Ухвала

від 22.12.2020 по справі 910/14193/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/14193/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020

у справі № 910/14193/19

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ НАК Нафтогаз України , скаржник)

до Приватного підприємства Бонвояж

про стягнення 666 027,81 грн.,

ВСТАНОВИВ:

АТ НАК Нафтогаз України 25.11.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) через Північний апеляційний господарський суд звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі №910/14193/19, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали справи та касаційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України у контексті оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

АТ НАК Нафтогаз України у жовтні 2019 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Бонвояж про стягнення 666027,81 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором постачання природного газу від 21.12.2015 № 1449/16-ТЕ-41 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ. Відтак просило стягнути з відповідача 20 331,18 грн. основного боргу, 186 769, 63 грн. пені, 83 677, 61 грн. 3% річних та 375 249, 39 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/14193/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020, у позові АТ НАК Нафтогаз України до Приватного підприємства Бонвояж про стягнення 666 027,81 грн. відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі №910/14193/19, заяву Приватного підприємства Бонвояж про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/14193/19 задоволено. Стягнуто з АТ НАК Нафтогаз України на користь Приватного підприємства Бонвояж 18 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій у справі №910/14193/19, АТ НАК Нафтогаз України звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права - статей 11, 74, 76, 77, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення. При цьому скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 910/2170/18 та від 05.06.2018 у справі №904/8308/17.

Так, пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів , частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 становив 1921, 00 грн.

Предметом позову в даній справі є стягнення 666 027,81 грн., а, отже, ціна позову у справі № 910/14193/19 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Водночас скаржник як на підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, у поданій касаційній скарзі не посилається.

При цьому наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або дана справа має виняткове значення для скаржника, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, визначені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Наведені скаржником доводи зводяться до заперечень обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, і до переоцінки доказів по справі, та фактично до незгоди з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій.

Визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Використання оціночних чинників, як-то: виняткове значення , суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики , малозначні справи тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду не є достатньо переконливими, оскільки як вбачається зі змісту вказаних постанов останні ухвалені за інших, встановлених судами, обставин справи та доказів по справі.

Також Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та судову практику щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним , справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/14193/19, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

З огляду на викладене клопотання скаржника, подане у цій справі, залишається без розгляду.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі №910/14193/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос