Постанова

від 18.06.2020 по справі 905/1662/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2020 р. Справа № 905/1662/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н.В. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - Федоренко Д.М., Свіоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП № 002479 від 24.12.19; Ордер на надання правової допомоги серія ПТ № 106861 від 01.06.20

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд", м. Бахмут, Донецька область, вх. № 1326 Д/З на рішення Господарського суду Донецької області від 27.01.2020 у справі № 905/1662/19 (суддя - Левшина Я.О., повний текст складено та підписано 27.01.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвестпроект", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд", м. Бахмут, Донецька область,

про стягнення 266622,70 грн. з яких 203958,00 грн. - основна заборгованість, 50525,70 грн. - пеня, 7848,94 грн. - інфляційні втрати, 4291,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноінвестпроект" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд" про стягнення 266622,70 грн., з яких 203958,00 грн. - основна заборгованість, 50525,70 грн. - пеня, 7848,94 грн. - інфляційні втрати, 4291,00 грн. - 3% річних.

Позивач в обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за укладеним сторонами договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 з оплати поставленої продукції.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.01.2020 у справі № 905/1662/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвестпроект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд" про стягнення 266622,70 грн., з яких 203958,00 грн. - основна заборгованість, 50525,70 грн. - пеня, 7848,94 грн. - інфляційні втрати, 4291,00 грн. - 3% річних задоволено частково.

Закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 71152,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвестпроект" заборгованість у розмірі 132806,00 грн., пеню у розмірі 50314,53 грн., 3% річних у розмірі 4291,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 5537,56 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2894,23 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 132806,00 грн., пені у розмірі 50314,53 грн., 3% річних у розмірі 4291,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 5537,56 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні даної частини позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи та порушення ним норм матеріального і процесуального права.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо доведеності поставки позивачем товару за видатковими накладними № 29 від 28.11.2018 на суму 102000,00 грн. та № 30 від 05.12.2018 на суму 30600,00 грн., посилаючись на те, що вказані накладні складені в порушення вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідач також вважає, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги як доказ на підтвердження здійснення спірної поставки акти звіряння взаємних розрахунків, які складені та підписані відповідачем, оскільки акт звірки не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік, та має інформаційний характер. Також, відповідач заперечує, що листи директора відповідача, в яких він визнає заборгованість, є належними доказами у справі. При цьому, відповідач наголошує, що листи та акти директора були підписані помилково, без перевірки первинних бухгалтерських документів.

Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції також помилково взяв до уваги як доказ на підтвердження поставки за спірними накладними - податкові накладні № 30 від 28.11.2018, № 31 від 05.12.2018.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2020 у справі № 905/1662/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Зубченко І.В.

Ухвалою Східного господарського суду від 12.05.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною та призначено справу до розгляду на 02.06.2020 об 10:30 год.

29.05.2020 від ТОВ "Техноінвестпроект" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а викладені в ній доводи безпідставними. Позивач вважає, що подані ним до суду докази свідчать про доведеність здійснення спірної поставки за видатковими накладними. Просить залишити без змін рішення Господарського суду Донецької області від 27.01.2020 року, апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 02.06.2020 оголошено перерву до 18.06.2020 до 10:00 год.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2020, у зв`язку з відпусткою судді Зубченко І.В. у справі № 905/1662/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є.

Представник позивача в судовому засіданні 18.06.2020 підтвердив свою позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення Господарського суду Донецької області від 27.01.2020 у справі № 905/1662/19 без змін.

Відповідача своїм правом на участь в судовому засіданні 18.06.2020 при розгляді апеляційної скарги не скористався, про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що судом було здійснено усі заходи, щодо належного повідомлення учасників справи про дату, зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 07.11.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір №9/11-ПФ (далі договір), згідно п.п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю продукцію, визначену у п. 1.2 цього договору (далі - продукція), а покупець - прийняти та оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються в специфікації (далі - специфікація), яка є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Сума за цим договором становить 750 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 125 000,00грн. (п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.2 договору оплата продукції здійснюється протягом 15 календарних днів після поставки партії продукції. Остаточний розрахунок за весь поставлений обсяг продукції повинен бути проведений не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Умови поставки EXW (склад постачальника) - самовивіз (п. 4.3 договору).

За умовами п. 4.4. договору разом з продукцією постачальник надає оригінали наступних документів: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, рахунок-фактура.

Згідно п. 5.2 договору остаточні розрахунки за поставлену продукцію між постачальником і покупцем здійснюються не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Відповідно до п. 5.3 договору датою оплати вартості продукції (або її частини) вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За прострочення здійснення розрахунку за продукцію покупець зобов`язаний за вимогою постачальника виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу (п. 6.4 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності) . Строк дії цього договору починається з моменту виконання п. 9.1 цього договору та закінчується 31.12.2018. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від повного виконання обов`язків за цим договором (п.п. 9.1-9.3 договору).

07.11.2018 сторони підписали специфікацію №1, якою узгодили поставку продукції - плити фасадної на базальті Клінкер 600х500х100мм у кількості 1500м.кв. загальною вартістю 750000,00грн. (з ПДВ).

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що на виконання умов договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018, специфікації №1 від 07.11.2018 позивач поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 на загальну суму 652 800,00 грн.

Відповідач здійснив оплату продукції частково у розмірі 293 240,00 грн., внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з претензією №10 від 11.06.2019 з вимогою сплатити заборгованість за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 у розмірі 359 560,00грн.

Як зазначає позивач, у відповідь відповідач направив лист позивачу, у якому визнав наявність заборгованості за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 у розмірі 359 560,00 грн., та зазначив, що заборгованість у розмірі 155 602,00грн. буде сплачена до 01.09.2019.

Відповідач 20.06.2019, 03.07.2019 та 05.07.2019 здійснив часткові оплати в рахунок сплати заборгованості за поставлену продукцію у загальному розмірі 155 602,00 грн.

Таким чином, за даними позивача та відповідно до наявних у справі документів, відповідачем було сплачено суму в розмірі 448 842,00 грн.

Позивач стверджує, що загальна сума заборгованості відповідача за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 складає 203 958,00 грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав копії наступних документів: договір поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018; специфікацію №1 від 07.11.2018; видаткові накладні: №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018; рахунок на оплату №15 від 14.11.2018; претензія щодо сплати заборгованості № 10 від 11.06.2019; лист ПП Арпроектбуд б/н б/д; банківська виписка; платіжні доручення.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 266622,70 грн., з яких 203958,00 грн. - основна заборгованість, 50525,70 грн. - пеня, 7848,94 грн. - інфляційні втрати, 4291,00 грн. - 3% річних.

Відповідач визнав факт поставки товару за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018 на загальну суму 520200,00 грн., однак заперечував факт поставки товару за видатковими накладними №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 у загальному розмірі 132600,00 грн. Відповідач просив суд не брати до уваги лист директора ПП Арпроектбуд , в якому він визнає заборгованість перед позивачем в розмірі 155602,00грн. з урахуванням переплати в розмірі 81 000,00 грн. за договором №08/10-ПФ від 09.10.2018 та заборгованості з оплати продукції, поставленої за видатковою накладною №1 від 23.10.2018 на суму 122 958,00 грн., оскільки вказаний лист написано директором відповідача помилково, без перевірки первинних бухгалтерських документів, на підставі яких повинна бути підтверджена поставка позивачем відповідного товару. За відповідачем рахувалась заборгованість в сумі 71152,00 грн., проте і ця заборгованість не визнається останнім з огляду на проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму 71152,00 грн. (за зустрічним зобов`язанням в рахунок погашення заборгованості за усним договором поставки).

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що на виконання умов договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 позивач поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018 на суму 102 000,00 грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30600,00 грн. на загальну суму 652800,00 грн.

При цьому, судом також встановлено, що видаткові накладні №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 відповідачем не підписані та не містять відтиску його печатки, а відповідач заперечує факт отримання товару за видатковими накладними №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 у загальному розмірі 132 600,00 грн.

Проте, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність здійснення поставки товару відповідачу за видатковими накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102 000,00 грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30 600,00 грн., а отже наявність у відповідача заборгованості за договором в сумі 203 958,00 грн. на підставі наданих позивачем документів, які визнав належними доказами у справі, а саме:

- актів звіряння взаємних розрахунків станом на 13.09.2019 та 01.08.2019, які складено та підписані відповідачем, а також скріплені його печаткою, та у яких відображена поставка продукції за видатковими накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102 000,00 грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30 600,00 грн.;

- листа відповідача № 60 від 25.04.2019 (а.с. 106, т. 1), яким директор відповідача визнав наявність заборгованості перед позивачем станом на 25.04.2019 у розмірі 328 560,00 грн.;

- листа б/н б/д (а.с. 23, т. 1), яким директор визнав факт поставки плит фасадних на базальті Клінкер у кількості 1305,6 кв.м на загальну суму 652 800,00 грн.;

- податкових накладних №30 від 28.11.2018, №31 від 05.12.2018 разом з квитанціями про їх реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у даній справі, а саме 01.10.2019 відповідач направив на адресу позивача лист від 01.10.2019 разом з заявою про залік однорідних зустрічних вимог (про зарахування боргу у розмірі 71152,00 грн. в рахунок погашення заборгованості позивача в розмірі 122 958,00 грн. за договором поставки продукції від 16.10.2018).

У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на досягнення між сторонами усної домовленості щодо укладення договору поставки товару (плити мінераловатні Техноблок Стандарт 500х500х50 мм) на загальну суму 122 958,00 грн., на виконання якої відповідач поставив позивачу товар на суму 122 958,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №1 від 23.10.2018 та товарно-транспортною накладною №Р27 від 23.10.2018.

09.12.2019 позивач направив відповідачу заперечення на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.2019, в яких посилався на нікчемність останньої (заяви) та зазначив, що вимоги не є зустрічними, а зобов`язання за договором поставки №09/11-ПФ не є припиненими з огляду на наявність спору щодо змісту, характеру та розміру зобов`язань за цими правовідносинами.

Проте, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача щодо заборгованості за поставку продукції за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 та вимоги відповідача щодо заборгованості за поставку продукції за усною домовленістю згідно видаткової накладної №1 від 23.10.2018 та рахунку №23 від 22.10.2018 є зустрічними та однорідними, строк виконання щодо яких, враховуючи умови договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 та приписи ст. 692 Цивільного кодексу України, настав.

Враховуючи, що суму 71 152,00 грн., яку просить стягнути позивач, зараховано відповідачем в рахунок погашення боргу за поставлену продукцію, а матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем поставки згідно накладної №1 від 23.10.2018 на суму 122 958,00 грн., оплата за поставлену продукцію не здійснена, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сума 71 152,00 грн. підлягає зарахуванню як зустрічні однорідні вимоги відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, а отже про наявність підстав для закриття провадження у справі №905/1662/19 на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 71 152,00 грн.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу задоволені судом частково у розмірі 132 806,00 грн.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 50525,70 грн., інфляційні втрати у розмірі 7848,94 грн., 3% річних у розмірі 4291,00 грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення 50 314,53 грн., 4 291,00 грн. та 5 537,56 грн. відповідно.

Однак, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла за товар, поставлений відповідачу за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 на виконання умов договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018. Позов обґрунтований ст.ст. 509, 526, 625, 655-658, 692 ЦК України.

За ст. 626, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526, 629 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У ст. 712 ЦК України зазначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця поставити товар (п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Згідно п. 4.2 договору оплата продукції здійснюється протягом 15 календарних днів після поставки партії продукції. Остаточний розрахунок за весь поставлений обсяг продукції повинен бути проведений не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Умови поставки EXW (склад постачальника) - самовивіз (п. 4.3 договору).

За умовами п. 4.4. договору разом з продукцією постачальник надає оригінали наступних документів: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, рахунок-фактура.

Згідно п. 4.5 договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту відвантаження продукції і підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних, що не звільняє покупця від обов`язку оплати постачальнику повної вартості продукції.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар, позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме довести факт поставок товару за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 на загальну суму 652 800,00 грн. тими беззаперечними доказами, на підставі яких суд може встановити наявність цих обставин (фактів) (ст.73, 74 ГПК України).

Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на момент складання спірних первинних документів) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що позивач поставив відповідачеві товар за видатковими накладними №26 від 09.11.2018 на суму 91 800,00 грн., №27 від 12.11.2018 на суму 204 000,00 грн., №28 від 14.11.2018 на суму 224 400,00 грн.

Зазначені накладні підписані сторонами у справі та скріплені печатками підприємств ТОВ "Техноінвестпроект" та ТОВ "Арпроектбуд".

Таким чином, наданими позивачем належним чином засвідченими копіями первинних документів - накладними підтверджується факт передачі відповідачу товару на загальну суму 520 200,00 грн. При цьому, самим відповідачем факт поставки товару у вказаних обсягах та сумі жодним доказом не спростовується.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні №29 від 28.11.2018 на суму 102 000,00 грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30 600,00 грн. відповідачем не підписані та не містять відтиску його печатки.

Відповідач в апеляційній скарзі заперечує отримання товару за видатковими накладними №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 у загальному розмірі 132 600,00 грн., посилаючись на недоведеність факту поставки наданими позивачем доказами.

Дослідивши надані позивачем видаткові накладні №29 від 28.11.2018 та №30 від 05.12.2018, суд апеляційної інстанції встановив, що ці видаткові накладні не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять даних (П.І.Б.) та посади особи, яка підписала ці видаткові накладні від ТОВ "Арпроектбуд", а відтак не можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару.

Встановлені недоліки в оформленні вказаних видаткових накладних є істотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу отримувача товару, а також не підтверджують факт отримання товару відповідачем.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (подорожні листи, наряди, транспортні накладні, тощо).

Враховуючи вказані умови договору поставки, спірні видаткові накладні №29 від 28.11.2018 та №30 від 05.12.2018 як докази поставки товару мають оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами поставки товару, зокрема, з товарно-транспортними накладними, які передбачені п. 4.4 договору, а позивач повинен надати такі докази.

Згідно із п. 2.4, 2.5 Положення № 88 (у редакції, чинній на момент складення спірних первинних документів) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Пунктом 11 Правил № 363 (у редакції, чинній на момент складання товарно-транспортної накладної від 12.04.2018) встановлено правила оформлення документів на перевезення та визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Однак, визначені умовами договору товарно-транспортні накладні матеріали справи не містять, сторонами не складалися, що також було підтверджено представником позивача в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє як доказ поставки товару за спірними видатковими накладними посилання в рішенні суду першої інстанції на акти звіряння взаємних розрахунків станом на 13.09.2019 та 01.08.2019, які складено відповідачем одноособово, та в яких відображена поставка продукції за видатковими накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102 000,00 грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30 600,00 грн., оскільки акт звірки розрахунків не є первинним документом в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , та не є належним доказом факту здійснення господарської операції з поставки товару, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств, має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Вищезазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2019 у справі № 910/493/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Крім того, з акту звіряння взаємних розрахунків станом на 01.08.2019, який надано відповідачем до матеріалів справи (а.с. 147, т. 2), суд апеляційної інстанції встановив, що його складено окрім спірних видаткових накладних ще до інших поставок, які не є предметом даного господарського спору, з кінцевим сальдо на користь ПП Арпроектбуд у розмірі 122 958,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що акти звіряння взаємних розрахунків станом на 13.09.2019 та 01.08.2019, які складено відповідачем одноособово, не є належними доказами на підтвердження здійснення спірної поставки позивачем.

Разом з цим, за викладених обставин, акти звіряння взаємних розрахунків також не можуть вважатися в даному випадку належними доказами на підтвердження наявності заборгованості відповідача у визначеній позивачем сумі.

Що стосується листа відповідача № 60 від 25.04.2019 (а.с. 106, т. 1), яким директор відповідача визнав наявність заборгованості перед позивачем станом на 25.04.2019 у розмірі 328 560,00 грн, а також листа б/н б/д (а.с. 23, т. 1), яким директор визнав факт поставки плит фасадних на базальті Клінкер у кількості 1305,6 кв.м на загальну суму 652 800,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України).

Достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі заперечує факт поставки товару за видатковими накладними №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 у загальному розмірі 132 600,00 грн. та просив суд не брати до уваги лист директора ТОВ Арпроектбуд , в якому він визнає заборгованість перед позивачем, посилаючись на те, що вказаний лист написано директором відповідача помилково, без перевірки первинних бухгалтерських документів, на підставі яких повинна бути підтверджена поставка позивачем відповідного товару.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що в листі № 60 ід 25.04.209 (а.с. 106, т. 1) йдеться мова про заборгованість ТОВ Арпроектбуд перед ТОВ Техноінвестпроект на 01.05.2019 в розмірі 328 560,00, та про заборгованість ТОВ Техноінвестпроект перед ТОВ Арпроектбуд на 01.05.2019 в розмірі 122 958,00 грн., без зазначення підстав виникнення даної суми боргу.

Крім того, лист за підписом директора ПП Арпроектбуд (а.с. 23, т. 1) взагалі не містить ні дати, ні реєстраційного номеру. Даний лист містить інформацію щодо наявності між сторонами у справі господарських правовідносин за договорами № 08/10-ПФ від 09.10.2018 та № 09/11-ПФ від 07.11.2018, щодо заборгованості ТОВ Техноінвестпроект перед ТОВ Арпроектбуд в розмірі 203 958,00 грн., щодо поставки товару за договором № 09/11-ПФ від 07.11.2018 на суму 652 800,00 грн. та заборгованості ТОВ Арпроектбуд перед ТОВ Техноінвестпроект в розмірі 359 560,00 грн., а отже щодо загальної заборгованості ТОВ Арпроектбуд перед ТОВ Техноінвестпроект в розмірі 155 602,00 грн.

З даного листа вбачається наявність між сторонами інших правовідносин ніж договір поставки № 09/11-ПФ від 07.11.2018, що є предметом позовних вимог, проте в листі не підтверджена інформація щодо поставки товару саме за спірними накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102 000,00 грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30 600,00 грн..

Враховуючи положення ст.ст. 73, 75, 77, 79 ГПК України, колегія суддів зазначає, що листи директора ТОВ Арпроектбуд не можуть вважатися безперечними доказами на підтвердження здійснення спірної поставки за накладними, оскільки дані листи не дають змогу встановити певні обставини справи за відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку, а сам відповідач не визнає факт поставки товару за видатковими накладними №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018.

За відсутністю з`ясування наведених вище обставин, колегія суддів вважає помилковим посилання в рішенні суду першої інстанції на податкові накладні №30 від 28.11.2018, №31 від 05.12.2018 разом з квитанціями про їх реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних, як на доказ поставки товару за спірними накладними, оскільки відображення в податковому обліку ТОВ Техноінвестпроект господарських операцій має односторонній характер і в силу положень чинного законодавства безпосередньо первинні документи, виконані у встановленому чинним законодавством порядку, є підставою для формування фінансової та податкової звітності підприємств. За відсутністю первинних документів як підстави для формування податкової звітності та відображенні в ній вчинених господарських операцій, дані податкових накладних і декларацій, поданих до податкового органу, не можуть бути доказом здійснення поставки. Більш того, наявність податкової звітності передбачає можливість її корегування в майбутніх податкових періодах у разі самостійного виявлення платником податків помилок в поданих деклараціях.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом в постанові від 10.02.2020 у справі № 909/146/19.

Врахувавши умови договору, оцінивши усі надані позивачем докази на підтвердження факту поставки товару у їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту поставки товару ТОВ Арпроектбуд за видатковими накладними №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 в загальній сумі 132 600,00 грн.

Таким чином, вивчення наявних у справі документів дає підстави вважати, що наданими позивачем належним чином засвідченими копіями первинних документів - накладними підтверджується факт передачі відповідачу товару за видатковими накладними №26 від 09.11.2018 на суму 91 800,00 грн., №27 від 12.11.2018 на суму 204 000,00 грн., №28 від 14.11.2018 на суму 224 400,00 грн. на загальну суму 520 200,00 грн., а також факт оплати відповідачем отриманого товару в сумі 448 842,00 грн., в зв`язку з чим заборгованість відповідача за договором поставки № 09/11-ПФ від 07.11.2018 складає 71 358,00 грн.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог в зв`язку з направленням відповідачем 01.10.2019 на адресу позивача листа від 01.10.2019 разом з заявою про залік однорідних зустрічних вимог (про зарахування боргу у розмірі 71 152,00грн. в рахунок погашення заборгованості позивача в розмірі 122 958,00 грн. за договором поставки продукції від 16.10.2018).

З аналізу статті 601 ЦК України вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на досягнення між сторонами усної домовленості щодо укладення договору поставки товару (плити мінераловатні Техноблок Стандарт 500х500х50 мм) на загальну суму 122 958,00 грн., на виконання якої відповідач поставив позивачу товар на суму 122 958,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №1 від 23.10.2018 та товарно-транспортною накладною № Р27 від 23.10.2018.

09.12.2019 позивач направив відповідачу заперечення на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.2019, в яких посилався на нікчемність останньої (заяви) та зазначив, що вимоги не є зустрічними, а зобов`язання за договором поставки №09/11-ПФ не є припиненими з огляду на наявність спору щодо змісту, характеру та розміру зобов`язань за цими правовідносинами.

Отже, суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою доводи позивача про те, що ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку (аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 24.01.2018 по справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 по справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 по справі №910/6781/17, від 25.07.2018 по справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 по справі №910/21652/17, від 11.09.2018 по справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 по справі №910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін прозорість вимог ), від 13.11.2018 по справі № 914/163/14, від 02.04.2019 по справі № 918/539/18).

Враховуючи вищевикладені обставини, встановивши наявність у відповідача заборгованості в розмірі 71 358,00 грн. з поставленого позивачем товару за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, оскільки сума боргу відповідачем фактично не спростована, відповідач не надав суду доказів погашення суми боргу, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 71 358,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 50525,70грн., інфляційні втрати у розмірі 7848,94грн., 3% річних у розмірі 4291,00грн.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За умовами п. 6.4 договору за прострочення здійснення розрахунку за продукцію покупець зобов`язаний за вимогою постачальника виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу 3% річних з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що умовами договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 сторони встановили строк оплати, у який покупець зобов`язаний сплатити суму за продукцію, а саме не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Здійснивши власний перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням періоду та порядку їх нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення пені в розмірі 17 673,32 грн., 3% річних в розмірі 1 501,45 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 940,94 грн. відповідно.

В задоволенні решти позовних вимог ТОВ Техноінвестпроект про стягнення з ТОВ Арпроектбуд заборгованості у розмірі 132 600,00 грн., пені у розмірі 32 852,38 грн., 3% річних у розмірі 2 789,55 грн., інфляційних втрат у розмірі 5 908,00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача у зв`язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову та подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, ч. 1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд", м. Бахмут, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від 27.01.2020 у справі № 905/1662/19 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Господарського суду Донецької області від 27.01.2020 у справі № 905/1662/19 скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд" (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Ковальська, буд. 9; ЄДРПОУ 36407720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвестпроект" (02160, м.Київ, пр.Соборності, будинок 15, офіс 704; ЄДРПОУ 40339662) заборгованість у розмірі 71 358,00 грн., пеню у розмірі 17 673,32 грн., 3% річних у розмірі 1 501,45 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 940,94 грн., а також витрати по сплаті судового збору при зверненні з позовною заявою в розмірі 1 387,11 грн.

В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвестпроект" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд" заборгованості у розмірі 132 600,00 грн., пені у розмірі 32 852,38 грн., 3% річних у розмірі 2 789,55 грн., інфляційних втрат у розмірі 5 908,00 грн. - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвестпроект" (02160, м.Київ, пр.Соборності, будинок 15, офіс 704; ЄДРПОУ 40339662) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арпроектбуд" (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Ковальська, буд. 9; ЄДРПОУ 36407720) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 2 257,50 грн.

Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.06.2020.

Головуючий суддя А.М. Білецька

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.Є. Медуниця