Постанова

від 22.06.2020 по справі 922/74/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р. Справа № 922/74/19

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): Стойка О.В.

судді: Попков Д.О., Пелипенко Н.М.

при секретарі судового засідання: Склярук С.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Сивак А.Ю. - за ордером (адвокат);

від третьої особи 1: Богуцька В.В. - (самопредставництво);

від третьої особи 2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2020р. у справі№ 922/74/19 (суддя Ольшанченко В.І.) за первісним позовом: до: треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: про та за зустрічним позовом до про Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ Огульцівської сільської ради с. Огульці, Харківська область 1.Кабінет Міністрів України м.Київ 2.Міністерство енергетики та вугільної промисловості України м.Київ стягнення 913039,93 грн Огульцівської сільської ради с.Огульці, Харківська область Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ визнання недійсними положень договору в редакції додаткової угоди до цього договору про стягнення 913039,93 грн

та за зустрічним позовом Огульцівської сільської ради с.Огульці,

Харківська область

до Акціонерного товариства "Національна Акціонерна

Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр

метрології та газорозподільних систем" Акціонерного

товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз

України" м.Київ

про визнання недійсними положень договору в редакції

додаткової угоди до цього договору

В С Т А Н ОВ И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач), звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Огульцівської сільської ради (далі - Відповідач) про стягнення 913039,93 грн. заборгованості, що складається з 617588,20 грн. основного боргу, 54009,36 грн. 3% річних, 241442,37 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.01.2019 року до участі у справі залучено третіх осіб на боці Відповідача, які не заявляють самостійних позовних вимог - Кабінет Міністрів України м. Київ (далі-Третя особа-1) та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України м. Київ (Третя особа-2).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області 18.04.2019 у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 рішення Господарського суду Харківської області 18.04.2019 скасовано в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", на користь Огульцівської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу в сумі 45000,00 грн.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 18.04.2019 у справі №922/74/19 залишено без змін, визнано недійсними п. 2.3.15 та п. 4.7 додаткової угоди №1 від 25.02.2012 до договору №14/396/11 від 25.02.2011, укладеної між НАК "Нафтогаз України" та Огульцівської сільською радою Валківського району Харківської області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 та рішення Господарського суду Харківської області 18.04.2019 у справі №922/74/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 березня 2020 року законність та обґрунтованість якого переглядається в межах даного апеляційного провадження, у задоволенні первісних позовних вимог та зустрічних позовних вимог було відмовлено в повні мірі.

Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 18.03.2020 року у справі № 922/74/19 у частині відмови у задоволенні первісного позову, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом правом на оскарження рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені зустрічного позову не скористався.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України, а також при неповному з`ясуванні обставин справи.

Зокрема, Позивач посилався на те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати Державу стороною спірного правочину, який укладено між Відповідачем та Позивачем, оскільки Відповідач є вигодонабувачем за спірним Договором, який прийняв об`єкт в експлуатацію, отримав від Позивача кошти та як власник розпорядився набутим в результаті будівництва майном. У зв`язку з чим вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відсутність державного субсидіювання не є підставою для невиконання договірних зобов`язань. Також зазначав про неправомірність посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 908/44/17, оскільки обставини справи не є тотожними обставинам даної справи, а також про неправомірне неврахування судом висновків Верховного Суду в межах даної справи, згідно з якими касаційна інстанція визнала обґрунтованість первісних позовних вимог. Стверджував про порушення судом принципу обов`язковості договору, який з урахуванням додаткових угод, не визнано недійсним в передбаченому законом порядку.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якій проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив розглянути апеляційну скаргу та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства, за наявними в матеріалах справи доказах.

За змістом відзиву Відповідач зазначив, що заявник апеляційної скарги безпідставно стверджує про визнання Верховним Судом в постанові від 20.11.2019 року обґрунтованості та правомірності первісних позовних вимог, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд надав вказівки щодо дослідження обставин справи, які є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Також посилався на помилкове заперечення Позивачем застосування судом першої інстанції до спірних відносин Розпорядження КМУ від 26.08.2009 р. №1001-р. "Про добудову підвідних газопроводів", а також заперечення належності спірних коштів на момент здійснення фінансування до державних. Твердження Позивача про те, що Відповідач за Договором є "замовником" у господарському зобов`язанні, останній вважав таким, що не відповідає приписам чинного законодавства щодо розумності та справедливості, а також правовим позиціям Верховного Суду щодо встановлення факту порушення принципу належного урядування в результаті зміни нормативних умов у процесі реалізації спірного проекту.

Третьою особою - 1 також було надано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого вона утрималася від викладення свого відношення до обґрунтованості вимог Позивача або законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, проте надала письмові пояснення, які просила врахувати при розгляді справи. За змістом цих пояснень Третя особа-1 вважала спірний Договір таким, що не породжує для неї будь-яких прав або обов`язків, констатувала відсутність будь-яких вимог з боку Позивача до неї в межах даної справи, виклала своє бачення змісту Розпорядження КМУ від 26.08.2009 р. №1001-р. "Про добудову підвідних газопроводів".

Також Позивачем простим поштовим відправленням направлено до суду клопотання за №50/07-329 про участь його представника в судовому засіданні о 10 годині 22.06.2020 року в режимі відеоконференції, забезпечення якого просив доручити суду на території м. Києва за наведеним переліком. Оскільки зазначене клопотання надійшло до суду безпосередньо в день судового засідання, судова колегія позбавлена можливості розглянути це клопотання та вжити заходів щодо задоволення таких вимог Позивача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 22.06.2020 року Відповідач підтримав доводи, наведені ним в відзиві на апеляційну скаргу, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник Третьої особи - 1 Кабінету міністрів України - підтримав свої доводи, що зазначені у відзиву на апеляційну скаргу.

Представник Третьої особи - 2 в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань з цього приводу не надав.

Представник Позивача за первісним позовом до судового засідання також не з`явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце судового засідання, в день судового засідання направив електронною поштою клопотання про забезпечення участі представника Позивача за первісним позовом в режимі відеоконференції, в якому просить призначити розгляд справи на іншу дату, а також розглянути справу № 922/74/19 за участі представника Позивача в режимі відеоконференції.

В обґрунтування зазначеного клопотання в частині призначення справи на іншу дату, представник Позивача зазначає про бажання особисто взяти участь у розгляді справи, але у зв`язку зі збільшенням кількості випадків захворювання на короновірусну інфекцію в м. Київ та з метою запобігання поширенню зазначеної інфекції, задля збереження здоров`я своїх працівників та працівників судів, Позивач намагається уникати направлення своїх представників у відрядження до інших міст.

Визначену Позивачем причину неявки представника в судове засідання судова колегія не може вважати поважною та такою, що є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні вимог ст. 202 ГПК України.

Також судова колегія враховує, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, справа розглядається тривалий час та учасники справи мали можливість викласти всі свої вимоги, доводи, міркування та заперечення з приводу предмету спору, що учасники справи, місцезнаходження яких також розташоване за межами м. Харкова забезпечили явку своїх представників в судове засідання апеляційної інстанції у визначений в ухвалі суду від 26.05.2020 року час, Позивач мав достатньо часу для завчасного (з урахуванням поштового пробігу між обласними центрами України або за допомогою електронного зв`язку) надання до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з урахуванням вимог ст. 197 ГПК України, необхідність дотримання строку розгляду справи, передбаченого ст.273 ГПК України

З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи у відсутності представників Позивача та Третьої особи - 2, які з власної волі не скористались своїм правом направлення представників в судове засідання апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду за результатами повторного розгляду справи встановлено наступні обставини :

- прийняття 26.08.2009 Кабінетом Міністрів України розпорядження №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", відповідно до п.2 якого для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Згідно з п. 3 вказаного розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством (далі-Розпорядження КМУ);

- укладення 25.02.2011 договору №14/396/11 між Позивачем та Відповідачем на виконання вищенаведеного Розпорядження КМУ відповідно до діючого законодавства України, за яким Позивач здійснює фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського Харківської області" (далі - Об`єкт), а Відповідач - зобов`язується здійснити добудову (будівництво) об`єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об`єкта, у державну власність до сфери управління Третьої особи - 2 на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Позивача за первісним позовом на добудову (будівництво) Об`єкта (далі - Договір);

- укладення 23.07.2012 між сторонами додаткової угоди №1 до вказаного договору, якою було викладено в новій редакції ряд положень основного договору, зокрема, щодо обов`язку повернення коштів Позивачу, забезпечення передачі Об`єкта у державну власність, відповідальності сторін (далі-Додаткова угода №1);

- укладення 26.09.2012 між сторонами додаткової угоди №2 до Договору щодо обсягу фінансування Об`єкту (далі-Додаткова угода №2);

- перерахування 31.07.2012 Позивачем Відповідачу за Договором грошових коштів в загальній сумі 617588,20 грн.;

- введення в експлуатацію Об`єкта 30.09.2014 з кошторисною вартістю будівництва 647,58720 тис грн.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

В обґрунтування первісного позову Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов`язань за Договором №14/396/11 від 25.02.2011 в частині повернення Позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання. Також Позивач посилається на те, що оскільки об`єкт введено в експлуатацію у 2014 році, Відповідач на підставі п. 2.3.15 Договору був зобов`язаний повернути на рахунок Позивача грошові кошти, отримані на добудову об`єкта в сумі 617588,20 грн. в строк по 31.12.2015 року. Невиконання цього обов`язку Відповідачем й стало підставою для звернення Позивача з відповідним позовом до суду.

Відповідач заперечував проти задоволення позову в суді першої інстанції з підстав, викладених у відзиві. Зокрема, зазначав, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Огульцівську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, власником якого є держава та до якого він не має ніякого відношення, є порушенням принципу належного урядування.

Відповідач 26.12.2019 звернувся до Позивача із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсними положення п.п. 2.3.15, 2.3, 4.7 укладеного Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 23.07.2012, який був прийнятий судом до спільного розгляду з первісним позовом.

Свої зустрічні позовні вимоги Відповідач обґрунтовує тим, що спірні положення Договору в частині покладання на нього обов`язку компенсації вартості добудови об`єкта не відповідають вимогам п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 1 ст. 627 ЦК України щодо розумності та справедливості, а також ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 8, 142 Конституції України, п. 2 - 5 розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р Про добудову підвідних газопроводів .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції первісного позову і повернення суді першої інстанції з підстав, викладених у відзиві. Зокрема дійшов висновку, що зобов`язаною за спірним правочином є Держава Україна, а не Відповідач, переведення обов`язку Держави на територіальну громаду, в особі сільської ради, не відповідає вимогам закону. Також суд наголосив , що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, внаслідок чого покладення на Відповідача за первісним позовом - Огульцівську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Суд зазначив, що кошти Позивача за первісним позовом виділені на фінансування добудови газопроводу, підлягають поверненню виключно в порядку та у спосіб, визначений державою, в особі Кабінету Міністрів України, на виконання власного розпорядження №1001-р.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що строк позовної давності за зустрічним позовом закінчився відповідно 01.01.2019, а сам зустрічний позов було подано лише 26.12.2019, тобто після спливу строку позовної давності . Позивач за зустрічним позовом не вказав будь-яких причин пропуску ним строку позовної давності та не просив суд поновити його.

При цьому суд дійшов висновку, що підписавши Додаткову угоду №1 до Договору, Відповідач за первісним позовом всупереч приписам статей 2, 22, 23, 48, 116 Бюджетного кодексу України взяв на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від №1 від 23.07.2012 до договору №14/396/11 від 25.02.2011.

Таким чином зміни до договору в частині покладення обов`язку на відповідача щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, викладені у підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від №1 від 23.07.2012 до договору №14/396/11 від 25.02.2011, є прийняттям Огульцівською сільською радою зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, а тому підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать вимогам закону.

За таких обставин, суд вважав зустрічні позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, але в той же час такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом розгляду в межах даної апеляційної скарги є рішення суду в частині первісних позовних вимог, рішення в частині зустрічного позову сторонами не оскаржується.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції в оскаржуваної частині, Відповідач посилається на :

- неправомірне неврахування судом висновків Верховного Суду в межах даної справи, згідно з якими касаційна інстанція визнала обґрунтованість первісних позовних вимог;

- безпідставне застосування до спірних правовідносин вимог Розпорядження КМУ, ч.ч.1,3 ст.5, ч.ч.1,4 ст.9 ЦК України, п.1 ч.1 ст.20 Закону України Про КМУ , Постанови КМУ від 19.09.2007 року №1158 Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, ст.ст.1,113,117 Конституції України.

- безпідставність висновку про формальність зазначення в Договорі статусу Відповідача у якості замовника, оскільки Відповідач отримала у розпорядження кошти Позивача, замовила у підрядника будівництво Об`єкту, розрахувалася з ним коштами, отриманими від Позивача, ввів в експлуатацію Об`єкт, отримавши його у власність, після чого розпорядився ним на свій лад - передавши його у власність держави;

- неправомірний висновок про наявність боргу Держави за спірним Договором перед Позивачем.

Судова колегія вважає не заснованими на вимогах ст. 316 ГПК України доводи Позивача про визнання Верховним судом в межах даної справи обґрунтованості позовних вимог, оскільки за змістом другої частини зазначеної норми постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Разом з тим, за змістом вказівок, що містяться у цій постанові, які в силу першої частини зазначеної норми є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, Верховний суд зауважив, що при новому розгляді справи суду слід врахувати наведене в постанові, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, звернути увагу на підстави поданого позову, та в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На виконання зазначених вказівок, судова колегія ретельно дослідила висновки суду першої інстанції, їх відповідність нормам матеріального права та обставинам справи, дотримання судом норм процесуального права, дослідила надані сторонами докази в їх сукупності в межах доводів апеляційної скарги та дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Згідно з пунктами 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Загальна позиція Позивача зводиться до того, що спірний Договір є звичайним господарським договором між сторонами, не підлягає окремому врегулюванню підзаконними актами та породжує права та обов`язки виключно між сторонами, а не Державою.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України і статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Спір у справі стосується стягнення з Відповідача на користь Позивача грошових коштів, отриманих Огульцівською сільрадою на добудову газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського району Харківської області (Об`єкта) на підставі Договору.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Частинами 6, 7 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Як зазначено у преамбулі Договору, його укладено сторонами на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р (Розпорядження), відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України "Про трубопровідний транспорт" і діючого законодавства України.

Відповідач здійснив фінансування добудови (будівництва) Об`єкта у сумі 617588,20 грн.

Відповідач на виділені грошові кошти здійснив організацію будівництва зазначеного у Договорі Об`єкта, після введення його в експлуатацію передав газопровід у власність Держави.

За змістом частини першої статті 5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів частини третьої статті 5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Відповідно до частини першої статті 9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (частина четверта статті 9 ГК України).

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (який був чинний на час видання Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі Розпорядження).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватися шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватися, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн. гривень.

Підсумовуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає приписам статті 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України Розпорядження, зміст п.п.1,2 якого містить погодження з пропозицією, зокрема, Позивача, щодо фінансування ним робіт з добудови підвідних газопроводів, а для забезпечення добудови газопроводів Відповідач має укласти відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до решти пунктів Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством, а після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію - передає їх у державну власність.

Наведені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

За змістом цього Розпорядження, яке відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов`язковими до виконання, саме Позивач був уповноважений Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів, а за змістом правоустановчих документів Позивача, його засновником та єдиним акціонером є Держава в особі Третьої особи-1.

Взаємовідносини Позивача та Третьої особи - 1, зокрема ті, що стосуються предмету спору, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

Аналізуючи зміст укладеного сторонами Договору, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідач не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку Відповідач не був та не міг бути ініціатором укладення Договору, не отримував від його укладення власної користі як суб`єкт господарських відносин.

Відповідач у спірних відносинах був лише учасником Договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність на виконання вимог Розпорядження, маючи лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених державних коштів.

Матеріалами справи підтверджено, що вигодонабувачем за Договором про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава, якій ці газопроводи передаються у власність.

Сам Відповідач не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Третьої особи - 1, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між сторонами у справі.

Договір, укладений між сторонами на виконання зазначеного Розпорядження, прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але він укладений, виходячи із загального принципу диспозитивної цивільного права.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).

Визначені особливості укладення та виконання спірного Договору мають бути враховані при застосуванні загальних принципів і засад цивільних відносин у цій конкретній справі.

За таких обставин є безпідставними доводи Позивача, що укладений між сторонами Договір заснований на вільному волевиявленні його учасників, а також те, що саме Відповідач має нести майновий тягар в забезпечення його виконання.

Щодо доводів скаржника про те, що змістом Додаткової Угоди №1 сторонами чітко визначений обов`язок Відповідача сплатити спірні кошти, тобто компенсувати Позивачу витрати, понесені на добудову Об`єкта, то дійсно, підпункти 2.3.15 пункту 2.3 цієї угоди містять обов`язок Відповідача протягом року, наступного за роком введення Об`єкта в експлуатацію, повернути Позивачу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача суму грошових коштів, отриманих на добудову Об`єкта, тобто на Відповідача за цією угодою покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов Договору.

Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено Договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Огульцівської сільської ради компенсувати Позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.

Як встановлено судом першої інстанції, серед видатків місцевого бюджету Відповідача, норми про компенсацію грошових коштів НАК "Нафтогаз України" не передбачено.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що, підписавши додаткову угоду № 1 до Договору, Відповідач всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяв на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 Додаткової угоди - 1 до Договору.

Зазначена правова позиція із висновками про таке застосування норм матеріального права викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 з аналогічних правовідносин Позивача з іншою сільською радою з приводу укладення такого ж договору на виконання того самого Розпорядження.

Доводи Позивача про те, що спірні правовідносини у цих справах не є подібними, спростовуються їх змістом, а наявність в межах справи № 918/33/17 задоволених вимог про визнання недійсними відповідних положень Додаткової угоди не робить ці відносини іншими, оскільки ці висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду покладені також стосовно обґрунтованості вимог й в зазначеній частині позову.

Сам факт відмови в задоволенні зустрічного позову в межах даної справи про визнання відповідних умов Додаткової угоди - 1 недійсними через сплив позовної давності, але з висновками суду про невідповідність цих умов діючому законодавству, не може бути формальною підставою до покладення на Відповідача обов`язку нести тягар відповідальності за Договором, що прямо суперечить діючому законодавству за вищенаведеним підставами та правовій природі укладеного Договору.

У підпункті 2.3.13 пункту 2.3 Договору (до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1) було зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування Позивачем добудови (будівництва) Об`єкта, Відповідач зобов`язується повернути йому суму грошових коштів, отриманих від Позивача на добудову (будівництво) Об`єкта відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення Договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.

Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17).

Судова колегія вважає необґрунтованими зауваження апелянта щодо виключення на момент укладення між сторонами Додаткової Угоди №1 відповідних положень ч. ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17), змістом якої він обґрунтовує наявність обов`язку Відповідача повернути спірні кошти, оскільки наявність цієї норми закону щодо обов`язку компенсація з державного бюджету, витрачених АТ "Нафтогаз України" грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів зумовлює правову природу Договору, його предмет та правовий статус сторін саме на момент укладення самого Договору.

Згідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, зміст якого визначений в рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 як панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Оскільки Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави, нею на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю Позивача, який уповноважувався Третьою особою - 1 здійснювати фінансування будівництва газопроводу, а також Відповідача - який здійснював технічні функції з будівництва газопроводу.

Згодом первинно визначений механізм, який вже був запущений під реалізацію, був змінений шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів, якими обов`язок Держави щодо фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів був нівельований.

Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Відповідача обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування, отже висновок суду про відмову Позивачу в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.

Крім наведеної правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №918/33/17, відповідна усталена судова практика в подібних відносинах підтверджується змістом правових позицій Верховного Суду в постановах від 28.11.2018 у справі №908/44/17, від 04.12.2018 у справі №918/509/17, від 05.12.2018 у справі №918/34/17, від 12.12.2018 у справі №902/49/17, від 22.01.2019 у справі №902/559/17, від 10.04.2019 у справі №908/1270/17, від 18.07.2019 у справі №918/229/17, від 07.08.2019 у справі №922/1005/18, від 17.10.2019 у справі №915/13/17, від 18.10.2019 у справі №918/11/19, від 27.11.2019 у справі №908/55/17, від 17.12.2019 у справі №906/54/19.

За наведених підстав, під час розгляду даної справи судом першої інстанції фактичні обставини справи були встановлені судом на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, судом дотримані вимоги норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують відповідного висновку суду першої інстанції за вищенаведеними мотивами.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2020 року у справі за №922/74/19- залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2020 у справі №922/74/19 - без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.06.2020

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков

Суддя Н.М. Пелипенко