Рішення

від 17.06.2020 по справі 426/9928/19

СВАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 426/9928/19

РІШЕННЯ

іменем України

17 червня 2020 року , м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі

головуючого судді Реки А.С.,

за участі секретаря судового засідання Вітер І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Преображенської сільської ради Сватівського району Луганської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство Сватівське районне бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на погріб за набувальною давністю,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_5 ,

представника відповідача - ОСОБА_6

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_7 ,-

Встановив:

До Сватівського районного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Преображенської сільської ради Сватівського району Луганської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на погріб за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказали, що 14 вересня 1991 року вони придбали житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу було посвідчено 14.09.1991 року, але в ньому не вказано погріб, яким вони володіли ще до придбання житлового будинку у власність, проживаючи у будинку з 02.03.1981 року. Відповідно до довідки № 214 від 20.08.2019 року, виданої КП Сватівське районне бюро технічної інвентаризації право власності на погріб за адресою: АДРЕСА_1 , яким позивачі володіють, ні за ким не зареєстровано. Згідно технічного паспорту на житловий будинок, зареєстрований за позивачами - загальна площа погребу, яким користуються позивачі, складає - 10,8 кв.м. Інвентаризаційна вартість погребу станом на 19.08.2019 року складає - 2114,86 грн. Фізичний знос погрібу складає 35 %, стіни шлакоблочні із залізобетонним перекриттям. Дана будівля є спареною з сусіднім погрібом, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , які мають два окремі входи. Згідно інвентарної справи № 27 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу від 28.12.1991 року та Ѕ частина згідно свідоцтва про спадщину від 03.04.2008 р. Право власності на погріб, літерне позначення Пг на земельній ділянці АДРЕСА_1 , зареєстровано з 03.04.2008 за ОСОБА_8 . Станом на 30.08.1991 року, домоволодіння, розташовані за адресами: АДРЕСА_2 були зареєстровані за колгоспом ОСОБА_9 згідно Реєстраційного посвідчення. Згідно ринкової оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, станом на 28.08.2019 року вартість погребу становить 20048 грн.

Просять суд визнати право приватної власності на погріб літ. Пг , загальна площа якого складає - 10,8 кв.м., розташованого за адресою житлового будинку АДРЕСА_1 станом за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав набувальної давності відповідно до встановленого законом порядку користування цим погрібом з 02.03.1981 року та стягнути з відповідача на їх користь судові витрати.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 13 листопада 2019 року було відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 09 січня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Преображенської сільської ради Сватівського району Луганської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на погріб за набувальною давністю закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору.

17 січня 2020 року представником позивачів на ухвалу суду від 09 січня 2020 року було подано апеляційну скаргу до Луганського апеляційного суду.

Постановою Луганського апеляційного суду від 02 березня 2020 року ухвалу Сватівського районного суду Луганської області від 09 січня 2020 року було скасовано з тих підстав, що висновок суду першої інстанції щодо знищення спірного майна є необґрунтованим, оскільки суд не досліджував наданих сторонами доказів, а виходив виключно з пояснень учасників справи, які не є доказами у розумінні статті 76 ЦПК України. Крім того, суд помилково вважав, що предметом спору є погріб, оскільки предметом спору по даній справі є право власності на погріб як споруду. Справу було направлено до Сватівського районного суду Луганської області для продовження розгляду.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 20 березня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Преображенської сільської ради Сватівського району Луганської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на погріб за набувальною давністю прийнято до провадження судді Сватівського районного суду Луганської області Реки А.С. та ухвалено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 04 травня 2020 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду.

Згідно ухвали Сватівського районного суду Луганської області від 01 червня 2020 року у прийнятті заяви позивачів ОСОБА_1 та Н ОСОБА_10 про збільшення позовних вимог було відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в судовому в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, вказала, що вона разом з чоловіком проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1981 року, з того часу вони користувалися погребом, що побудований на межі двох дворів на двох господів, та який був частиною спареної будівлі. В 1991 році вони з чоловіком офіційно придбали будинок АДРЕСА_1 колгоспу АДРЕСА_3 , вказаний будинок було придбано з прилеглими надвірними спорудами, але в договорі купівлі-продажу та технічній документації до нього помилково не було внесено погріб. Їх родина відкрито володіла та користувалася погребом з 1981 року, вважала його своїм. ОСОБА_11 придбала сусідній будинок за адресою: АДРЕСА_4 році. Тривалий час вони продовжували користуватися погребом, але після виникнення між сусідами напружених стосунків, у 2019 році ОСОБА_3 частково розібрав погріб, знявши плити, внаслідок чого на території їх двору залишилися лише сходи, стійки та двері від погребу.

Представник позивача - адвокат Хорольський І.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав в повному обсязі.

Представник відповідача - Преображенської сільської ради Сватівського району Луганської області в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог. Вказала, що родина ОСОБА_12 вільно, відкрито та безперешкодно володіє та користується погребом з середини 1980-х років. Але, на даний час, ОСОБА_3 розібрав частину будівлі погребу, що переважно знаходилася в дворі належного йому домоволодіння. Як їй відомо, ОСОБА_13 мають право власності на їх частину спареної будівлі погребу, але між родинами ОСОБА_12 та ОСОБА_13 виникли суперечки щодо ремонту вищевказаного погребу, та за сім днів до його демонтажу ОСОБА_3 прийшов до сільської ради з метою врегулювати виниклу суперечку, але ОСОБА_1 відмовилася від діалогу. В день, коли проводився демонтаж погребу вона, разом із землевпорядником Преображенської сільської ради та працівниками поліції були присутніми на подвір`ї родини ОСОБА_13 , до двору домоволодіння, належного родині ОСОБА_12 вони не заходили.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що у 2015 році вони з дружиною придбали у ОСОБА_8 житловий будинок разом із земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на домоволодіння було зареєстровано та всі споруди було внесено до реєстрів. До кадастрової карти було внесено межі земельної ділянки, яка належала їх родині на праві приватної власності. Після придбання будинку він дізнався, що частиною спареної будівлі погребу користувалася родина ОСОБА_12 , але на якій підставі йому не було відомо. Будівля вищевказаного погребу переважно перебувала на території його домоволодіння, у подвір`ї Нижників був вхід та східці до погребу, споруда була в аварійному стані. Він пропонував сусідам відремонтувати, реставрувати або перебудувати погріб, на що вони відмовилися та продовжили ним користуватися. До погребу було два входи, один з яких знаходився на території двору родини ОСОБА_12 , а інших - на його подвір`ї. Згідно технічної документації йому та його дружині належить частина спареної будівлі погребу і він тривалий час вважав, що інша половина належить родині ОСОБА_12 . Після постановлення 12 липня 2019 року Сватівським районним судом Луганської області рішення, яким встановлено, що родині ОСОБА_12 погріб не належить, він звернувся до сільської ради з попередженням про те, що планує демонтували погріб та через тиждень погріб було демонтовано. Письмово про демонтаж погребу родину ОСОБА_12 він не попереджав, але вивіз з погребу усе майно, що там перебувало, та розвантажив біля подвір`я позивачів. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки погріб демонтований.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета - Сватівського бюро технічної інвентаризації в судовому засіданні пояснив, що згідно матеріалів інвентарних справ № 27 та № 317, в 1991 році родина ОСОБА_12 придбала у колгоспу Більшовик будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорту разом із будинком родина ОСОБА_12 придбала гараж, два сараї та огорожу, погріб в технічній документації не був зазначений. У 2017 році погріб було внесено до технічної документації на домоволодіння АДРЕСА_1 при проведенні інвентаризації за вищевказаною адресою. В 1991 році родина Тішакових придбала будинок за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, до яких, згідно довідки-характеристики також було віднесено три сараї та погріб. У 2008 році ОСОБА_14 оформила спадщину після смерті її чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та у відповідності до виписки з реєстру за адресою її домоволодіння знаходилися: три сараї, душ, навіс, погріб розміром 7,8 м.кв., вбиральня, огорожа та колодязь. У 2015 році ОСОБА_14 продала свій будинок родині ОСОБА_13 з надвірними будівлями, а саме: з трьома сараями, літнім душем, навісом, погребом, вбиральнею, огорожею та колодязем. Таким чином, родині ОСОБА_13 належить на праві власності погріб загальною площею 7,8 м.кв., а родина ОСОБА_12 володіє погребом загальною площею 10,8 м.кв., будівля якого є спареною та розташована на сусідніх земельних ділянках.

Свідок ОСОБА_15 , допитаний в судовому засіданні, пояснив, що працює інженером-інвентаризатором Сватівського БТІ. В 2017 році він робив технічні обміри будинку та прилеглих до нього споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Будівля погребу знаходилася переважно на території подвір`я ОСОБА_13 , але він робив заміри зсередини. Візуально вхід до погребу був зі сторони двору ОСОБА_12 . Погріб повністю знаходився під землею, на поверхні лише знаходилася плита перекриття та входи. 24 вересня 2019 року він робив заміри на території подвір`я ОСОБА_13 та бачив, що погріб там був засипаний. Щодо погребу зі сторони двору ОСОБА_12 нічого сказати не може, оскільки до їх домоволодіння після 2017 року він не відвідував.

Свідок ОСОБА_16 , допитаний у судовому засіданні пояснив, що працював електриком у м. Сватове та часто їздив на підробітку до с. Преображенне, Сватівського району, Луганської області. У 2008-2010 роках він робив електрику у ОСОБА_12 та бачив у них у дворі погріб, у якому також поводив світло. Погріб розділений на дві половини. Вхід до погребу був зі сторони двори Нижників, його будівля на 1-1,5 виходить на територію подвір`я ОСОБА_12 .

Свідок ОСОБА_17 , допитаний в судовому засіданні пояснив, що він жив у м. Сєвєродонецьку та на час відпустки у 1997-1999 приїздив до с. Преображенного, Сватівського району, Луганської області. Під час перебування у с. Преображенному ОСОБА_2 запропонував йому підзаробити грошей та зробити ремонт у погребу. Погріб був на два господаря та розташований на межі із сусіднім домоволодінням та був підземним. Вхід до погребу знаходився зі сторони подвір`я ОСОБА_12 . У погребу на полицях стояли банки з консервацією.

Свідок ОСОБА_18 , допитна у судовому засіданні пояснила, що її родина раніше проживала на одній вулиці із родиною ОСОБА_12 , та їй відомо, що будинок позивачів будувався у 1970-х роках, погріб був побудований на два господаря та був розташований на межі сусідніх земельних ділянок, він мав два входи. Будинки № 9 та АДРЕСА_1 раніше були колгоспними будинками та на їх подвір`ях стояв загальний погріб, який було переділено навпіл, ним володіла та користувалася родина Тішакових та родина ОСОБА_12 .

Свідок ОСОБА_19 , допитана у судовому засіданні пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її рідною сестрою. Їй відомо, що сестра з родиною з 1980-х років проживає у с. Преображенному, Сватівського району, Луганської області, на території її та сусіднього домогосподарств розташований погріб, який було побудовано на два господаря та який мав входи з обох дворів, частина погребу знаходилася на подвір`ї родини ОСОБА_20 володіла та користувалися погребом з 1981 року, з часу, коли почали проживати у будинку.

Свідок ОСОБА_21 допитана в судовому засіданні пояснила, що є рідною сестрою ОСОБА_1 . Їй відомо, що погріб був побудований більш ніж 40 років тому, він мав два виходи - на подвір`я сусідів та подвір`я ОСОБА_12 . Вона неодноразово була всередині погребу та бачила, що її сестра зберігає там консервацію та інші продукти. Сестра ОСОБА_1 з родиною постійно користувалася погребом, а у 2019 році її сусід ОСОБА_13 засипав погріб у себе на подвір`ї.

Свідок ОСОБА_22 допитана у судовому засіданні пояснила, що є рідною сестрою ОСОБА_1 . Їй відомо, що в 1970-х роках колгосп Більшовик будував будинки у с. Преображенному з погребами на два господаря. Погріб був у володінні позивачів, вхід до нього знаходився з їх двору. Вона була в середині погребу та бачила, що її сестра зберігає там консервацію та картоплю.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали дійної справи, інвентарні справи № 317 та № 27, цивільну справу № 426/22227/18, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у відповідності ЦПК України випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії договору купівлі-продажу житлового будинку (частини будинку) від 28.12.1991 року, колгосп Більшовик продав гр. ОСОБА_23 та гр. ОСОБА_8 житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями загальною площею 65,9 м2 (т.1 а.с.117).

У довідці-характеристиці № 1068 від 25.12.1991 року, виданій колгоспу Більшовик на домоволодіння АДРЕСА_1 , зареєстрованій в бюро технічної інвентаризації в реєстраційній книзі під реєстраційним номером № 78/1, серед будівель та споруд, прилеглих до житлового будинку зазначено погріб літ. Пг (т.1 а.с. 122).

Згідно матеріалів інвентарної справи № 27, дослідженої в судовому засіданні, ОСОБА_8 після смерті чоловіка ОСОБА_23 успадкувала Ѕ частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого в АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 0,6030 га в межах згідно з планом. На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок цегляний загальною площею 64,9 ка.м., житловою площею 27,3 кв.м., позначений на плані літ. А, та надвірні будівлі, зокрема, погріб шлакоблочний - Пг, площею 7,83 кв.м., що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.04.2008 року, зареєстрованого в реєстрі державним нотаріусом Кривошеєю А.В. за № 935.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 11.03.2015 року, укладеного з ОСОБА_8 , який зареєстрований 11.03.2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, № 8999373. У вказаному договорі зазначений будинок житловий, загальною площею - 64,9 м.кв., позначений на плані літерою А та надвірні будівлі: сарай шлакоблочний - Б, сарай шлакоблочний - В, сарай дерев`яний - Г, літній душ азбофанер ний - Д, навіс дощаний - Н, погріб шлакоблочний - Пг, вбиральня цегляна - Ж, огорожа дерев`яна - 1,2, колодязь - металеві труби - 1 (Т. 1 а.с. 118-119).

Позивач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 є власниками житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 14.09.1991 року, оригінал якого досліджено у судовому засіданні, та який зареєстрований 16.09.1991 року у Сватівському БТІ, реєстр № 275 ( Т.2 а.с.37-38, 39-40).

Згідно даного договору позивачі купили у КСП Більшовик житловий будинок з господарськими спорудами: гараж, сарай, сарай, огорожа, рік побудови - 1976 року. Договір містить допис ручкою в частині переліку господарських споруд - про наявність погрібу, 10,8 кв.м.

Судом досліджено також примірник вищевказаного договору купівлі-продажу від 14.09.1991 року, який знаходиться в інвентарній справі № 317 у Сватівському БТІ. У даному примірнику договору допис про погріб відсутній.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що дійсно допис було зроблено після укладення договору купівлі-продажу невідомою особою селищної ради.

У відповідності до копії довідки-характеристики, виданої Сватівським бюро технічної інвентаризації № 677 від 14.09.1991 року, на домоволодіння АДРЕСА_1 , в межах даного домоволодіння також знаходяться: житловий будинок, гараж, сарай шлакоблочний, сарай цегляний та огорожа (Т.2 а.с. 51).

Згідно довідки № 214, виданої 20.08.2019 року КП Сватівське бюро технічної інвентаризації, відповідно до останньої інвентаризації домоволодіння від 25.05.2017 року, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташовано: житловий будинок літ А-1; гараж літ Б; сарай літ В; сарай літ Г; сарай літ Д; сарай літ Ж; сарай літ З; убиральня літ К; сарай літ М; погріб літ ПГ; огорожа 1,2; колодязь 3. Загальна площа погреба складає 10,8 м2. Дана будівля погребу є спареною з сусіднім погребом, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та мають два окремі входи. (т.1 а.с. 10).

Таким чином, у судовому засіданні було встановлено та не заперечується сторонами, що колгоспом Більшовик на території домоволодіння АДРЕСА_2 було побудовано погріб, який є спареною будівлею та має два окремі входи.

Судом було досліджено копію технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений КУ Сватівське бюро технічної інвентаризації станом на 25 травня 2017 року, де на схематичному плані земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового зображено погріб площею 10,8 м. кВ. ( Пг) ( Т.2 а.с. 52).

Позивач ОСОБА_1 та представник КП Сватівське БТІ Христіс В.В. в судовому засіданні пояснили, що до 2017 року в технічній документації на житловий будинок АДРЕСА_1 погріб не був зазначений, та лише в 2017 році ОСОБА_1 звернулася до КП Сватівське БТІ із заявою про внесення змін до технічної документації на житловий будинок, а саме зазначення погребу, як надвірної будівлі, прилеглої до будинку.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 12.07.2019 року по цивільні справі № 426/22227/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та обслуговуванні льоху, яке набрало законної сили 19.08.2019 року, було встановлено, що 25 травня 2017 року Сватівським БТІ у технічному паспорті на вищевказаний житловий будинок позивача було вказано погріб, однак, технічний паспорт не являється правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності на нерухоме майно. Таким чином, у правовстановлюючому документі - договорі купівлі-продажу житлового будинку від 14.09.1991 року, який підтверджує право власності позивача на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими спорудами, погріб (льох), як господарська будівля, відсутній, а тому позивач не являється власником погрібу (льоху).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Таким чином, іншим шляхом, окрім звернення до суду, встановити своє право власності на будівлю погребу позивачі позбавлені можливості.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Частиною 4 ст. 344 ЦК України встановлено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 викладені висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 344 Цивільного кодексу України.

Зокрема, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Судом встановлено, що з 1980-х років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добросовісно, відкрито, безперервно володіли погребом, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який є частиною спареної будівлі з сусіднім погребом, що мають два окремі входи, та використовували його у власних потребах.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, третя особа ОСОБА_3 вказав, що він демонтував погріб, який знаходився на території домоволодіння АДРЕСА_5 серпні 2019 року.

Згідно копії технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_5 і належне ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виготовленому КП Сватівське РБТІ 30.09.2019 року, до схеми розташування будівель та споруд погріб не внесено (т.2 а.с. 106-111), що також було підтверджено поясненнями свідка ОСОБА_15 .

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частин 1,2 ст.319 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: зокрема; знищення майна; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно з положеннями статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог ст. 349 ЦК України, є, у даному випадку, наявність встановленого факту знищення майна.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №758/1485/15-ц.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення погребу, розташованого за адресою домоволодіння, належного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , площею 10,8 кв.м., який є частиною спареної будівлі з сусіднім погребом, що мають два окремі входи, а тому підстав вважати погріб літ. Пг, який є господарською будівлею до будинку АДРЕСА_1 , фактично знищеним немає.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 більше десяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіли погрібом (літ Пг), розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зібрані у справі докази вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 319, 334, 344,346,349 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -

Ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Преображенської сільської ради Сватівського району Луганської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство Сватівське районне бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на погріб за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати право власності за набувальною давністю за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на погріб літ ПГ , площею 10,8 м.кв., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є частиною спареної будівлі з сусіднім погрібом, що мають два окремі входи.

Стягнути з Преображенської сільської ради Сватівського району Луганської області, код ЄДРПОУ 04337162, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 понесені ними судові витрати у розмірі 1573 (одна тисяча п`ятсот сімдесят три) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Сватівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 26 червня 2020 року.

Суддя А.С. Река