Постанова

від 01.07.2020 по справі 918/369/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року Справа № 918/369/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Авто-Оранти" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 березня 2020 року в справі №918/369/19 (суддя - О. Андрійчук)

час та місце ухвалення: 30 березня 2020 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; повний текст ухвали складено 30 березня 2020 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт -Лайн"

до Приватного підприємства "Авто-Оранти"

про стягнення заборгованості за договорами оренди земельних ділянок

про визнання недійсними договорів оренди землі

за участю представників сторін:

від Позивача - Щербяк Ю.В .; ОСОБА_2.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Комфорт-Лайн (надалі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства Авто-Оранти (надалі - Відповідач) про стягнення з Позивача 373 340 грн 00 коп. заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилався на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Позивачу на праві власності належать земельні ділянки площею 0,3397 га та 1,4303 га, кадастрові номери 5610100000:01:002:0141 та 5610100000:01:002:0142 відповідно, для обслуговування будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1. Між Позивачем та Відповідачем було укладено договори оренди земельних ділянок № 01, № 02, за умовами яких орендодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні земельним законодавством, зобов`язався передати орендареві в строкове платне володіння і користування земельні ділянки за кадастровими номерами 5610100000:01:002:0141 та 5610100000:01:002:0142, загальною площею 0,3397 га та 1,4303 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а орендар зобов`язався прийняти такі земельні ділянки, використовувати їх відповідно до цільового призначення, а також сплачувати орендну плату. Станом на дату розгляду вказаного спору Позивач був власником і орендодавцем земельних ділянок, а Відповідач їх орендарем. Зважаючи, що Відповідач з 7 вересня 2017 року по день розгляду цієї справи в суді здійснює користування земельними ділянки на підставі дійсних правочинів, відтак зобов`язане сплачувати орендну плату. Саме в зв`язку із існуванням заборгованості по даному договорі оренди земельних ділянок, Позивач звернувся до суду із позовом про стягненням такої заборгованості.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року, залишеним в силі постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 430 857 грн 70 коп. заборгованості зі сплати орендних платежів.

13 березня 2020 року на адресу місцевого господарського суду надійшла заява від Відповідача про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/369/19 від 24 вересня 2019 року, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами (том 3, а.с. 43-46).

Вказана заява обґрунтована тим, що рішенням Рівненського міського суду у справі № 569/14094/19 від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Позивача про скасування записів про державну реєстрацію - задоволено; та скасовано запис про державну реєстрацію права власності Позивача за №6202245 від 2 липня 2014 року на земельну ділянку кадастровий номер: 5610100000:01:002:0141, площею 0,3397 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Крім того в заяві вказано, що даним рішенням скасовано запис про державну реєстрацію права власності Позивача за №6204573 від 3 липня 2014 року на земельну ділянку кадастровий номер: 5610100000:01:002:0142, площею 1,4303 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; а також скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 за №5611106 від 12 травня 2014 року на земельну ділянку кадастровий номер: 5610100000:01:002:0141, площею 0,3397 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; та скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 за №5611556 від 12 травня 2014 року на земельну ділянку кадастровий номер:5610100000:01:002:0142, площею 1,4303га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Заявник вважає, що зазначеним рішенням фактично встановлено, що ОСОБА_2 заволоділа вказаними земельними ділянками в спосіб, що суперечить вимогам чинного законодавства України та набула їх без достатньої правової підстави, неправомірно внесла до статутного капіталу Позивача, яке, у свою чергу, без належних правових підстав отримало право власності на земельні ділянки. Відповідач також вказує, що як укладати договори оренди, так і отримувати орендну плату за них, може лише власник земельних ділянок, яким є ОСОБА_1. Відповідач також зауважує, що встановлення рішенням Рівненського міського суду факту неправомірного привласнення земельних ділянок Позивачем та визнання зазначеного факту власником земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Позивачем є фактичними даними, що спростовують факти, покладені в основу рішення Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2020 року, а саме: спростовують факт правомірності передання Позивачем права оренди Відповідачу і підтверджують факт нікчемності договорів оренди земельних ділянок № 01, № 02, а також спростовують факт правомірності вимог Позивача до Відповідача про стягнення орендної плати за договорами оренди земельних ділянок № 01, № 02 від 7 вересня 2017 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30 березня 2020 року в задоволенні заяви Відповідача від 23 грудня 2019 року про перегляд рішення за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року, відмовлено.

Приймаючи дану ухвалу місцевий господарський суд виходив з того, що наведені Заявником в заяві про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами дані не існували на час розгляду справи, не спростовують факти, які покладено в основу судового рішення, про перегляд якого подана заява, тобто ці дані не мають ознаки істотності для розгляду справи, зважаючи, що дії Відповідача спрямовані на переоцінку доказів, повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення, а відтак зазначені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини 2 статті 320 ГПК України, з огляду на що рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/369/19 від 24 вересня 2019 року зміні чи скасуванню не підлягає.

Відповідач не погоджуючись з винесеною судом першої інстанції ухвалою, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 3, а.с. 134-139), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд скасувати ухвалу від 30 березня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задоволити заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що рішення Рівненського міського суду у справі № 569/14094/19 від 13 лютого 2020 року є належним та допустимим доказом того, що договори оренди земельних ділянок № 01, № 02 від 7 вересня 2017 року є нікчемними, а відтак нікчемні правочини не підлягають виконанню, тому стягнення коштів за нікчемними правочинами не може мати місце, саме тому звернення Позивача до Відповідача про стягнення орендної плати за нікчемними правочинами є безпідставним. Також, апелянт зазначає, що він дізнався про те, що має місце факт незаконного заволодіння майном Позивачем і про те, що існує позов про встановлення таких фактів у жовтні 2019 року, тобто вже після прийняття Господарським судом Рівненської області рішення у справі №918/369/19, а обставини, які встановлені по справі №569/14094/19 є істотними для вирішення справи №918/369/19, оскільки встановлюють нікчемність договорів оренди земельної ділянки по яких було стягнуто заборгованість.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 червня 2020 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 березня 2020 року. Запропоновано Позивачу надати відзив на апеляційну скаргу Відповідача та докази його надсилання апелянту.

17 червня 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Позивача, в котрому з підстав, наведених у даному відзиві, Позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін. Позивач зауважив, що договори оренди земельних ділянок № 01, № 02 від 7 вересня 2017 року, за якими з Відповідача стягувалася заборгованість з орендної плати, є дійсними та припиняють свою дію 31 грудня 2027 року. Відповідачем уже подавалася позовна заява про визнання договорів оренди недійсними, однак після ухвалень судових рішень у цій справі та у справі № 918/314/19 позовну заяву Позивача залишено без розгляду. Крім того, незалежно від того, хто на даний час є власником земельних ділянок, що перебувають в оренді заявника, обов`язок останнього зі сплати орендної плати та заборгованості по ній нікуди не зник, оскільки зобов`язання мають виконуватися належним чином.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2020 року було призначено справу № 918/369/19 до розгляду на 1 липня 2020 року об 14:00 год..

30 червня 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли клопотання від представника Відповідача в котрих він, з підстав, наведених у даних клопотаннях просив відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату.

Представник Відповідача в судове засідання від 1 липня 2020 року не з`явився. Однак, Відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Водночас, з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала суду повернулася неврученою із зазначенням причин повернення інші причини що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення (том 1, а.с. 182).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року в справі № 906/142/18 висловила правову позицію, подібну правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №752/11896/17, що положення Господарського процесуального кодексу України не дають підстав для висновку, що повернення до суду кореспонденції із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення", є доказом належного інформування сторони. Повернення поштової кореспонденції з таких причин не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її відсутність за адресою, повідомленою суду, а є належним доказом повідомлення сторони про відповідну процесуальну дію.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 15 червня 2020 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).

В той же час, суд констатує, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СOVID-19)", розділу Х "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Водночас, змінивши процесуальні строки передбачені ГПК України у вищевказаному Законі, законодавець не зазначив у переліку статей на які поширюється Закон статтю 273 ГПК України (строк розгляду апеляційної скарги).

Відтак суд констатує, що на даний момент вказаний строк (на відміну від інших, в тому числі щодо часу можливості надання відзиву) не є продовженим.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами та зважаючи на наявність в матеріалах справи апеляційної скарги Відповідача в котрій висвітлена його позиція з-приводу оскаржуваної ухвали та поданої ним заяви, адже зважаючи на щорічну основну відпустку головуючого судді по даній справі (котра розпочинається з 6 липня 2020 року), відкладення розгляду справи апеляційним господарським судом, призведе до порушення тридцятиденного процесуального строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду та затягування розгляду даної справи.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 1 липня 2020 року було заслухано представника Позивача, котрий заперечив проти задоволення апеляційної скарги Відповідача та просив залишити ухвалу місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що в даному випадку відсутні обставини які дають підстави для застосування статті 320 ГПК України, а саме для перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Окрім того, договори оренди земельних ділянок є чинними по теперішній час та ніким не скасовані.

В судовому засіданні від 1 липня 2020 року керівник Позивача підтримала позицію свого представника та заперечив проти задоволення апеляційної скарги Відповідача та просив залишити ухвалу місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника Позивача, керівника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки в суму 373 340 грн..

13 серпня 2019 року від Позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій Позивач просив стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість з орендної плати за період з 7 вересня 2017 року по 27 травня 2019 року в розмірі 430 857 грн 70 коп., котра була прийнята судом.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилався на те, що між Позивачем та Відповідачем було укладено договори оренди земельних ділянок № 01, № 02, за умовами яких орендодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні земельним законодавством, зобов`язався передати орендареві в строкове платне володіння і користування земельні ділянки за кадастровими номерами 5610100000:01:002:0141 та 5610100000:01:002:0142, загальною площею 0,3397 га та 1,4303 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а орендар зобов`язався прийняти такі земельні ділянки, використовувати їх відповідно до цільового призначення, а також сплачувати орендну плату. Станом на дату розгляду вказаного спору Позивач був власником і орендодавцем земельних ділянок, а Відповідач їх орендарем. Зважаючи, що Відповідач з 7 вересня 2017 року по день розгляду цієї справи в суді здійснює користування земельними ділянки на підставі дійсних правочинів, відтак зобов`язане сплачувати орендну плату. Саме в зв`язку із існуванням заборгованості по даному договору оренди земельних ділянок, Позивач звернувся до суду із позовом про стягненням такої заборгованості.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року, залишеним в силі постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 430 857 грн 70 коп. заборгованості зі сплати орендних платежів.

13 березня 2020 року на адресу місцевого господарського суду надійшла заява від Відповідача про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/369/19 від 24 вересня 2019 року, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами (том 3, а.с. 43-46).

Вказана заява обґрунтована тим, що рішенням по справі №569/14094/19 фактично встановлено, що ОСОБА_2 заволоділа вказаними земельними ділянками в спосіб, що суперечить вимогам чинного законодавства України та набула їх без достатньої правової підстави, неправомірно внесла до статутного капіталу Позивача, яке, у свою чергу, без належних правових підстав отримало право власності на земельні ділянки. Відповідач також вказує, що як укладати договори оренди, так і отримувати орендну плату за них, може лише власник земельних ділянок, яким є ОСОБА_1. Відповідач також зауважує, що встановлення рішенням Рівненського міського суду факту неправомірного привласнення земельних ділянок Позивачем та визнання зазначеного факту власником земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Позивачем є фактичними даними, що спростовують факти, покладені в основу рішення Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2020 року, а саме: спростовують факт правомірності передання Позивачем права оренди Відповідачу і підтверджують факт нікчемності договорів оренди земельних ділянок № 01, № 02, а також спростовують факт правомірності вимог Позивача до Відповідача про стягнення орендної плати за договорами оренди земельних ділянок № 01, № 02 від 7 вересня 2017 року.

Заявник вважає, що зазначеним рішенням фактично встановлено, що ОСОБА_2 заволоділа вказаними земельними ділянками в спосіб, що суперечить вимогам чинного законодавства України та набула їх без достатньої правової підстави, неправомірно внесла до статутного капіталу Позивача, яке, у свою чергу, без належних правових підстав отримало право власності на земельні ділянки. Відповідач також вказує, що як укладати договори оренди, так і отримувати орендну плату за них, може лише власник земельних ділянок, яким є ОСОБА_1. Відповідач також зауважує, що встановлення рішенням Рівненського міського суду факту неправомірного привласнення земельних ділянок Позивачем та визнання зазначеного факту власником земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Позивачем є фактичними даними, що спростовують факти, покладені в основу рішення Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2020 року, а саме: спростовують факт правомірності передання Позивачем права оренди Відповідачу і підтверджують факт нікчемності договорів оренди земельних ділянок № 01, № 02, а також спростовують факт правомірності вимог Позивача до Відповідача про стягнення орендної плати за договорами оренди земельних ділянок № 01, № 02 від 7 вересня 2017 року.

Заявник вважає нововиявленою обставиною рішенням Рівненського міського суду у справі № 569/14094/19 від 13 лютого 2020 року, а саме встановленні в ньому обставини нікчемності договору №1 та №2 від 7 вересня 2017 року, на підставі яких було вирішено стягнути кошти з Відповідача.

Відповідно до частини першої статті 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Таким чином, перегляд рішення за нововиявленими обставинами є спеціально встановленою процедурою і є можливим лише за умови наявності підстав для такого перегляду, встановлених ГПК України та за умови дотримання порядку і строку подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами встановлених ГПК України.

Прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов`язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Нововиявлена обставина - це юридичний факт, який передбачений нормами права і тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин; юридичний факт, що має істотне значення для правильного вирішення даної конкретної справи. Якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акта, то вона обов`язково вплинула б на остаточні висновки суду; юридичний факт, який існував на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом; юридичний факт, який не міг бути відомий ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи; по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Згідно з частиною п`ятою статті 320 ГПК України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, тобто те, по відношенню до чого позивач просить у суду захисту. Разом з тим, підстава позову - це ті фактичні обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги. Фактичні обставини, викладені позивачем в позовній заяві, згодом в процесі розгляду справи набувають форму доказів, які можуть оскаржуватися відповідачем. Підставою позову виступають також і правові норми, на які посилається позивач в підтвердження своїх вимог.

Отже, за змістом пункту 1 частини 1 статті 320 Господарського процесуального кодексу України необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи; по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Лише за умови одночасного існування цих трьох нерозривно пов`язаних ознак, суд може визнати наведені заявником обставини нововиявленими (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 року в справі №908/1043/17).

Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже було оцінено господарським судом у процесі розгляду справи. Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. (висновок Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2019 року в справі № 925/875/17).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, процедура скасування остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Таким чином необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

При цьому процесуальні недоліки розгляду справи, зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Як уже було зазначено вище в даній судовій постанові Заявник як на підставу перегляду рішення за нововиявленими обставинами посилається на рішенням Рівненського міського суду у справі № 569/14094/19 від 13 лютого 2020 року, а саме встановленні в ньому обставини нікчемності договору №1 та №2 від 7 вересня 2017 року, на підставі яких було вирішено стягнути кошти з Відповідача.

Окрім того, Відповідач в своїй апеляційній скарзі зауважує, що на час розгляду даної справи мало місце неправомірне володіння Позивачем земельними ділянками, про яке дізнався Відповідач, та про встановлення певних фактів, у жовтні 2019 року вже після прийняття Господарським судом Рівненської області рішення у даній справі. Відтак, обставини, встановленні рішенням суду у справі №569/14094/19 є істотними для вирішення даної справи.

З огляду на таку позицію Відповідача, наведену в апеляційній скарзі, колегія суддів ще раз констатує висвітлену вище правову позицію та констатує, що необхідними ознаками нововиявлених обставин є одночасна відповідність таким трьом умовам: по-перше, їх наявність на час розгляду справи; по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; по-третє, істотність таких обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийнято). Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже було оцінено господарським судом у процесі розгляду справи. Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Підставою ж для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відповідно колегія суддів дослідивши докази, котрі наявні в матеріалах справи та які підтверджують підставу та предмет позовних вимог та заперечення учасників справи в правовому полі дії статті 75 та 320 Господарського процесуального кодексу України зазначає наступне.

З дослідження рішення місцевого господарського суду вбачається, що в даній справі розглядалися відносини щодо стягнення орендної плати за діючими (як на час розгляду даної справи місцевим судом так і на час перегляду її за нововиявлениими обставинами) Договорами оренди земельних ділянок.

Водночас, Відповідач ставлячи під сумнів речове право Позивача щодо розпорядження такими земельними ділянками покликається на скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки саме за Позивачем, і що це є істотною обставиною для розгляду даної справи, яка спростовує факти, покладені в основу судового рішення.

Окрім того, Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає про те (а.с. 138), що має місце неправомірне володіння Позивачем земельними ділянками та те, що в рішенні по справі №569/14094/19 є істотні обставини, котрі встановлюють нікчемність договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно колегія суддів дослідивши рішення Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/14094/19 звертає увагу, що воно не містить обставин саме з-приводу неправомірного заволодіння Позивачем спірними земельними ділянками так як і не містить будь-яких покликань, не маючи на увазі уже встановленні обставини, щодо правомірності укладення та нікчемності договорів оренди, на підставі яких стягується з Відповідача заборгованість по заробітній платі.

Відтак обставини, на котрі покликається Заявник в своїй заяві не можуть вважатися такими, що встановлюють нікчемність договорів оренди земельних ділянок та в цілому можуть бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, з огляду на наступне.

По-перше, договори оренди земельних ділянок № 01, № 02 від 7 вересня 2017 року, за якими з Відповідача стягувалася заборгованість з орендної плати, є дійсними та припиняють свою дію 31 грудня 2027 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта щодо об`єктів нерухомого майна (том 3, а.с. 167-168; Заявником подавалася позовна заява про визнання договорів оренди недійсними, однак після ухвалень судових рішень у цій справі та у справі № 918/314/19 позовну заяву Відповідача залишено без розгляду).

По-друге, незалежно від того, хто на даний час є власником земельних ділянок, що перебувають в оренді Позивача, обов`язок останнього зі сплати орендної плати та заборгованості по ній нікуди не зник, оскільки зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

По-третє, Відповідач не позбавлений захистити, порушене на його думку право, зважаючи на перехід до нього речового права на спірні земельні ділянки, шляхом застосування правового механізму, передбаченого статтями 1212 або 1213 Цивільного кодексу України (адже зважаючи на договірний характер відноси в даній справі не можливо застосувати реституцію, а тому підставним буде саме відшкодування його вартості).

По-четверте, право власності на земельні ділянки площею 0,3397 га та 1,4303 га, кадастрові номери 5610100000:01:002:0141 та 5610100000:01:002:0142, станом на дату розгляду справи №918/369/19 було зареєстроване за Позивачем. В той же час, як правомірність набуття Позивачем права власності на земельні ділянки, шляхом їх внесення до статутного капіталу (ОСОБА_2) підтверджена також судовими рішеннями у справі № 918/314/19.

По-п`яте, рішенням Рівненського міського суду у справі № 569/14094/19 від 13 лютого 2020 року оцінка договорам оренди земельних ділянок № 01, № 02 від 7 вересня 2017 року не надавалася, їхня недійсність чи нікчемність, як про це стверджує заявник, не встановлювалася.

При цьому колегія суддів констатує, що за ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які чинне законодавство не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи. В свою чергу, за договори оренди земельних ділянок, що укладені між Позивачем та Відповідачем, є оспорюваними, однак доказів щодо їх скасування чи визнання недійсними суду не подано.

По-шосте, підставою та предметом позовних вимог та заперечень по справі №918/369/19 були обставини щодо виконання зобов`язань в частині сплати орендних платежів по договорам оренди земельної ділянки, укладених між Відповідачем та Позивачем; водночас, підставою та предметом позовних вимог та заперечень по справі №569/14094/19 були обставини щодо скасування записів про державну реєстрацію права власності за Позивачем та ОСОБА_2. на спірні земельні ділянки.

По-сьоме, розглядаючи вимоги Відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в силу дії статті 320 ГПК України, колегія суддів констатує, що наведені обставини (існування позову та порушення позовного провадження по справі №569/14094/19) не є істотними в розумінні норми статті 320 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ці обставини були відомі заявникові на час розгляду справи. Оскільки, ухвалою Рівненського міського суду у справі № 569/14094/19 від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_3 (ОСОБА_3 ), яка була директором відповідача на час подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відтак відповідачу було відомо про розгляд Рівненським міським судом справи № 569/14094/19, а також про предмет та підстави позову у ній.

По-восьме, в даній апеляційній скарзі Відповідачем не доведено істотність таких обставин для розгляду даної справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийнято), що є головною обставиною для нововиявлених обставин в цілому, адже скасування записів про реєстрацію речового права на спірні об`єкти за Позивачем не скасовує заборгованість зі сплати орендної плати та факту не виконання умов договорів оренди земельних ділянок.

При цьому, зважаючи на докази та позицію Відповідача, наведену в апеляційній скарзі, колегія суддів не має процесуальних підстав вдаватися до переоцінки доказів та дослідження нових доказів.

Адже в межах поданої Відповідачем заяви про перегляд судового рішення по справі №918/369/19, саме в зв`язку із виникненням нововиявлених обставини (рішення Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/14094/19), колегія суддів досліджує такі обставини на предмет їх відповідності вимогам статті 320 господарського процесуального кодексу України в площинні їх істотного значення для вирішення справи.

Як вже вказувалося судовою колегією, Нововиявлена обставина - це юридичний факт, передбачений нормами права, який тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин; юридичний факт, що має істотне значення для правильного вирішення конкретної справи. Якби нововиявлена обставина була відома суду під час ухвалення судового акту, то вона обов`язково вплинула би на остаточні висновки суду; юридичний факт, наявний на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом; юридичний факт, який не міг бути відомим ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу.

Так як нововиявлені обставини це є матеріально-правові факти, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дослідивши рішення по справі №569/14094/19 констатує, що навіть скасування факту державної реєстрації речового права на земельні ділянки не скасовує та не усуває з юридичної природи існування факту заборгованості та договірних відносин між Позивачем та Відповідачем з приводу користування земельними ділянками.

Відповідно підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів зазначає, що на відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою перегляду рішення за нововиявленими обставинами є не недоліки розгляду справи судом (неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права тощо), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Праведная проти Росії" від 18 листопада 2004 року).

Відповідно колегія суддів констатує, що скасування Великовою Палатою Верховного Суду постанови про яку було зазначено в даному рішенні із оцінкою суду щодо відповідних доказів котрі мали місце в справі №906/961/17 так і в даній справі (розподіл між співвласниками земельної ділянки на зазначені площі), не впливає на оцінку вже досліджених доказів по справі та не спростовують інших встановлених та підтверджених належними доказами обставин (рішення Відповідача 1 та технічна документація, котрі є чинні ніким не скасовані, в яких було встановлено та зазначено про такий розподіл), які були встановлені у рішенні місцевого господарського суду (не скасовує факт існування обов`язку оплат за Договором).

Наведені скаржником обставини не спростовують фактів, які були покладені в основу рішення Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року, а врахування судом таких обставин не мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.

З огляду на наведене, обставини, на які посилається Відповідач, як на нововиявлені, не мають ознак, одночасна наявність яких є необхідною умовою віднесення тієї чи іншої обставини до нововиявлених, тобто, таких, які можуть бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення, в порядку глави 3 розділу IV ГПК України.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення статтей 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені скаржником в заяві обставини, не є нововиявленими обставинами в розумінні статті 320 ГПК України, а тому заява про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 24 вересня 2019 року у справі №918/369/19 не підлягає задоволенню.

Доказів, які б спростовували вище встановлені у даній постанові обставини, учасниками справи не надано, як і не встановлено обставин щодо відсутності обов`язку Заявника щодо оплати орендної плати, в той час, як питання того кому мала надходити орендна плата може вирішуватися поза межами даної судової справи (між (орендодавцем-стягувачем) та новим власником (у разі винекнення такого спору)).

Відтак суд апеляційної інстанції констатує, що порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні статті 277 Господарського процесуального кодексу України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни, а відтак колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Авто-Оранти" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 березня 2020 року в справі №918/369/19 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 березня 2020 року в справі №918/369/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/369/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 2 липня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.