Рішення

від 26.06.2020 по справі 640/13667/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року м. Київ № 640/13667/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Вулик

до Одеської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування рішення про коригування

митної вартості товару та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Вулик (адреса: 02217, м. Київ, проспект Маяковського, буд. 2В, ідентифікаційний код 41226736) (далі по тексту - позивач, ТОВ ТК Вулик ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби (адреса: 65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21-А, ідентифікаційний код 39441717), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби в особі відділу митного оформлення № 1 UA500010 про коригування митної вартості товарів UA500010/2019/000006/2 від 23.01.2019 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500010/2019/00032 від 23.01.2019.

В якості підстав позову позивачем зазначено, що позивачем при здійсненні митного оформлення товару надано усі документи для підтвердження його вартості, однак, Одеською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA50010/2019/00032, яким митну вартість визначено за другорядним - резервним методом, сформовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500010/2019/00032. Враховуючи виконання позивачем усіх умов необхідних для застосування основного методу визначення митної вартості товару, позивач вважає прийняте відповідачем рішення про коригування митної вартості протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав відзив, у якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначено, що під час здійснення Одеською митницею ДФС митного контролю за МД № UA500010/2019/000203 від 08.01.2019 встановлено розбіжності, а саме:

у п. 2.1. Специфікації № 1 від 31.10.2018, яка є доповненням до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 10/18-2 від 30.10.2018 містяться помилки (минув термін), при цьому в перекладі цього ж пункту наявна зовсім інша дата;

у графі 7 сертифікату про походження товару (Certificate of origin) від 26.11.2018 № 128024 вказаний код товару, який не відповідає заявленому у графі 33 митною декларацією МД № UA500010/2019/000203 від 08.01.2019 на рівні 4 знаків.

Враховуючи, що після подання декларантом додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості розбіжності усунуті не були, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості.

Відповідачем також подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду, в якості обґрунтування якої зазначено, що позивачем пропущено шестимісячний строк на звернення з позовом до суду про оскарження рішення про коригування митної вартості. При цьому відповідачем зазначено, що дата подання позову ТОВ ТК Вулик в надісланих до Одеської митниці ДФС копіях документів відсутня.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2020 у задоволенні клопотання Одеської митниці Державної фіскальної служби України про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Відповідачем подано заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з огляду на складність справи та її виняткове значення для Одеської митниці ДФС як органу влади, що забезпечує справляння митних платежів, контроль правильності обчислення своєчасності та повноти їх сплати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2020 у задоволенні заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження Одеської митниці Державної фіскальної служби відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між ТОВ ТК Вулик (Покупець) та Sakar Granito (India) Pvt Ltd (Постачальник) укладено договір поставки № 10/18-2 згідно з п. 1.1. якого Постачальник зобов`язувався передати у власність Покупця товар, а Покупець приймає та оплачує товар на умовах вказаного договору. Предметом договору є плитка, що належить Постачальнику, асортимент, характеристики, ціна та кількість якої за цим договором встановлюються у специфікаціях та додатках та/чи рахунках, що у випадку оплати вважаються невід`ємною частиною даного договору.

31.10.2018 сторонами укладено Специфікацію № 1 до договору поставки № 10/18-2 на постачання товару - керамогранітної плитки обсягом 30000,24 м 2 за ціною 4,1 USD за 1 м 2 . Перша партія, що буде відвантажена найближчим часом - 78 паллет (4492,8 м 2 ) + 68 зразків зі знижкою 60%.

01.11.2018 ТОВ ТК Вулик оформлено Замовлення на покупку № 1 до Специфікації № 1 до договору поставки № 10/18-2.

Згідно з інвойсом від 19.11.2018 № SGIPL/EP/18/01 загальна сума поставки за Специфікацією № 1 становила 18628,68 USD.

Поставка товару здійснювалася на умовах Інкотермс-2010 FOB .

08.01.2019 за митною декларацією № UA500010/2019/000203 TOB ТК Вулик заявлено до митного оформлення імпорт узгоджених у специфікації до договору поставки товарів № 10/18-2 за комерційним інвойсом від 19.11.2018 № SGIPL/EP/18/01.

До вказаної митної декларації позивачем були додані наступні документи:

- пакувальний лист № SGIPL/ER/18/01 від 19.11.2018,

- рахунок-фактура (інвойс) (Certificate of origin) № SGIPL/ER/18/01 від 19.11.2018,

- коносамент № АМВ8019583 від 28.11.2018,

- навантажувальний документ № 4 від 02.01.2019,

- сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № 128024 від 26.11.2018,

- банківські платіжні документи, що стосується товару N° 9 від 26.12.2018, № 10 від 26.12.2018, № 7 від 13.12.2018, №6 від 05.12.2018, № 5 від 05.11.2018,

- рахунок-фактуру про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 54659 від 28.12.2018,

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 28-12-18 від 28.12.2018,

- зовнішньоекономічний договір (контракт) № 10/18-2 від 30.10.2018,

- специфікацію № 1 від 31.10.2018,

- договір (контракт) про перевезення № 8С/АР-010025 від 11.10.2018,

- специфікацію виробника від 19.11.2018,

- копію митної декларації країни відправлення № 3819695 від 20.11.2018.

Додатково на вимогу митного органу від 16.01.2019 позивачем надано:

- каталоги виробника товару,

- прейскурант (прайс-лист) виробника товару,

- копію митної декларації країни відправлення;

- розрахунок собівартості продукції від виробника,

- лист-повідомлення № 20190117-1 з поясненнями щодо розбіжності у документах,

- додаткову угоду-уточнення № 20190117-1 від 17.01.2019 щодо змін в Специфікації № 1 через допущену типографічну помилку у першій редакції Специфікації № 1.

- розрахунок (калькуляцію) собівартості продукції від виробника товару та його переклад українською мовою;

- лист-запит вих. № 20190118-1;

- лист-запит вих. № 20190121-1;

- лист-запит вих. № 20190123-1.

23.01.2019 Одеської митниці Державної фіскальної служби прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500010/2019/000006/2 та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №°UA500010/2019/00032.

У зазначеному рішенні про коригування заявлена позивачем митна вартість товарів скоригована відповідачем за 6 (резервним) методом визначення митної вартості (другорядний метод 2-ґ - резервний метод визначення митної вартості) з рівня 0,24 дол. США/кг та 4,83 дол. США/м 2 до 0,57 дол. США/кг та 11,52 дол. США/м 2 .

Підставами для зазначеного коригування заявленої декларантом митної вартості у рішенні митниці вказано:

1) в доповненні до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 31.10.2018 Специфікація № 1 у п. 2.1. містяться помилки у даті (минув термін), при чому в перекладі того ж пункту відсутня інша дата;

2) в Сертифікаті про походження товару (Certificate of origin) від 26.11.2018 № 128024 у графі 7 вказаний код товару, який не відповідає заявленому у МД (гр. № 33) на рівні 4 знаків.

Позивач отримавши оскаржуване рішення направив лист-запит № 20190410-1 з повідомленням, що ТОВ ТК Вулик попередньо надано усі необхідні документи для визначення митної вартості товару, а прийняте відповідачем рішення є протиправним та необґрунтованим.

Одеською митницею ДФС листом направлено відповідь № 3699/10/15-70-19-01-07 від 22.04.2019 у якій зазначено, що під час митного оформлення виявлено наступні недоліки:

- у наданій додатковій угоді-уточнення взаєморозташування печаток та підписів уповноважених осіб мають ідентичне розташування, нахил тощо з печатками додаткової угоди, що надавалась до митного оформлення спочатку. Це свідчить про наявні ознаки підробки поданих документів;

- у поданих інвойсі, копії МД країни відправлення, сертифікаті про походження товару коди товари відмінні від задекларованого у МД навіть на рівні чотирьох знаків. При цьому, коди товарів складаються на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, які ґрунтуються на шести знаках;

- у наданих до митного оформлення банківських платіжних документах зазначено, що передплата за Товар здійснюється згідно проформи- інвойсу. Проте, до митного оформлення даний документ не надано.

- у поданому рахунку на оплату транспортних витрат зазначено дві послуги (морське перевезення та навантажувально-розвантажувальні роботи в порту прибуття) та їх вартість. Проте, маршрут перевезення: Мундра-Одеса-Київ. Вартість перевезення Одеса-Київ не зазначена;

- у додатково поданій калькуляції відсутня стаття витрат на навантаження товару в порту відправлення (Мундра). Також, відсутня інформація щодо розміру прибутку з продажу Товару.

Таким чином, з урахуванням положень статей 54, 55 Кодексу митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 23.01.2019 № UA500010/2019/000006/2 за резервним методом визначення митної вартості, згідно з яким митну вартість Товару скориговано з рівня 0,24 дол. США/кг та 4,83 дол. США/м 2 до 0,57 дол. США/кг та 11,52 дол. США/м 2 .

Незгода з вищевказаним рішенням відповідача № UA500010/2019/000006/2 від 23.01.2019 про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у прийнятті митної декларації товарів № UA500010/2019/00032 від 23.01.2019 обумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення регулюються Митним кодексом України (далі - МК України).

Згідно зі статтею 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до частин першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації

У статті 53 МК України визначено перелік документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення.

До таких документів належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Прямо передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У пунктах 3.16, 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI, визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до підпункту 4.5.10 пункту 4.5 розділу 4 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації.

Частиною 1 статті 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої, частинами п`ятою-шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої, десятої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення неповного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору (за першим методом).

Перевіряючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного в цій справі рішення про коригування заявленої ТОВ ТК Вулик митної вартості товару, суд звертає увагу на те, що позивачем при проходженні процедури митних формальностей було надано контролюючому органу всі необхідні документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Підстави для відмови в розмитненні імпортованого товару, вказані у спірному рішенні митного органу, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, контролюючий орган у своєму рішенні, а також у відзиві на позов, посилається на те, що в доповненні до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 31.10.2018 Специфікація № 1 у п. 2.1. містяться помилки у даті (минув термін), при чому в перекладі того ж пункту наявна інша дата.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність, зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст.ст.179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Судом встановлено, що пунктом 2.1. Специфікації № 1 від 31.10.2018 визначено вартість 1 м 2 товару та дійсність ціни у 4,1 дол. США, при цьому дійсно існує розбіжність у кінцевій даті дійсності ціни: у зразку українською мовою - до 03.03.2018, у зразку англійською - до 01.06.2018.

Варто відмітити, що договір поставки № 10/18-2 та Специфікацію № 1 від 31.10.2019 укладено сторонами вже після настання зазначених дат, тобто, після 03.03.2018 та 01.06.2018, що вказує на те, що положення пункту 2.1. Специфікації № 1 від 31.10.2018 або було частково недійсним на момент визначення строку дійсності ціни або містить типографічну описку.

На зауваження митного органу позивачем надано пояснення у листі-повідомлення № 20190117-1 з підтвердженням типографічної помилки. З метою усунення неточностей ТОВ ТК Вулик та Sakar Granito (India) Pvt Ltd укладено додаткову угоду-уточнення № 20190117-1 від 17.01.2019, якою сторонами встановлено наявність описки та визначено дійсний строк вартості товару у 4,1 дол. США за 1 м 2 до 01.06.2019.

Угода-уточнення № 20190117-1 від 17.01.2019 містить усі необхідні реквізити, укладена з метою виправлення формальних недоліків Специфікації № 1 та за наявності інших документів, зокрема, комерційного інвойсу, що однозначно вказують на згоду сторін про поставку товарів за визначеною у Специфікації № 1 ціною, жодним чином не становить розбіжностей у поданих позивачем документах, а отже самостійно, без урахування інших наявних документів не може бути причиною для сумнівів щодо митної вартості поставленого товару.

Суд зауважує, що відповідачем не зазначено, яким чином наявність неточності у строку дійсності ціни становила об`єктивну неможливість визначення ціни за першим методом виходячи з інших наявних документів, що є невід`ємною частиною договору.

В якості причини прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості товару зазначено, що в Сертифікаті про походження товару (Certificate of origin) від 26.11.2018 № 128024 у графі 7 вказаний код товару, який не відповідає заявленому у МД (гр. № 33) на рівні 4 знаків.

У відповідності до ч. 1 ст. 69 Митного кодексу України, товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.

Згідно з ч. 2 ст. 69 Митного кодексу України, органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 69 Митного кодексу України, на вимогу посадової особи органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари.

З аналізу наведених норм вбачається, що декларант при митному оформленні товару зобов`язаний визначити код товару відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД. У разі встановлення невідповідності визначених декларантом кодів класифікаційних групувань товару згідно з УКТ ЗЕД, митний орган має право самостійно класифікувати такі товари, при цьому, за відсутності у нормі альтернативних можливостей для дії, поняття має право не вказує на дискреційне повноваження суб`єкта владних повноважень, а зумовлює обов`язок для митного органу самостійно класифікувати відповідні товари, чого відповідачем зроблено не було.

У рішенні про коригування митної вартості казано на невідповідність коду товару у заявленій декларації та сертифікаті про походження товару на рівні 4 знаків, при цьому не вказано чи є хибним визначений самостійно ТОВ ТК Вулик код класифікації товару, а також митним органом в свою чергу не визначено коду класифікаційних групувань товару згідно з УКТ ЗЕД.

Варто відмітити, що митним органом в подальшому зазначено про проведення аналізу баз даних ПІК Інспектор-2006 та встановлено, що рівень митної вартості подібних (аналогічних) товарів є більшим, що і стало підставою для визначення вартості товару після коригування на рівні 0,57 дол. США/кг, водночас, митним органом не зазначено код товару, що був визнаний як подібний (аналогічний), що вказує на необґрунтованість прийнятого рішення.

Судом також встановлено, що в УКТ ЗЕД відсутній код (HS code) 69072100, разом з тим, позивачем самостійно вказано код 690890100 Плитка для мостіння, облицювальна для підлоги, печей, камінів чи стін керамічна глазурована; кубики керамічні глазуровані для мозаїчних робіт та аналогічні вироби, на основі або без неї: інші, з кам`яної керамiки , що відповідає ознакам поставленого товару - керамогранітна глазурована плитка з водопоглиненням менше 0,5%.

Контролюючий орган у відзиві на позов, посилається на те, що у поданій калькуляції відсутня стаття витрат на навантаження в порту відправлення (Мундра) та на доставку товару з місця відвантаження - Одеси до Києва.

Однак, суд звертає увагу на те, що зазначені складові митної вартості товару за умовами зовнішньоекономічного договору № 10/18-2, укладеного між позивачем і компанією Sakar Granito (India) Pvt Ltd, входять до ціни на товар, який поставлявся продавцем на умовах FOB відповідно до Специфікації № 1 від 31.10.2018, тобто ці витрати несе продавець.

З огляду на вид поставки FOB відповідно до Інкотермс-2010, суд приходить до висновку, що зазначені супутні витрати продавця не є складовими митної вартості в розумінні частини десятої статті 58 МК України, оскільки вони включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а тому не впливають на митну вартість товару.

Зазначене підтверджується також довідкою Sakar Granito (India) Pvt Ltd щодо собівартості товару, що включає завантаження та розвантаження товару.

Згідно з довідкою про вартість перевезення до митного кордону України перевезення контейнерів за маршрутом порт Мундра до порту Одеса становило 98288,82 грн.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, суд приходить до висновку, що вартість перевезення товару з порту Одеси до міста Києва не стосується митних цілей та не впливає на митну вартість товару.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було здійснено повного та всебічного дослідження поданих декларантом документів, а натомість здійснено коригування заявленої ним митної вартості товару з формальних підстав, що не відповідають сутності виниклих правовідносин.

Посилання відповідача на те, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять відомостей щодо числових значень складових митної вартості, спростовуються матеріалами цієї справи з огляду на вищевикладене.

Крім того, відповідачем не доведено, яким чином встановлені недоліки вплинули на правильність визначення позивачем митної вартості імпортованого товару та/або що унеможливило здійснення її перевірки.

При цьому, суд зазначає, що митні органи дійсно можуть здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження мають реалізуватися ними у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.

Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що їх ненадання може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16, від 03.04.2018 по справі № 826/8797/16 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковим для застосування судами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що документами, наданими позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.

Також слід враховувати, що стаття 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість, зокрема й в рахунку-фактурі та квитанції.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16.

Крім того, аналізуючи доводи обох сторін, суд звертає увагу й на те, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем не наведено достатніх підстав, які б вказували не неможливість коригування заявленої позивачем митної вартості товару за жодним іншим методом, що передує резервному (шостому).

Водночас, у разі здійснення коригування митної вартості, у рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за відповідним методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 р. по справі № 809/4367/15.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення № UA500010/2019/000006/2 від 23.01.2019 про коригування митної вартості товару та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00032 від 23.01.2019.

За ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 Податкового кодексу України).

Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ( Рисовський проти України ) заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу належного урядування , відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Крім того, в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Одеської митниці ДФС № UA500010/2019/000006/2 від 23.01.2019 про коригування митної вартості товару та картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00032 від 23.01.2019 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги ТОВ ТК Вулик - задоволенню.

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог саме у спосіб, обраний позивачем, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Вулик - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби № UA500010/2019/000006/2 від 23.01.2019 про коригування митної вартості товару та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500010/2019/00032 від 23.01.2019.

3. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Вулик (адреса: 02217, м. Київ, проспект Маяковського, буд. 2В, ідентифікаційний код 41226736) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Державної фіскальної служби (адреса: 65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21-А, ідентифікаційний код 39441717) понесені Товариством з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Вулик витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко