Постанова

від 24.06.2020 по справі 315/414/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.06.2020 Справа № 315/414/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 315/414/19 Головуючий у 1 інстанції

№ провадження 22-ц/807/1722/20 Ярош С.О.

Доповідач: Бєлка В.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Бєлки В.Ю.

Суддів: Кухаря С.В.

Онищенко Е.А.

За участю секретаря: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про тлумачення заповіту,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який в подальшому був уточнений, до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про тлумачення заповіту.

В позові посилався на те, що 28 березня 2000 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області Михайленко В.Г., яким на випадок своєї смерті заповіла йому земельну частку (пай), заповіт не змінено і не скасовано.

16 лютого 2005 року головою Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області Бірюковим І.О. було видано ОСОБА_5 Державний акт на право приватної власності на землю серії VI-ЗП № 012664 на земельну ділянку площею 6,8294 Га, розташовану на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2321885500:07:008:0016.

ІНФОРМАЦІЯ_1 липня 2018 року ОСОБА_5 померла, в день її смерті відкрилася спадщина на її майно, в тому числі й на земельну ділянку.

03 жовтня 2018 року позивач звернувся до державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини після матері за заповітом. 06 лютого 2019 року позивач звернувся до державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

20 лютого 2019 року постановою державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої у зв`язку з тим, що заповіт підлягає тлумаченню, оскільки земельна частка, вказана в заповіті, виділена у земельну ділянку в натурі.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд заповіт ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 28 березня 2000 року секретарем виконавчого комітету Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області Михайленко В.Г., яким ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження: земельну частку (пай), що належить їй, вона заповіла ОСОБА_2 , слід тлумачити так, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким земельну ділянку площею 6,8294 га, розташовану на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2321885500:07:008:0016, належну ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії VI-ЗП №012664, виданого 16 лютого 2005 року головою Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області ОСОБА_6 , заповіла ОСОБА_2 .

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року позовну заяву задоволено.

Заповіт ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 28 березня 2000 року секретарем виконавчого комітету Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області Михайленко В.Г., яким ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження: земельну частку (пай), що належить їй заповіла ОСОБА_2 , слід тлумачити так, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким земельну ділянку площею 6,8294 га, розташовану на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2321885500:07:008:0016, належну ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії VI-ЗП №012664, виданого 16 лютого 2005 року головою Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області Бірюковим І.О., заповіла ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не в повній мірі дослідив обставини справи та надані докази по справі. При вирішенні спору по суті суд не врахував, що при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін до змісту заповіту. Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Зазначає, що поза увагою залишилось, що суд здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Просить скасувати рішення суду повністю та закрити провадження по справі.

На зазначену апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_7 подав відзив за змістом якого повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та стверджує, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення і ухвалити нове.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове рішення у випадку неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 . 28 березня 2000 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області Михайленко В.Г., яким на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, яким заповіла належну їй земельну частку (пай) ОСОБА_2 . 16 лютого 2005 року головою Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області Бірюковим І.О. було видано ОСОБА_5 Державний акт на право приватної власності на землю серії VI-ЗП № 012664 на земельну ділянку площею 6,8294 га, розташовану на території Полтавської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2321885500:07:008:0016.

ІНФОРМАЦІЯ_1 липня 2018 року ОСОБА_5 померла. В день її смерті відкрилася спадщина, до складу якої в тому числі входить земельна ділянка.

03 жовтня 2018 року позивач звернувся до державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області з заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої матері. 03 жовтня 2018 року державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області заведена спадкова справа № 79/2018. 24 жовтня 2018 року до державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявами про прийняття спадщини після матері за законом звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20 лютого 2019 року постановою державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої в зв`язку з тим, що заповіт підлягає тлумаченню, так як земельна частка, вказана в заповіті, виділена у земельну ділянку в натурі. Заповіт ОСОБА_5 від 28 березня 2000 року останньою не скасований та не змінений.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що вважав доведеним той факт, що воля спадкодавця висловлена ним в заповіті однозначно, а саме: своїм розпорядженням на випадок своєї смерті мати заповіла сину належну їй на праві власності земельну частку (пай), яка за життя спадкодавця була виділена в натурі в земельну ділянку, однак спадкодавець заповіту не скасувала і не змінила, що свідчить про її намір заповісти сину саме цю земельну ділянку.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.

Згідно зі ст. 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений. Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб`єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд може ухвалити рішення про тлумачення заповіту лише при розгляді юридичного спору між сторонами. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9.

Місцевий суд, розглядаючи вимогу про тлумачення змісту заповіту, не врахував те, що заповіт не містить суперечностей чи неточностей, а також, що якщо у тексті заповіту була допущена помилка, або змінився правовий статус майна, що заповідається, заповідач сам мав можливість усунути зазначені розбіжності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, слід враховувати, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо правового статусу нерухомого майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.

Позивачем не висувалось вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування, визнання неправомірними дій нотаріуса.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 05 грудня 2018 року в справі № 335/9398/16-ц.

Окрім того, слід зазначити, що в тексті заповіту відсутня будь-яка інформація, що давала б можливість ідентифікувати земельну частку, що заповідається, як тотожну земельній ділянці, на яку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 лютого 2005 ІНФОРМАЦІЯ_3 видано Державний акт на право приватної власності на землю.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що підстави для тлумачення заповіту відсутні, оскільки зазначене матиме наслідком доповнення волі заповідача, що є неприпустимим.

Разом з тим, колегія суддів відмовляє в задоволенні вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, оскільки підстави для цього, передбачені ст. 377 ЦПК України, відсутні.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову підлягає скасуванню, із відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року вцій справі, про задоволення позову скасувати та прийняти постанову наступного змісту:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про тлумачення заповіту залишити без задоволення.

Дата складання повної постанови 30 червня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: В.Ю. Бєлка

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко