Рішення

від 17.06.2020 по справі 910/14601/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2020 р.Справа № 910/14601/19

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-

музей художника Івана Марчука"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство культури, молоді та спорту України

про стягнення 6 003 656,66 грн,

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Вовчик О.В.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні судді Господарського суд міста Києва Зеленіної Н.І. знаходиться справа №910/14601/19 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковоий центр-музей художника Івана Марчука", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство культури, молоді та спорту України, про стягнення 6 003 656,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує належним чином умови Договору оренди земельної ділянки №80 від 08.02.2010 р. в частині сплати орендної плати.

Ухвалою від 24.10.2019 р. відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.11.2019 р.

Протокольною ухвалою від 20.11.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 15.01.2020 р.

27.12.2019 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

15.01.2020 р. від відповідача надійшли клопотання про поновлення пропущеного строку та відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечує проти позову та зазначає, що невиконання зобов`язань за Договором спричинено діями інших осіб, зокрема, позивача та Міністерства культури України; вина відповідача за порушення зобов`язань за Договором відсутня.

Також, 15.01.2020 р. від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних за період з 31.08.2016 р. по 04.07.2019 р.

Протокольною ухвалою від 15.01.2020 р. відкладено підготовче засідання на 29.01.2020 р.

28.01.2020 р. від відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву.

Від позивача 28.01.2020 р. надійшли заперечення на відзив, у яких позивач зазначає про необґрунтованість наведених у відзиві доводів, та клопотання про залучення до участі у справі Головного управління ДПС у м. Києві третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Протокольною ухвалою від 29.01.2020 р. відкладено підготовче засідання на 04.02.2020 р.

04.02.2020 р. від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив та клопотання про залучення до участі у справі Міністерства культури, молоді та спорту третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою від 04.02.2020 р. задоволено клопотання відповідача від 04.02.2020р., залучено до участі в справі Міністерство культури, молоді та спорту України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; підготовче засідання відкладено на 19.02.2020 р.

Протокольною ухвалою від 19.02.2020 р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі Головного управління ДПС у м. Києві третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, з наступних підстав.

Як передбачено ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Водночас, з матеріалів справи не вбачається можливість впливу рішенням суду в даній справі на будь-які права чи обов`язки Головного управління ДПС у м. Києві, тож відсутні підстави для залучення останнього до участі у справі.

Також, у підготовчому засіданні 19.02.2020 р. суд без виходу до нарадчої кімнати задовольнив усне клопотання представника Міністерство культури, молоді та спорту України про відкладення розгляду справи, підготовче засідання відкладено на 18.03.2020 р.

У підготовче засідання 18.03.2020 р. представники сторін та третьої особи не з`явились, проте 18.03.2020 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину на території України (постанова Кабміну №211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19").

Ухвалою від 18.03.2020 р. відкладено підготовче засідання на 15.04.2020 р.

Протокольною ухвалою від 15.04.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2020 р.

У судовому засіданні 28.04.2020 р. представник третьої особи заявив клопотання про надання часу для подачі додаткових пояснень.

Протокольною ухвалою від 28.04.2020 р відкладено судове засідання на 27.05.2020 р.

У судовому засіданні 27.05.2020 р. представник відповідача заявила клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 27.05.2020 р. задоволено усне клопотання представника відповідача та відкладено судове засідання на 17.06.2020 р.

У судовому засіданні 17.06.2020 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2019р. в справі №910/14606/19.

Протокольною ухвалою, постановленою в судовому засіданні 17.06.2020р., вказане клопотання позивача залишено без розгляду на підставі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи в судове засідання 17.06.2020 р. не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 17.06.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1531/4364 "Про передачу земельних ділянок ТОВ "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального культурного центру "Музей художника Івана Марчука" на Андріївському узвозі на площі Михайлівській, 1 у Шевченківському та Подільському районах м. Києва" між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 18.02.2010 р. № 80, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів від 25.02.2010 р. за №91-6-00886 (далі - Договір).

Предметом та об`єктом Договору, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., є оренда земельної ділянки, що розташована за адресою: площа Михайлівська, 1 у Шевченківському районі м. Києва, загальною площею 6 549 кв.м., кадастровий номер 8 000 000 000:91:159:0015 (далі - Земельна ділянка).

Пунктом 4.2. Договору визначено, що річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) процентів від її нормативно грошової оцінки на період до введення в експлуатацію об`єкта, після введення в експлуатацію 3 (трьох) процентів від нормативної грошової оцінки частини Земельної ділянки, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд музею та 11,25 (одинадцять цілих двадцять п`ять сотих) процентів від нормативної грошової оцінки частини Земельної ділянки, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд іншого використання. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що згідно з витягом з технічної документації №Ю-28132/2010 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 28.01.2010 року №28 нормативна грошова оцінка Земельної ділянки становить 6 321 534 (шість мільйонів триста двадцять одну тисячу п`ятсот тридцять чотири) грн 52 коп.

Відповідно до п. 4.6. Договору зміна нормативної грошової оцінки Земельної ділянки та її індексація проводитися без внесення змін та доповнень до цього Договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.

Порядком визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, який затверджений додатком 5 до рішення Київської міської ради від 26.07.2007 р. №43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" встановлено формулу, згідно з якою розраховується нормативна грошова оцінка окремої земельної ділянки, зокрема:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі.

де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.

З 01.07.2015 р. по 31.12.2016 р. нормативна грошова оцінка земель м. Києва розраховувалась відповідно до показників, затверджених рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 р. №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (далі - Порядок), який затверджено спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 р. №18/15/21/11.

Відповідно до п. 3.5 Порядку, віднесення земель до категорії за функціональним використанням провадилося згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Держкомстату від 05.11.1998 р. та зареєстрованої в Мін`юсті 14.12.1998 р. за №788/3228, відповідно до видів економічної діяльності.

З 01.01.2017 р. нормативна грошова оцінка земель м. Києва розраховується відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 р. №489, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2016р. за №1647/29777.

Рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 р. №217/217 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" внесені зміни до додатка 3 до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23, а саме встановлено мінімальні значення локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко- планувальної зони, які застосовуються при розрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Щорічна індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок передбачена статтею 289 Податкового кодексу України.

Пунктом 4.7. Договору визначено, що орендна плата вноситься Орендарем рівними частинами за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 4.11. Договору передбачено, що контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати здійснює районний податковий орган за місце розташуванням Земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, позивач вказує, що відповідач, згідно з умовами Договору, мав сплатити на користь Орендодавця оренду плату в загальному розмірі 4 843 519,50 грн, з яких:

- за 2016 рік - 393 500,94 грн;

- за 2017 рік - 1 604 996,81 грн;

- за 2018 рік - 1 974 365,94 грн;

- за 2019 рік - 870 655,81 грн.

За інформацією, наданою листом Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 № 11947/9/26-15-12-04-16, відповідачем за період з 2016 по 2019 рік сплачено орендну плату за ділянку в сумі 35 900,00 грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини, Київська міська рада звернулась до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за земельну ділянку в загальному розмірі 4 807 619,50 грн, а також 251 694,32 грн 3% річних та 944 342,27 грн інфляційних втрат, розрахованих за період з 31.08.2016 р. по 04.07.2019 р.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що невиконання зобов`язань за Договором спричинено діями інших осіб, зокрема, позивача та Міністерства культури України; вина відповідача за порушення зобов`язань за Договором відсутня, на підставі чого просить суд відмовити в задоволенні позову Київської міської ради в повному обсязі.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, крім того, у відповідності до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно із статтею 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За результатом дослідження зібраних у матеріалах справи доказів, суд встановив, що відповідачем порушено умови Договору оренди земельної ділянки та допущено наявність заборгованості перед позивачем, у загальному розмірі 4 807 619,50 грн. Надані відповідачем до матеріалів справи докази тривалого непогодження проектної документації, невиконання позивачем та Міністерством культури України задекларованих намірів щодо прийняття участі у створенні музею, а також надані докази вчинення відповідачем дій зі створення культурного центру, не можуть слугувати підставою для невиконання умов Договору оренди земельної ділянки чи підставами для звільнення відповідача від відповідальності за таке невиконання, відповідно до умов укладеного сторонами договору та вимог чинного законодавства України.

За таких обставин, суд відхиляє заперечення відповідача проти позову як необґрунтовані та такі, що не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності до позовних вимог, розрахованих з 31.08.2016 р. по 18.10.2016 р.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. (ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Як роз`яснено в п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається. Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. При цьому, частиною 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. (п. п. 4.3, 4.4.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

За результатом розгляду даної справи та дослідження наданих сторонами доказів, суд звертає увагу на наявність неодноразових звернень відповідача щодо зменшення розміру орендної плати, зокрема, у зв`язку з неможливістю розпочати будівництво музейного комплексу, тривалим погодженням дозвільної документації, зростанням вартості робіт тощо, що свідчить про переривання строків позовної давності та неможливість застосування наслідків її спливу.

На підставі зазначених обставин, враховуючи істотні умови Договору, а також той факт, що Орендарем лише частково сплачено орендну плату, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати в загальному розмірі 4 807 619,50 грн. Доказів на спростування встановлених вище обставин відповідачем до суду на надано.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, за прострочення виконання зобов`язань за Договором, відповідачу нараховано 251 694,32 грн 3% річних та 944 342,27 грн інфляційних втрат.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. в справі №902/417/18 зазначила наступне:

- Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

- За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

- Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

- За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

- Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

- Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

- Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

- Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

- Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

- З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

За результатом розгляду даної справи, суд встановив, що відповідач вчиняв належні дії, спрямовані на будівництво багатофункціонального культурного центру "Музей художника Івана Марчука" на орендованій у позивача земельній ділянці, проте з незалежних від нього причин, пов`язаних, зокрема, з тривалим погодженням дозвільної документації, зростанням цін на роботи та матеріалів, складним фінансовим станом та несприятливою економічною ситуацією, відсутністю підтримки з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, відповідач не зміг виконати свої зобов`язання за Договором щодо сплати орендних платежів.

Водночас, з урахуванням встановлених судом обставин та причин такого невиконання, суд дійшов висновку, що нараховані позивачем суми 3% річних у розмірі 251 694,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 944 342,27 грн, є несправедливими щодо відповідача, і створюють для нього додатковий обтяжливий тягар. Відтак, з метою недопущення нерозумних і несправедливих наслідків та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, суд вважає за необхідне, справедливе та розумне скористатись правом, встановленим ст. 233 ГК України та зменшити нараховані відповідачу суми відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України на 50 %, з урахуванням вищенаведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 807 619,50 грн заборгованості з орендної плати, 472 171,14 грн інфляційних втрат та 125 847,16 грн 3% річних обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє у зв`язку зі зменшенням нарахувань за ст. 625 ЦК України за ініціативою суду.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" (04073, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 10-Б; код ЄДРПОУ 33403875) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) 4 807 619,50 грн (чотири мільйони вісімсот сім тисяч шістсот дев`ятнадцять гривень 50 копійок) заборгованості, 472 171,14 грн (чотириста сімдесят дві тисячі сто сімдесят одну гривню 14 копійок) інфляційних втрат, 125 847,16 грн (сто двадцять п`ять тисяч вісімсот сорок сім гривень 16 копійок) 3% річних та 90 054,85 грн (дев`яносто тисяч п`ятдесят чотири гривні 85 копійок) судового збору.

3. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 01.07.2020 р.

Суддя Н.І. Зеленіна