Постанова

від 17.06.2020 по справі 381/2986/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 381/2986/18

провадження № 61-5010св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Пилипівська сільська рада Фастівського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна частка (пай) в розмірі 2, 61 умовних кадастрових гектарів в адміністративних межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, яку останній успадкував після смерті батька ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 549 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, фактично вступивши в володіння та управління спадковим майном, проте за життя не встиг оформити право на земельну частку (пай).

Реалізуючи своє право на спадкування, як спадкоємець першої черги після смерті чоловіка, вона звернулася до нотаріальної контори із відповідною заявою, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме на земельну частку (пай) їй було відмовлено через відсутність у ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на вказане майно.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну частку (пай) в розмірі 2,61 умовних кадастрових гектарів в адміністративних межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, яка відповідно до сертифікату серії КВ в„– 0115256 належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року у складі головуючого судді Соловей В. Г. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) в адміністративних межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області в розмірі 2, 61 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі, яка відповідно сертифікату серії КВ в„– 0115256 належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , який за життя прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , до складу якої входила земельна частка (пай).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області задоволено, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що чоловік позивача ОСОБА_2 не прийняв в установленому законом порядку спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , до складу якої входила земельна частка (пай), а тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка на земельну частку (пай), право власності на яку не набув спадкодавець ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення статті 548 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, згідно якої спадщина належить спадкоємцю з моменту її відкриття, не взяв до уваги докази сторони позивача на підтвердження того, що ОСОБА_2 у встановленому статтею 549 ЦК Української РСР у редакції 1963 року порядку прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , до складу якої входила земельна частка (пай), фактично вступивши в володіння та управління спадковим майном, а безпідставно послався на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2009 року про визнання жилого будинку безхазяйним, як на доказ неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті батька, не врахувавши, що такий будинок не належав спадкодавцю, останній у ньому лише проживав перед смертю, докази чого долучено до касаційної скарги для дослідження під час касаційного перегляду справи, та не давши оцінки тієї обставині, що вказане рішення суду не зареєстровано у бюро технічної інвентаризації, крім того рішення ухвалене у 2009 році не може підтверджувати обставини, які мали місце у 2003-2004 роках. Також суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги докази того, що спірну земельну частку (пай) сільська рада здавала в оренду у 2015-2016 роках, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 помер ще у 2004 році, натомість взагалі не дослідив та не надав належної оцінки доказам фактичного прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті його батька ОСОБА_3 , унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У поданому в травні 2019 року відзиві, Пилипівська сільська рада Фастівського району Київської області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи позивача є такими, що не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам законодавства, а суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову належним чином оцінив наявні у справі докази, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, та дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 не вчинив жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва від 09 грудня 2004 року. За життя ОСОБА_2 заповіту не склав, спадкоємцем першої черги після його смерті є його дружина - позивач у справі ОСОБА_1

ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті чоловіка та 14 червня 2005 року отримала свідоцтво про право на спадщину, яка складається з автомобіля, грошових внесків, у видачі свідоцтва про право на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом позивачу було відмовлено через відсутність на ім`я спадкодавця правовстановлюючих документів на вказане майно.

Земельна частка (пай) в розмірі 2, 61 умовних кадастрових гектарів в адміністративних межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, відповідно до сертифікату серії КВ в„– 0115256 належала батьку ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_3 заповіту не склав, спадкоємцем першої черги після його смерті був син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 14 квітня 1952 року.

Відповідно до довідки Пилипівської сільської ради Фастівського району № 144 від 11 липня 2018 року, ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований по день смерті у будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2009 року вказаний будинок визнано безхазяйним та передано у комунальну власність.

ОСОБА_1 обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на земельну частку (пай) посилалася на те, що її чоловік в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті свого батька, оскільки вступив в управління та володіння спадковим майном, вказаний факт також підтверджується наявністю у неї сертифікату на земельну частку (пай).

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, зазначений кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року. У відповідності до положень пункту 4 вказаних положень ЦК застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року . У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Спадкодавець ОСОБА_3 , якому належала земельна частка (пай) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто, до набрання чинності ЦК України, а тому в даному випадку за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР в редакції 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів та встановлених обставин дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на те, що її чоловік ОСОБА_2 , спадкоємцем першої черги якого вона є, не вчинив визначених статтею 549 ЦК Української РСР дій, що свідчать про прийняття ними спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , до складу якої входила земельна частка (пай), а саме не вступив фактично в управління спадковим майном, у передбачений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори також не звертався, а тому не набув в порядку спадкування права власності на земельну часту (пай), й відповідно таке майно не входить до складу спадщини після його смерті.

З урахуванням викладеного, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 548 ЦК Української РСР, оскільки судом встановлено, що чоловіком позивача не вчинено визначених статтею 549 ЦК Української РСР дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , до складу якої входила земельна частка (пай).

Аргументи ОСОБА_1 щодо безпідставного врахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2009 року спростовуються положеннями частини четвертої статті 82 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу посилання позивача на необхідність дослідження в касаційному порядку долучених до касаційної скарги доказів неналежності ОСОБА_3 будинку, оскільки суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, такі докази були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Постанова Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційноїінстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов