Постанова

від 23.06.2020 по справі 910/11182/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа№ 910/11182/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.10.2019 (повний текст рішення складено 05.12.2019)

у справі № 910/11182/19 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з

обслуговування житлового фонду

Святошинського району м. Києва

до Організація ветеранів Святошинського району м. Києва

про виселення з нежитлового приміщення

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва (далі - позивач, Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Організації ветеранів Святошинського району м. Києва (далі - відповідач, Організація) про виселення з нежитлового приміщення. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що відповідач ухиляється від обов`язку звільнення займаного приміщення в зв`язку із припиненням дії Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 555 від 10.05.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі №910/11182/19 в задоволенні позову Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати повністю та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги виселивши Організацію ветеранів Святошинського району з нежитлового приміщення загальною площею 15,73 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ірпінська, 71 та стягнувши пов`язані з розглядом справи судові витрати. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права при недотримання вимог процесуального права. За твердженнями апелянта, відповідно до умов укладеного Договору та приписів ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна для продовження дії Договору оренди необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користуватися орендованим майном, відсутнє повідомлення однієї із сторін договору про припинення або зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. При цьому, наданими позивачем доказами підтверджується факт надсилання на адресу орендаря та отримання останнім 29.01.2018 повідомлення орендодавця про відсутність намірів продовжувати договірні відносини за спірним Договором оренди після закінчення терміну його дії, тобто станом на 29.03.2018 (дата закінчення терміну дії договору) і протягом місяця з цієї дати вже існувала заява однієї зі сторін (у даному випадку як орендодавця, так і балансоутримувача від 09.01.2018) про припинення Договору, тому в силу закону спірний Договір припинив свою дію за закінченням строку, на який його було укладено. Проте, спірне приміщення не повернуто та використовується відповідачем по теперішній час. Крім цього, апелянт стверджував про помилковість висновків суду щодо недоведеності позивачем його права вимоги про виселення, а також необґрунтованості висновків суду щодо права позивача заявляти вимоги про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно та повідомляти орендаря про відсутність наміру продовжувати договір тощо. При цьому апелянт вказував на те, що розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації № 58 від 06.02.2015 за Керуючою компанією на праві господарського відання закріплено житловий та нежитловий фонд, а розпорядженням № 260 від 29.04.2016 уповноважено її у разі виявлення нераціонального використання майна, закріпленого за підприємством на праві господарського відання, вживати заходи, передбачені законодавством України щодо усунення порушень використання майна, в тому числі звертатись до суду з відповідними позовами тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував, що безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що профільним законодавством передбачено два способи припинення (повідомлення іншої сторони про припинення) договору, а саме: повідомлення про припинення договору, що надсилається орендарю протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, а також письмове повідомлення про намір власника використовувати орендоване майно у власних цілях, що надсилається орендарю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору. Оскільки спірний Договір оренди укладено строком до 29.03.2018, місячний строк на подання заперечень від орендодавця починається з 30.03.2018 та закінчується 30.04.2018, проте ані позивачем, ані третьою особою в цей період не було направлено орендарю повідомлення про припинення Договору оренди. При цьому, оскідьки позивач повідомив відповідача про небажання продовжувати спірний Договір листом від 09.01.2018, а строк дії Договору закінчився 29.03.2018, відповідач вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову зважаючи на пропуск визначених законодавством строків та правильно застосував норми права, які регулюють відносини оренди комунального майна. Також відповідач вказував на безпідставність посилань позивача щодо наявності у нього повноважень, наданих розпорядженням третьої особи, щодо виявлення нераціонального використання майна, вказуючи, що приміщення передано відповідачеві для здійснення його статутних завдань і використовується ним за цільовим призначенням тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами) Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин.

Указом Президента України №87 від 13.03.2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 набула надзвичайно загрозливого характеру.

З огляду на приписи постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами) та вжитим карантинним режимом із запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2020 розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 року у справі № 910/11182/19 призначено на 19.05.2020. До відома учасників апеляційного провадження доведено, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 за клопотанням Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва розгляд справи відкладено на 23.06.2020.

В судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали апеляційного суду про відкладення розгляду справи, яка за наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення отримана уповноваженим представником позивача 28.05.2020

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 представник позивача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності його клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявності в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 10.05.2016 між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець за договором), Організацією ветеранів Святошинського району м. Києва (відповідач, орендар за договором) та Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району (позивач, балансоутримувач за договором) укладено Договір № 555 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності № 47 від 13.10.2015 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва за адресою вулиця Ірпінська, 71 для розміщення: громадської організації ветеранів.

Положеннями п. 3.1 Договору сторони погодили, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 і становить без ПДВ - 1 грн. на рік.

Відповідно до п. 8.3 Договору об`єкт повинен використовуватися орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим підпунктом 1.1. цього договору.

У разі виявлення факту використання об`єкта не за цільовим призначенням договір може бути розірвано (п. 8.5 Договору).

Цей Договір згідно п. 9.1 є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.03.2015 до 29.03.2018.

Договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 Договору).

Відповідно до 9.7 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору на підставі акту приймання-передачі об`єкту оренди від 10.05.2016 орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв в орендне користування нежитлове приміщення загальною площею 15,73 кв.м за адресою: вул. Ірпінська, 71, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та перебуває на балансі позивача. Приміщення призначається для розміщення громадської організації ветеранів. Стан приміщення, що передається в оренду згідно Договору - задовільний.

Листом №34 від 09.01.2018 позивач повідомив відповідача про те, що дія Договору продовжуватися не буде та просив звільнити приміщення після закінчення терміну дії Договору й передати його по акту прийому-передачі балансоутримувачу.

Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація також листами №30/575 від 24.01.2018 та №107-30/664 від 29.01.2018 повідомила відповідача про те, що дію Договору не буде продовжено на новий строк.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як визначено ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором згідно ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 6 ст. 283 ГК України)

За договором найму (оренди) на підставі ст. 759 ЦК України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Як встановлено матеріалами справи, приміщення, яке є предметом вказаного Договору оренди належить до комунальної власності.

Відповідно до ст. 287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.

З огляду на те, що орендоване майно є комунальною власністю, до правовідносин, що склалися між суб`єктами господарювання за Договором оренди, застосовуються положення Закону України Про оренду державного та комунального майна , який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов`язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.

За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Положеннями ч. 4 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Як вище згадувалось, факт приймання відповідачем в строкове платне користування об`єкта оренди, визначеного в п. 1.1 Договору, підтверджується Актом приймання-передачі об`єкта оренди від 10.05.2016, підписаним уповноваженими представниками орендодавця, балансоутримувача та орендаря, скріпленим печатками цих господарюючих суб`єктів.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст.193 ГК України, ст. 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За умовами Договору, строк його дії встановлено до 29.03.2018, однак докази повернення об`єкта оренди в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, відповідно до положень ЦК України, ГК України та Закону України Про оренду державного та комунального майна сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).

Як вище згадувалось, Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду є тристороннім та за його умовами орендодавцем є Святошинська районна державна адміністрація в місті Києві, орендарем - Організація ветеранів Святошинського району м. Києва.

Третьою стороною цього Договору є балансоутримувач - КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва , на якого Договором покладено обов`язок лише проводити необхідний огляд та перевірку виконання орендарем умов Договору; стягнути з орендаря заборгованість з орендної плати; у разі несплати орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд або виявлення факту використання об`єкту оренди не за цільовим призначенням вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря та стягнення заборгованості (п.п. 5.2.1, 5.2.2, п.5.2.3 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто, лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, в тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 та у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №910/6977/18.

З огляду на те, що чинне законодавство не надає право позивачеві -балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, балансоутримувач не вправі заявляти вимоги про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, та, відповідно, не має права замість власника (орендодавця) вимагати виселення орендаря.

В зв`язку з цим, апеляційним судом з огляду на приписи ст. 3 ЦК України, яким визначено свободу договору, врахував що умови Договору, укладеного між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону, отже лише у наймодавця (орендодавця) є право звертатися до суду з позовом про повернення об`єкта оренди.

Відповідна правова позиція стосовно прав орендодавця і балансоутримувача за Договором оренди комунального майна наведена у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/9480/16, від 07.06.2017 у справі №910/9482/16 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі №910/7364/18.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Зазначені приписи також кореспондуються з положеннями ст.ст. 284 ГК України та 764 ЦК України.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що після закінчення строку дії договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо протягом місяця після закінчення строку договору оренди щодо поновлення договору мало місце заперечення, то такий договір припиняється. Крім цього, орендодавець не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору повинен повідомити про намір використовувати зазначене майно для власних потреб.

Разом з тим, чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, відповідно балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, як і повідомляти орендаря про відсутність наміру продовжувати договір.

Як вище згадувалось, строк дії Договору встановлено до 29.03.2018, відтак, орендодавець повинен був повідомити відповідача у строк не пізніше ніж 29.12.2017 про намір використовувати майно для власних потреб, або у строк з 30.03.2018 до 30.04.2018 направити орендарю заяву про припинення договору.

Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, орендодавець не повідомив у встановлений строк (до 29.12.2017) орендаря про намір використовувати майно для власних потреб, направивши лише в січні 2018 лист про те, що договір не буде продовжено, без будь-яких обґрунтувань такого свого рішення, а у строк з 30.03.2018 до 30.04.2018 не повідомив орендаря про припинення договору, що в свою чергу свідчить, що як позивачем, так і третьою особою пропущено трьохмісячний строк попередження орендаря про намір використовувати майно для власних потреб.

За змістом ст. 285 ГК України, які кореспондуються зі ст. 777 ЦК України та ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своєї компетенції надають ветеранським організаціям фінансову підтримку, кредити з коштів відповідних бюджетів, а також безплатно надають будинки, приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для здійснення їх статутних завдань. Ветеранські організації звільняються від плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання (надання), телефоном у приміщеннях та будинках, які вони займають.

Рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280 затверджено Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, згідно якої відбувається розрахунок розміру орендної плати.

У відповідності до п. 8 Методики, у разі оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна розмір річної орендної плати визначається за формулою, крім об`єктів, за які встановлена орендна плата в розмірі 1 грн на рік.

Отже, формула для розрахунку орендної плати не застосовується для визначення орендної плати, у разі, якщо за предмет оренди сплачується 1 грн на рік. Тобто, в такому випадку, відсутня необхідність у замовленні експертної оцінки нежитлового приміщення (висновку про вартість майна), оскільки розмір орендної визначено у фіксованому розмірі та не залежить від визначеної вартості нерухомого майна.

Згідно п. 18 Методики розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна становить 1 гривню на рік, в тому числі, громадських та благодійних організацій, які здійснюють безкоштовну психологічну, соціальну допомогу, реабілітацію та адаптацію дітей-інвалідів, дітей з вадами розвитку, інвалідів та інших осіб-учасників АТО, якщо орендована площа становить до 100 кв. м та не використовується для провадження підприємницької діяльності.

Відповідач є відокремленим підрозділом Організації ветеранів України, яка є всеукраїнською добровільною неприбутковою громадською організацією, що об`єднує ветеранів Другої Світової війни, інших локальних війн і військових конфліктів, а тому, зважаючи на свій статус та напрямки діяльності, на підставі п. 18 Методики, орендує нежитлове приміщення згідно Договору оренди, за умовами якого орендна плата встановлена у розмірі 1 грн. на рік.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання позивача на те, що відповідач за три місяці до закінчення договору зобов`язаний був надати орендодавцю новий звіт з незалежної оцінки об`єкту є безпідставними.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду з розгляду аналогічних спорів, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва до Організації ветеранів Святошинського району м. Києва про виселення з нежитлового приміщення загальною площею 15,73 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ірпінська, 71 є правомірним.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/11182/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/11182/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко