Постанова

від 30.06.2020 по справі 910/14193/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2020 р. Справа№ 910/14193/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.03.2020 (повна дата складання рішення 06.04.2020)

у справі № 910/14193/19 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія

Нафтогаз України

до Приватного підприємства Бонвояж

про стягнення 666 027,81 грн.

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ НАК Нафтогаз України , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Бонвояж (далі - ПП Бонвояж , відповідач) про стягнення 666 027,81 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором постачання природного газу № 1449/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ, відтак просило стягнути з відповідача 20 331,18 грн. основного боргу, 186 769, 63 грн. пені, 83 677, 61 грн. 3% річних та 375 249, 39 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/14193/19 в позові Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Приватного підприємства Бонвояж про стягнення 666 027,81 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким позовні про стягнення 509 262, 20 грн., зокрема, 143 104, 64 грн. пені, 68 007, 19 грн. 3 % річних та 298 150, 37 грн. інфляційних витрат, у стягненні яких було відмовлено - задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 11, 74, 76, 77, 86, 236 та 238 ГПК України. За твердженнями апелянта, у спірних правовідносинах дійсно має місце розрахунок за отриманий природний газ згідно постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 18.05.2017, проте за вказаною постановою було здійснено лише один платіж, решта суми за отриманий газ, на переконання апелянта, було сплачено відповідачем самостійно власними коштами. Сума коштів, на думку апелянта, яка сплачена відповідачем власними коштами підтверджується довідкою по операціям, в якій відображено призначення по кожному платежу, а також банківськими виписками, в яких призначення платежу збігається із зазначеними в цій довідці відомостями. З огляду на передбачений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд першої інстанції не звернув увагу, що укладений між сторонами Договір постачання природного газу є належною підставою в розумінні ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача взаємних цивільних прав та обов`язків, зокрема, щодо розрахунку за отриманий природний газ в належні строки. Крім цього, апелянт зазначав, що місцевим судом не враховано при ухваленні оскаржуваного рішення висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що відповідач здійснює господарську діяльність з перетворення природного газу на теплову енергію з метою ії продажу на підставі господарських договорів для надання житлово-комунальних послуг населенню, іншої діяльності підприємство не здійснює, тому оскільки після продажу теплової енергії у відповідача не вистачає грошових коштів на оплату природного газу позивачу, частина вартості газу погашається за рахунок різниці в тарифах, яка виділяється з державного бюджету. Крім цього, відповідач вказував, що за умовами ч. 2 п. 11 Договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов`язались до проведення взаєморозрахунків не вчиняти дій з погашення заборгованості відповідно до договору , а згідно п. 16 Договору визначили, що після виконання Договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо предмету Договору. Відтак відповідач вважав, що підстави для нарахування штрафних санкцій у апелянта відсутні. З приводу аргументів апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду про застосування норм права у постановах в справах № 910/16181/18 та 902/620/18, відповідач вважав, що в обох зазначених апелянтом справах предметом розгляду є укладені сторонами справи договори про транспортування природного газу, а не постачання газу як у даній справі, взаєморозрахунки здійснювались на підставі протокольних рішень, а не Договорів про організацію взаєморозрахунків, отже положення таких рішень та договорів не є ідентичними. Крім цього, підставою для укладення протокольних рішень у згаданих справах була постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, а не постанова № 332 від 18.05.2017 як у даній справі. Відтак зазначив, що справи хоча і є схожими, але зовсім не аналогічними, а тому застосування будь-яких висновків, викладених в цих справах до даної справи є безпідставними та недопустимими. Відповідач також акцентував увагу на тому, що в зазначених апелянтом постановах відсутні висновки про застосування норм права, тим більше норми права, на підставі яких виникли правовідносини в запропонованих апелянтом справах та у даній справі - є різними, а тому не зрозуміло, які саме норми права та яким чином вважав за потрібне застосовувати апелянт тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 30.06.2020 з`явились представники сторін, представник позивача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні про стягнення 509 262, 20 грн., зокрема, 143 104, 64 грн. пені, 68 007, 19 грн. 3 % річних та 298 150, 37 грн. інфляційних витрат, у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 21.12.2015 між Акціонерним АТ НАК Нафтогаз України (позивач, постачальник за договором) та ПП Бонвояж (відповідач, споживач за договором) укладено Договір постачання природного газу № 1449/16-ТЕ-41 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність споживача у 2016 році природний газ, а споживач - прийняти та оплатити цей газ на умовах визначених Договором.

Газ, що постачається за Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 Договору).

Положеннями п. 2.1 Договору сторони погодили, що постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 600 тис. куб. м., у тому числі по місяцях: у січні - 210 тис. куб. м.; у лютому - 200 тис. куб. м.; у березні - 190 тис. куб. м.

Відповідно до п.3.4 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, які включаються до вартості природного газу), відповідно до Податкового кодексу України та п. 5.1 Договору на природний газ, який постачається за Договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015.

За змістом п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб. м. газу за Договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднано до газорозподільчих мереж, становить 1 770,74 гривень, крім цього: збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природній газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 806,15 грн, крім цього ПДВ - 20% (361,23 грн), всього з ПДВ 2 167,38 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Положеннями п. 8.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання споживачем умов п.6.1 Договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем п. 6.1 Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

31.12.2015 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої, серед іншого, п. 5.2. Договору викладено в новій редакції, а саме: у відповідності до п. 5.2. (в новій редакції), ціна за 1000 куб. м. газу за Договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднано до газорозподільчих мереж, становить 1 770,74 гривень, крім цього податок на додану вартість - 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ Укртрансгаз - 564,8 грн., крім цього ПДВ - 20% , всього з ПДВ - 677,76 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2 335,54 грн., крім цього ПДВ - 20%, всього з ПДВ 2 802,65 грн.

31.03.2016 між сторонами укладено Додаткова угода №3 до Договору, відповідно до якої, серед іншого, п. 5.2. Договору викладено в новій редакції, а саме: Ціна за 1000 куб. м. газу за Договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднано до газорозподільчих мереж, становить 1 770,74 гривень, крім цього податок на додану вартість - 20%. Всього до сплати з ПДВ - 2 124,89 грн. .

30.04.2016 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №4 до Договору, згідно якої п. 2.1. Договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01.05.2016 по 30.09.2016 (включно) газ обсягом до 2000 куб. м., в тому числі по місяцях: у червні - 0,5 тис. куб. м.; у липні - 0,5 тис. куб. м.; у серпні - 0,5 тис. куб. м.; у вересні - 0,5 тис. куб. м.

Положення п.п. 5.1 та 5.2 Договору викладено у наступній редакції: 5.1 Регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за Договором в період з 01.05.2016 встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.16 №315.

5.2 Ціна за 1000 куб. м. газу за Договором в період з 01.05.2016 становить 4 942,00 грн., крім цього податок на додану вартість - 20%. Всього до сплати з ПДВ - 5 930,40 грн. .

Також Додатковою угодою № 4 від 30.04.2016 п. 8.2 Договору викладено у наступній редакції: У разі невиконання споживачем умов п. 6.1 Договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем п. 6.1 Договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. .

Крім цього, внесено зміни до ст. 12 Договору, згідно яких, сторони узгодили, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Положеннями п. 6 Додаткової угоди № 4 від 30.04.2016 сторони погодили, що дана угода набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01.05.2016.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець на підставі ст. 692 ЦК України зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору протягом січня-квітня 2016 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 531 785,64 грн., від 29.02.2016 на суму 455,021,11 грн., від 31.03.2016 на суму 441 024,70 грн. та актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 на суму 45 982,57 грн., а всього за цей період з січня по квітень 2016 на загальну суму 1 473 814,02 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вище згадувалось, п. 6.1 Договору сторонами узгоджено, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Положення 8.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання споживачем п. 6.1 Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (21% річних з 01.05.2016 згідно Додаткової угоди №4 від 30.04.2016) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджував про здійснення відповідачем оплати за отриманий природний газ з порушенням визначених Договором строків, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Разом з цим, судом враховано, що тарифи, які встановлюються виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не забезпечують покриття відповідачем витрат на виробництво теплової енергії, в результаті чого виникає різниця в тарифах, яка відшкодовується за рахунок субвенції державного бюджету місцевим, а тому після продажу теплової енергії у відповідача не вистачає грошових коштів на оплату природного газу позивачу і частина вартості газу погашається за рахунок різниці в тарифах, що виділяється з державного бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 18.05.2017 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - Порядок).

За змістом п. 2 Порядку перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, яка утворилася до 1 січня 2016 і не погашена на дату укладення Договору про організацію взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 3 Порядку підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність у учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведено у додатку 2.

За змістом Постанови № 332 держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного) застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 18.05.2017 між сторонами у даній справі, Головним управлінням державної казначейської служби України в м. Києві, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаментом житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також Публічним акціонерним товариством Укргазвидобування укладено Договір про організацію взаєморозрахунків від 01.11.2017 № 5/332-в, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою ст. 31 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік згідно Порядку.

Відповідно до ч. 2 п. 11 Договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов`язались до проведення взаєморозрахунків не вчиняти дій з погашення заборгованості за Договором.

При цьому, сторони погодили (п.16 Договору про організацію взаєморозрахунків), що після виконання Договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Отже, підписавши Договір про організацію взаєморозрахунків, сторони домовились, що між ними встановлюється інший (відмінний від того, що був передбачений у договорі постачання природного газу) порядок розрахунків і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором постачання природного газу.

Укладення Договору про проведення взаєморозрахунків за рахунок субвенцій з державного бюджету в силу вимог чинного законодавства є диспозитивним правом його учасників, закріпленим ч. 1 ст.627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, уклавши Договір про організацію взаєморозрахунків від 01.11.2017 № 5/332-в, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за Договором постачання природного газу № 1449/16-ТЕ-41 від 21.12.2015.

Належне виконання відповідачем зобов`язання згідно Договору про організацію взаєморозрахунків від 01.11.2017 № 5/332-в підтверджується платіжним дорученням №1 від 07.11.2017, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Відтак, для застосування санкцій, визначених п. 8.2 Договору та наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених Договором про організацію взаєморозрахунків, відповідно до п. 16 якого сторони засвідчили, що після виконання Договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Оскільки зобов`язання з оплати природного газу сторони погодили умовами Договору про організацію взаєморозрахунків, прострочення оплати за яким відповідачем не допущено, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім цього, станом на дату розгляду справи відповідач повністю сплатив заборгованість по Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та заяв про зарахування зустрічних вимог.

З приводу тверджень апелянта про залишення поза увагою місцевого суду висновків Верховного Суду про застосування положень права, наведених в постановах у справах № 910/16181/18 та 902/620/18, слід зазначити, що в обох зазначених апелянтом справах предметом розгляду є укладені сторонами договори про транспортування природного газу, а не постачання газу як у даній справі, взаєморозрахунки здійснювались на підставі протокольних рішень, а не Договорів про організацію взаєморозрахунків, а отже такі рішення та договори не є ідентичними. Крім цього, підставою для укладення протокольних рішень у цих справах була постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, а не постанова № 332 від 18.05.2017 як у даній справі. Оскільки справи хоча і є схожими, але зовсім не є аналогічними, застосування будь-яких висновків, викладених у згаданих справах до даної справи не мають жодного відношення. При цьому, в зазначених апелянтом постановах відсутні висновки щодо застосування норм права, тим більше норми права, на підставі яких виникли правовідносини в зазначених апелянтом справах та в цій справі - є різними, а тому не зрозумілим видається, які саме норми права та яким чином вважав за потрібне застосувати їх апелянт.

Під час розгляду справи апеляційним судом відповідачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідачем разом з відзивом на апеляційну скаргу надано докази на підтвердження укладення Договору про надання правової допомоги та понесення витрат на їх оплату, тобто скористався правом подати відповідні докази згідно положень ч.8 ст. 128 ГПК України до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником надано копію укладеного між ним та адвокатом Шиловою К.В. Договору про надання правової допомоги № 25 від 03.06.2020, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання представляти інтереси замовника у Північному апеляційному господарському суді у справі № 910/14193/19, а також визначено розмір гонорару адвоката за надання послуг в сумі 10 000, 00 грн., копії платіжного доручення № 36 від 03.06.2020 на суму 10 000, 00 грн., посвідчення адвоката, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордерана представництво інтересів.

При цьому, позивачем (апелянтом) не надано жодних доказів неспівмірності понесених відповідачем витрат на адвокатські послуги, отже необхідності та підстав їх зменшення тощо.

Таким чином, сукупність доказів щодо витраченого адвокатами часу на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, відсутність вмотивованого клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, дають підстави апеляційному суду вважати, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову, отже стягненню на користь відповідача підлягають 10 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.

Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з`ясування істотних обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ч. 2 с. 11, ст. ст. 74, 76-77, 86, 236, 238 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/14193/19 - без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6,ідентифікаційний код 20077720) на користь Приватного підприємства Бонвояж (02140, м. Київ, вул. Б.Гмирі, буд. 3, кВ. 7, ідентифікаційний код 32660669) 10 000, 00 грн. судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарську суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/14193/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.07.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

С.Р. Станік