Постанова

від 23.06.2020 по справі 540/2269/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

справа № 540/2269/18

адміністративне провадження № К/9901/18260/19

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №540/2269/18

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, постановлене суддею Кисильовою О.Й.

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шеметенко Л.П., суддів Стас Л.В., Турецької І.О.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, УМВС України в Херсонській області), у якому просив:

1.1. стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за 52 дні невикористаної відпустки за період 2010-2011 роки у сумі 4992 грн.;

1.2. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку (компенсації за всі дні невикористаної відпустки) в сумі 171264 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21 вересня 2011 року позивач звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням. Втім, всупереч статті 24 Закону України "Про відпустки" та статті 83 Кодексу законів про працю України відповідач не провів із позивачем повний розрахунок при звільненні, оскільки не виплатив грошову компенсацію за невикористані 52 доби відпустки в 2010 і 2011 роках. На переконання позивача, невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини власника або уповноваженого ним органу у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням наведеного, позивач вважає незаконною невиплату йому грошової компенсації за невикористані відпустки у 2010-2011 роках та просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1581,60 грн. Стягнуто з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170404,26 грн.

4. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції вказував про наявність підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку у році звільнення - 2011 рік. Також, враховуючи, що компенсація за невикористану відпустку при звільненні позивачу не виплачена, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати вказаної компенсації.

5. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року внесення виправлення в рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі № 540/2269/19, а саме: в резолютивній частині рішення після абзацу третього "Стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 170 404 грн 26 коп." читати "У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

6. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 31 січня 2019 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого позову.

7. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу УМВС України в Херсонській області задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року змінено, виклавши абзац другий та третій його резолютивної частини в наступній редакції:

7.1. "Стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1538,27 грн.

7.2. Стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170311,95 грн".

7.3. В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року залишено без змін.

8. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції помилково визначив кількість календарних днів у вказаному періоді, а саме: 335 днів, замість 365 календарних днів. Тому, розмір компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, за невикористану відпустку за 2011 рік, яка, з урахуванням відпрацьованого позивачем у 2011 році часу, складає - 22 доби, становить 1538,27 грн. ((25521,28 грн./365 календарних днів) х 22 дні), а не 1581,60 грн., як визначено судом першої інстанції.

8.1. Разом з цим, суд першої інстанції помилково визначив кількість робочих днів у періоді затримки виплати компенсації з дня звільнення позивача - 21 вересня 2011 року (останній день роботи) по день ухвалення рішення - 31 січень 2019 року. Так, період затримки виплати компенсації з дня звільнення позивача - 21 вересня 2011 року (останній день роботи) по день ухвалення рішення - 31 січня 2019 року становить 1845 робочих дні. Враховуючи те, що затримка виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку при звільненні (з 22 вересня 2011 року по 31 січня 2019 року) складає 1845 робочих днів, а середньоденна заробітна плата (дохід) ОСОБА_1 на момент звільнення складала 92,31 грн, стягненню на користь позивача підлягає сума 170311,95 грн. = 92,31 грн. х 1845 днів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

9. 01 липня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга УМВС України в Херсонській області, у якій скаржник просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

10. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій, що спеціальним законодавством, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ, а відтак ця позовна вимога не підлягає задоволенню.

11. 08 липня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли доповнення до касаційної скарги, у яких скаржник з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 823/1919/16 вказував на те, що судами неправильно застосовано частину 1 статті 117 Кодексу законів про працю України та стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі за весь час затримки, оскільки застосуванню у такому випадку підлягає частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України.

11.1. Крім того зазначив, що оскільки грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби, а ОСОБА_1 проходив службу безпосередньо у Великолепетиському РВ (з обслуговування Великолепетинського та Верхньорогачицького районів УМВС України в Херсонській області), висновок про стягнення відповідних виплат з УМВС України в Херсонській області є помилковими, оскільки такі виплати підлягають стягненню саме з Великолепетиського РВ УМВС України в Херсонській області, який є правонаступником Великолепетиського РВ (з обслуговування Великолепетинського та Верхньорогачицького районів УМВС України в Херсонській області). Більше того, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідок УМВС України в Херсонській області слідує, що грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося Великолепетиським РВ УМВС України в Херсонській області.

12. 01 липня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

13. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 квітня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

15. 22 липня 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити. З посиланням на постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14 вказує на те, що Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, не врегульовано питання виплати грошової компенсації особам рядового та начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану відпустку у роках, що передують року звільнення, загальні норми трудового законодавства, якими передбачено виплату грошової компенсації за всі не використанні дні щорічної відпустки. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій вірно визначили відповідачем у справі УМВС України в Херсонській області.

Установлені судами фактичні обставини справи

16. Наказом начальника УМВС України в Херсонській області від 30 червня 2009 року № 381 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Верхньорогачицького районного відділу УМВС.

