Рішення

від 23.06.2020 по справі 910/1533/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2020Справа № 910/1533/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Спілка" (м. Дніпро)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстімекс" (м. Київ)

Про стягнення 3.005.178,08 грн

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники:

Від позивача: Демкович І.В.

Від відповідача: Осикін В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Спілка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстімекс" про стягнення 3.005.178,08 грн, з яких: 1.500.000,00 основного боргу, 1.500.000,00 грн штрафу, 5.178,08 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами було укладено два договори поставки, на виконання умов якого позивач здійснив передплату. В подальшому позивач відмовився від поставки товару та вимагав повернення суми здійсненої переоплати. Оскільки відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.20. відкрито провадження у справі № 910/1533/20 та призначено підготовче засідання на 03.03.20.

Відповідач вказану ухвалу суду отримав 11.02.20., однак, в підготовче засідання 03.03.20. явку свого повноважного представника не забезпечив без зазначення причин.

03.03.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 17.03.20., про що відповідача було повідомлено в порядку ст. ст. 120-121 ГПК України.

Вказану ухвалу відповідач отримав 12.03.20.

Лише 16.03.20., тобто після спливу більше ніж місяця з дня отримання ухвали про відкриття провадження в даній справі, відповідач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення підготовчого засідання.

В підготовче засідання 17.03.20. відповідач явку свого повноважного представника не забезпечив, з матеріалами справи не ознайомився.

17.03.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 23.04.20., про що відповідача було повідомлено в порядку ст. ст. 120-121 ГПК України.

Вказану ухвалу відповідач отримав 23.03.20.

В підготовче засідання 23.04.20. позивач явку свого повноважного представника не забезпечив, однак 23.04.20. подав клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами справи.

В підготовче засідання 23.04.20. відповідач явку свого повноважного представника не забезпечив, заяв. Клопотань не подав і не надіслав, своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.20. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.20. відмовлено в задоволенні заяви відповідача про відвід судді.

14.05.20. відповідачем подано клопотання про витребування доказів, письмовий відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на їх подання.

19.05.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про поновлення відповідачу пропущеного строку на подання відзиву та клопотання та про оголошення перерви до 16.06.20.

02.06.20. позивачем подано письмові заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів, відповідь на відзив та клопотання про застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу до відповідача та його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.20. суд повернувся до розгляду справи у підготовчому провадженні та продовжив підготовче засідання у цьому ж судовому засіданні.

В підготовчому засіданні 16.06.20. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвали якими: відмовив в клопотанні відповідача про витребування доказів, прийняв відзив відповідача, відмовив в задоволенні усного клопотання відповідача про призначення експертизи, встановив відсутність підстав, визначених ч. 2 ст. 43, статтею 135 ГПК України та, як наслідок, відсутність підстав для застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу до відповідача та його представника, з огляду на що відмовив в задоволенні заяви позивача від 28.05.20., закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.06.20.

В судовому засіданні 23.06.20. позивач підтримав свої позовні вимоги, відповідач проти позову заперечував.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 23.06.20. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

26.11.19. між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір № 1-2611Т (далі - Договір-1) та Договір № 2-2611Т (далі - Договір-2; разом Договір-1 та Договір-2 - Договори) за умовами яких (п. 1.1) Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупцю - текстильні вироби - комплект штор (далі - Товар), згідно видаткових накладних у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець зобов`язується приймати Товар та своєчасно оплачувати його вартість на умовах Договору.

Строк дії Договорів сторонами погоджено п. 10.1 з моменту їх підписання і діють до 31.12.19.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договори як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладені між сторонами Договори є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаних правочинів також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.4 Договорів сторони погодили, що оплата Товару Покупцем здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту підписання видаткових накладних сторонами, або на умовах здійснення передоплати Покупцем.

У відповідності до платіжних доручень № 30 від 28.11.19. та № 27 від 27.11.19. позивач сплатив відповідачу за Товар на умовах передоплати 1.000.000,00 грн по Договору-2 та 500.000,00 грн по Договору-1.

При цьому загальна сума Договору-1 становить 500.000,00 грн (п. 1.4 Договору-1), загальна сума Договору-2 становить 1.000.000,00 грн (п. 1.4 Договору-2).

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем платіжні доручення є належним доказом сплати грошових коштів відповідачу в порядку передплати за Договорами, а отже виконання позивачем своїх зобов`язань з оплати товару за Договорами на загальну суму 1.500.000,00 грн здійснено належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Товар, відповідно до п. 5.1 Договорів, поставляється транспортом Покупця тільки за попереднім узгодженням між Покупцем та Постачальником кількості та асортименту Товару. Таке попереднє узгодження має бути оформленим у вигляді відповідної Специфікації до Договору із обов`язковим вказанням кількості, асортименту та дати поставки Товару.

Натомість, після здійсненої позивачем передоплати на повну суму Договорів між сторонами не було вчинено попереднього узгодження.

При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що станом на 12.12.19. відповідач вже приступив до виконання зобов`язань за Договором.

На противагу твердженням відповідача, означених відомостей не містить і лист Постачальника від 12.12.19. № 1212 (арк. справи 26), а лист відповідача позивачу № 12 від вказаної дати в матеріалах справи відсутній.

Разом з тим, пунктом 3.5 Договорів встановлено право Покупця у випадку здійснення передоплати протягом 10 робочих днів з моменту здійснення передоплати Постачальнику в порядку та за реквізитами вказаними в Договорі, але до моменту постачання Товару Постачальником, за письмовим зверненням до Постачальника вимагати повернення грошових коштів в повному обсязі, які були перераховані в якості передоплати за Товар. Сторони дійшли згоди, що така вимога вважається відмовою від подальшої співпраці Покупця з Постачальником та є причиною для дострокового розірвання Договорів. Письмове звернення щодо повернення грошових коштів може бути надіслано Покупцем Постачальнику будь-яким зручним засобом, в тому числі за допомогою електронної пошти (п. 3.7 Договорів).

Скориставшись своїм правом, наданим йому пунктом 3.5 Договорів, врахувавши, що Товар за Договорами не тільки не було поставлено, а і не було узгоджено його кількості, асортименту та дати поставки, позивач 10.12.19. (в межах 10-ти робочих днів з моменту передоплати) направив відповідачу два листи № 10/12-1 та № 10/12-2 з проханням повернути грошові кошти у строк до 12.12.19.

У випадку настання п. 3.5 сторони дійшли згоди, що таке повернення грошових коштів від Постачальника Покупцю здійснюється протягом 1 робочого дня з моменту надходження письмового звернення від Покупця.

Листи було направлено позивачем відповідачу в тому числі і електронною поштою 12.12.19. з та на електронні адреси, які вказані в розділі 11 Договорів щодо реквізитів сторін.

Також в матеріалах справи наявний лист відповідача від 12.12.19. № 1212, який свідчить про те, що станом на 12.12.19. листи від позивача відповідач отримав, та у відповідності до якого Постачальник вказав, що не вбачається за можливе повернути грошові кошти в строк 12.12.19., натомість висловив прохання Покупцю змінити строк повернення до 20.12.19.

Оскільки 12.12.19. четвер, то одним робочим днем для повернення коштів було 13.12.19. (п`ятниця), та оскільки у вказаний строк Товариство з обмеженою відповідальністю "Текстімекс" грошові кошти в сумі 1.500.000,00 грн позивачу не повернуло, то прострочення настало з 16.12.19. (понеділок).

Після спливу строку, вказаного відповідачем у листі (20.12.19.) позивач направив 23.12.19. Постачальнику претензію з вимогою повернути грошові кошти.

Оскільки такі грошові кошти Товариство з обмеженою відповідальністю "Текстімекс" Товариству з обмеженою відповідальністю "Еко-Спілка" не повернуло, вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Приписами ст. 13 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

За змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Разом з тим, як відзначалось судом, пунктом 3.5 Договорів встановлено право Покупця у випадку здійснення передоплати протягом 10 робочих днів з моменту здійснення передоплати Постачальнику в порядку та за реквізитами вказаними в Договорі, але до моменту постачання Товару Постачальником, за письмовим зверненням до Постачальника вимагати повернення грошових коштів в повному обсязі, які були перераховані в якості передоплати за Товар. Сторони дійшли згоди, що така вимога вважається відмовою від подальшої співпраці Покупця з Постачальником та є причиною для дострокового розірвання Договорів.

Вказаним правом позивач скористався із дотримання вимог та строків, встановлених Договорами.

Відповідач проти вказаного не заперечив та зобов`язався повернути отримані грошові кошти в сумі 1.500.000,00 грн.

За викладеного в сукупності, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1.500.000,00 грн за Договорами підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення 5.178,08 грн 3% річних.

Проти їх стягнення відповідач не заперечував (арк. справи 168).

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що період для розрахунку 3% річних позивачем визначено вірно, здійснено власний перерахунок та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 5.178,08 грн, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення 1.500.000,00 грн штрафу, суд встановив наступне.

Відповідно до пункту пунктів 7.3 Договорів за порушення строків повернення грошових коштів, вказаних в п. 3.5, 3.6, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 100% від суми грошових коштів, які не були повернуті вчасно.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Як відзначалось судом, в силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Судом встановлено, сукупність вказаних умов та встановлено, що дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ст. 230 ГК України).

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Позивачем розраховано штраф в розмірі 100% від невиконаного зобов`язання на суму 1.500.000,00 грн., а саме, в розмірі 1.500.000,00 грн., що є вірним.

Разом з тим, суд відзначає наступне.

Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафу на 100% від розрахунків, наданих позивачем.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р., якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Врахувавши, що розмір штрафу дорівнює розміру основного зобов`язання та становить 1.500.000,00 грн, суд дійшов висновку, що він є непомірно великим, врахувавши наслідки поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, врахувавши те, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, викривлює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на непомірний тягар, однак врахувавши, що станом на день прийняття рішення 23.06.20. відповідач позивачу навіть частково не перерахував жодної суми з 1.500.000,00 грн основної заборгованості, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 50% до суми 750.000,00 грн, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума штрафу.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Отже, витрати по сплаті судового збору в розмірі 45.077,67 грн відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстімекс" (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, б. 8; ідентифікаційний код 42637238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Спілка" (49000, м. Дніпро, вул. Василя Жуковського, б. 15; ідентифікаційний код 42735321) 1.500.000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 750.000 (сімсот п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. штрафу, 5.178 (п`ять тисяч сто сімдесят вісім) грн 08 коп. 3% річних, 45.077 (сорок п`ять тисяч сімдесят сім) грн 67 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 25.06.20.

Суддя Т.М. Ващенко