Постанова

від 17.06.2020 по справі 914/1337/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2020 р. Справа №914/1337/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Судді-доповідача Дубник О.П.

Суддів Гриців В.М.

Зварич О.В.

за участю секретаря судового засідання

Кіри О.С.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства (далі ПП) «Тіз-Карбогаз» б/н від 17 грудня 2019 року (вх. №01-05/4639/19 від 24 грудня 2019 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20 листопада 2019 року (повний текст рішення складено 28 листопада 2019 року, суддя Трускавецький В.П.)

у справі № 914/1337/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервістеплоенергомонтаж» , м.Новий Розділ, Львівської області

до відповідача: ПП «Тіз-Карбогаз» , м. Львів

про стягнення заборгованості

за участю представників:

від позивача: Олійник А.Р., адвокат (ордер в справі);

від відповідача: Зарічний І.Я., адвокат (ордер в справі).

1.Розгляд справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Судове засідання фіксувалось технічними засобами згідно ст. 222 ГПК України.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2019 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Дубник О.П., суддів Гриців В.М., Зварич О.В. бб

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 26.02.2020 застосовано принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» ).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії» , 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів» , 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини» , 1981 рік; «Бочан проти України» , 2007 рік).

3. Короткий зміст позовних вимог.

3.1. На розгляд Господарського суду Львівської області від ТОВ Сервістеплоенергомонтаж поступила позовна заява до ПП Тіз - Карбогаз про стягнення заборгованості за договором поставки №2111/2 від 21.11.2017 в сумі 933 401,89 грн. Також позивач просить вжити заходи по забезпеченню позову та накласти арешт на рухоме чи нерухоме майно та кошти, які обліковуються на розрахункових рахунках ПП Тіз-Карбогаз (код ЄДРПОУ 33957741) у розмірі ціни позову 933 401,89 грн.; стягнути з ПП Тіз-Карбогаз на користь ТОВ Сервістеплоенергомонтаж суму сплаченого судового збору у розмірі 14 001,04 грн., 960 грн. за подачу заяви про забезпечення позову та 11 200,00 грн. витрат за послуги на правничу допомогу (Т-1, а.с.7-15).

Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем умов договору поставки в частині оплати за отриманий товар в сумі 716 088,80 грн., в зв`язку з чим нараховано пеню в розмірі 129 170,50 грн., інфляційні втрати в розмірі 66954,23 грн. та три відсотки річних в розмірі 21 188,36 грн. на дану суму. При цьому, позивач посилається на положення ст. 20, 193, 220, 222, 224, 225, 229 Господарського кодексу України, ст. ст. 612, 611, 625, 692,712 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.08.2019 у задоволенні заяви ТОВ Сервістеплоенергомонтаж про забезпечення позову відмовлено (Т-1, а.с.139-142).

20.11.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області від представника ТОВ Сервістеплоенергомонтаж поступила заява про уточнення розміру понесених судових витрат, згідно якої просить стягнути з ПП Тіз-Карбогаз на користь позивача заборгованість за договором поставки №2111/2 від 21.11.2017 в розмірі 933 401,89 грн., суму сплаченого судового збору у розмірі 14 001,04 грн. за подачу позовної заяви, 960 грн. 50 коп. за подачу заяви про забезпечення позову та 25 600,00 грн. витрат за послуги на правничу допомогу (а.с.28-31). До даної заяви долучено: засвідчену копію договору про надання правової допомоги №5/19 від 04.06.2019, засвідчену копію додаткової угоди №1 від 22.10.2019 до договору про надання правової допомоги №5/19 від 04.06.2019, засвідчену копію акту про надання правової допомоги №1 від 12.11.2019, копію платіжного доручення №1122 від 12.11.2019 (Т-2, а.с.28-37).

4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

4.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.11.2019 позовні вимоги - задоволено частково. Стягнуто з ПП Тіз-Карбогаз на користь ТОВ Сервістеплоенергомонтаж - 501 888,80 грн. боргу за поставлений товар, 14850,41 грн. три відсотки річних, 49113,81 грн. інфляційних втрат, 37 444,07 грн. пені, 9050,27 грн. у відшкодування витрат на оплату судового збору та 16546,36 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Дане рішення в частині задоволення позовних вимог мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача по договору поставки №2111/0 від 21.11.2017 в сумі 501 888,80 грн., а відтак на дану суму нараховано 14850,41 грн. три відсотки річних, 49113,81 грн. інфляційних втрат, 37 444,07 грн. пені застосувавши при цьому положення ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України та п.4.2. договору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено за необґрунтованістю.

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

5.1. Відповідач - Приватне підприємство Тіз-Карбогаз , частково оскаржує судове рішення, вважаючи, що воно прийнято з порушенням норм процесуального права та суперечить нормам матеріального права, неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

Скаржник заперечує поставку товару у березні за видатковими накладними №62 від 20.03.2018 на суму 54600,00 грн. та №63 від 24.03.2018 на суму 54600,00 грн. з огляду на те, що відповідачем не підписані. Також зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що жодним належним документом та доказами, який визначається в п.2.2. договору та законом позивачем не доведено факту передачі товару покупцеві.

Звертає увагу, скаржник, також на те, що на момент сплати відповідачем грошових коштів, а саме на платіжне доручення №1072 від 29.05.2018 у відповідача була наявна заборгованість і сплата відбулась за минулі поставки, згідно акту звірки взаємних розрахунків.

Отже, з врахуванням наведеного скаржник вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано визнано доведеним факт поставки товару в березні 2018 року за видатковими накладними №62 від 20.03.2018 на суму 54600,00 грн. та №63 від 24.03.2018 на суму 54600,00 грн., а тому просить скасувати рішення суду в цій частині та прийняти нове, про відмову в позові в цій частині.

Щодо стягнення із відповідача 14850,41 грн. 3% річних , 49113,81 грн. інфляційних втрат та 37444,07 грн. пені то вважає, що судом потрібно провести розрахунок не від суми заборгованості в розмірі 501 888,80 грн. а від суми 392 688,80 грн.

5.2. Позивач - ТОВ Сервістеплоенергомонтаж у відзиві б/н від 19.03.2020 (вх. № апеляційного суду 01-04/1818/20 від 23.03.2020) вказує, що подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в цій скарзі щодо скасування рішення по справі є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України з врахуванням всіх фактичних обставин справи. Щодо суми основної заборгованості то позивач вказує, що така є вірною, з врахуванням того, що при здійсненні оплати товару 29.05.2018 відповідач у призначенні платежу вказав - оплата за діоксид вуглецю згідно накладних №62 від 20.03.2018 №63 від 24.03.2018, що підтверджується випискою АТ Укрбудінвестбанк по особовим рахункам ТОВ Сервістеплоенергомонтаж та платіжним дорученням №1072 від 29.05.2018. З листами-звернення щодо повернення помилково сплачених коштів чи щодо зарахування таких коштів у погашення боргу згідно з іншими видатковими накладними відповідач до позивача не звертався, а отже конклюдентними діями підтвердив свої реальні наміри оплатити поставку, здійснену у березні 2018 року. Крім цього, вказує, що обидві сторони договору підписали та скріпили своїми печатками акт звірки за період січень 2019 - квітень 2019 року, в якому зафіксована та визнана відповідачем кінцева сума заборгованості за договором у розмірі 716 088,80 грн. Також звертає увагу на те, що даний акт було сформовано самим відповідачем на підставі відомостей бухгалтерської програми С1. Фактичними обставинами справи було встановлено, що на замовлення ПП Тіз-Карбогаз у березні 2018 року позивачем було здійснено поставку 6-ти партій товару (діоксину вуглецю) на загальну суму 323 400,00 грн., що підтверджується письмовими заявами свідків, які виконуючи свої безпосередні трудові обов`язки, особисто брали участь у виробництві та закачуванні на автотранспорт відповідача діоксин вуглецю.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

21.11.2017 ТОВ Сервістеплоенергомонтаж (постачальник) та ПП Тіз-Карбогаз (покупець) укладено договір поставки №2111/2 (Т-1, а.с.21), згідно п.1.1. якого постачальник зобов`язується передати (поставити) в обумовлений строк покупцеві діоксин вуглецю скраплений (рідкий) об`ємною долею не менше 99,9, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.2.2. договору при прийманні товару за кількістю і якістю сторони керуються інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 Та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №7-П та іншими нормативними документами. Перехід власності на товар відбувається в момент підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі або іншого товаросупровідного документа (видаткової накладної тощо).

На виконання умов договору у період з листопада 2017 по лютий 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 011 432,80 грн., що підтверджується видатковими накладними (Т-1, а.с.32-50), які підписані сторонами, скріплені печатками та факт здійснення цих господарських операцій не заперечуються сторонами у справі, а саме: № 56 від 22.11.2017 на суму 55'440,00 грн.; № 57 від 25.11.2017 на суму 56'000,00 грн.; № 58 від 29.11.2017 на суму 48'104,00 грн.; № 77 від 04.12.2017 на суму 53'300,80 грн.; № 79 від 08.12.2017 на суму 53'340,00 грн.; № 84 від 14.12.2017 на суму 28'000,00 грн.; № 86 від 18.12.2017 на суму 54'320,00 грн.; № 97 від 27.12.2017 на суму 49'168,00 грн.; № 1 від 02.01.2018 на суму 56'140,00 грн.; № 2 від 06.01.2018 на суму 56'280,00 грн.; № 4 від 12.01.2018 на суму 56'140,00 грн.; № 5 від 16.01.2018 на суму 56'280,00 грн.; № 7 від 22.01.2018 на суму 53'200,00 грн.; № 8 від 25.01.2018 на суму 56'280,00 грн.; № 11 від 30.01.2018 на суму 56'280,00 грн.; № 31 від 12.02.2018 на суму 56'280,00 грн.; № 34 від 15.02.2018 на суму 55'160,00 грн.; № 36 від 19.02.2018 на суму 54'320,00 грн.; № 40 від 28.02.2018 на суму 57'400,00 грн.

Як зазначає позивач, ним у березні 2018 року передано відповідачу товар на загальну суму 323 400,00 грн., що підтверджується видатковими накладними (Т-1, а.с.51-56) : №51 від 05.03.2018 на суму 53760,00 грн., № 58 від 09.03.2018 на суму 48'440,00 грн., № 61 від 15.03.2018 на суму 54'600,00 грн., № 62 від 20.03.2018 на суму 54'600,00 грн., № 63 від 24.03.2018 на суму 54'600,00 грн. та № 68 від 30.03.2018 на суму 57'400,00 грн., які не підписані відповідачем та не визнаються останнім.

Відповідач оплатив отриманий товар частково у загальному розмірі 618 744,00 грн., що підтверджується банківськими випискам (Т-1, а.с.25-31), платіжними дорученнями (Т-1, а.с.125-131) та виписками по рахунку позивача (Т-1, а.с.25-31).

16.03.2018 згідно претензії № 01-16/18 позивач просив оплатити відповідача заборгованість за отриманий товар, яка станом на 28.02.2018 становила 685'008,80 грн. (Т-1, а.с.57). Претензією-вимогою від 17.06.2019 останній звернувся до ПП Тіз-Карбогаз з вимогою оплатити 716 088,80 грн. заборгованості за договором, 66954,23 грн. інфляційних втрат, 20599,79 грн. три відсотки річних та 129170,50 грн. пені. (Т-1, а.с.60-64).

В матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків: акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.10.2016-19.02.2018, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками (Т-1, а.с.22); акт звірки взаємних розрахунків за період січень-квітень 2019 (Т-1, а.с.23), який підписаний представниками сторін та скріплений печатками, який відповідач заперечує, долучивши до матеріалів справи акт проведення службового розслідування від 16.08.2019; акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.11.2017-04.06.2019, який підписано лише позивачем (Т-1, а.с.24), акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.11.2017-07.05.2018, який підписано лише позивачем (Т-1, а.с.158) та акт взаєморозрахунків з ТОВ Сервістеплоенергомонтаж станом за період 01.01.2018 по 07.05.2018 (Т-2, а.с.3), який підписано лише відповідачем.

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Як вбачається з обставин справи, правовідносини між сторонами в даній справі склались з приводу виконання договору поставки №2111/2 від 21.11.2017.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.3.4. договору поставки №2111/2 від 21.11.2017 - оплата товару покупцем здійснюється по факту отримання товару шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання покупцем товару.

Крім цього, п.2.2. договору поставки №2111/2 від 21.11.2017 встановлено, що при прийманні товару за кількістю і якістю сторони керуються Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 Та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №7-П та іншими нормативними документами. Перехід власності на товар відбувається в момент підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі або іншого товаросупровідного документа (видаткової накладної тощо).

Матеріалами справи встановлено, що у період з листопада 2017 року по лютий 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 011 432,80 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами. Даний факт не заперечується сторонами.

Як в суді першої, так і в апеляційній інстанції відповідач заперечує поставку товару за договором поставки №2111/2 від 21.11.2017 за березень місяць на загальну суму 323400,00 грн. Оскільки місцевий господарський суд відмовив позивачу в стягненні боргу за товар по березневих поставках, а стягнув за цей період заборгованість по видатковим накладним № 62 від 20.03.2018 на суму 54'600,00 грн., № 63 від 24.03.2018 на суму 54'600,00 грн, то апелянт не погоджується із рішенням суду частково, саме що стосується цих двох поставок, заперечуючи факт отримання товару.

Статтею 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

В частині поставки товару за видатковим накладними №62 від 20.03.2018 на суму 54600,00 грн. та №63 від 24.03.2018 на суму 54600,00 грн., які заперечує відповідач як в суді першої так і апеляційної інстанцій, слід зазначити, що при здійсненні оплати товару 29.05.2018 відповідач у призначенні платежу зазначив: оплата за діоксин вуглецю згідно накладних №62 від 20.03.2018, №63 від 24.03.2018, що підтверджується випискою АТ Укрбудінвестбанк по особовим рахункам ТОВ Сервістеплоенергомонтаж та платіжним дорученням від 29.05.2018, чим по суті визнано факт поставки товару у березні 2018 року поставленого відповідно до вказаних відповідачем видаткових накладних. В матеріалах справи відсутні докази, зокрема листи-звернення відповідача до позивача щодо повернення помилково сплачених коштів чи щодо зарахування таких коштів у погашення боргу згідно з іншими видатковими накладними, а відтак своїми конклюдентними діями відповідач підтвердив свої реальні наміри оплатити поставку, здійснену у березні 2018 року щодо спірних накладних.

Щодо поставки товару за березень 2018 по видаткових накладних №51 від 05.03.2018 на суму 53760,00 грн., №58 від 09.03.2018 на суму 48440,00 грн., №61 від 15.03.2018 на суму 54600,00 грн. та №68 від 30.03.2018 на суму 57400,00 грн. в загальному на суму 214 200,00 грн. судова колегія зазначає наступне.

Як зазначено було вище, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства , від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію , не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних №51 від 05.03.2018 на суму 53760,00 грн., №58 від 09.03.2018 на суму 48440,00 грн., №61 від 15.03.2018 на суму 54600,00 грн. та №68 від 30.03.2018 на суму 57400,00 грн., на які покликається позивач та поставку за якими заперечує відповідач, вбачається, що такі не містять ні підписів уповноваженої відповідачем особи на прийняття, ні печатки відповідача. В даних видаткових накладних позивачем внесено інформацію про особу, уповноважену відповідачем на отримання товару за довіреністю №5 від 01.03.2018. Дана довіреність в матеріалах справи відсутня.

Позивач зазначає, що акт звірки є належним доказом, що підтверджує заборгованість відповідача, однак згідно вимог чинного законодавства, зокрема Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні належним доказом, який підтверджує наявність чи відсутність зобов`язань сторін, є первинні бухгалтерські документи, до яких зокрема, акти звірки взаємних розрахунків не віднесені. Дана позиція також викладена Верховним Судом в подібних правовідносинах у справах №910/493/18 від 18.04.2019, №904/5545/18 від 18.09.2019, №910/9459/18 від 11.07.2019.

Крім цього, наявні в матеріалах справи подані позивачем заяви свідків (Т-1, а.с.196-197), не є належними доказами підтвердження факту поставки товару згідно вимог ст. ст. 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі встановлених обставин вбачається, що у спірному періоді: березні 2018 року позивачем доведено, що між сторонами у справі виникли правовідносини лише на підставі видаткових накладних №62 від 20.03.2018 та №63 від 24.03.2018 на загальну суму 109 200,00 грн. При цьому, встановлено, що відповідачем у відзиві не заперечено та визнано поставку товару у період з листопада 2017 року по лютий 2018 року на загальну суму 1 011 432,80 грн. Оплата відповідачем здійснено частково на суму 618 744,00 грн., що підтверджується матеріалами та обставинами справи.

Отже, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, про те, що позовні вимоги про стягнення 716 088,80 грн. є обґрунтованими частково на суму 501 888,80 грн. (716 088,80 - 214 200,00 (загальна сума по накладних №51 від 05.03.2018 на суму 53760,00 грн., №58 від 09.03.2018 на суму 48440,00 грн., №61 від 15.03.2018 на суму 54600,00 грн. та №68 від 30.03.2018 на суму 57400,00 грн.).

Також позивач просить стягнути 21 188,36 грн. три відсотки річних та 66 954,23 грн. інфляційних втрат.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, розрахувавши 3% річних від простроченої суми - 501 888,80 грн. за період з 03.07.2018 по 27.06.2019 встановив, що загальна суму 3% річних становить 14 850,41 грн., що є арифметично вірним розрахунку суду першої інстанції.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 30.07.2019 у справі №913/159/18.

Відповідно до цього, обґрунтованою є сума інфляційних втрат в розмірі 49 113,81 грн. згідно проведеного розрахунку місцевого господарського суду і перевіреним судом апеляційної інстанції.

Згідно вимог ст. 611 Цивільного кодексу України, що кореспондується положенням ст. 230 Господарського кодексу України - у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.4.2. договору встановлено, що у випадку прострочення оплати товару покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення оплати.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України).

З врахуванням вищенаведених норм, місцевим господарським судом здійснено перерахунок пені і задоволено до стягнення 37 444,07 грн. Перевіривши проведений судом першої інстанції розрахунок пені, суд апеляційної інстанції вважає його арифметично вірним та таким який здійснено відповідно до положень чинного законодавства.

Відтак, обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення 501 888, 80 грн. боргу, 14 850,41 грн. трьох відсотків річних, 49 113,81 грн. інфляційних втрат та 37 444,07 грн. пені. Дані суми не спростовані скаржником належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у заяві про уточнення розміру понесених витрат (Т-2, а.с.28-31), просив в суді першої інстанції стягнути з відповідача 25 600,00 грн. витрат за послуги адвоката. В свою чергу, як вбачається з оскаржуваного рішення, представник відповідача у судовому засіданні 20.11.2019 усно заперечив проти задоволення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Таку правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18.

04.06.2019 Адвокатським бюро Андріани Олійник (виконавець) та ТОВ Сервістеплоенергомонтаж укладено договір про надання правової допомоги №5/19 (Т-2, а.с.32-34), згідно п.1.1. якого виконавець зобов`язується за замовленням клієнта надавати йому правову допомогу відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , правил адвокатської етики та умов цього договору, а клієнт зобов`язується оплатити надану правову допомогу та фактичні витрати, понесені виконавцем при виконанні цього договору у порядку та розмірі, що встановлені цим договором.

Додатковою угодою № 1 від 22.10.2019 до Договору про надання правової допомоги № 5/19 (Т-2, а.с.35), сторони погодили погодинну оплату у розмірі 800,00 грн. за годину, якщо інше не буде погоджено додатково між Сторонами. Остаточна вартість виконання замовлення Клієнта погоджується в Акті про надану правову допомогу (п. 1). Сторони погодили, що одне судове засідання, незалежно від фактичної його тривалості, мінімально оцінюється Сторонами тривалістю в 1 годину. Гонорар за участь адвоката у судовому засіданні цього Договору підлягає сплаті Виконавцю і у випадку, якщо адвокат вчасно з`явився до відповідного суду, але судове засідання не відбулося з незалежних від нього причин. Цією Додатковою угодою Сторони підтверджують, що Клієнт замовив, а Виконавець зобов`язався надати наступні види правової допомоги: аналіз та вивчення матеріалів справи 2 год.; підготовка та надсилання претензії-вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки № 2111/2 від 21.11.2017 з розрахунком пені, інфляційних та трьох відсотків річних 4 год.; підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки № 2111/2 від 21.11.2017 5 год.: підготовка та подання заяви про забезпечення позову 2 год.; підготовка та подання відповіді на відзив на позовну заяву, збір та долучення доказів на її обґрунтування 5 год.; адвокатський запит до ПП Тіз-Карбогаз 1 год.; підготовка та подання додаткових пояснень, збір та долучення доказів на їх обґрунтування 5 год.; клопотання про витребування доказів 1 год.; ознайомлення з матеріалами справи 21.10.2019 1 год.; участь у судовому засіданні 01.08.2019, 16.09.2019, 30.09.2019, 07.10.2019, 22.10.2019, 14.11.2019 6 год., разом на суму 25 600,00 грн.

Актом № 1 про надану правову допомогу до Договору про надання правової допомоги № 5/19 підписаним Клієнтом та Виконавцем, сторони засвідчили факт надання та отримання послуг, відповідно (Т-2, а.с.36).

Згідно платіжного доручення №1122 від 12.11.2019 ТОВ Сервістеплоенергомонтаж оплатило АБ Андріани Олійник 25 600,00 грн. за послуги надання правової допомоги згідно договору № 5/19 від 04.06.2019, Акту № 1 від 12.11.2019 (Т-2, а.с.37).

Відтак, враховуючи наведене, місцевим господарським судом правомірно враховано право суду, передбачене у ч.5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та стягнуто з відповідача 16 546,36 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В даній частині рішення суду скаржником не оскаржується.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

8. Судові витрати.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись 129, 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2019 у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на Приватне підприємство Тіз-Карбогаз .

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.06.2020.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.П.Дубник

Суддя В.М.Гриців

Суддя О.В.Зварич