17. Наказом начальника УМВС України в Херсонській області від 21 вересня 2011 року № 250 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за статтею 64 п. "ж" (за власним бажанням) згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом. Вислуга років на день звільнення складає 6 років 1 місяць 18 днів.

18. 13 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо виплати йому компенсації при звільненні 21 вересня 2011 року за невикористані щорічні (чергові) відпустки та якщо компенсація за невикористані щорічні (чергові) відпустки не виплачувалась, посилаючись на статтю 24 Закону України "Про відпустки" та статтю 83 Кодексу законів про працю України, просив провести такі виплати.

19. 21 травня 2018 року УМВС України в Херсонській області, листом за № 10/Т-51, повідомило позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпусток у 2010 і 2011 роках, оскільки питання щодо відшкодування невикористаних відпусток особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ врегульовано нормами спеціального законодавства, зокрема, пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким визначено, що у році звільнення із органів внутрішніх справ, право на компенсацію за невикористану відпустку, відповідно до чинного законодавства, мають лише особи рядового і молодшого начальницького складу, яким були передбачені відпустки згідно з графіком відпусток, але вони їх не використали. Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільнених із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмеженим станом здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням надається чергова відпустка, а не компенсація.

20. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування

21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

23. Положеннями пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

24. Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

25. Наведене положення кореспондується з частиною першою статті 24 Закону України "Про відпустки", в редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

26. За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

27. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

28. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ" (далі - Закон № 460-IX).

29. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

30. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

31. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

32. Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

33. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС (в редакції до 08 лютого 2020 року) України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

34. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

35. Доводи касаційної скарги стосуються незгоди із застосуванням судами до відповідача наслідків за частиною першою статті 117 КЗпП України за затримку виплати позивачу стягнутої рішенням суду компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік. Скаржник наголошує, що позовні вимоги ОСОБА_1 судами були задоволені частково, а тому суди неправильно застосували норми матеріального права, застосувавши частину першу замість частини другої статті 117 КЗпП України. Акцентує увагу суду з покликанням на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, де судом застосовувався принцип співмірності під час розрахунку належної працівнику компенсації на підставі статті 117 КЗпП України за затримку розрахунку, а саме, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

36. Інший довід касаційної скарги зводиться до того, що УМВС України в Херсонській області не є належним відповідачем по справі, оскільки грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби, а ОСОБА_1 проходив службу безпосередньо у Великолепетиському РВ (з обслуговування Великолепетинського та Верхньорогачицького районів УМВС України в Херсонській області), висновок про стягнення відповідних виплат з УМВС України в Херсонській області є помилковими, оскільки такі виплати підлягають стягненню саме з Великолепетиського РВ УМВС України в Херсонській області, який є правонаступником Великолепетиського РВ (з обслуговування Великолепетинського та Верхньорогачицького районів УМВС України в Херсонській області). Більше того, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідок УМВС України в Херсонській області слідує, що грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося Великолепетиським РВ УМВС України в Херсонській області. Як наслідок скаржник вважає, що УМВС України в Херсонській області не є суб`єктом відповідальності за статтею 117 КЗпП України.

37. За правилами частини першої статті 341 КАС України касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень Верховним Судом здійснюється в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині незгоди позивача з висновками судів попередніх інстанцій під час застосування статті 117 КЗпП України.

38. Матеріалами справи підтверджується, що грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося Верхньорогачинським райнним відділом УМВС України в Херсонській області, що підтверджується відомістю з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та довідками УМВС України в Херсонській області, наданими на запит позивача, згідно яких інформація про грошове забезпечення ОСОБА_1 встановлювалася з особових карток Верхньорогачинського районного відділу УМВС України в Херсонській області.

39. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ці обставини та не надали оцінку тому чи до належної особи звернуто позовні вимоги, чи має відповідати ця особа за заявленими вимогами та чи є ця особа суб`єктом відповідальності у контексті застосування статті 117 КЗпП України.

40. Згідно з частиною 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

41. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина сьома статті 48 КАС України).

42. З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

43. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина п`ятої статті 48 КАС).

44. Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.

45. Таким чином, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і фактично не дослідив зібрані у справі докази, а суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень, що в силу вимог пункту першого частини другої статті 353 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) є підставою для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.

46. Зважаючи на встановлені судами обставини, Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

47. В силу вимог частини 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

48. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

49. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

50. Згідно пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України (у редакції чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

51. Суд визнає, що суди попередніх інстанції допустили порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а саме не дослідили зібрані у справі докази. Має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

52. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; визначити коло осіб, які мають бути залучені до участі в справі; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

53. Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

54. З огляду на те, що за результатами касаційного розгляду адміністративну справу повернуто на новий розгляд, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області задовольнити частково.

2. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі № 540/2269/18 - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов