Постанова

від 23.06.2020 по справі 569/8198/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Рівне

Справа № 569/8198/17

Провадження № 22-ц/4815/579/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Боймиструка С.В., Хилевича С.В.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2

за участю представника позивачки-адвоката Пейко А.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2017 року в складі судді Ковальова І.М, проголошене в 10 год. 40 хв. в м. Рівне,

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 9 грудня 2014 року позивач надала відповідачу грошові кошти у розмірі 263 000 грн., що підтверджується розпискою, згідно із якою останній зобов`язався повернути отримані кошти позивачу до 25.12.2014року.

Однак відповідач у визначений термін зобов`язання щодо повернення боргу не виконав.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь 450229 грн., з яких: 263000 грн. - загальна сума позики, 17725 грн. -3 % річних від простроченої суми, 169503,5 грн. - інфляційні втрати, а також стягнути судові витрати.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2017 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 450229 грн., з яких: 263000 грн. - загальна сума позики, 17725 грн. -3 % річних від простроченої суми, 169503,5 грн. - інфляційні втрати та 4822,29 грн. витрат по оплаті судового збору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладений договір позики від 9.12.2014 року на суму 263 000 грн., які позичальником у визначений строк не повернуті, тому заявлені вимоги про повернення суми позики, 3 проценти річних та інфляційні витрати підлягають задоволенню.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 7.02.20 заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Відповідач свої заперечення обгрунтовує тим, що він ніколи не брав у борг грошові кошти у позивача, розписку не надавав, а наявна у матеріалах її копія є підробленою. Звертає увагу на існування між сторонами договору підряду, за яким ОСОБА_2 отримав у 2011 році від позивачки 11 тис. грн. як аванс на виготовлення кухонних меблів. Через невчасне невиконання ним замовлення ОСОБА_1 відмовилася від нього та почала вимагати повернення цих коштів. Вказані обставини виключають наявність між ними договору позики на суму 263 тис. грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки -адвокат Пейко А.Б. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Вказує на наявність у ОСОБА_1 оригіналу розписки, написаної ОСОБА_2 у 2011 році, що свідчить про невиконання останнім зобов`язання за договором позики та спростовує його доводи апеляційної скарги.

Відповідач та його представник адвокат Сокаль В.О. у судове засідання не з`явилися, хоч належним чином повідомлені про день та час розгляду справи. Від останнього надійшла заява в якій він просить справу відкласти на іншу дату, оскільки він 23.06.20 р. зайнятий в іншому процесі у Сарненському районному суді. До заяви надана копія повістки на ім`я ОСОБА_3 , в якій рукою дописано представник ОСОБА_4 . Жодних належних доказів на підтвердження його представництва до заяви не надано.

Вислухавши думку представника позиваки, колегія суддів вважає неявку представника відповідача неповажною.

У відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка ОСОБА_2 та його представника адвоката Сокаля В.О. не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 9 грудня 2014 року між сторонами по справі було укладено договір позики, згідно якого позивач позичила відповідачу грошові кошти в розмірі 263000,00 грн., які останній в обумовлений в розписці строк не повернув.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Також договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 , 1047 ЦК України , суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до ч.2 ст.78, ч.1 ст.81, ч.3 ст. 12 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що 9 грудня 2014 року вона надала у борг ОСОБА_2 кошти у сумі 263 тис.грн., з зобов`язанням їх повернення до 25.12.2014 року, на підтвердження чого надано відповідну розписку.

В зв`язку з викладеним, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем наявні цивільно-правові відносини, на які розповсюджуються положення глави 71 параграфу 1 ЦК України щодо договору позики.

Будь-яких доказів укладення договору на виготовлення меблів та отримання коштів на придбання матеріалів, які можуть підтвердити ці обставини, відповідач до суду не надав і апеляційний суд таких не встановив. Доводи відповідача про те, що вказані в розписці кошти виникли внаслідок існування між сторонами договору підряду не заслуговують на увагу, оскільки із змісту цієї розписки не встановлено, що кошти були взяті саме для виконання замовлення по виготовленню меблів, а містяться твердження про те, що кошти взяті в борг із зобов`язанням їх повернення.

Також, ОСОБА_2 не оспорював дійсність укладеного між сторонами договору позики, не надав належних доказів, які б підтверджували, що він не складав та не підписував розписку, датовану 9.12.2014року.

Відтак, наявна у справі розписка, є доказом наявності боргового зобов`язання позичальника перед позикодавцем та отримання позичальником суми позики, яка підлягає поверненню позичальникові.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 ЦК України одностороння відмова від договору не допускається, а зобов`язання має виконуватись належним чином.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та стягнув з нього 263 000 грн. суми боргу.

Правильність розрахунку позивача суми трьох відсотків річних та інфляційних витрат відповідачем не спростовано.

Сукупність обставин справи та наявних у справі доказів, апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм надана вірна юридична оцінка. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень процесуального права і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті і справедливого рішення суду.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту б пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2017 залишити без змін.

Понесені витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги віднести за рахунок ОСОБА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.06.2020 року.

Судді Н.В.Бондаренко

С.В.Хилевич

С.В.Боймиструк