Рішення

від 01.07.2020 по справі 640/6961/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2020 року м. Київ № 640/6961/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Громадської організації Захисник громадських прав

до Державної служби геології та надр України,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю ФерроМет1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація Захисник громадських прав (далі-позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної служби геології та надр України (далі-відповідач/Держгеонадра), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю ФерроМет1 (далі- третя особа/ТОВ ФерроМет1 ) в якій просить:

- визнати дії (бездіяльність) Державної служби геології та надр України в частині не підготування та не надсилання до Міністерства енергетики та захисту довкілля України заяви ТОВ ФерроМет1 від 12.07.2018 року разом з доданими до неї документами для надання Міністерством енергетики та захисту довкілля України пропозиції щодо надання дозволу на спеціальне користування надрами ТОВ ФерроМет1 разом із зазначенням умов, за яких можливе користування надрами на запропонованих ділянках надр, в частині дотримання вимог природоохоронного законодавства або зауваження щодо надання такого дозволу;

- зобов`язати Державну службу геології та надр України підготувати та надіслати до Апостолівської районної ради Дніпропетровської області та Міністерства енергетики та захисту довкілля України пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр дозволи на користування якими виставляються на аукціон, відповідно до заяви №96/28-03/пр-19 від 26.11.2019 та після надходження погоджень та/або пропозицій від даних органів, із зазначенням умов, за яких можливе надрокористування на запропонованих ділянках надр, у частині дотримання вимог природоохоронного законодавства, скласти та затвердити наказом перелік таких ділянок разом із відповідними програмами робіт та прийняти рішення про проведення аукціону;

- зобов`язати Державну службу геології та надр України провести перевірку здійснення ТОВ ФерроМет1 оцінки впливу на довкілля планової діяльності з видобутку корисних копалин (вапняку) відкритим способом на ділянці Центральна (північна і південна) частини Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області;

- зобов`язати Державну службу геології та надр України провести перевірку ТОВ ФерроМет1 в частині утримання останнім від дій, спрямованих на отримання дозволу на спеціальне користування надрами на ділянці Центральна (північна і південна) частини Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області іншим чином ніж за результатами придбання такого дозволу на аукціоні, проведеному в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України Про реалізацію експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів ;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання Державної служби геології та надр України подати звіт про його виконання до Окружного адміністративного суду м. Києва у строк до двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Через Відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян Окружного адміністративного суду м. Києва позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020 дану справу та клопотання про забезпечення позову передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Васильченко І.П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не підготування та не надсилання до Апостолівської районної ради Дніпропетровської області та Міністерства енергетики та захисту довкілля України пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, відповідно до заяви ТОВ ФерроМет1 вхідний №96/28-03/пр-19 від 26.11.2019 р.

Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що діяв на підставі на в межах повноважень наданих йому законом.

Третя особа подала до суду письмові пояснення на позовну заяву в яких проти заявлених позовних вимог заперечувала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

12 липня 2018 року ТОВ ФерроМет1 було подано до Державної служби геології та надр України заяву про отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобутку корисних копалин без аукціону ділянки Центральна (північна і південна частини) Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області (супровідний лист вих. № 11/027/18-2 від 11.07.2018, вх. № 14253/02/12-18 від 12.07.2018) з додатками, надання яких передбачено Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. № 615.

Оскільки, у встановлені законодавством строки, відповіді на вказану заяву третьою особою отримано не було, третьою особою за принципом мовчазної згоди було набуто право на видобуток корисних копалин (вапняку) без необхідності проведення аукціону ділянки Центральна (північна і південна частини) Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області.

При цьому, враховуючи що відповідачем не було направлено до Міністерства енергетики та захисту довкілля України вказаної заяви з додатками третьої особи не було проведено екологічної експертизи здійснення ТОВ ФерроМет1 діяльності з видобутку корисних копалин (вапняку) на ділянці Центральна (північна і південна частини) Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області.

Вважаючи вказані дії (бездіяльність) відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно статті 4 Кодексу України про надра, надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади.

В силу пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1174, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується на реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр є Держгеонадра України, який здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 4 Положення про Державну службу геології та надр України встановлено, що Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами); здійснює переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), внесення до них змін та видачу дублікатів, продовжує строк дії спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами).

Відповідно до статті 16 Кодексу України про надра, спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів" від 17 жовтня 2018 р. №848 було затверджено Тимчасовий Порядок реалізації експериментального проекту із запровадження проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів (далі - Постанова КМУ від 17 жовтня 2018 р. №848).

Відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 17 жовтня 2018 р. №848, цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту із запровадження процедури продажу на аукціоні шляхом проведення електронних торгів спеціального дозволу на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (далі - дозвіл).

Відповідно до п. 6 Постанови КМУ від 17 жовтня 2018 р. №848, Держгеонадра готує з урахуванням заяв, поданих фізичними особами - підприємцями та юридичними особами, пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон (пояснювальна записка, оглядова карта та ситуаційний план, каталог географічних координат кутових точок, програма робіт), та надсилає їх (крім переліку ділянок надр на території континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони) рекомендованим листом з повідомленням на погодження до:

- Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідних обласних, Київської та Севастопольської міських рад - щодо користування ділянками надр, що містять корисні копалини загальнодержавного значення, а також ділянками надр, що надаються для цілей, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин;

- відповідних районних, міських, селищних, сільських рад - щодо користування ділянками надр, що містять корисні копалини місцевого значення.

Якщо протягом 45 календарних днів органи, зазначені в абзацах другому і третьому цього пункту, не надали рішення про погодження або вмотивовану відмову в такому погодженні, пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, вважаються погодженими.

Пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон (разом з пояснювальними записками, оглядовими картами та ситуаційними планами, каталогами географічних координат кутових точок, програмами робіт), подаються Держгеонадрами до Мінекоенерго.

Мінекоенерго в строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня надходження від Держгеонадр пропозицій щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, надсилає Держгеонадрам пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, із зазначенням умов, за яких можливе надрокористування на запропонованих ділянках надр, у частині дотримання вимог природоохоронного законодавства або обґрунтовані пропозиції щодо неможливості надрокористування на запропонованих ділянках надр з дотриманням вимог природоохоронного законодавства.

У разі надання Мінекоенерго обґрунтованих пропозицій щодо встановлення законодавством обмежень стосовно провадження діяльності з користування надрами на території, на якій заплановано її провадження, такі пропозиції враховуються Держгеонадрами під час прийняття рішень щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон.

У разі ненадання Мінекоенерго пропозицій щодо визначення переліку ділянок надр протягом 15 робочих днів з дня надходження від Держгеонадр документів у повному обсязі, вважається, що пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, відсутні.

Держгеонадра після надходження погоджень від органів, зазначених в абзацах другому і третьому цього пункту, та пропозицій Мінекоенерго із зазначенням умов, за яких можливе надрокористування на запропонованих ділянках надр, у частині дотримання вимог природоохоронного законодавства складає та затверджує наказом перелік таких ділянок разом з відповідними програмами робіт та приймає рішення про проведення аукціону.

Відповідно до п. 2 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615 (далі - Порядок №615) - дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, Держгеонадрами, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком.

Відповідно до пункту 8 Порядку №615, без проведення аукціону дозвіл надається, зокрема, у разі видобування корисних копалин, якщо заявник на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку, та подав документи на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин відповідного родовища не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів;

Відповідно до абзацу 4 пункту 3 Порядку розпорядження геологічною інформацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2018 №939, геологічна інформація, створена (придбана) за власні кошти юридичних та фізичних осіб, є їх власністю. Власник геологічної інформації повідомляє Держгеонадрам про її створення, придбання, передачу ним права власності на геологічну інформацію чи права користування нею у порядку, встановленому пунктом 4 цього Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 липня 2018 року ТОВ ФерроМет1 було подано до Державної служби геології та надр України заяву про отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобутку корисних копалин без аукціону ділянки Центральна (північна і південна частини) Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області (супровідний лист вих. № 11/027/18-2 від 11.07.2018, вх. № 14253/02/12-18 від 12.07.2018). Також до заяви було додано перелік документів, надання яких передбачено Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. № 615.

Оскільки відповіді від відповідача щодо розгляду поданої позивачем заяви не надійшло, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року у справі № 280/4380/19, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФерроМет1" до Державної служби геології та надр України забезпечено, а саме:

- заборонено Державній службі геології та надр України проводити аукціон з продажу спеціальних дозволів на користування надрами стосовно об`єкта використання, зазначеного у переліку ділянок надр рудних та нерудних корисних копалин, спеціальні дозволи на користування яких планується виставити на черговий аукціон, розміщеного на офіційному сайті Державної служби геології та надр України, а саме: пункт 167: Назва родовища (об`єкта користування): Мар`янське. Вид корисної копалин: вапняк. Вид користування надрами: видобування. Місце розташування: Дніпропетровська область. Запаси: 132328 тис м куб.;

- заборонено Державній комісії України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр України (адреса: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7) розглядати будь які питання та виносити рішення щодо погодження на отримання або відмови в погодженні на отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЕРРОМЕТ1" (ідентифікаційний код 32341106) спеціального дозволу на користування надрами з метою видобутку корисних копалин без аукціону ділянки Центральна (північна і південна частини) Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області.

В подальшому, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 року, у справі №280/4380/19, було зобов`язано Державну службу геології та надр України надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ФЕРРОМЕТ1" спеціальний дозвіл на користування надрами з метою видобутку корисних копалин без аукціону ділянки Центральна (північна і південні частини) Мар`янського родовища у Апостолівському районі Дніпропетровської області.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача в частині не підготування та не надсилання до Апостолівської районної ради Дніпропетровської області та Міністерства енергетики та захисту довкілля України пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, відповідно до заяви позивача вх. №96/28-03/пр-19 від 26.11.2019 року.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача підготувати та надіслати до Апостолівської районної ради Дніпропетровської області та Міністерства енергетики та захисту довкілля України пропозиції щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, оскільки вони є похідними.

Крім того, суд також при розгляді позовних вимог щодо порушенням оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача прав та законних інтересів позивача та громадян, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про надра, Законом України "Про громадські об`єднання", Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011 р. (надалі також - Порядок № 615) та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За пунктом дев`ятнадцятим частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод або законних інтересів особи у публічно-правових відносинах, у яких Відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно Третьої особи. З урахуванням приписів п. п. 8, 19 ч. 1 ст. 4, ст. 5 КАС України, а також виходячи з системного аналізу Кодексу України про надра, Порядку №615, суд зауважує, що оскаржувані дії (бездіяльність) Відповідача, як і Спеціальний дозвіл є правовим актом ненормативного характеру, тобто актом індивідуальної дії і стосується права конкретних осіб, зокрема, Третьої особи, тобто виключно визначених у ньому суб`єктів, і встановлює не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, направлені до відповідних осіб, розраховані на одноразове застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19рп/2011 від 14 грудня 2011 року зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення ( не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У своїх рішеннях від 23.06.1997 (відкрите у вільному доступі за посиланням http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-97), від 22.04.2008 № 9-рп/2008 Конституційний Суд України, в питанні не нормативності актів, підкреслює, що: "За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

Правова позиція щодо оскарження індивідуальних актів викладена і Вищим адміністративним судом України у Інформаційному листі від 01.06.2010 № 781/11/13-10 "Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ", згідно якої: "Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. З`ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Крім того, при вирішенні справи судами не з`ясовано, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені спірною постановою. Отже, із зазначеним позовом звернулися не ті особи, яким належить право вимоги. Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено".

В силу ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд принагідно відмічає, що правові висновки в частині правових питань: "права оскарження індивідуального акта лише особою, якої він стосується", "порушення реальних прав", "оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень", "права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом" відображено Верховним Судом України в постанові від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15), Великою Палатою Верховного Суду в постановах: від 14 березня 2018 року (справи №№: 9901/22/17, 9901/153/2851), від 21 червня 2018 року (справа № 9001/463/18).

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з частиною 1 статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Також, у рішенні Конституційного Суду України в від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) неодноразово висловлював свою позицію, у відповідності до якої принцип верховенства права вимагає дотримання вимог "якості" закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. Зокрема, на думку суду, вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права, тлумачитися у спосіб, сумісний з верховенством права і найбільш сприятливий для особи (рішення у справах "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003, заява №38812/97, §155, "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), від 09.01.2013, заява №21722/11, §170, "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine) від 14.10.2010, заяви №23759/03 та №37943/06, §57).

При цьому, під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" і "передбачуваності". "Закон" повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), рішення від 23.06.1995, заява №18139/91, §37). З огляду на наведене, варто акцентувати, що суб`єкт, який звертається до суду за захистом, повинен обґрунтувати порушення своїх прав, і таке порушення має бути, по-перше, реальним, а по-друге, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Так, реалізація громадськістю своїх інтересів, а відповідно, і прав, відбувається, виходячи з нормативних приписів статті 12 Кодексу України про надра, шляхом прийняття участі громадських організацій у розробленні та здійсненні заходів з питань раціонального використання та охорони надр, які здійснюють органи виконавчої влади.

Зважаючи на відмічені Кодексом України про надра нормативні особливості участі громадських організацій у сфері надрокористування, та виходячи з приписів ст. 2 цього кодексу, де відмічено необхідність врегулювання правовідносин з використання надр з метою забезпечення раціонального та комплексного використання надр, слід наголосити, що правила отримання Третьою особою відповідного дозволу застосовуються в юридичній площині правовідносин, які складаються виключно між Відповідачем та Третьою особою і, в той же час, такі правила не застосовуються до осіб, на яких здійснюється тільки опосередкований вплив у сфері використання природних ресурсів і надр в рамках отриманого певним суб`єктом індивідуально виданого йому спеціального дозволу на право розроблення і використання певних надр/родовищ.

Наразі, з урахуванням наведеного висновку, суд відзначає, що Законом України "Про громадські об`єднання" визначаються правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про громадські об`єднання", громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу.

Статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про громадські об`єднання").

Разом з тим, суд звертає увагу, що поряд з передбаченими як в Законі, так і в Статуті правами Організації, Закон України "Про громадські об`єднання" окремо визначає засади взаємодії громадських об`єднань з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування.

Так, за ч. 2 ст. 22 Закону України "Про громадські об`єднання", втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, так само як і втручання громадських об`єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об`єднання до процесу формування і реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об`єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об`єднань (ч. 3 ст. 22 Закону України "Про громадські об`єднання").

З вказаних положень ст. 22 Закону України "Про громадські об`єднання" слідує про неможливість втручання громадських об`єднань у діяльність органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

В той же час, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об`єднання до вирішення питань місцевого значення.

Враховуючи наведене в статті 22 Закону України "Про громадські об`єднання" правило, судом акцентується про можливість залучення громадських об`єднань до вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об`єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об`єднань.

З огляду на наведене, з урахуванням того, що порядок отримання Третьою особою Спеціального дозволу, стосується лише її прав та інтересів, та є результатом правовідносин у сфері надрокористування, а саме в межах дозвільної процедури згідно положень національного законодавства України, і лише виключно між Відповідачем та Третьою особою, очевидних порушень прав та інтересів Позивача не вбачається

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також, на переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

За п. 3 ч. 4 ст. 246 КАС України, у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Разом з тим, у мотивувальній частині рішення суду має бути відображено, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку (п. 4 ч. 4 ст. 246 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Громадської організації Захисник громадських прав (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 1, код ЄДРПОУ 41333897) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко