Постанова

від 11.03.2021 по справі 910/14601/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2021 р. Справа№ 910/14601/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 11.03.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2020

у справі №910/14601/19 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерства культури, молоді та спорту України

про стягнення 6 003 656,66 грн.

В судовому засіданні 11.03.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" про стягнення 6 003 656,66 грн., з яких: 4 807 619,50 грн. основного боргу, 944 342, 27 грн. інфляційних втрат, 251 694,32 грн. процентів.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконує належним чином умови Договору оренди земельної ділянки №80 від 08.02.2010 в частині сплати орендної плати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 у справі №910/14601/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" на користь Київської міської ради 4 807 619,50 грн. заборгованості, 472 171,14 грн. інфляційних втрат, 125 847,16 грн. 3% річних та 90 054,85 грн. судового збору.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, при цьому встановив, що нараховані позивачем 251 694,32 грн. 3% річних та 944 342,27 грн. інфляційних втрат є несправедливими щодо відповідача, і створюють для нього додатковий обтяжливий тягар. Відтак, з метою недопущення нерозумних і несправедливих наслідків та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, суд, скориставшись правом, встановленим ст.233 ГК України, вирішив зменшити нараховані відповідачу суми відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України на 50 %, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 598 019,18 грн. та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 233 ГК України), порушенням норм процесуального права (ст.ст. 73,74,86,236 ГПК України).

Апелянт вважає, що судом безпідставно застосовано ст. 233 ГК України та зменшено суму зобов`язань на 50%, оскільки з мотивувальної частини рішення не вбачаються мотиви суду під час прийняття рішення в оскаржуваній частині, відсутні посилання на конкретні докази, якими відповідач обґрунтував відсутність можливості виконати свої зобов`язання щодо сплати орендних внесків.

Зауважує, що судом не зазначено, які виняткові обставини стали підставою для вирішення питання про наявність доказів, за яких можливе зменшення нарахованих відповідачу сум відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України на 50%.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Поляк О.І., судді Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 апеляційну скаргу залишено без руху з підстав не надання доказів надсилання Міністерству культури, молоді та спорту України копії апеляційної скарги на адресу місцезнаходження юридичної особи.

08.09.2020 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази направлення копії апеляційної скарги Міністерству культури, молоді та спорту України за адресою: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 15.10.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Кропивної Л.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Поляк О.І., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 заяву суддів Поляк О.І., Калатай Н.Ф., Пашкіної С.А. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 у справі №910/14601/19 задоволено.

Матеріали справи №910/14601/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 03.12.2020.

03.12.2020 розгляд справи №910/14601/19 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці.

Після виходу судді Михальської Ю.Б. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 розгляд справи призначено на 04.02.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 розгляд справи відкладено на 11.03.2021, враховуючи неявку представників відповідача та третьої особи, та необхідність надання часу для оформлення належних повноважень представнику позивача.

Явка представників сторін

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.03.2021 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 598 019,18 грн. та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 11.03.2021 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача та третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 №1531/4364 "Про передачу земельних ділянок ТОВ "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального культурного центру "Музей художника Івана Марчука" на Андріївському узвозі на площі Михайлівській, 1 у Шевченківському та Подільському районах м. Києва" між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 18.02.2010 № 80, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів від 25.02.2010 за №91-6-00886 (далі - Договір).

Предметом та об`єктом Договору, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., є оренда земельної ділянки, що розташована за адресою: площа Михайлівська, 1 у Шевченківському районі м.Києва, загальною площею 6 549 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:159:0015 (далі - Земельна ділянка).

Пунктом 4.2. Договору визначено, що річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) процентів від її нормативно грошової оцінки на період до введення в експлуатацію об`єкта, після введення в експлуатацію 3 (трьох) процентів від нормативної грошової оцінки частини Земельної ділянки, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд музею та 11,25 (одинадцять цілих двадцять п`ять сотих) процентів від нормативної грошової оцінки частини Земельної ділянки, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд іншого використання. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що згідно з витягом з технічної документації №Ю-28132/2010 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 28.01.2010 №28 нормативна грошова оцінка Земельної ділянки становить 6 321 534,52 грн.

Відповідно до п. 4.6. Договору зміна нормативної грошової оцінки Земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього Договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.

Порядком визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, який затверджений додатком 5 до рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" встановлено формулу, згідно з якою розраховується нормативна грошова оцінка окремої земельної ділянки, зокрема:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі.

де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.

З 01.07.2015 по 31.12.2016 нормативна грошова оцінка земель м.Києва розраховувалась відповідно до показників, затверджених рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (далі - Порядок), який затверджено спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 №18/15/21/11.

Відповідно до п. 3.5 Порядку віднесення земель до категорії за функціональним використанням провадилося згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Держкомстату від 05.11.1998 та зареєстрованої в Мін`юсті 14.12.1998 за №788/3228, відповідно до видів економічної діяльності.

З 01.01.2017 нормативна грошова оцінка земель м. Києва розраховується відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за №1647/29777.

Рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 №217/217 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" внесені зміни до додатка 3 до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23, а саме встановлено мінімальні значення локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко - планувальної зони, які застосовуються при розрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Щорічна індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок передбачена ст.289 Податкового кодексу України.

Пунктом 4.7. Договору визначено, що орендна плата вноситься Орендарем рівними частинами за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 4.11. Договору передбачено, що контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати здійснює районний податковий орган за місце розташуванням Земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, позивач вказує, що відповідач згідно з умовами Договору мав сплатити на користь Орендодавця оренду плату в загальному розмірі 4 843 519,50 грн., з яких:

- за 2016 рік - 393 500,94 грн.;

- за 2017 рік - 1 604 996,81 грн.;

- за 2018 рік - 1 974 365,94 грн.;

- за 2019 рік - 870 655,81 грн.

За інформацією, наданою листом Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 № 11947/9/26-15-12-04-16, відповідачем за період з 2016 по 2019 рік сплачено орендну плату за ділянку в сумі 35 900,00 грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини, Київська міська рада звернулась до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за земельну ділянку в загальному розмірі 4 807 619,50 грн., а також 251 694,32 грн. 3% річних та 944 342,27 грн. інфляційних втрат, розрахованих за період з 31.08.2016 по 04.07.2019.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що невиконання зобов`язань за Договором спричинено діями інших осіб, зокрема, позивача та Міністерства культури України; вина відповідача за порушення зобов`язань за Договором відсутня, на підставі чого просить суд відмовити в задоволенні позову Київської міської ради в повному обсязі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, крім того, у відповідності до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно із статтею 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За результатом дослідження зібраних у матеріалах справи доказів, суд встановив, що відповідачем порушено умови Договору оренди земельної ділянки та допущено наявність заборгованості перед позивачем в розмірі 4 807 619,50 грн. Надані відповідачем до матеріалів справи докази тривалого непогодження проектної документації, невиконання позивачем та Міністерством культури України задекларованих намірів щодо прийняття участі у створенні музею, а також надані докази вчинення відповідачем дій зі створення культурного центру, не можуть слугувати підставою для невиконання умов Договору оренди земельної ділянки чи підставами для звільнення відповідача від відповідальності за таке невиконання, відповідно до умов укладеного сторонами договору та вимог чинного законодавства України.

За таких обставин, суд відхилив заперечення відповідача проти позову як необґрунтовані та такі, що не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи була подана заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності до позовних вимог, розрахованих з 31.08.2016 р. по 18.10.2016 р.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. (ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Як роз`яснено в п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається. Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. При цьому, частиною 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. (п. п. 4.3, 4.4.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

За результатами розгляду даної справи та дослідження наданих сторонами доказів, суд прийняв до уваги наявність неодноразових звернень відповідача щодо зменшення розміру орендної плати, зокрема, у зв`язку з неможливістю розпочати будівництво музейного комплексу, тривалим погодженням дозвільної документації, зростанням вартості робіт тощо, що свідчить про переривання строків позовної давності та неможливість застосування наслідків її спливу.

На підставі зазначених обставин, враховуючи істотні умови Договору, а також той факт, що Орендарем лише частково сплачено орендну плату, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати в загальному розмірі 4 807 619,50 грн. Доказів на спростування встановлених вище обставин відповідачем до суду на надано.

Рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку відповідачем не оскаржено.

За результатом розгляду даної справи, суд встановив, що відповідач вчиняв належні дії, спрямовані на будівництво багатофункціонального культурного центру "Музей художника Івана Марчука" на орендованій у позивача земельній ділянці, проте з незалежних від нього причин, пов`язаних, зокрема, з тривалим погодженням дозвільної документації, зростанням цін на роботи та матеріалів, складним фінансовим станом та несприятливою економічною ситуацією, відсутністю підтримки з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, відповідач не зміг виконати свої зобов`язання за Договором щодо сплати орендних платежів.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та причин такого невиконання, суд дійшов висновку, що нараховані позивачем суми 3% річних у розмірі 251 694,32 грн. та інфляційних втрат у розмірі 944 342,27 грн., є несправедливими щодо відповідача, і створюють для нього додатковий обтяжливий тягар. Відтак, з метою недопущення нерозумних і несправедливих наслідків та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, суд вважає за необхідне, справедливе та розумне скористатись правом, встановленим ст. 233 ГК України та зменшити нараховані відповідачу суми відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України на 50 %, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 р. в справі №902/417/18.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду в цій частині, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, за прострочення виконання зобов`язань за Договором, відповідачу нараховано 251 694,32 грн. 3% річних та 944 342,27 грн. інфляційних втрат.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено наступне:

8.19. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України . Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України ), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

8.26. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

8.27. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

8.28. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

8.29. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

8.30.Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України ).

8.31. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

8.33. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

8.34. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692 , статті 625 ЦК України , яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

8.35. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

8.36. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України , оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання .

Однак, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені, процентів річних), що підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання чи невиконання зобов`язання, незначного прострочення, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені, процентів річних) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та процентів річних.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом в оскаржуваному рішенні не зазначено, які виняткові обставини стали підставою для вирішення питання про наявність доказів, за яких можливе зменшення нарахованих відповідачу сум відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України аж на 50%.

Мотивувальна частина рішення не містить обґрунтування відсутності можливості у відповідача виконати своєчасно свої зобов`язання щодо сплати орендних внесків.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем утворилась у загальному розмірі 4 843 519,50 грн., з яких:

- за 2016 рік - 393 500,94 грн.;

- за 2017 рік - 1 604 996,81 грн.;

- за 2018 рік - 1 974 365,94 грн.;

- за 2019 рік - 870 655,81 грн.

За інформацією, наданою листом Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 № 11947/9/26-15-12-04-16, відповідачем за період з 2016 по 2019 рік сплачено орендну плату за ділянку лише в сумі 35 900,00 грн.

З огляду на очевидну співмірність заявленої до стягнення суми основного боргу, яка виникла за тривалий період часу, до стягнення сум інфляційних та трьох відсотків річних, нарахованих за порушення виконання грошового зобов`язання, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи, та наведеним вище критеріям, стягнення 251 694,32 грн. 3% річних та 944 342,27 грн. інфляційних втрат у заявленому до стягнення розмірі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню, а рішення рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 у справі №910/14601/19 підлягає частковому скасуванню з вищевикладених підстав, з викладенням резолютивної частини в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача, а також, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 278, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 у справі №910/14601/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 у справі №910/14601/19 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" (04073, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 10-Б, код ЄДРПОУ 33403875) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) 4 807 619,50 грн. боргу, 944 342, 27 грн. інфляційних втрат, 251 694,32 грн. 3 % річних, 90 054,85 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виставковий центр-музей художника Івана Марчука" (04073, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 10-Б, код ЄДРПОУ 33403875) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) 13 455,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №910/14601/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 12.04.2021 після виходу судді Михальської Ю.Б. з лікарняного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко