Постанова

від 18.06.2020 по справі 910/16757/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2020 р. Справа№ 910/16757/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Дідиченко М.А.

Кропивної Л.В.

за участі секретаря - Стародуб М.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва (суддя Полякова К.В.) від 13.02.2020 (повний текст складено 18.02.2020) за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни у справі №910/16757/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АОА-Інжиніринг"

про стягнення 70162469,19 грн,-

за участю представників згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у справі № 910/16757/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АОА-Інжиніринг" заборгованість за кредитом в розмірі 57000000,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 6537041,11 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 722414,39 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 5903013,70 грн.

14.12.2015 на виконання вищевказаного рішення судом видані накази.

Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни у справі № 910/16757/15.

В обґрунтування даної скарги скаржник посилається на те, що державним виконавцем порушено строки повернення виконавчого документа без прийняття до виконання шляхом повідомлення. При цьому скаржник наголошує на неправомірності рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа без прийняття, оскільки ним не пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Такий строк скаржник вважає обґрунтованим до відрахування з дня повернення йому виконавчого документа без виконання з постановою від 02.12.2016, яка отримана ним лише 26.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни у справі № 910/16757/15 задоволено частково. Визнано незаконним рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, прийнятого у вигляді повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 16.01.2020 № б/н. Скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 16.01.2020 № б/н. У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 у справі №910/16757/15 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені скарги Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни. Крім того, апелянт просив поновити йому строк на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним обрахуванням судом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання після його переривання, який розпочинається, згідно ухвали суду, з дня отримання стягувачем постанови про повернення виконавчого документу, що, на думку апелянта, є хибним та таким, що не відповідає положенням Закону України Про виконавче провадження . Визначальним є факт повернення виконавчого документа саме 02.12.2016, що підтверджується зазначенням на звороті самого наказу, а також відомостями з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

14.05.2020 матеріали справи з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Дідиченко М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою від 26.05.2020 задоволено клопотання апелянта, відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 18.06.2020.

В судовому засіданні 18.06.2020 суд заслухав представника апелянта, інші учасники справи в судове засідання не з`явились.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши представника апелянта, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.01.2016 у межах виконавчого провадження №49827236 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 у справі № 910/16757/15 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

У подальшому, 02.12.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом із цим, вказана постанова отримана стягувачем лише 26.12.2016 та зареєстрована за вхід. № 4608. Доказів надіслання чи отримання стягувачем вказаної постанови раніше матеріали справи не містять.

20.12.2019 позивач направив заяву від 17.12.2019 № 70315 про відкриття виконавчого провадження, в якій повідомив, що виконавчий документ фактично отриманий ним 26.12.2019, у зв`язку з чим пред`являється у межах встановлених законом строків.

Згідно з інформації щодо відстеження вказаного поштового відправлення з веб-сайту АТ "Укрпошта", останнє вручено виконавчій службі 20.12.2019.

16.01.2020 державним виконавцем Рекашовою Аллою Миколаївною прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Вказане повідомлення мотивоване тим, що строк повторного пред`явлення наказу після його повернення закінчився 03.12.2019, у зв`язку з чим такий виконавчий документ пред`явлено з пропуском встановленого строку.

Дане повідомлення, згідно з відомостями веб-сайту АТ "Укрпошта", отримане позивачем 24.01.2020 року.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (ч.ч. 1, 5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Як вбачається із постанови державного виконавця від 02.12.2016 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", всі здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку боржника або його майна виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 2 резолютивної частини постанови виконавчий документ може бути повторно пред`явлений у строки, встановлені ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання, перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, тобто з 26.12.2016 по 26.12.2019, отже, на дату звернення 20.12.2019 із заявою про відкриття виконавчого провадження строк для пред`явлення вказаного виконавчого документа не сплив.

При цьому, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем постанови від 02.12.2016 про повернення виконавчого документа раніше, ніж 26.12.2016 року.

Посилання у даному випадку державного виконавця на відомості з Автоматизованої системи виконавчих проваджень не доводять зворотнього, оскільки не містять даних щодо направлення сторонам засобами поштового зв`язку прийнятих у межах виконавчого провадження постанов.

Згідно з вимогами частини 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п.п. 1-4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Водночас, у копіях матеріалів виконавчого провадження, наданих державною виконавчою службою разом із відзивом, також відсутні докази щодо дати направлення позивачу засобами поштового зв`язку постанови від 02.12.2016 про повернення виконавчого документа.

Апелянт стверджує, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після його переривання слід обраховувати не з дня отримання стягувачем постанови про повернення виконавчого документу, а з дати повернення такого виконавчого документа, а саме з 02.12.2016, що підтверджується зазначенням вказаної дати на звороті самого наказу, а також відомостями з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Колегія суддів відхиляє такі твердження апелянта, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі 910/18165/13, Постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №285/4263/15-ц, від 03.10.2018 у справі № 461/3584/16-ц, від 10.10.2018 у справі № 2-42/11, від 17.04.2019 у справі № 723/3410/15-ц).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно обраховано строк пред`явлення виконавчого документа до виконання з дати отримання стягувачем постанови про повернення виконавчого документу, а не з дати її винесення. Таким чином строк пред`явлення наказу до виконання стягувачем пропущено не було.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів скарги на дії державного виконавця щодо незаконності повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, прийнятого у вигляді повідомлення від 16.01.2020, у зв`язку з чим такі дії визнані судом незаконними, а повідомлення таким, що підлягає скасуванню.

Щодо іншої частини вимог скарги про зобов`язання державного виконавця відкрити виконавче провадження, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що останні знаходяться в межах повноважень державного виконавця та суд не може здійснювати втручання в такі повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 у справі №910/16757/15 - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.06.2020.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді М.А. Дідиченко

Л.В. Кропивна