Ухвала

від 24.06.2020 по справі 906/345/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/345/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.

розглянувши касаційну скаргу Ружинської селищної ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2019 (суддя Машевська О.П.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 (головуючий суддя: Бучинська Г.Б., судді: Василишин А.Р., Грязнов В.В.)

за позовом Підприємства Райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок"

до Ружинської селищної ради

про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним,

За участю представників:

позивача - Пащенко Н.В. - директор, Черниш М.М. - адвокат

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Підприємство райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Ружинської селищної ради (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати укладеним договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 0,27 га в смт. Ружин Житомирської області, кадастровий номер 1825255100:04:004:0656, на умовах, викладених у рішенні 32 сесії Ружинської селищної ради від 26.01.18, та на умовах, викладених у проекті договору оренди землі, наданого позивачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням 28 сесії 7 скликання Ружинської селищної ради від 20.10.17 надано ринку дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,27 га по вул. Набережній,10 в смт. Ружин. На підставі виготовленої документації із землеустрою, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1825255100:04:004:0656 та 26.01.2018 здійснено її державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі. Рішенням 32 сесії 7 скликання Ружинської селищної ради від 26.01.2018 затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,27 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул.Набережна,10, вирішено передати Ружинському кооперативному ринку земельну ділянку площею 0,27 га, кадастровий номер 1825255100:04:004: 0656, за адресою: смт.Ружин, вул. Набережна, 10 в оренду строком на 5 років, а також встановлено орендну плату у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Однак 02.02.2018 селищним головою смт. Ружин Жарським В.І. було внесено зауваження на рішення 32 сесії 7 скликання Ружинської селищної ради від 26.01.2018 щодо укладення договору оренди з Ружинським ринком. Рішенням 32 сесії 7 скликання Ружинської селищної ради 23 лютого 2018 року зауваження селищного голови відхилено та підтримано прийняте на 32 сесії ради рішення щодо надання новосформованої земельної ділянки площею 0,27 га, кадастровий номер 1825255100:04:004: 0656, в оренду позивачу. В свою чергу, підготовлений земельним відділом Ружинської селищної ради проект договору оренди земельної ділянки у двох примірниках Ружинським ринком було підписано ще у березні 2018 році та передано селищному голові смт. Ружин Жарському В.І. для підписання, однак останній ухиляється від його підписання.

1.3. Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечив, зазначивши, що об'єкт незакінченого будівництва (критий промтоварний ринок), що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1825255100:04:004:0656, не належить Ружинському кооперативному ринку та ним не будувався; рішенням 65 сесії Ружинської селищної ради від 16.10.15 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" було відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо даної земельної ділянки; при прийнятті рішення на 28 сесії 7 скликання від 20.10.2017 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та рішення на 32 сесії 7 скликання від 26.01.2018 "Про укладання договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок", Ружинська селищна рада в порушення ст. 123 Земельного кодексу України залишила поза увагою невідповідність між фактичним розміщенням земельної ділянки і вказаною адресою її місцезнаходження, оскільки відповідно до публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 1825255100:04:004:0656 територіально розташована між вулицями О.Бурди та Шкільна в смт. Ружин і ніяк не межує з вулицею Набережна,10; селищна рада не врахувала, що Ружинська районна спілка споживчих товариств (код ЄДРПОУ 30102920) та Підприємство райспоживспілки Ружинський кооперативний ринок ( код ЄДРПОУ 01559169) є різними юридичними особами; окрім того, укладення договору оренди землі є правом органу місцевого самоврядування, а не обов'язком.

2. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.09.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, позов задоволено частково, викладено зміст Договору оренди землі в резолютивній частині рішення на основі Типового договору.

2.2. Суд першої інстанції встановив, що у позивача був дозвіл на розробку проекту технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Рішенням відповідача від 20.10.17 був наданий дозвіл Ружинській районній спілці споживчих товариств "Ружинський кооперативний ринок" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання її в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована: смт. Ружин, вул. Набережна, 10. Рішенням Ружинської селищної ради 32 сесії 7 скликання від 26 січня 2018 року "Про укладання договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок" затверджено Проект відведення в оренду земельної ділянки площею 0,2700 га (кадастровий номер 1825255100:04:004: 0656) Ружинському кооперативному ринку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Набережна,10, та вирішено передати в оренду Ружинському кооперативному ринку земельну ділянку площею 0,2700 га (кадастровий номер 1825255100:04:004:0656) за адресою смт. Ружин, вул. Набережна,10, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, строком на 5 років з орендною платою у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Місцевий господарський суд зазначив, що рішення Ружинської селищної ради 32 сесії 7 скликання від 26 січня 2018 року "Про укладання договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок" набрало чинності 23.02.2018, ухилення селищного голови Жарського В.І. від його підписання не змінює юридичний факт набрання ним чинності. Окрім того, селищним головою Жарським В.І. підписано рішення Ружинської селищної ради 33 сесії 7 скликання від 23.02.2018 "Про відхилення зауваження селищного голови до рішення 32 сесії Ружинської селищної ради 7 скликання від 26.01.18 "Про укладення договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок".

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позов Ружинського кооперативного ринку підлягає задоволенню частково та визнав Договір оренди землі укладеним на умовах поданого позивачем проекту договору, прийнятого в певній частині на основі Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою КМУ від 03.03.2004 №220, з їх викладенням в резолютивній частині судового рішення. У непогодженій частині умов поданого позивачем проекту договору оренди землі суд відмовив.

2.3. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 26.02.2020 (згідно з відміткою на конверті) Ружинською селищною радою безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 906/345/19.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 02.03.2020 у справі № 906/345/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 906/345/19 касаційну скаргу Ружинської селищної ради залишено без руху до 20.04.2020 на підставі частини 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки підстави, наведені у заяві про поновлення строку, визнані неповажними; встановлено Ружинській селищній раді строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

04.04.2020 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду з заявою про усунення недоліків у справі №906/345/19.

3.4. 27.04.2020 суд постановив ухвалу, якою заяву Ружинської селищної ради про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено Ружинській селищній раді строк для подання касаційної скарги на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 906/345/19, відкрито касаційне провадження по справі та призначено скаргу до розгляду на 24.06.2020, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 21.05.2020. Крім того, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2019 у справі № 906/345/19, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

3.5. 25.05.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу Підприємства райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок", скерований на адресу суду 21.05.2020.

3.6. У судове засідання 24.06.2020 з'явилися представники позивача, котрі виклали заперечення проти касаційної скарги та просили відмовити в її задоволенні. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча вказаний учасник справи про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У касаційній скарзі Ружинська селищна рада (скаржник) просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 906/345/19 повністю і ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову.

4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/13129/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 04.12.2018 у справі №32/563.

Крім того, відповідач вважає, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів ґрунтуються на припущеннях, визнання судом укладеним договору оренди земельної ділянки, в якому судом допущені помилки, за відсутності дотримання процедури передачі позивачу цієї ділянки в оренду є порушенням установленого земельним законодавством порядку передачі таких земельних ділянок у користування (оренду).

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України № 460-IX від 15.01.2020, тобто станом на момент подання касаційної скарги (далі - ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги , які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу , а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги."

5.2. За правилами пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) .

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.11 ГПК "Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом ":

"2. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України ."

Згідно вимог ч.4 ст.294 ГПК, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається, в т.ч., і підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

5.3. У касаційній скарзі Ружинська селищна рада вказує, що скарга подається з підстав, передбачених пунктами 1,3 частини 2 ст. 287 ГПК.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Як слідує зі змісту касаційної скарги, в останній скаржником було чітко обґрунтовано лише одну з підстав, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК, а саме передбачену пунктом 1 вказаної частини, тобто, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, і саме ця підстава і була визначена ухвалою касаційного суду від 27.04.2020 підставою відкриття касаційного провадження, як це передбачено наведеною ч.4 ст.294 ГПК.

Разом з тим, пославшись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК, як на підставу звернення з касаційною скаргою, відповідач не навів, яку саме конкретну, чітко визначену норму матеріального або процесуального права (пункт, абзац, частина тощо якої статті та якого нормативно-правового акту, і в першу чергу Кодексу чи Закону України) неправильно застосовано або порушено судами попередніх інстанцій, в чому полягає саме неправильне застосування або порушення даної норми права, і щодо правильного застосування саме якої у подібних правовідносинах, на думку скаржника , відсутній висновок Верховного Суду.

5.4. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що наведений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" охоплює не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Вислови "законний" і "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми і судова практика мають бути застосовані таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п. 24, серія A, №32, і "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який положення статті 6 Конвенції застосовуються до апеляційних і касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також необхідно брати до уваги норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5.5. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.6. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у справі № 906/345/19, передбачених вищевказаним пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК, з огляду на таке.

5.7. Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/13129/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 04.12.2018 у справі №32/563.

5.8. Проте, колегія суддів касаційного суду відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що судові рішення у справі № 906/345/19 ухвалені судами без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/13129/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 04.12.2018 у справі №32/563, з наступних підстав.

5.9. Так у справі № 826/5737/16 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва суду з позовом до Київської міської ради, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 березня 2016 року № 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

5.10. У справі №32/563 Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (з урахуванням уточнень до позовної заяви) про визнання за ним права оренди земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень (кафе, магазини, торгові ряди), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Центральна, 12а, визнання укладеним договору оренди цієї земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем, та зобов'язання зареєструвати його в установленому законом порядку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "ТД "Рибалка" є власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, та вчинило всі необхідні й передбачені законом дії, спрямовані на оформлення права користування (оренди) цією ділянкою, проте з огляду на бездіяльність Київради з цього питання звернулося до суду із зазначеним позовом.

У вказаній справі №32/563 судами було встановлено, що позивач надіслав до Київради лист № б/н із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, а також підписаний ним проект цього договору, для його подальшого підписання Київрадою. У подальшому, оскільки Київрада утрималася від прийняття рішення про передачу в оренду позивачу зазначеної земельної ділянки та укладення відповідного договору , ТОВ "ТД "Рибалка" звернулося до Господарського суду міста Києва з цим позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №32/563 зазначила, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Тобто прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.

Отже, відсутність рішення Київради про передачу позивачеві в оренду для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Центральна, 12а, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) ТОВ "ТД "Рибалка" шляхом укладення з ним відповідного договору оренди.

За таких обставин надання Київрадою дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки не може свідчити про наявність волевиявлення органу місцевого самоврядування на передачу цієї земельної ділянки у користування (оренду), оскільки, надаючи дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування дозволяє особі здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу в подальшому визначити предмет користування (оренди).

Надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом договору оренди за умови досягнення сторонами згоди щодо умов такого договору.

З викладеного вбачається, що у справі №32/563 міською радою не приймалося рішення про передачу позивачеві в оренду земельної ділянки.

5.11. Разом з тим у справі №906/345/19, що переглядається, суди встановили таке.

Рішенням 28 сесії 7 скликання Ружинської селищної ради від 20.10.17 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,27 га по вул. Набережній,10 в смт. Ружин.

26 січня 2018 року на засіданні 32 сесії 7 скликання Ружицькою селищною радою прийнято рішення "Про укладання договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок".

Вказане рішення не було підписано селищним головою, оскільки, на його думку, прийняте рішення не відповідало вимогам Конституції України та містило ряд зауважень, які слід усунути.

Згідно протоколу 33 сесії Ружинської селищної ради 7 скликання від 23.02.2018 з питання 4 порядку денного "Про відхилення зауважень селищного голови до рішення 32 сесії 7 скликання від 26.01.2018 "Про укладення договору оренди з підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок" вбачається, що рішенням сесії відхилено зауваження голови на рішення 32 сесії 7 скликання від 26.01.2018 "Про укладення договору оренди з підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок" та підтверджено попереднє рішення . Проголосовано за -18, проти - 0, не брав участь в голосуванні -1, утрималося - 2 (т. 1 а.с. 210). А відтак рішення про відхилення заперечень голови та підтвердження рішення про передачу в оренду прийнято за наявності необхідного кворуму.

Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що оскільки Ружинська селищна рада відхилила зауваження голови та підтвердила своє попереднє рішення, то рішення "Про укладання договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок" є чинним. При цьому, відсутність підпису селищного голови Жарського В.І. на даному рішенні, не спростовує його чинність.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що рішення Ружинської селищної ради від 26.01.18 оскаржувалось у встановленому законом порядку або було визнано нечинним.

Суди дійшли висновку, що прийняття відповідачем рішення від 26.01.18 підтверджує факт надання останнім згоди на укладення договору оренди землі з позивачем.

5.12. Зазначене свідчить, що предмет та підстави позову, як і фактичні обставини справи, встановлені судами, у даній справі, що переглядається, та у вищевказаних справах № 826/5737/16 та №32/563 є повністю різними.

5.13. У справі №910/13129/17 Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради про передачу Товариству в оренду земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачем-1 і відповідачем-2, визнання відсутнім у відповідача-2 права користування цією земельною ділянкою.

Тобто, у вказаній справі прокурор йшов з позовом саме до міської ради та орендаря і предметом даного позову було в першу чергу саме рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки, яке оскаржувалося саме з підстав порушення вимог чинного законодавства під час його прийняття.

5.14. Разом з тим, предметом спору у даній справі №906/345/19, що переглядається, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, є визнання укладеним договору оренди землі щодо земельної ділянки площею 0,27 га в смт. Ружин Житомирської області, кадастровий номер 1825255100:04:004:0656, на умовах, викладених у рішенні 32 сесії Ружинської селищної ради від 26.01.18, та на умовах, викладених у проекті договору оренди землі, наданого позивачем.

Судами встановлено, що 26 січня 2018 року на засіданні 32 сесії 7 скликання Ружицькою селищною радою прийнято рішення "Про укладання договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок".

В подальшому, 23.02.2018 Ружинською селищною радою прийнято рішення "Про відхилення зауваження селищного голови до рішення 32 сесії Ружинської селищної ради 7 скликання від 26.01.18 "Про укладення договору оренди з Підприємством райспоживспілки "Ружинський кооперативний ринок", яким підтверджено вказане попереднє рішення. Дане рішення від 23.02.2018 підписано селищним головою Жарським В.І.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що рішення Ружинської селищної ради від 26.01.18 оскаржувалось у встановленому законом порядку або було визнано нечинним.

5.15. Зазначене свідчить, що суб'єктний склад, предмет та підстави позову у даній справі, що переглядається, та у вищевказаній справі № 910/13129/17 не є подібними.

При цьому, колегія суддів касаційного суду приймає до уваги наступне.

Як з матеріалів справи, так і з касаційної скарги у справі №906/345/19, вбачається, що заперечення Ружинської селищної ради по суті позову зводяться до непогодження та доводів про незаконність свого власного, прийнятого нею ж рішення про передачу в оренду земельної ділянки.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Подібна правова позиція щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) викладена в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

Крім того, згідно позиції Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування" судом зазначено, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryэldэz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8.04.2008 , "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009 ). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05. 2010 , і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 ) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Цneryэldэz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано розцінив невиконання селищним головою зобов'язань щодо підписання договору оренди, як недобросовісну поведінку.

5.16. Щодо інших доводів касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

По-перше, вони не обґрунтовані скаржником чітким, конкретизованим посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені вищевказаними чотирма пунктами частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

По-друге, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу заперечень проти позову та касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

По-третє, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК:

"3. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 , 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу."

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Ружинської селищної ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі №906/345/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський