Постанова

від 24.06.2020 по справі 484/740/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 484/740/17

провадження № 61-45974св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Приватне сільськогосподарське підприємство Росинка ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Росинка на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року у складі судді Максютенко О. А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Росинка (далі - ПСП Росинка ) про розірвання договору оренди, повернення земельних ділянок, посилаючись на те, що 13 березня 2008 року між її матір`ю ОСОБА_2 та ПСП Росинка було укладено договір оренди землі, зареєстрований 23 березня 2012 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за реєстраційним номером 482548224001106 , за умовами якого ОСОБА_2 надала ПСП Росинка в оренду земельну ділянку площею 4,85 га, яка розташована в межах території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 її матір ОСОБА_2 померла і вона успадкувала зазначену земельну ділянку. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 грудня 2016 року у справі № 484/3597/16-ц було задоволено її позов до Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та визнано за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,78 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0751, площею 0,05 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0789, площею 0,02 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0651, розташовані в межах території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. 08 лютого 2017 року її право власності на вказані земельні ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Оскільки умовами договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору, то вона звернулася до ПСП Росинка з вимогою про його розірвання, однак отримала відмову. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати вищевказаний договір оренди землі та зобов`язати ПСП Росинка повернути їй зазначені земельні ділянки.

У серпні 2017 року ПСП Росинка звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, посилаючись на те, що між ОСОБА_2 та ПСП Росинка була домовленість щодо купівлі-продажу земельної ділянки, але у зв`язку з тим, що на момент укладення договору оренди землі існувала заборона відчуження земельної ділянки, між ними було укладено договір оренди землі. ПСП Росинка сплатило ОСОБА_2 орендну плату в розмірі 168 160 грн наперед за 49 років. Крім того, ПСП Росинка сплатило 1 800 грн на погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та кредитною установою. Оскільки ПСП Росинка всього сплатило ОСОБА_2 169 960 грн, однак за період з 2012 року по 2016 рік підлягала сплаті орендна плата в розмірі 5 128 грн, то залишок наперед виплаченої орендної плати складає 164 832 грн, які підлягають поверненню ОСОБА_1 як спадкоємцем ОСОБА_2 у випадку розірвання договору оренди землі. Враховуючи викладене, ПСП Росинка просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно набуті кошти в розмірі 164 832 грн.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 серпня 2017 року зустрічний позов ПСП Росинка об`єднано в одне провадження з первісним позов ОСОБА_1

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року розірвано договір оренди землі від 13 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ПСП Росинка , зареєстрований 23 березня 2012 року у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди по Кам`яномостівської сільській раді Первомайського району Миколаївської області за реєстраційним номером 482548224001106 . Зобов`язано ПСП Росинка повернути ОСОБА_1 земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4.78 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0751, площею 0,05 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0789, площею 0,02 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0651, які розташовані в межах території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, за відповідним актом у придатному для використання агротехнічному стані. Стягнуто з ПСП Росинка на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 280 грн. В задоволенні зустрічного позову ПСП Росинка до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторони договору оренди землі скористалися своїми правами та домовилися про те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи може бути підставою для розірвання договору. Тому перехід права власності на передану в оренду земельну ділянку до позивача є підставою для розірвання укладеного спадкодавцем договору оренди земельної ділянки та повернення її спадкоємцю. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими. При цьому вимоги зустрічного позову ПСП Росинка є недоведеними, оскільки договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок між сторонами не укладалися та не могли бути укладені з огляду на підпункт б пункту 15 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, яким встановлено заборону на продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у власності юридичних чи фізичних осіб.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПСП Росинка задоволено частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року в частині зустрічного позову та розподілу судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПСП Росинка 41 408,60 грн як повернення виконаного в зобов`язанні та 1 304,28 грн судового збору. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ПСП Росинка в досудовому порядку не погодилося розірвати договір оренди землі та не повернуло земельні ділянки новому власнику, тому місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ПСП Росинка в повному обсязі виконало свої зобов`язання перед ОСОБА_2 та сплатило їй орендну плату за весь період дії договору оренди землі, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову не можна визнати законним і обґрунтованим. На час розгляду справи ПСП Росинка не повернуло орендовану земельну ділянку, тому воно має право отримати від ОСОБА_1 як правонаступника орендодавця сплачену орендну плату за 2019-2057 роки в розмірі 41 408,60 грн (1 282 грн - розмір орендної плати х 38 років невикористання земельної ділянки : 15 % - ставка прибуткового податку для фізичних осіб у 2008 році, яку повинен був утримати орендар як податковий агент). Інші витрати, які понесло ПСП Росинка , не підлягають стягненню з ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вони не були обумовлені договором оренди землі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У жовтні 2018 року ПСП Росинка подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що умовами договору оренди землі від 13 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПСП Росинка , передбачено як зміну умов так і розірвання договору в разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої ] особи. Тобто зміна власника земельної ділянки не визначена обов`язковою підставою для розірвання договору. Тому до спірних правовідносин підлягали застосуванню вимоги спеціального закону, а саме частина четверта статті 32 Закону України Про оренду землі , згідно з якою перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору. Посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на те, що вона зверталася до ПСП Росинка з вимогою про розірвання договору оренди землі, не підтверджені будь-якими доказами, тобто вона не довела наявності порушеного права, за захистом якого звернулася до суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову та розподілу судових витрат і ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПСП Росинка , апеляційний суд виходив з того, що із загальної суми орендної плати, яка підлягає поверненню, необхідно виключити суму прибуткового податку, однак не зазначив норму матеріального права, яка передбачає сплату такого податку орендарем.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

23 січня 2019 року справа № 484/740/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року зупинено виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року в незміненій частині та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 13 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ПСП Росинка було укладено договір оренди землі, зареєстрований 23 березня 2012 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за реєстраційним номером 482548224001106 , за умовами якого ОСОБА_2 надала ПСП Росинка в оренду на 49 років земельну ділянку площею 4,85 га, розташовану в межах території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Пунктом 1 розділу Орендна плата вищевказаного договору встановлено орендну плата за користування земельною ділянкою в розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки, що становить 1 282 грн, щороку, або: 2 т зерна, 100 кг соняшнику, 50 кг цукру.

ПСП Росинка сплатило ОСОБА_2 орендну плату за весь період дії договору, що підтверджується відомостями та видатковим касовим ордером за 2008 рік.

15 жовтня 2010 року ОСОБА_2 померла.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 грудня 2016 року у справі № 484/3597/16-ц було задоволено позов ОСОБА_1 до Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,78 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0751, площею 0,05 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0789, площею 0,02 га з кадастровим номером 4825482200:04:000:0651, розташовані в межах території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

08 лютого 2017 року право власності ОСОБА_1 на вищевказані земельні ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Частиною четвертою статті 373 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до цільового призначення.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

За умовами пункту 4 розділу Зміна умов договору і припинення його дії договору оренди землі від 13 березня 2008 року його сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, ПСП Росинка посилалося на те, що сплатило ОСОБА_2 орендну плату в розмірі 168 160 грн наперед за 49 років, а також 1 800 грн - на погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та кредитною установою. Оскільки ПСП Росинка всього сплатило ОСОБА_2 169 960 грн, однак за період з 2012 року по 2016 рік підлягала сплаті орендна плата в розмірі 5 128 грн, то залишок наперед виплаченої орендної плати складає 164 832 грн, які підлягають поверненню ОСОБА_1 як спадкоємцем ОСОБА_2 у випадку розірвання договору оренди землі.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 295/3022/16-ц (провадження № 61-15143св19).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.

За змістом статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Отже, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що право власності на орендовані земельні ділянки перейшло від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця), враховуючи вимоги частини четвертої статті 32 Закону України Про оренду землі та умови договору оренди землі від 13 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПСП Росинка , суд першої інстанції, з рішенням якого в частині вирішення первісного позову погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПСП Росинка про розірвання договору оренди. Такий висновок судів відповідає встановленим обставинам справи та вищенаведеним положенням законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що умовами оспорюваного договору не визначено зміну власника земельної ділянки обов`язковою підставою для його розірвання, не заслуговують на увагу, оскільки, укладаючи договір оренди землі від 13 березня 2008 року, ОСОБА_2 та ПСП Росинка дійшли згоди щодо його істотних умов, зокрема пунктом 4 розділу Зміна умов договору і припинення його дії передбачили можливість розірвання цього договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи. Цей пункт договору узгоджується з частиною четвертою статті 32 Закону України Про оренду землі , яка правильно застосована судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ПСП Росинка про розірвання договору оренди, повернення земельних ділянок постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, вказані судові рішення в означеній частині підлягають залишенню без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ПСП Росинка та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з ОСОБА_1 на користь ПСП Росинка 41 408,60 грн як повернення виконаного в зобов`язанні, апеляційний суд виходив з того, що ПСП Росинка в повному обсязі виконало свої зобов`язання перед ОСОБА_2 та сплатило їй орендну плату за весь період дії договору оренди землі. При цьому суд належним чином не спростував доводів ПСП Росинка про те, що на виконання оспорюваного договору воно сплатило ОСОБА_2 орендну плату в розмірі 169 960 грн, тоді як за період з 2012 року по 2016 рік підлягала сплаті орендна плата в розмірі 5 128 грн, тобто залишок наперед виплаченої орендної плати складає 164 832 грн, які орендар просив стягнути зі спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у зв`язку з набуттям цих коштів без достатньої правової підстави. Апеляційний суд не перевірив аргументів ПСП Росинка про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи, не дослідив і не дав належної оцінки доказам, на які посилалося ПСП Росинка , обґрунтовуючи доводи зустрічного позову та апеляційної скарги.

Зазначивши в оскаржуваному судовому рішенні про те, що інші, крім стягнутих судом 41 408,60 грн, сплачені ПСП Росинка кошти ОСОБА_2 не підлягають поверненню спадкоємцем орендодавця із заявлених у зустрічному позові підстав (безпідставне набуття коштів), апеляційний суд не навів правого обґрунтування такого висновку і ніяким чином не спростував аргументів заявника з цього приводу щодо необхідності повернення таких коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Крім того, посилаючись на те, що із загальної суми орендної плати, яка підлягає поверненню на користь ПСП Росинка , необхідно виключити суму прибуткового податку, апеляційний суд не зазначив норму матеріального права, яка передбачає сплату такого податку орендарем та його розмір.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб від 22 травня 2003 року № 889-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-ІV), дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від надання в оренду (лізинг): нерухомості, розташованої на території України; рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом України, або якщо користування таким майном здійснюється на території України, незалежно від того, чи є орендодавець резидентом чи нерезидентом (абзац е пункту 1.3 статті 1 Закону № 889-ІV).

Відповідно до підпункту 4.2.7 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-ІV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 9.1 статті 9 цього Закону.

Підпунктами 9.1.1 - 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 Закону № 889-ІV передбачено, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу, встановленої законодавством з питань оренди землі. Податковим агентом платника податку - орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду нерухомого майна іншого, ніж зазначене у підпункті 9.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під таким нерухомим майном, чи присадибну ділянку), є орендар. При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, встановленою Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розташована така нерухомість, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо таку мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного податкового року, то об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, визначеного в договорі оренди.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону № 889-ІV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов`язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Абзацами а , б пункту 19.2 статті 19 Закону № 889-IV передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається.

Відповідно до абзацу а підпункту 20.3.1 пункту 20.3 статті 20 Закону № 889-ІV особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб, є: при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент.

Аналогічні норми містяться також в абзаці б підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпунктах 170.1.1-170.1.2 пункту 170.1 статті 170, пункті 171.2 статті 171, абзаці а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Враховуючи викладене, правовий статус податкового агента передбачає обов`язки нараховувати, утримувати, сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, а також надавати податкову звітність з такого податку шляхом подання податкового розрахунку та нести відповідальність за неналежне виконання обов`язків. Податковий агент фактично прирівнюється до платника податку з доходів фізичних осіб і має права та обов`язки, встановлені законодавством для платника такого податку.

Таким чином, апеляційний суд не з`ясував, чи підлягає оподаткуванню дохід від надання в оренду земельної ділянки, чи є фізична особа - орендодавець платником такого податку, і не перевірив, чи нараховано (сплачено) суму зазначеного податку до бюджету орендарем як податковим агентом орендодавця.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив належним чином зібраних доказів, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог ПСП Росинка до ОСОБА_1 .

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення зустрічного позову ПСП Росинка до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд. Верховним Судом взято до уваги, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом враховано тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року, то у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ПСП Росинка необхідно поновити їх виконання в цій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Росинка задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову Приватного сільськогосподарського підприємства Росинка до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштівскасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Росинка про розірвання договору оренди, повернення земельних ділянок залишити без змін.

Поновити виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2018 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Росинка про розірвання договору оренди, повернення земельних ділянок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов