415 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:03:003:0004, площею 0,25 га.

Суди також встановили, що площа земель ДП Іванківське лісове господарство в Іванківському районі Київської області складає 43 622 га.

Згідно з договором купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 будинок на АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 0,25 га (кадастровий номер 3222084200:03:003:0004).

На підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,5779 га (кадастровий номер 3222084200:03:003:0003).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь

у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов`язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координація діяльності державних органів земельних ресурсів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 19 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісового фонду.

Відповідно до статті 20 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель

і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають

у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 55 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель

є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту ґ частини четвертої статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 3 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісового фонду

є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства у поєднанні з нормами лісового законодавства у частині використання та охорони лісового фонду.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення

і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування,

а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі,

є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що проект землеустрою спірної земельної ділянки, затверджений розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року, має всі необхідні погодження дозвільних державних органів щодо відведення спірної земельної ділянки площею 1,8279 га ОСОБА_1 , загальна площа земель лісового фонду, користувачем яких є ДП Іванківське лісове господарство , з 1994 року не змінилася і складає 43 622 га, прокурором не надано документів на підтвердження права ДП Іванківське лісове господарство щодо постійного користування спірною земельною ділянкою під лісове господарство.

Такі висновки суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, прокурор посилався на інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект та планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, з яких вбачається накладення земельних ділянок площею 1,5779 га (кадастровий номер 3222084200:03:003:0003 )та площею 0,25 га(кадастровий номер 3222084200:03:003:0004) на землі лісогосподарського призначення у межах 1 кварталу Жеревського лісництва ДП Іванківське лісове господарство . Також позивач вказував на висновок експерта від 14 серпня 2017 року земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, проведеної під час досудового розслідування кримінального провадження, яким додатково підтверджено факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.

Однак апеляційний суд залишив поза увагою вказані докази, належним чином не спростував доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення, не перевірив матеріалів лісовпорядкування щодо правового статусу цієї земельної ділянки.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 367 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції в цій справі не відповідає вказаним вимогам ЦПК України, оскільки, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд не з`ясував: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовано норми матеріального й процесуального права.

Дослідження зазначених обставин має значення для правильного вирішення справи.

Судом апеляційної інстанції не перевірено і не спростовано доводів позивача щодо накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222084200:03:003:0003 та 3222084200:03:003:0004 на землі лісогосподарського призначення у межах 1 кварталу Жеревського лісництва ДП Іванківське лісове господарство , посилання на висновок експерта від 14 серпня 2017 року №15/17 земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, про який зазначав прокурор, обґрунтовуючи накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.

При цьому суд апеляційної інстанції не вирішив питання про призначення експертизи для встановлення обставин, які потребують спеціальних знань та мають значення для справи в межа наданих процесуальним законом апеляційному суду повноважень.

Крім того, судове рішення апеляційного суду не містить висновків щодо правомірності відхилення місцевим судом як доказів копій витягу

з кримінального провадження, постанови про призначення земельно-технічної експертизи у межах кримінального провадження.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави і органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної

чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом

(стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті

у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю

в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

При цьому, втручання держави у право на володіння майном повинно відповідати критерію законності, має бути виправданим та пропорційним.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року у справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Встановивши, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 1,8279 га на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 17 травня 2004 року, апеляційний суд не з`ясував і не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, чи з волі власника це майно вибуло з його володіння та чи

є ОСОБА_1 добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки.

Від з`ясування зазначених обставин залежить правильне вирішення справи в частині позовних вимог про витребування ділянки з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, дійшовши висновку, що спірна земельна ділянка не відносилася до земель державної власності лісогосподарського призначення, апеляційний суд не зазначив, якими доказами ці обставини підтверджені, тому вказані висновки ґрунтуються на припущеннях, що заборонено процесуальним законом.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаних обставин та вимог процесуального законодавства, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, що призвело до неправильного вирішення справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

Отже, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлено, не надано належної правової оцінки зібраним

у справі доказам у сукупності, не перевірено, чи підлягали застосуванню до спірних правовідносин вказані положення чинного законодавства, тому спір залишився не вирішеним судом відповідно до вимог закону.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Київської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 24 липня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська