Постанова

від 24.06.2020 по справі 372/1441/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 372/1441/16-ц

провадження № 61-43532св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області, Державна реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Товариство з обмеженою відповідальність Науково-виробнича компанія Горизонт ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області, Державна реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Товариство з обмеженою відповідальність Науково-виробнича компанія Горизонт , про визнання державного акта та договору дарування недійсним, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області, Управління Держгеокадастру Обухівського району Київської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2018 року у складі судді Болобана В. Г. та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: визнати недійсними: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 666814 площею 0,1100 га, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, село Старі Безрадичі, з кадастровим номером 3223187700:07:006:0048, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, який був зареєстрований в Книзі записів актів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі № 010833101059, виданий 17 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_2 з описом меж земельної ділянки від А до Б - 38,02 метра, від Б до В - 11,56 метрів, від В до Г - 16,50 метрів, від Г до Д - 38,08 метрів, від Д до А - 28,06 метрів; сусідніми землекористувачами від А до Б - землі загального користування, від Б до В - ОСОБА_4 , від В до Г - ОСОБА_17 , від Г до А - ОСОБА_8 ; договір дарування, укладений 21 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за № 1636.

Обґрунтовуючи первісні позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Старобезрадичівська сільська рада) від 29 жовтня 1996 року йому передана у приватну власність земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства площею 0,10 га. 02 серпня 2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради він отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 073649, який був зареєстрований у книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 2186. Згідно з державним актом земельна ділянка площею 0,11 га знаходиться на території Старобезрадичівської сільської ради з цільовим призначенням - для обслуговування будівель та господарських споруд; зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 18,99 метра, від Б до В - 58 метрів, від В до Г - 19 метрів, від Г до А - 58 метрів, сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі сільради, від Б до В - ОСОБА_11 , від В до Г- проїзд, від Г до А - ОСОБА_12

22 листопада 2007 року на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради від 17 січня 2005 року йому було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ № 172658, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010733100751. Згідно із зазначеним державним актом земельна ділянка площею 0,1067 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_1 товариство Березове , з цільовим призначенням - для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:07:006:0048; зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 38,02 метра, від Б до В - 11,56 метрів, від В до Г - 16,50 метрів, від Г до Д - 38,08 метрів, від Д до А - 28,06 метра; сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі загального користування, від Б до В - ОСОБА_4 , від В до Г - ОСОБА_17 , від Г до А - ОСОБА_8

18 грудня 2007 року між ним як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким він відчужив, а ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,11 га, яка знаходиться на території Старобезрадичівської сільської ради з цільовим призначенням - для обслуговування будівель та господарських споруд, та належала йому згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 073649. Згідно з договором купівлі-продажу зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 18,99 метра, від Б до В - 58 метрів, від В до Г - 19 метрів, від Г до А - 58 метрів, сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі сільради, від Б до В - ОСОБА_11 , від В до Г - проїзд, від Г до А - ОСОБА_12

17 листопада 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року отримав державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 666814, який був зареєстрований в книзі реєстрації актів за № 010833101059. Згідно з державним актом земельна ділянка площею 0,11 га розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, село Старі Безрадичі, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:07:006:0048; зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 38,02 метра, від Б до В - 11,56 метрів, від В до Г - 16,50 метрів, від Г до Д - 38,08 метрів, від Д до А - 28,06 метра; сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі загального користування, від Б до В - ОСОБА_4 , від В до Г - ОСОБА_17 , від Г до А - ОСОБА_8

21 жовтня 2012 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,11 га, яка належала дарувальнику на підставі державного акта про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 666814, який був зареєстрований в книзі реєстрації актів за № 010833101059.

У березні 2016 року він звернувся до Старобезрадичівської сільської ради із заявою про видачу довідки про земельну ділянку, однак йому було повідомлено, що земельна ділянка в Садовому товаристві Берегове в нього відсутня, так як власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:07:006:0048 в державному акті було зазначено ОСОБА_2 . При отриманні копії державного акта було встановлено, що в його державний акт на право приватної власності на земельну ділянку замість даних про його земельну ділянку, відчужену на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року із зовнішніми межами земельної ділянки від А до Б - 18,99 метра, від Б до В - 58 метрів, від В до Г - 19 метрів, від Г до А - 58 метрів, сусідніми землекористувачами від А до Б - землі сільради, від Б до В - ОСОБА_11 , від В до Г - проїзд, від Г до А - ОСОБА_12 внесено дані про земельну ділянку, яку він ОСОБА_2 не відчужував, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:07:006:0048; зовнішні межі земельної ділянки від А до Б - 38,02 метра, від Б до В - 11,56 метрів, від В до Г - 16,50 метрів, від Г до Д -38,08 метрів, від Д до А - 28,06 метра; сусідніх землекористувачів від А до Б - землі загального користування, від Б до В - ОСОБА_4 , від В до Г - ОСОБА_17 , від Г до А - ОСОБА_15 . У зв`язку з цим він вважає, що внесення в державний акт на право приватної власності даних ОСОБА_2 порушує його право власності.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2007 року, вчинений ОСОБА_2 під впливом обману ОСОБА_1 , з правовими наслідками, передбаченими статтею 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що 18 грудня 2007 року він придбав у ОСОБА_1 земельну ділянку та здійснив її оформлення з врахуванням наявної інформації, отриманої від первісного позивача. На момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки йому не було відомо, що ОСОБА_1 має документи на право власності на ще одну земельну ділянку, яка має аналогічні ознаки: площу, місцезнаходження та конфігурацію. 17 листопада 2008 року він отримав державний акт серії ЯД № 666814 з кадастровим номером 3223187700:07:006:0048 на право власності на земельну ділянку площею 0,11 га за договором від 18 грудня 2007 року № 2641. 21 жовтня 2012 року він подарував земельну ділянку, придбану за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року ОСОБА_3 . Вважає, що ОСОБА_1 фактично намагається позбавити його прав на земельну ділянку, яка була реальним предметом договору купівлі-продажу. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 05 березня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 04 травня 2018 року, первісний позов задовольнив. Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 666814 площею 0,1100 га, виданий 17 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_2 . Визнав недійсним договір дарування, укладений 21 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 1636. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 , є недійсним внаслідок помилки, яка має істотне значення. У зв`язку із цим договір дарування цієї земельної ділянки від 21 жовтня 2012 року згідно зі статтею 203 ЦК України також є недійсним. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що ОСОБА_2 не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд Київської області постановою від 26 липня 2018 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2018 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з метою належного дослідження зібраних у справі доказів.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що суди не врахували, що в матеріалах справи є численні докази про фактичну відсутність земельної ділянки за державним актом від 02 серпня 2001 року серії ІІІ-КВ №073649, та про задум ОСОБА_16 ввести його в оману під час укладання договору. Обставини приховування ОСОБА_16 важливої інформації перед підписанням договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2007 року № 2641 щодо його предмету, невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов фактичним є введенням в оману його як покупця та порушує його права. Суди першої та апеляційної інстанції у своїх судових рішеннях не встановили всіх обставин справи та не надали їм належну правову оцінку, не вирішили питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Зокрема, суди не надали належної оцінки наступним доказам: висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19 вересня 2017 року № 1/05/2017; інформації з Державного земельного кадастру від 22 листопада 2017 року щодо зареєстрованих прав на земельну ділянку; листу Головного управління Держегеокадастру Київської області від 26 грудня 2017 року № 9-0.0.332-19935/2-17 разом із додатками; листу архівного сектору Обухівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2016 року № 05-04/222; листу архівного сектору Обухівської районної державної адміністрації від 23 листопада 2016 року № 05-04/269; листу управління Держегеокадастру в Обухівському районі Київської області від 04 січня 2017 року № 1. Суд апеляційної інстанції без обґрунтування правових підстав фактично визнав належними та допустимими доказами державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 серпня 2001 року серії ІІІ -КВ №073649, не підкріплений законним рішенням органу місцевого самоврядування про його видачу та технічною документацією на його виготовлення, а також акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 01 липня 2004 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 січня 2019 року справа № 372/1441/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 1002/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено колегію суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради від 29 жовтня 1996 року ОСОБА_1 була передана у приватну власність земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства площею 0,10 га.

На підставі вказаного вище рішення виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради Кравченко М. А. 02 серпня 2001 року отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 073649, який був зареєстрований у книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 2186.

Із зазначеного вище державного акта встановлено, що земельна ділянка площею 0,11 га знаходиться на території Старобезрадичівської сільської ради з цільовим призначенням - для обслуговування будівель та господарських споруд; зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 18,99 метра, від Б до В - 58 метрів, від В до Г - 19 метрів, від Г до А - 58 метрів, сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі сільради, від Б до В - ОСОБА_11 , від В до Г - проїзд, від Г до А - ОСОБА_12 .

Із акта про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 01 липня 2004 року встановлено, що сусідніми землекористувачами є Шестакова , Шпак , Морозова .

Рішенням Старобезрадичівської сільської ради від 17 січня 2005 року ОСОБА_1 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1067 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва в селі Березове Старобезрадичівської сільської ради.

22 листопада 2007 року на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради від 17 січня 2005 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ № 172658, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010733100751, у селі Старі Безрадичі Обухівського району Київської області Садове товариство Березове .

Із зазначеного вище державного акта встановлено, що земельна ділянка площею 0,1067 га знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_1 товариство Березове , з цільовим призначенням - для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки - 3223187700:07:006:0048; зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 38,02 метра, від Б до В - 11,56 метрів, від В до Г - 16,50 метрів, від Г до Д - 38,08 метрів, від Д до А - 28,06 метра; сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі загального користування, від Б до В - ОСОБА_4 , від В до Г - ОСОБА_17 , від Г до А - ОСОБА_8

18 грудня 2007 року ОСОБА_1 відчужив, а ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,1100 га, яка знаходиться на території Старобезрадичівської сільської ради з цільовим призначенням - для обслуговування будівель та господарських споруд, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки.

17 листопада 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року отримав державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 666814, який був зареєстрований в книзі реєстрації актів за № 010833101059.

21 жовтня 2012 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,11 га, яка належала ОСОБА_2 згідно з державним актом про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 606814, який був зареєстрований в книзі реєстрації актів за № 010833101059, що підтверджується відміткою в державному акті.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Старобезрадичівської сільської ради із заявою про видачу довідки про земельну ділянку, однак йому було повідомлено, що земельна ділянка в Садовому товаристві Берегове в нього відсутня, так як власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:07:006:0048 у державному акті було зазначено ОСОБА_2 .

Згідно із висновком судового експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19 вересня 2017 року № 1/05/2017 встановити, чи відповідає фактичне місцезнаходження земельної ділянки площею 0,1100 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, село Старі Безрадичі, що належить ОСОБА_2 , відомостям документів із землеустрою неможливо, у зв`язку з відсутністю координат поворотних точок меж земельної ділянки з відповідної документації із землеустрою (які потрібно порівняти з фактичними межами), на підставі якої виготовлявся державний акт на право приватної власності на землю від 17 листопада 2008 року серії ЯД № 666814, виданий на вищевказану земельну ділянку .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

Під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради від 29 жовтня 1996 року ОСОБА_1 була передана у приватну власність земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства площею 0,10 га. На підставі вказаного вище рішення виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради Кравченко М. А. 02 серпня 2001 року отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 073649, який був зареєстрований у книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 2186.

Рішенням Старобезрадичівської сільської ради від 17 січня 2005 року ОСОБА_1 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1067 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва в селі Березове Старобезрадичівської сільської ради. 22 листопада 2007 року на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради від 17 січня 2005 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ № 172658, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010733100751, у селі Старі Безрадичі Обухівського району Київської області Садове товариство Березове .

18 грудня 2007 року ОСОБА_1 відчужив, а ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,1100 га, яка знаходиться на території Старобезрадичівської сільської ради з цільовим призначенням - для обслуговування будівель та господарських споруд, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки.

За змістом договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 18,99 метра, від Б до В - 58 метрів, від В до Г - 19 метрів, від Г до А - 58 метрів, сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі сільради, від Б до В - ОСОБА_11 , від В до Г - проїзд, від Г до А - ОСОБА_12 Земельна ділянка площею 0,1100 га належить продавцю на підставі державного акта серії ІІІ-КВ № 073649, виданого на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради від 29 жовтня 1996 року. Державний акт зареєстровано у книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 2186 від 02 серпня 2001 року.

17 листопада 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року отримав державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 666814, який зареєстровано в книзі реєстрації актів за № 010833101059.

Згідно із зазначеним державним актом земельна ділянка площею 0,11 га, розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, село Старі Безрадичі, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки - 3223187700:07:006:0048; зовнішні межі земельної ділянки складають від А до Б - 38,02 метра, від Б до В - 11,56 метрів, від В до Г - 16,50 метрів, від Г до Д - 38,08 метрів, від Д до А - 28,06 метра; сусідніми землекористувачами є від А до Б - землі загального користування, від Б до В - ОСОБА_4 , від В до Г - ОСОБА_17 , від Г до А - ОСОБА_8 .

Суди встановили, що земельні ділянки зазначені у державному акті про право приватної власності на земельну ділянку та договорі купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року різні .

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про незаконність видачі на ім`я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку, визнавши його недійсним, однак неправильно застосували норми матеріального права, виходячи із такого.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 203 ЦК Україні в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Державний акт на право власності на земельну ділянкуне є правочином урозумінні статті 202 ЦК України, а є лише документом, що видається державою в особі уповноважених органів на посвідчення та підтвердження права особи на земельну ділянку, а тому не може бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 229 ЦК України.

Суди не врахували, що згідно із принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Предметом спору в цій справі є неправомірність вибуття земельної ділянки поза волею її власника. Неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову та некоректне формулювання позовної вимоги не є визначальними для суду при вирішенні спірних правовідносин.

Згідно із частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 125, частини другої статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав та у випадках набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт (частина друга статті 126 ЗК України).

Зазначені норми встановлювали нерозривний зв`язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов`язковим одержанням її власником державного акту, який посвідчував його право власності.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності, у спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним способом поновлення порушених прав у судовому порядку (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15).

Суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини щодо видачі на ім`я ОСОБА_2 державного акта на право власності на іншу земельну ділянку, ніж йому була відчужена за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2007 року , однак не застосували відповідні норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема статті 152, 155 ЗК України, статтю 16 ЦК України.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Так як суди дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним спірного державного акта, однак неправильно застосували норми матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення зазначених вимог підлягають зміні у мотивувальній частині з викладенням їх у редакції цієї постанови.

При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 21 жовтня 2012 року, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_9 спірну земельну ділянку площею 0,11 га, суди попередніх інстанцій також неправильно застосували норми матеріального права, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Із урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого. вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що: метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача без його волі, так як не була предметом договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року, а ОСОБА_2 набув право власності на цю ділянку на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, який визнається судом недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним у подальшому укладеного договору дарування земельної ділянки ОСОБА_9 від 21 жовтня 2012 року, оскільки ефективним способом захисту порушеного права в цих правовідносинах є витребування спірного майна з підстав, передбачених статтями 387 і 388 ЦК України.

У зв`язку із цим рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення зазначених вище вимог підлягає скасуванню на підставі статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 21 жовтня 2012 року.

У той же час Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Вирішуючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив із того, що ОСОБА_2 не доведено факт введення його в оману для заволодіння грошовими коштами та позбавлення його прав на земельну ділянку. При цьому суд взяв до уваги той факт, що на одному з перших судових засідань ОСОБА_2 підтвердив наявність помилкової інформації в його державному акті, яка мала місце при виготовленні технічної документації на земельну ділянку, яку він придбав у ОСОБА_1 , і він намагався усунути ці недоліки шляхом звернення до відповідних організацій.

З огляду на наведене, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про доведеність введення в оману його як покупця, оскільки ці доводи спростовуються встановленими у справі обставинами, які суди попередніх інстанцій вважали доведеними, у той час як суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Інші аргументи касаційної скарги, в тому числі щодо порушення норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення зустрічного позову, оскільки це не призвело до ухвалення незаконних рішень в цій частині.

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог є обґрунтованими та такими, що зроблені на підставі повно і всебічно досліджених доказів та з урахуванням встановлених обставин справи.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області, Державна реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Товариство з обмеженою відповідальність Науково-виробнича компанія Горизонт , про визнання державного акта недійсним змінити, виклавши мотивувальну частину цих судових рішень в редакції цієї постанови.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області, Державна реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Товариство з обмеженою відповідальність Науково-виробнича компанія Горизонт , про визнання договору дарування недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області, Управління Держгеокадастру Обухівського району Київської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун