Постанова

від 10.11.2020 по справі 540/2269/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 р. Категорія: 106020000м.ОдесаСправа № 540/2269/18 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Херсон

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: МВСЧорний А.С. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за невикористані основні відпустки), -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, УМВС України в Херсонській області), у якому просив: - стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за 52 дні невикористаної відпустки за період 2010-2011 роки у сумі 4992 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку (компенсації за всі дні невикористаної відпустки) в сумі 171264 грн.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1581, 60 грн. Стягнуто з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170404,26 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 року апеляційну скаргу УМВС України в Херсонській області задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року змінено, виклавши абзац другий та третій його резолютивної частини в наступній редакції: - стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1538, 27 грн.; - стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170 311, 95 грн.; - в іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду від 23.06.2020 року скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі № 540/2269/18, справу направлено на новий судовий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПУО 08592322, 73014, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1538 (одна тисяча п`ятсот тридцять вісім) гривень 27 коп. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПУО 08592322, 73014, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170311 (сто сімдесят тисяч триста одинадцять) гривень 95 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що існував спір про право на отримання та спір про розмір компенсації, не враховано істотності частки порівняно із середнім заробітком, не врахована тривалість часу між розрахунком при звільнені та звернення позивача з вимогою (більше ніж 6 років), ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 30.06.2009 року № 381 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Верхньорогачицького районного відділу УМВС в Херсонській області.

Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області 21.09.2011 року № 250 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за статтею 64 п. "ж" (за власним бажанням) згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом. Вислуга років на день звільнення складає 6 років 1 місяць 18 днів.

13.04.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо виплати йому компенсації при звільненні 21.09.2011 року за невикористані щорічні (чергові) відпустки та якщо компенсація за невикористані щорічні (чергові) відпустки не виплачувалась, посилаючись на статтю 24 Закону України "Про відпустки" та статтю 83 Кодексу законів про працю України, просив провести такі виплати.

21.05.2018 року УМВС України в Херсонській області листом за № 10/Т-51 повідомило позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпусток у 2010 і 2011 роках, оскільки питання щодо відшкодування невикористаних відпусток особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ врегульовано нормами спеціального законодавства, зокрема, пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким визначено, що у році звільнення із органів внутрішніх справ, право на компенсацію за невикористану відпустку, відповідно до чинного законодавства, мають лише особи рядового і молодшого начальницького складу, яким були передбачені відпустки згідно з графіком відпусток, але вони їх не використали. Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільнених із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмеженим станом здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням надається чергова відпустка, а не компенсація.

Не погоджуючись із вищевикладеним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних доказів наявності законних підстав для затримки виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

П`ятий апеляційний адміністративний суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Підставою для повторного розгляду даної справи стало ухвалення Верховним Судом у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду постанови від 23.06.2020 року, якою скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 року, а справу за № 540/2269/18 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив що, згідно матеріалів справи позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення саме Верхньорогачицьким РВ УМВС України в Херсонській області. Водночас суди першої та другої інстанцій не звернули увагу на ці обставини та не надали оцінку тому чи до належної особи звернуто позовні вимоги, чи має відповідати ця особа за заявленими вимогами, та чи є ця особа суб`єктом відповідальності у контексті застосування ст. 117 КЗпП.

Вирішуючи справу по суті з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020 року, суд першої інстанції з яким погоджується апеляційний суд, зазнав наступне.

Так, з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період І кварталу 2009 р. по IV квартал 2011р. щодо ОСОБА_1 слідує, що позивач в означений період проходив службу та отримував грошове забезпечення у Верхньорогачицькому РВ УМВС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08676100).

Наказом начальника УМВС України в Херсонській області від 21.09.2011 року № 250 о/с позивача звільнено з ОВС.

Згідно приписів абз. 1 п. 1.6 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 року №499 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

З наведеного вбачається, що так як грошове забезпечення позивачу виплачувалось Верхньорогачицьким РВ МВС у спірний період (2010 р. - 2011 р.), то саме цим суб`єктом владних повноважень мала б виплачуватись відповідна заборгованість, за умови її наявності щодо ОСОБА_1 .

Водночас слід звернути увагу на наступне.

Постановою КМУ від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» , прийняте рішення ліквідувати як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, в тому числі: Верхньорогачицький та Великолепетиський РВ УМВС та УМВС України в Херсонській області.

Відповідно до наказу МВС України від 06.11.2015 року № 1388 «Про організаційно - штатні питання» втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Усі працівники ОВС були звільнені та виключені зі списків особового складу.

Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 2 ст. 104 ЦК України).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ), станом на дату вирішення справи по суті, Верхньорогачицький РВ УМВС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08676100) перебуває у статусі «припинено» .

При цьому, Великолепетиський районний відділ (з обслуговування Великолепетиського та Верхньорогачицького районів УМВС України в Херсонській області) (код ЄДРПОУ 08676091), на який посилається відповідач, як на правонаступника, також має статус «припинено» .

В той же час згідно даних ЄДРПОУ, Управління МВС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08592322) (відповідач), лише перебуває у стані припинення, проте станом на момент вирішення справи по суті, не ліквідоване.

Наказом УМВС України в Херсонській області від 03.11.2015 р. № 1349 затверджено голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Херсонській області (зі змінами, внесеними наказами Управління від 24.11.2015р. № 1488, від 28.09.2016р. № 1005).

Наказом Управління від 06.11.2015 року № 1661 затверджено персональний склад ліквідаційної комісії УМВС України в Херсонській області (із змінами, внесеними наказом Управління від 01.04.2019р. № 2).

Учасники, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч. 3 ст. 105 ЦК України).

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії. її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється (ч. 4 ст. 105 ЦК України).

Статтею 111 ЦК України визначено порядок ліквідації юридичної особи та повноваження ліквідаційної комісії. Частиною 5 ст. 111 Цивільного Кодексу України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи та відповідно до законодавства здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних серед іншого з ліквідацію територіальних органів виконавчої влади.

Зазначеним порядком встановлено, що до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади або територіального органу.

Таким чином, враховуючи припинення районних відділів РВ МВС України в Херсонській області, як Верхньорогачицького (де позивач проходив службу) так і Великолепетиського (правонаступник останнього), а також зважаючи на те, що суб`єкт владних повноважень обласного рівня, наказом якого позивача звільнено з органів ОВС - Управління МВС України в Херсонській області, не ліквідований станом на дату вирішення справи по суті, суд вважає, що вказане Управління є належним та єдиним можливим відповідачем по справі.

Щодо правомірності заявлених позивачем вимог.

Варто зауважити, що станом на момент звільнення позивача з ОВС - 21.09.2011 року був чинним Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ.

Відповідно до ст. 18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114), в редакції, чинній на час звільнення позивача з ОВС, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах, і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Пунктом 52 Положення № 114 встановлено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Відповідно до п. 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

З огляду на викладене, чергова відпустка за бажанням надається особам середнього, старшого і вищого начальницького складу у разі звільнення з ОВС за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів.

В свою чергу, у разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби в ОВС з інших підстав, ніж зазначені в абзаці першому п. 56 Положення № 114, зокрема, за власним бажанням, такі особи мають право на виплату компенсації за невикористану в році звільнення відпустку.

Таким чином, особи середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ за власним бажанням, як такі, що не підпадали під дію абзацу першого пункту 56 Положення, мають право на грошову компенсацію за невикористану у році звільнення відпустку.

Наведені висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена, зокрема, у постанові від 14.10.2014 року у справі № 21-413а14.

Спеціальне звання лейтенант міліції пунктом 2 Положення №114 віднесене до середнього начальницького складу, тобто, лейтенант міліції належить до начальницького складу.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 звільнено з органів ОВС у званні лейтенант міліції у 2011 році.

При цьому, згідно матеріалів справи, на виконання ухвали суду від 28.11.2018 року щодо надання доказів про перебування позивача у відпустці у 2010 та 2011 роках, відповідач зазначив, що в архівних документах відсутні відомості про перебування ОСОБА_1 у відпустці за 2010-2011 роки.

За таких обставин, оскільки позивач (лейтенант міліції) звільнився з органів внутрішніх справ за власним бажанням та не використав відпустку за 2011 рік, він має право на отримання грошової компенсації за невикористану у році звільнення відпустку - за 2011 рік.

Правова позиція щодо права співробітника ОВС на грошову компенсацію за невикористану відпустку саме у році звільнення викладена Верховним Судом України у наведеній вище постанові від 14.10.2014 року у справі № 21-413а14, а також Верховним Судом, зокрема, у постанові від 14.11.2018 року у справі № 816/2250/15.

Посилання відповідача на те, що грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку виплачується лише особам рядового та молодшого начальницького складу (від рядового міліції до старшого прапорщика міліції) спростовуються наведеними вимогами п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким чітко передбачено право, зокрема, осіб середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ за власним бажанням, як такі, що не підпадали під дію абзацу першого пункту 56 Положення, на грошову компенсацію за невикористану у році звільнення відпустку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 7 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Таким чином, суд вважає, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку повинен здійснюватись, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Наведені висновки суду щодо необхідності здійснення розрахунку компенсації за невикористану відпустку виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 14.03.2018 року у справі № 805/5097/15-а, від 10.05.2019 року у справі № 825/1893/16.

Враховуючи те, що фактично відпрацьованим та таким, що передував звільненню позивача є період вересень 2010 року - серпень 2011 року, розрахунок компенсації за невикористану відпустку слід здійснювати за вказаний період. Кількість календарних днів у вказаному періоді - 365.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки УМВС України в Херсонській області від 11.12.2018 року № 575 у період з вересня 2010 року по серпень 2011 року позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 25 521, 28 грн.

За таких обставин, розмір компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, за невикористану відпустку за 2011 рік, яка, з урахуванням відпрацьованого позивачем у 2011 році часу, складає - 22 доби, становить 1538, 27 грн. ((25521,28 грн./365 календарних днів) х 22 дні).

Що стосується позовних вимог про стягненням з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за відпустку, то апеляційний суд не погоджується із судом першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції зазначено, що як слідує із довідки УМВС України в Херсонській області від 11.12.2018 року № 575 грошове забезпечення позивача за два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню, складає: за липень 2011 року - 2017,51 грн., за серпень 2011 року - 1951,93 грн.

У липні 2011 року - 21 робочий день, в серпні 2011 року - 22 робочих дні, разом - 43 робочих дні.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить - 92,31 грн. = (2017,51 + 1951,93) :(21+22)).

Так, період затримки виплати компенсації з дня звільнення позивача - 21.09.2011 року (останній день роботи) по день ухвалення рішення - 31.01.2019 року становить 1845 робочих дні.

Враховуючи те, що затримка виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку при звільненні (з 22.09.2011р. по 31.01.2019р.) складає 1845 робочих днів, а середньоденна заробітна плата (дохід) ОСОБА_1 на момент звільнення складала 92,31 грн., стягненню на користь позивача підлягає сума 170311,95 грн. = 92,31 грн. х 1845 днів.

Однак, колегія суддів, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа № 805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Така правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України ] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, колегія суддів знаходить обґрунтованими вимоги позивача і задовольняє позов шляхом зобов`язання відповідача нарахувати на виплатити позивачу розрахований на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100 середній заробіток за час затримки розрахунку з 14 лютого 2017 року по 30 березня 2020 року).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 р.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем служби є 21 вересня 2011 року, а з позовом про нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, позивач звернувся лише в квітні 2018 року. Тобто, більш ніж через шість років.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 17 031 (сімнадцять тисяч тридцять одна) грн. 20 копійок.

Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, через що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, - задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року по справі № 540/2269/18, - скасувати в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПУО 08592322, 73014, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170311 (сто сімдесят тисяч триста одинадцять) гривень 95 коп.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПУО 08592322, 73014, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 17 031 (сімнадцять тисяч тридцять одна) гривень 20 коп..

В іншій частині рішення залишити - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 11 листопада 2020 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.