Постанова

від 24.06.2020 по справі 910/4093/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2020 р. Справа№ 910/4093/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

при секретарі Токарева А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.06.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест"

про стягнення 226 015 764, 65 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" про стягнення 226 015 764, 65 грн.

31.03.2020 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд:

- накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" у розмірі 226 015 764, 65 грн., які знаходяться на відкритому рахунку НОМЕР_1 в Акціонерному банку "Південний" МФО 328209 та всіх інших відкритих рахунках і вкладах чи на збереженні у банках або інших фінансових установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову;

- накласти арешт на усе належне на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест", що обмежується сумою 226 015 764, 65 грн., рухоме і нерухоме майно, а також майнові права;

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження належного йому на праві власності рухомого та нерухомого майна та відчужувати будь-яким способом все рухоме та нерухоме майно, цінні папери, а також майнові права, що належать йому на праві власності, у тому числі, але не виключно, за договорами купівлі-продажу, міни, застави, дарування тощо.

Вказана заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідач зможе приховати належні йому грошові кошти та майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" у розмірі 226 015 764, 65 грн., які знаходяться на відкритому рахунку НОМЕР_1 в Акціонерному банку "Південний" МФО 328209 та всіх інших відкритих рахунках і вкладах чи на збереженні у банках або інших фінансових установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20 про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" у розмірі 226 015 764, 65 грн., які знаходяться на відкритому рахунку UA НОМЕР_2 в Акціонерному банку "Південний" МФО 328209 та всіх інших відкритих рахунках і вкладах чи на збереженні у банках або інших фінансових установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.

Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

23.04.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів передані на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М. Л.

23.04.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшли доповнення до апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20, в яких останній також просить суд скасувати ухвалу місцевого господарського суду, посилаючись на невідповідність заяви позивача про забезпечення позову вимогам статті 139 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20 та враховуючи що карантин офіційно встановлено на всій території України по 11.05.2020 року включно, з метою захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 суд апеляційної інстанції дійшов до висновку за можливе призначення розгляду даної справи у відкритому судовому засіданні лише після стабілізації епідеміологічного стану в країні та повідомлено учасників справи, що про дату та час судового засідання учасників справи буле повідомлено додатково ухвалою суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20 на 10.06.2020.

01.06.2020 через канцелярію північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції просить залишити без змін.

В судовому засіданні 10.06.2020 оголошено перерву до 24.06.2020.

В судовому засіданні 24.06.2020 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20 скасувати.

В судовому засіданні 24.06.2020 позивач своїх представників не направив, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпеченні позову.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

За приписами статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Частинами першою, третьою статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України).

В вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти висновку про те, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України ).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Така правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем оспорюється правомірність набуття відповідачем грошових коштів, що належать позивачу, у розмірі 226 015 764, 15 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога заяви про забезпечення позову про накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі 226 015 764, 65 грн. підлягають задоволенню.

Також, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність правової можливості накласти арешт на усе інше рухоме та нерухоме майно відповідача та заборонити відповідачу здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження належного йому на праві власності рухомого та нерухомого майна, відчужувати будь-яким способом все рухоме та нерухоме майно, оскільки така процесуальна дія призведе до явної невідповідності заявленим позовним вимогам та безпідставно порушить права відповідача, гарантовані Конституцією України та Цивільним кодексом України в частині вільного користування належним йому майном.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову про накладення арешту на усе належне на праві власності майно відповідача та заборони відповідачу здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження належного йому на праві власності рухомого та нерухомого майна, відчужувати будь-яким способом все рухоме та нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно частково задоволено заяву про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, а підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 у справі №910/4093/20 - залишити без змін.

3. Матеріали оскарження № 910/4093/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.06.2020.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов