Постанова

від 30.06.2020 по справі 160/10054/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 червня 2020 року м. Дніпросправа № 160/10054/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,

за участю:

представника позивача Пономаренка МО.,

представника відповідача: Чабан О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Криворізька теплоцентраль

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (головуючий суддя І інстанції - Віхрова В.С.) в адміністративній справі №160/10054/19 за позовом Акціонерного товариства Криворізька теплоцентраль до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказу, податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Криворізька теплоцентраль звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 12.04.2019 р. № 2290-п Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТ Криворізька теплоцентраль ;

- визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення (форма Р) від 13.06.2019 р. №0017471420 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 2589901,25 грн., в тому числі: за основним платежем - 2071921,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 517980,25 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що наказ від 12.04.2019 р. № 2290-п про проведення документальної позапланової перевірки було видано за відсутності законних підстав, які зазначено в п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки позивачем на запит податкового органу були надані всі необхідні документи. Зауважено, що господарські операції з контрагентами мали реальний характер, що свідчить про обґрунтованість формування позивачем податкового кредиту.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року в задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства Криворізька теплоцентраль було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Акціонерне товариство Криворізька теплоцентраль , звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у період з 15.04.2019 р. по 22.04.2019 р. на підставі направлення від 12.04.2019 р. № 2635, відповідно до п.19-1.1 ст.19-1, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.04.2019 р. №2290-п Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТ Криворізька теплоцентраль проведена документальна позапланова виїзна перевірка АТ Криворізька теплоцентраль (код ЄДРПОУ 00130850) з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ РЕСПЕКТ КР (код ЄДРПОУ 34684757) за період з 01.09.2018 р. по 30.09.2018 р., ТОВ ЛАЗАРТ (код ЄДРПОУ 36529374, попередня назва - ТОВ НВО АКВАХІМТЕХНОЛОГІЯ ) за період з 01.10.2018 р. по 31.10.2018 р.

За результатами перевірки складено Акт №24219/04-36-14-20/00130850 від 05.05.2019 р. (надалі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201 ст.201 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.п.2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, в результаті чого АТ Криворізька теплоцентраль занижено податок на додану вартість всього на суму 2071921,00 грн., у т.ч. за вересень 2018 р. у сумі 496619,00 грн., за жовтень 2018 р. у сумі 1575302,00 грн.

На підставі Акту перевірки 13.06.2019 р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0017471420, яким АТ Криворізька теплоцентраль збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) код платежу 14010100 на суму у загальному розмірі 2589901,25 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 2071921,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 517980,25 грн.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаного наказу про проведення документальної перевірки та податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем надані достатні докази на підтвердження правомірності проведення перевірки та її висновків, за наслідками яких позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ за спірний період у зв`язку із не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій з ТОВ РЕСПЕКТ КР , ТОВ НВО Аквахімтехнологія , у зв`язку із чим, податковим органом в межах наданих повноважень та у відповідності до норм законодавства, дотримуючи порядок та строки для визначення контролюючим органом податкових зобов`язань, прийнято податкове повідомлення-рішення №0017471420 від 13.06.2019 року.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому, приписи ПК України в цій частині встановлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому, абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

В свою чергу, положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

В свою чергу, пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно абз. 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що …за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Як свідчать встановлені обставини справи, за результатом проведеної документальної виїзної перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.06.2019 року № 0017471420.

Відтак, в силу наведених правових висновків та встановлених обставин справи, спірний наказ було реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження в межах спірних правовідносин не є належним способом захисту права платника податків та зумовлює відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Аналогічні правові висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року по справі №826/17123/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 13.06.2019 р. № 0017471420, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.п. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В силу викладеного, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач при здійсненні своєї господарської діяльності мав господарські відносини з ТОВ РЕСПЕКТ КР на підставі договору про закупівлю від 20.08.2018 року № 11 та з ТОВ НВО АКВАХІМТЕХНОЛОГІЯ на підставі договору про закупівлю від 19.10.2018 року № 31/18.

Згідно п. 1.1 Договору від 19.10.2018 року № 31/18 постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити: код ДК 021:2015 - 39370000-6 водопровідне обладнання (водопідготовча установка для районної котельні РК № 6 АТ Криворізька теплоцентраль .

Відповідно до п. 1.1 договору про закупівлю від 20.08.2018 року № 11, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити: код ДК 021:2015- 441600000-9 магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (труби сталеві ГОСТ 8731-87 група В (ГОСТ 8732-78)).

На підтвердження виконання умов договору від 20.08.2018 року № 11, позивачем під час перевірку було подано копії податкових накладних від 25.09.2018 року № 58, від 05.09.2018 року № 56, від 05.09.2018 року № 57, від 05.09.2018 року № 55, від 04.09.2018 року № 54, , видаткових накладних від 04.09.2018 року № 54, від 05.09.2018 року № 55, від 06.09.2018 року № 57, від 05.09.2018 року № 56, товарно-транспортних накладних на відпуск товару від 06.09.2018 року № 57, від 25.09.2018 року № 58, від 04.09.2018 року №54, від 05.09.2018 року № 55, від 05.09.2018 року № 56,

В обґрунтування виконання умов договору від 19.10.2018 року № 31/18, позивачем під час перевірку було подано копії податкової накладної від 19.10.2018 року № 9, накладної від 26.11.2018 року № 26/11, специфікації від 19.10.2018 року № 1, акт прийому-передачі обладнання та комплектуючих від 26.11.2018 року № 26/16-2018, товарно-транспортну накладну на відпуск товару від 26.11.2018 року № 294.

Наявність вказаних документів та формування останніх на виконання договорів про закупівлю від 20.08.2018 року № 11 та від 19.10.2018 року № 31/18 відповідачем не заперечується.

Дослідивши наведені обставини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що останні в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з закупівлі, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

Щодо посилань податкового органу на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, невідповідність придбаних та реалізованих товарів, віднесення податковим органом певних контрагентів до ймовірних учасників схем ухилення від оподаткування, то суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо контрагент порушив податкове законодавство, не забезпечив належне ведення бухгалтерського обліку, збереження первинних бухгалтерських документів, тощо, то відповідно, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 61 Конституції України, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Так, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу Інтерсплав проти України (рішення від 09.01.2007 року (заява № 803/02), вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 18.12.2018 року по справі № 816/1118/17, від 15.01.2019 року по справі №809/2918/13-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відносно посилань податкового органу на те, що ТОВ НВО АКВАХІМТЕХНОЛОГІЯ було фігурантом кримінального провадження №12019040730000224 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наявність зареєстрованого кримінального провадження не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, тому як відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як свідчать встановлені обставини справи, вироки відносно позивача та його контрагентів відсутні, а зворотного відповідачем не доведено, що зумовлює безпідставність наведених доводів.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх необґрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом в розумінні КАС України.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.11.2019 року по справі № 826/11629/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилань податкового органу на невстановлення в ході проведення інвентаризації під час перевірки будь-якого обладнання з маркування Водопідготовча установка для районної котельні № 6 АТ Криворізька Теплоцентраль , а під видом водопідготовчої установки уповноваженою особою позивача продемонстровано декілька коробок з пластиковими перехідниками, трійниками, труби в зібраному стані та окремо, муфти, великі пластикові бочки, два металевих ящика з кнопками Питание , тощо, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наведені висновки відповідача фактично є припущеннями. Крім того, відповідачем не було надано до суду будь-яких доказів, які б обґрунтовували факт невіднесення наведених технічних складових до Водопідготовчої установки, придбаної на підставі договору від 19.10.2018 року № 31/18.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню, а тому апеляційна скарга Акціонерного товариства Криворізька теплоцентраль підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення позову.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд керується приписами ст. 139 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Криворізька теплоцентраль - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року в адміністративній справі №160/10054/19 - скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Акціонерного товариства Криворізька теплоцентраль - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.06.2019 року № 0017471420.

В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства Криворізька теплоцентраль - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області сплачений Акціонерним товариством Криворізька теплоцентраль судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 19210.00 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 28815.00 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає за виключенням підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 02.07.2020 року.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак