Рішення

від 26.06.2020 по справі 152/671/19

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/671/19

2/152/17/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 червня 2020 року м. Шаргород

Справа №152/671/19

Провадження №2/152/17/20

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді - Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,

представника позивача - прокурора Жмеринської місцевої

прокуратури Лук`янчука Д.О.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача -

ОСОБА_1 - адвоката Країла С.В.,

представника відповідача -

Головного управління

Держгеокадастру у Вінницькій

області - Тиховського М.О.,

представника третьої особи -

Шаргородської РДА - Дмитришиної Т.Г.,

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою керівника Жмеринської місцевої прокуратури Гуцола Олександра Олександровича в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, - про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку,

встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача, третьої особи

1. Виклад позиції позивача.

29.05.2019 року керівник Жмеринської місцевої прокуратури звернувся до Шаргородського районного суду з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, - про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В позові позивач просить: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 28.01.2015 за №2-271/15-15-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, площею 28,9560 га із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017, для ведення фермерського господарства; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за №113, укладений 06.02.2015 року між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 28,9560 га із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 для ведення фермерського господарства, розташованої на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 28,9560 га із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017, розташовану на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Вінницької області витрати на сплату судового збору.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що Жмеринською місцевою прокуратурою, під час вивчення інформації про діючі договори оренди, емфітевзису земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Вінницької області (2015 рік), розміщеної у відкритому доступі на веб-порталі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (http://vinnvtska.land.gov.ua/zemleustrij-ta- охоrоnа-zеmе1/), інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 28,9560 га на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

За вказаним фактом Жмеринською місцевою прокуратурою 21.01.2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за .№42019021130000004 за ч.1 ст.367 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється СВ Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області.

Наказом Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 10.12.2014 року за №2-4205/15-14-СГ ОСОБА_1 , на підставі його клопотання від 13.10.2014 року з додатками, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 28,0000 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

28.01.2015 року наказом Головного управління Держземагентства у Вінницькій області за №2-271/15-15-СГ на підставі заяви ОСОБА_1 від 20.01.2015 року з додатками затверджено проект землеустрою та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району, площею 28,9560 га із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 (рілля), для ведення фермерського господарства.

На підставі вищевказаних наказів між ГУ Держземагентства у Вінницькій області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 15 років за №113 від 06.02.2015 року.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.02.2016 року зроблено запис за №13238830 про реєстрацію права оренди на вказану ділянку за ОСОБА_1 .

Зазначений наказ ГУ Держземагентства (Держгеокадастру) у Вінницькій області від 28.01.2015 року №2-271/15-15-СГ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню на підставі ст.ст. 13, 19 Конституції України, ст.ст.3, 15-1, 116, 122, 124, 134 ЗК України, ст.ст.1, 2, 7, 8, 12 ЗУ Про фермерське господарство .

Згідно зі ст.2 Закону України Про фермерське господарство , відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно- правовими актами України.

Таким чином, вважає, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства регулюється, крім Земельного кодексу України, вказаним Законом, який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст.15-1, 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.134 вказаного Кодексу передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ Про фермерське господарство , фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отриманння прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Окрім цього, згідно з ч.3 ст.7 цього Закону земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Статтею 8 цього Закону визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Вважає, що передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення цього господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Крім того вважає, що із вищенаведених у позові норм права вбачається, що без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам. Фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону, статей 116, 121, 123, 134 ЗК України вважає, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

На думку позивача, аналогічні правові позиції містяться в постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.11.2016 року у справі №314/3881/15-ц.

Водночас, на час прийняття спірного наказу, у користуванні ОСОБА_1 вже перебувала земельна ділянка, надана для ведення фермерського господарства, що свідчить про те, що ним було реалізовано право на отримання земельних ділянок в оренду для вказаних цілей.

Так, розпорядженням Шаргородської районної державної адміністрації від 30.11.2012 року №608 ОСОБА_1 на підставі його заяви від 08.11.2012 року з додатками надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 49,00 га ріллі із земель запасу Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області для ведення фермерського господарства.

Розпорядженням Шаргородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 року за №702 на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.12.2012 року затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства із земель запасу Джуринської сільської ради Шаргородського району загальною площею 46,7685 га ріллі з кадастровим номером 0525381400:02:003:0143.

На підставі вищевказаних розпоряджень між Шаргородською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 15 років від 30.12.2012.

Вважає, що ОСОБА_1 на час звернення до ТУ Держземагентства (Держгеокадастру) у Вінницькій області в жовтні 2014 році із клопотанням про отримання спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, вже мав в оренді земельну ділянку, отриману шляхом реалізації права отримання земель на позаконкурсній основі та, відповідно, займатись фермерським господарством.

Оскільки, ОСОБА_1 отримав у 2012 році у користування земельну ділянку на території Джуринської сільської ради Шаргородського району на позаконкурсній основі для створення та ведення фермерського господарства, то вважає, що надання йому на позаконкурентній основі для ведення фермерського господарства іншої земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована в іншому місці - на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району, суперечить зазначеним вимогам законодавства.

Так, згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Держгеокадастру України ( http://torgy.land.gov.ua/auction/), будь-які оголошення про проведення земельних торгів та про їх результати щодо земельних ділянок, розташованих на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області - відсутні.

Окрім того, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також інформації, розміщеної у відкритих реєстрах, ОСОБА_1 не є засновником, керівником будь-якого фермерського господарства чи фізичною особою-підприємцем.

Також, на підтвердженням того, що ОСОБА_1 не створено будь-якої юридичної особи, слугує інформація Жмеринського управління ГУ ДФС у Вінницькій області від 12.03.2019 року про нарахування та сплату орендної плати ОСОБА_1 саме як фізичною особою.

Велика Палата Верховного Суду висловила наступні правові позиції:

- у постанові від 12.12.2018 року при розгляді справи №388/1103/16-ц: Відповідно до положень Закону № 973-ІУ фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян та підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №973-ІУ (тут і далі - у редакції, чинній на час надання відповідачеві земельних ділянок, укладення оспорюваних договорів та реєстрації фермерського господарства) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону №973-IV закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон №973-ІV.

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону №973-ІV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону №973- ІV).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону №973-ІV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №973- ІV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась .

- у постанові від 03.04.2019 при розгляді справи №621/2501/18: Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року №755- ІV Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства .

Вважає, що допущено й інші порушення законодавства при наданні ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок.

У постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 року у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 року у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16 зазначено, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону.

Заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 13.10.2014 року до ГУ Держземагентства у Вінницькій області зазначив, що господарюватиме одноосібно, обґрунтування щодо розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності майбутнього фермерського господарства, а також можливість використання фермерським господарством техніки сільськогосподарського призначення, яка є у приватній власності.

Однак, за інформацією Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області від 18.02.2019 року за ОСОБА_1 протягом 2012-2019 років сільськогосподарська техніка не реєструвалася.

Тому вважає, що ГУ Держземагентства у Вінницькій області при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою не надано оцінку всім вищевказаним обставинам та задоволено клопотання, яке не відповідало вимогам ст.7 Закону України Про фермерське господарство .

Аналогічної правової позиції щодо обов`язковості зазначення вищевказаних обґрунтувань дотримується Верховний Суд України у постановах від 03.02.2016 року у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 року у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16.

Відповідно до ст.ст.16, 21 Цивільного кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України, одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади. Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Вважає, що вищезазначений наказ ГУ Держземагентства у Вінницькій області не відповідає вищезазначеним вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Враховуючи те, що на підставі незаконного наказу між ГУ Держземагентства у Вінницькій області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки №113 від 06.02.2015 року, відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст.152 ЗК України, такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст.34 Закону України Про оренду землі , у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вважає, що спірна ділянка повинна бути повернута державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Незаконне надання в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, не сприяє досягненню цілей, передбачених Законом України Про фермерське господарство щодо створення умов для реалізації ініціативи громадян в сфері виробництва товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств.

Крім цього, встановлення факту, що ОСОБА_1 вже отримував землі для вказаних цілей, свідчить, на думку позивача, про те, що надання у такий спосіб оспорюваної земельної ділянки було фактично спрямовано на набуття прав на землю у позаконкурентному порядку, внаслідок чого не забезпечено застосування ринкових ставок орендної плати за землю, що завдає істотної шкоди інтересам держави та є підставою для їх захисту органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Ухилення від проведення конкурсу щодо укладення договору оренди земельної ділянки порушує інтереси держави та негативно впливає на економічний та соціальний розвиток територіальної громади.

Відповідно до ст.15 1 Земельного кодексу України, розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 ст.122 ЗК передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п.п.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09.03.2015 року №7, Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Вінницької області.

Отже органом, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Вінницької області є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Водночас, відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 та від 14.01.2015 року №5, реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Тому, фактично Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є правонаступником прав та обов`язків Головного управління Держземагентства у Вінницькій області, у звязку із чим відповідачем у справі визначено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оскільки ним допущено порушення вимог земельного законодавства при наданні таких земель та дотепер не вжито заходів щодо їх усунення.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Враховуючи, що ОСОБА_1 в порядку, визначеному чинним законодавством, протягом тривалого часу не проведено державну реєстрацію будь-якої юридичної особи з моменту отримання в оренду спірної земельної ділянки, вважає, що слід врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 03.04.2019 року при розгляді справи №621/2501/18: Таким чином, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не було зареєстрованим, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. .

Про порушення вимог земельного законодавства при прийнятті оскаржуваного наказу ГУ Держземагенства (Держгеокадастру) у Вінницькій області, органам прокуратури стало відомо у січні 2019 року в ході опрацювання інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, отриманої під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019021130000004 від 21.01.2019 року за ч.1 ст.367 КК України.

У вступному слові та в заключному слові та в ході судового розгляду прокурор Жмеринської місцевої прокуратури Лук`янчук Д.О., що діє на підставі довіреності від 22.07.2019 року за №33-2799вих-19 (а.с.172 т.1), позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, що зазначені в позові, просить позов задовольнити. Суду пояснив, що підставами для задоволення позову, які в ньому зазначені, є наступні: отримання відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду із земель державної власності для ведення фермерського господарства вдруге не на конкурентних засадах, тоді як можна отримувати земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства лише один раз; ОСОБА_1 не створив фермерського господарства, не є фізичною особою-підприємцем; за ОСОБА_2 не зареєстровано жодної одиниці сільськогосподарської техніки, що свідчить про відсутність наміру створювати ФГ. Тому метою позову є захист інтересів держави, оскільки ОСОБА_1 отримав земельну ділянку для ведення фермерського господарства незаконно, без проведення торгів, а орган, покликаний здійснити належну перевірку правомірності видачі земельної ділянки ОСОБА_1 повторно та без аукціону, вказану земельну ділянку надав у користування безоплатно незаконно, оскільки ОСОБА_1 вже скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства у 2012 році, тобто з таким самим цільовим призначенням. Вважає позов обґрунтованим, підтвердженим належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами, тому просить задовольнити його у повному обсязі та стягнути з відповідачів судовий збір.

2. Виклад заперечень відповідачів.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру скористалося своїм право на подання відзиву.

09.07.2019 року відповідачем надіслано до Шаргородського районного суду відзив на позовну заяву (а.с.107-110 т.1).

У відзиві відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог керівника Жмеринської місцевої прокуратури.

Заперечуючи щодо позову, відповідач зазначив, що відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , внесено зміни до Земельного кодексу України, згідно з якими з 01 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими, передача у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності належить до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що у разі, якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Пунктом 1 Положення Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо- геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 2 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.16 року №333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Підпунктом 31 пункту 4 вищевказаного Положення встановлено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи, а відповідно до пункту 8 Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відтак, вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин наділено повноваженнями розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до п. а ч.3 ст.22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області у 2014 році із клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 28,0000 га на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області для ведення фермерського господарства.

10 грудня 2014 року Головним управлінням видано наказ №2-4205/15-14-СГ, яким, відповідно до ч.ч.1-4 ст.79-1, ч.4 ст.122, ч.1 ст.123, ч.3 ст.124, ч.2 ст.134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення), ст.7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на момент прийняття рішення), надано дозвіл Побережнику С ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 28,0000 га на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області з метою подальшої передачі в оренду із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Згодом заявником було розроблено проект землеустрою та подано до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області на затвердження.

28 січня 2015 року Головним управлінням прийнято наказ №2-271/15-15-СГ, яким затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

ОСОБА_1 надано в оренду терміном на 15 років земельну ділянку із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності (рілля), розташовану на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області площею 28,9560 га із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 - для ведення фермерського господарства.

06.02.2015 року укладено договір оренди землі №113, в пункті 14 якого вказано, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Відповдач вважає, що оскільки земельну ділянку ОСОБА_1 оформлював для ведення фермерського господарства, то дії Головного управління при укладанні зазначеного договору оренди були правомірні та законні.

Стосовно необхідності проведення аукціону при укладанні договору оренди земельної ділянки, Головне управління повідомляє, що в редакції Земельного кодексу України від 01.03.2016 року (чинній на момент надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 ) положеннями ч.2 ст.134 було встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Вказана норма була скасована лише 18.02.2016 при прийняті Закону України Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів , який набрав чинності 03.04.2016 року.

Тому вважає твердження позивача щодо необхідності обов`язкового проведення аукціону при наданні земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 такими, що не відповідають дійсності.

Крім того, відповідач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 визначено, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Ненормативні правові акти є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Відповідач просить відмовити в задоволені позову керівника Жмеринської місцевої прокуратури в повному обсязі.

Представник відповідача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області - Тиховський М.О., що діє на підставі довіреності від 06.03.2020 року (а.с.79 т.2), у вступному та в заключному слові і в ході судового розгляду пояснив, що відповідачем позов не визнається, оскільки вважає його безпідставним, а наведені в ньому мотиви - надуманими.

Також, ОСОБА_4 суду пояснив, що у 2014 році ОСОБА_1 звернувся до Управління з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для передання в оренду, у зв`язку із чим відповідним наказом було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. 28.01.2015 року затверджено вказаний проект та надано земельну ділянку ОСОБА_1 в оренду на 15 років для ведення ФГ. Укладено відповідний договір оренди за №113. Вважає дії Управління правомірними, так як порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства регулюється ЗК України в імперативній формі, зокрема, ч.2 ст.123, ч.4 ст.122 ЗК України. Земельний кодекс у редакції, що діяла на момент затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду на 15 років для ведення фермерського господарства, не мав заборон щодо надання земельної ділянки в оренду двічі для вказаних потреб. Зокрема, ЗК України передбачає неможливість двічі отримувати земельну ділянку у власність для ведення фермерського господарства, тоді як заборон отримувати для вказаних потреб земельну ділянку у оренду законодавством не встановлено. ОСОБА_1 не отримував земельних ділянок у власність для ведення ФГ, а лише в оренду, у зв`язку із чим відповідач діяв правомірно.

Крім того, ОСОБА_4 суду пояснив, що вважає безпідставним ствердження у позовній заяві про те, що Управління не здійснило належну перевірку підстав та намірів у ОСОБА_1 створити ФГ, оскільки останнім були надані документи за переліком, визначеним законодавством, а ст.123 ЗК України заборонено витребовувати інші документи, ніж ті, що встановлені в законі.

ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні позову, який є необґрунтованим, враховуючи, що діюче на час отримання відповідачем ОСОБА_1 земельне законодавство не вимагало проведення аукціону при наданні земельної ділянки у користування, а не у власність, для ведення селянського фермерського господарства, тоді як позивачем ототожнюються поняття надання землі у користування та у власність.

До того ж, ОСОБА_4 вважає, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави з боку відповідачів.

Відповідач ОСОБА_1 скористався своїм правом подати відзив на позов.

05.07.2019 року відповідачем надіслано до Шаргородського районного суду відзив на позовну заяву (а.с.93-96 т.1).

У відзиві відповідач зазначив, що не визнає заявлені позовні вимоги через необґрунтованість та безпідставність.

Так, 13.10.2014 року він подав до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області клопотання про надання дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 28 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення.

Наказом ГУ Держземагенства у Вінницькій області від 10.12.2014 року №2-4205/15-14-СГ йому було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 28 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

20.01.2015 року ним була подана заява з додатками про затвердження уже розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

28.01.2015 року ГУ Держземагенства у Вінницькій області було прийнято наказ №2-271/15-15-СГ про затвердження вищезгаданого проекту передачу в оренду йому земельної ділянки із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району, Вінницької області, загальною площею 28,9560 га із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 (рілля) для ведення фермерського господарства.

На підставі вищевказаних наказів між ним та ГУ Держземагенства у Вінницькій області було укладено Договір оренди земельної ділянки від 06.02.2015 року за №113 строком на 15 років.

Вважає, що даний позов є безпідставним та необґрунтованим, порушує його конституційні права та законні інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.134 ЗК України в редакції, чинній на момент видання наказу ГУ Держземагенства у Вінницькій області, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Земельна ділянка, розташована на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району, Вінницької області, загальною площею 28,9560 га. із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 (рілля), відповідно до наказів ГУ Держземагенства у Вінницькій області, надана йому у користування для ведення фермерського господарства з дотриманням законодавства України.

Позивач посилається як на порушення з його боку на те, що він не зареєстрував юридичну особу, а саме фермерське господарство. Дійсно, станом на дату подання відзиву на позовну заяву, ним не зареєстровано юридичну особу, а саме фермерське господарство, проте, у 2015 році (час отримання ним земельної ділянки) законодавством не було передбачено обов`язкової реєстрації фермерського господарства внаслідок отримання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства з земель державної чи комунальної власності.

Крім того, законодавством передбачено отримання земельної ділянки не тільки для створення, а й для ведення фермерського господарства.

Земельна ділянка, згідно з наказом, була видана йому як фізичній особі, тому він здійснював свою господарську діяльність як фізична особа.

Така форма діяльності як фізичної особи, на його думку, не завдає жодної майнової чи суспільної шкоди державі та жодним чином не зачіпає її інтереси, оскільки він є добросовісним платником орендної плати за земельну ділянку, відповідних податків та зборів за користування орендованою земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що на час прийняття наказу ГУ Держземагенства у Вінницькій області від 28.01.2015 року №2-27/15-15-СГ у його користуванні вже перебувала земельна ділянка, надана для ведення фермерського господарства, що свідчить про те, що ним було реалізовано право на отримання земельних ділянок в оренду для вказаних цілей.

Проте, вважає, що позивачем не наведено жодної норми законодавства щодо обмеження прав громадян України на отримання саме у користування земельних ділянок державної або комунальної власності на позаконкурентній основі для ведення фермерського господарства.

Тобто, жодний закон України чи нормативно правовий акт не обмежує права громадян України на користування земельними ділянками для вищезазначених цілей.

Вважає за необхідне спростувати твердження позивача про те, що згідно з інформацією ГУ Держпродспоживслужби у Вінницькій області від 18.02.2019 року за ним впродовж 2012-2019 років у приватній власності не зареєстроване майно, яке зазначено у клопотанні від 13.10.2014 року, саме: МТЗ-82-2; плуг ПН-3-35-2; культиватор КПС-4,2; оприскувач ОП-2000; диски; борони БДТ-3; кільчаті катки; сівалка СЗТ-3,6. Так, не існує жодної норми законодавства, яка б передбачала обов`язкову реєстрацію техніки сільськогосподарського призначення у приватну власність для ведення фермерського господарства.

Крім того, звертає увагу на те, що перерахована позивачем техніка не є окремим рухомим чи нерухомим майном, а є додатковим устаткуванням, яке необхідне для повного функціонування у господарських цілях трактора МТЗ-82-2, який належить його батькові.

До того ж, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, як і на час подання клопотання ГУ Держземагенства у Вінницькій області, не має права вимагати більше інформації від заявника, ані ж передбачено законодавством України.

Звертає увагу суду на те, що клопотання та заяви, які подавались до ГУ Держземагенства у Вінницькій області, не мали та досі не мають встановленого зразка, а подаються у довільній формі.

Частиною 2 ст.123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної а комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначається орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільового призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких вказується бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Уповноваженому органові забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих згідно з ними нормативно-правових актів (ч.13 ст.123 ЗК України).

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном, а з огляду на заявлені позивачем вимоги, останній своїми діями намагається позбавити його основоположного права.

Просить залишити позовну заяву без задоволення.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Країло С.В. підтримали відзив на позов, просять відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

ОСОБА_1 суду пояснив, що ним створено сімейне фермерське господарство відповідно до норм діючого законодавства, про що подано договір (декларацію), а також він зареєструвався після створення сімейного фермерського господарства, як фізична особа-підприємець 01.11.2019 року. При отриманні земельних ділянок у користування для ведення селянського фермерського господарства ним виконано усі вимоги земельного законодавства, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Представник відповідача - адвокат Країло С.В. у вступному слові та в заключному слові суду пояснив, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Земельним Кодексом України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України, а Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, тоді як ЗК України - загальним.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться.

У ст.124 ЗК України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду, в якій визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу , чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2, 3 ст.134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч.2, 3 ст.134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст.123 цього Кодексу.

За правилами ст.135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч.ч.2 і 3 ст.134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі. Також, у ст.134 ЗК України визначено обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом, а також якщо земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених ст.34 (земельні ділянки особистих селянських господарств), ст.36 (земельні ділянки для городництва) та ст.121 (для ведення фермерського господарства) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Таким чином вважає, що у ст.ст.22, 31, 93, 124 ЗК України не передбачено конкурентної процедури земельних торгів для передачі землі в оренду для фермерських господарств, яка є обов`язковою в інших випадках.

Відповідно до ст.7 Закону України Про фермерське господарство , для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним договором оренди позивачеві ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району, який зареєстрований у встановленому Законом порядку.

Станом на 4 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, основний вид економічної діяльності - вирощування зернових, бобових та насіння олійних культур.

За весь час дії договору орендна плата сплачувалась вчасно, заборгованості немає.

Вважає, що прокурором не обґрунтовано та не наведено жодних фактичних даних щодо сплати відповідачем орендної плати за оренду спірної земельної ділянки саме у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Тому, думка прокурора про те, що відповідач діяв з метою отримання у користування земельної ділянки поза межами конкурсної процедури (що напряму забезпечує менший розмір орендної плати для відповідача як орендаря), чим останній порушив захищений законом державний та суспільний інтерес, є лише його припущенням, яке зроблено безпідставно.

Крім того вважає, що у справі відсутні належні та допустимі докази у їх сукупності як про те, що ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним орендарем, так і щодо факту порушення інтересів держави та суспільства.

Також, у справі №620/371/17, яка є аналогом дійсного спору, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 вересня 2019 року висловила позицію з вищеописаного спору і відмовила прокурору у задоволенні аналогічних позовних вимог у зв`язку із їх безпідставністю.

З огляду на викладене просить відмовити керівнику Жмеринської місцевої прокуратури у задоволенні його позовних вимог в зв`язку із їх безпідставністю, у випадку, якщо суд вважатиме позов підставним, то просить застосувати за його заявою строки позовної давності та відмовити у позові у звязку з пропуском строків позовної давності.

3. Виклад позиції третьої особи.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Шаргородська РДА при розгляді спору покладається на вирішення суду. Суду пояснила, що з 01.01.2013 року РДА не має повноважень щодо надання в оренду земельних ділянок для ведення селянського фермерського господарства. До 2013 року Шаргородська РДА укладала договір оренди земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства на території Джуринської сільської ради (за межами населеного пункту) із відповідачем ОСОБА_1

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача, третьої особи

1. 13.11.2019 року позивачем подано клопотання про долучення доказів (а.с.2-3 т.2).

2. 04.03.2020 року, 22.04.2020 року позивачем подано заяву про відкладення судового розгляду (а.с.51, 61 т.2).

3. 11.07.2019 року відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області подано до суду клопотання про повернення позовної заяви позивачеві (а.с.125-130 т.1).

4. 22.07.2019 року позивачем подано заперечення проти клопотання відповідача про повернення позовної заяви (а.с.153-157 т.1).

5. 03.12.2019 року та 16.04.2020 року відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області подано до суду клопотання про відкладення судового засідання (а.с.21, 59 т.2).

6. Відповідачем ОСОБА_1 та його представником 23.07.2019 року, 16.01.2020 року, 05.02.2020 року, 20.05.2020 року подано клопотання про відкладення судового засідання (а.с.163 т.1, а.с.37, 43, 70 т.2).

7. 30.07.2019 року відповідачем ОСОБА_1 подано до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с.188 т.1).

8. 02.10.2019 року позивачем подано заперечення щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності (а.с.208-211 т.1).

9. 07.10.2020 року представник відповідача - адвокат Країло С.В. подав до суду клопотання про витребування доказів (а.с.220 т.1).

10. 29.10.2019 року та 30.10.2019 року представник відповідача - адвокат Країло С.В. подав до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (а.с.227, 236 т.1).

11. 30.10.2019 року представник відповідача - адвокат Країло С.В. подав до суду заяву, в якій повідомив, що у випадку відмови позивачу в позові має намір протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі звернутися до суду із заявою про винесення додаткового рішення щодо стягнення з позивача документально підтверджених судових витрат (а.с.235 т.1).

12. Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Шаргородська РДА заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи по суті не подавала.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

1. Відповідно до ухвали судді від 20.06.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву керівника Жмеринської місцевої прокуратури Гуцола О.О. в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, - про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку та відкрито провадження у справі, розгляд цивільної справи призначено в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого провадження, призначено підготовче судове засідання, запропоновано відповідачам у п`ятнадцятиденний строк подати відзив на позов, а третій особі - пояснення на позов (а.с.84-86).

2. 11.07.2019 року, 24.07.2019 року, 13.08.2019 року, 08.10.2019 року, 30.10.2019 року відкладено підготовчі судові засідання у справі через неприбуття сторін та за клопотаннями про відкладення (а.с.138, 177, 195-196, 222-223, 240-241 т.1).

3. Відповідно до ухвали суду від 13.08.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про повернення позивачеві позовної заяви (а.с.197-199 т.1).

4. Під час підготовчого провадження у підготовчих судових засіданнях без виходу до нарадчої кімнати, відповідно до ч.4 ст.259 ЦПК України, судом постановлено ухвали за наслідками розгляду клопотань учасників справи.

5. Ухвалою суду від 13.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с.16-17 т.2).

6. 04.12.2019 року, 18.12.2019 року, 17.01.2020 року, 05.02.2020 року, 05.03.2020 року, 23.04.2020 року, 22.05.2020 року відкладено судові засідання у справі через неприбуття сторін та за клопотаннями про відкладення (а.с.25, 34-35, 38, 44, 52, 62, 71 т.2).

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли земельні правовідносини та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

Судом встановлено, що позивач звернувся із означеним позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, - про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку, по якому відкрито провадження 20.06.2019 року (а.с.84-86 т.1).

При цьому, при відкритті провадження судом встановлено, що підстави звернення прокурора з вказаним позовом в інтересах держави до суду, в порядку, встановленому ст.56 ЦПК України, належним чином мотивовані, про що зазначено в ухвалі про відкриття провадження (а.с.84 т.1).

Вказана ухвала в апеляційному порядку учасниками справи не оскаржувалася, набрала законної сили.

Крім того, ухвалою суду від 13.08.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про повернення позову позивачеві з мотивів необгрунтування останнім порушення інтересів держави, яка також у апеляційному порядку не оскаржувалася (а.с.197-199 т.1), а оцінку тому, чи відбулося реальне порушення інтересів держави відповідачами, суд надасть у судовому рішенні по суті справи.

У зв`язку із наведеним є безпідставними ствердження відповідача та представників відповідачів під час судового розгляду справи на те, що при зверненні з цим позовом до суду позивачем не обґрунтовано підстав звернення прокурора з вказаним позовом до суду в інтересах держави.

Також, судом при відкритті провадження встановлено, що справа підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства, відповідно до вимог ст.19 ЦПК України.

Судом встановлено, що 08.11.2012 року відповідач ОСОБА_1 звернувся із заявою до голови Шаргородської РДА для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 49,00 га для ведення фермерського господарства із земель запасу Джуринської сільської ради і розпорядженням від 30.11.2012 року за №608 Шаргородської РДА Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства із земель запасу Джуринської сільської ради надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 49,00 га ріллі із земель запасу Джуринської сільської ради для ведення фермерського господарства (а.с.43, 47 т.1).

За заявою ОСОБА_1 від 24.12.2012 року Шаргородською РДА розпорядженням від 28.12.2012 року за №702 Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства із земель запасу Джуринської сільської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 на умовах оренди для ведення фермерського господарства із земель запасу Джуринської сільської ради загальною площею 46,7685 га ріллі та передано в оренду вказану земельну ділянку (а.с.49 т.1).

30.12.2012 року укладено Договір оренди землі між Шаргородською РДА та ОСОБА_1 про передачу в оренду на строк 15 років земельної ділянки загальною площею 46,7685 га ріллі з кадастровим номером 0525381400:02:003:0143 для ведення фермерського господарства із земель запасу Джуринської сільської ради (а.с.50-54 т.1) та передано земельну ділянку за актом прийому-передачі об`єкту оренди від 30.12.2012 року (а.с.55 т.1).

Також, судом встановлено, що 13.10.2014 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Вінницькій області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, що не заперечується сторонами, із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 28,00 га на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення на підставі ч.6 ст.118 ЗК України та ст.7 ЗУ Про фермерське господарство (а.с.19 т.1).

В цьому клопотанні відповідач зазначив, що майбутнє фермерське господарство буде займатися овочівництвом: вирощуванням столового буряку, моркви, цибулі, капусти, помідор, огірків та баштанних культур (кавунів, динь), а також у фермерському господарстві можливе використання сільськогосподарської техніки: МТЗ-82-2, плуга ПН-3-35-2, культиватора КПС-4,2, оприскувача, дисків, борони, катків, сівалки, які є в приватній власності.

В додатку до клопотання додано викопіювання з кадастрової карти, копії паспорту та ідентифікаційного коду, документи, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (а.с.20-21 т.1).

10.12.2014 року наказом ГУ Держземагенства у Вінницькій області за №2-4205/15-14-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою надано дозвіл відповідачу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 28,0000 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02) (а.с.22-23 т.1).

26.01.2015 року відповідачем ОСОБА_1 подано заяву до ГУ Держземагенства у Вінницькій області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства із земель запасу на території Деребчинської сільської ради та надання на умовах оренди земельної ділянки площею 28,9560 га ріллі на території Деребчинської сільської ради для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення на строк 15 років (а.с.24 т.1) з додатками - проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.25-28 т.1).

28.01.2015 року наказом ГУ Держземагенства у Вінницькій області за №2-271/15-15-СГ Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду затверджено розроблений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення на території Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області; надано в оренду на строк 15 років ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Деребчинської сільської ради площею 28,9560 га із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 (ріллі) для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02); встановлено орендну плату в розмірі 4% для ріллі від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; зобов`язано ОСОБА_1 виконувати обов`язки землекористувача відповідно до ст.96 ЗК України (а.с.29-30 т.1).

Згідно із договором оренди землі №113 від 06.02.2015 року, ГУ Держземагенства у Вінницькій області надало ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, із земель запасу на території Деребчинської сільської ради (за межами населеного пункту), площею 28,9560 га ріллі з кадастровим номером 0525381200:01:008:0017, нормативна грошова оцінка якої становить 520964 гривні, на строк 15 років з моменту укладення - дата закінчення строку оренди 05.02.2030 року, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 20838,56 грн. (п.п.1, 2, 5, 8, 9 Договору) (а.с.31-36 т.1).

Крім того, згідно з умовами п.п.14, 15 даного Договору оренди землі від 06.02.2015 року, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02) ) (а.с.31-36 т.1).

За актом передавання-приймання орендованої земельної ділянки від 06.02.2015 року орендодавець передав орендареві земельну ділянку з кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 площею 28,9560 га, розташовану на території Деребчинської сільської ради, а орендар приймає вказану земельну ділянку у стані, придатному для використання згідно з цільовим призначенням (а.с.37 т.1).

Орендна плата становить 20838,56 грн. (а.с.38 т.1).

Судом встановлено, що ГУ Держземагенства у Вінницькій області на підставі пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності , мав право на надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо оренди земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки вказана земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Деребчин на території Деребчинської сільської ради.

31.03.2015 року рішенням Шаргородської районної ради за №454 Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земельної ділянки на території Пеньківської, Мурафської, Деребчинської та Гибалівської сільських рад затверджено технічну документацію по нормативній грошовій оцінці земельної ділянки, що надається в оренду ОСОБА_1 на території Деребчинської сільської ради загальною площею 289560 га, нормативна грошова оцінка складає 520964 грн. (а.с.61 т.1).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 площею 28,956 га на території Деребчинської сільської ради з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства перебуває у державній власності, власником значиться Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с.62-63 т.1).

Таким чином, вказана земельна ділянка не вибула із власності держави і її розпорядником є власник - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

05.02.2016 року проведено реєстрацію іншого речового права на вказану земельну ділянку, а саме: договору оренди землі від 06.02.2015 року, укладеного між власником землі та ОСОБА_1 (а.с.62-63 т.1).

Крім того, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0525381400:02:003:0143 площею 46,7685 га на території Джуринської сільської ради з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства також перебуває у державній власності, власником значиться Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с.64-65 т.1).

Таким чином, вказана земельна ділянка також не вибула із власності держави і її розпорядником є власник - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

11.03.2014 року проведено реєстрацію іншого речового права на вказану земельну ділянку, а саме: договору оренди землі від 30.12.2012 року, укладеного між Шаргородською РДА та ОСОБА_1 (а.с.64-65 т.1).

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 двічі скористався правом на отримання у користування на правах оренди земельними ділянками для ведення фермерського господарства.

При цьому, суд вважає, що ГУ Держземагенства у Вінницькій області, правонаступником якого є відповідач ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, не порушено порядок передачі в оренду земельної ділянки на території Деребчинської сільської ради ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, встановлений ст.134 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент надання земельної ділянки в оренду.

Так, ч.2 ст.134 ЗК України в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди земельної ділянки було встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, в тому числі: передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва (абзац 16 ч.2 ст.134 ЗК України).

Вказана норма була виключена ЗУ №1012 від 18.02.2016 року Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів , який набрав чинності 03.04.2016 року.

Таким чином, суд вважає помилковим ствердження позивача у позовній заяві та його представника - прокурора Лук`янчука Д.О. під час судового розгляду про те, що ОСОБА_1 вдруге отримано земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства на території Деребчинської сільської ради, за межами населеного пункту, без проведення аукціону безпідставно, оскільки діючим на той час земельним законодавством не передбачено проведення аукціону при отриманні в користування земельної ділянки державної власності для цілей ведення фермерського господарства.

Відтак, помилковим є посилання позивача на норми ч.4 ст.116, ст.ст.118, 121 ЗК України при обґрунтуванні позовних вимог та ствердження про те, що один раз громадянин України може використати право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної власності, оскільки вказані норми стосуються передачі безоплатно у власність громадянину земельних ділянок із земель державної власності, тоді як ОСОБА_1 отримав земельну ділянку у користування - оренду строком на 15 років.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем ототожнюються поняття передачі земельних ділянок у власність та у користування, що є різними як за змістом, так і за наслідками.

Отже, безпідставними є посилання позивача при розгляді даної справи на правові позиції Верховного Суду України у справах №6-2902цс15 від 03.02.2016 року, №6-2903цс15 від 11.05.2016 року, №6-248цс16 від 18.05.2016 року та правові висновки Верховного Суду у справах №388/1103/16-ц від 12.12.2018 року, №621/2501/18 від 03.04.2019 року, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, оскільки при їх аналізі судом встановлено, що предмет позову і обставини у справах, на які зсилається позивач, не є аналогічними з тими, які є у справі, що розглядається, так як стосуються порядку безоплатного передання земельної ділянки у власність громадянину із земель державної власності, тоді як у справі, яка розглядається, земельна ділянка відповідачеві ОСОБА_1 передана із земель державної власності у користування.

До того ж, суд звертає увагу на те, що правові висновки ВП Верховного Суду у справах №388/1103/16-ц від 12.12.2018 року, №621/2501/18 від 03.04.2019 року стосуються не розгляду справи по суті спору, а щодо, виключно, юрисдикції аналогічних спорів цивільним та господарським судам.

Також, ВСУ у справах №6-2902цс15 від 03.02.2016 року, №6-2903цс15 від 11.05.2016 року, №6-248цс16 від 18.05.2016 року висловив правові позиції, що стосуються надання земельних ділянок державної власності для розширення фермерського господарства, волевиявлення щодо створення особою фермерського господарства, правомірності виділення земельних ділянок для діяльності фермерського господарства єдиним масивом та щодо площі виділених земельних ділянок.

Крім того, суд вважає помилковим ствердження позивача про те, що відповідач ОСОБА_1 не мав наміру створювати фермерське господарство, а ГУ Держземагенства у Вінницькій області, правонаступником якого є відповідач ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області належним чином не перевірило наміру створення ФГ та спроможності його вести.

Так, після отримання земельних ділянок у оренду для ведення фермерського господарства у 2012 році та у 2015 році ОСОБА_1 не створив фермерського господарства.

Станом на час звернення з позовом до суду ОСОБА_1 не був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що вбачається із витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.66-69 т.1).

Відповідач ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під час розгляду означеної справи в суді, зокрема, 01.11.2019 року (а.с.29 т.2).

Також, відповідач створив сімейне фермерське господарство 01.11.2019 року, що вбачається із Декларації про створення сімейного фермерського господарства з видом діяльності: виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка, реалізація, зберігання та транспортування (перевезення), яке організовується на земельних ділянках площею 46,7685 га на території Джуринської сільської ради та площею 28,956 га на території Деребчинської сільської ради, з місцезнаходженням господарства у АДРЕСА_1 (а.с.30-31 т.2).

Створення ОСОБА_1 сімейного фермерського господарства відповідає положенням ст.8-1 ЗУ Про фермерське господарство .

Таким чином суд вважає, що позивачем не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог щодо незаконності наказу ГУ Держземагенства у Вінницькій області від 28.01.2015 року за №2-271/15-15-СГ Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду , яким затверджено проект землеустрою та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Деребчинської сільської ради, щодо недійсності договору оренди землі від 06.02.2015 року за №113.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

З наведених підстав суд вважає необґрунтованими позовні вимоги щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 площею 28,9560 га, розташовану на території Деребчинської сільської ради, оскільки вказана земельна ділянка із власності держави не вибула, що вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру майнових прав, яка проаналізована судом у рішенні вище, а передання вказаної земельної ділянки у користування ОСОБА_1 відбулося без порушень ЗК України та ЗУ Про фермерське господарство , статті 7 та 12 якого не містять посилання на те, що право отримання у оренду земельної ділянки державної власності громадянин може використати один раз.

Також, суд вважає помилковим ствердження позивача про те, що за ОСОБА_1 не зареєстрована сільськогосподарська техніка: плуг ПН-3-35-2, культиватор КПС-4.2, оприскувач ОП-2000, диски, борони, катки, сівалка, оскільки вказана техніка є устаткуванням, що не використовується самостійно, а є додатковим для функціонування у господарських цілях трактора, тому не є окремим рухомим чи нерухомим майном або транспортним засобом і не потребує обов`язкової реєстрації.

Відтак, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог позивача.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, мотиви їх незастосування.

Встановленим судом фактам відповідають земельні правовідносини та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів, щодо передачі у користування земельних ділянок державної власності громадянам для ведення фермерського господарства, які регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, ЗК України, ЦК України, спеціальним нормативно-правовим актом - ЗУ Про фермерське господарство .

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно із ст.14 Конституції України, Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Також, статтею 1 Закону України Про оренду землі встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.13, ч.1 ст.14 ЗУ Про оренду землі ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно із ч.ч.1, 2, 3 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 ст.116 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, на що посилається позивач.

Разом з тим, вказана норма не підлягає застосуванню, оскільки у справі, яка розглядається, земельна ділянка із земель державної власності передана відповідачу ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства не у власність, а у користування і спірна земельна ділянка не вибула із власності держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Статтею 123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2).

Згідно із ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Частиною 2 статті 134 ЗК України (в редакції, що діяла на момент надання в оренду спірної земельної ділянки) встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, в тому числі: передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Частиною 2 статті 135 ЗК України (в редакції, що діяла на момент надання в оренду спірної земельної ділянки) встановлено, що продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

У п. а ч.3 ст.22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 1 статті 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною 2 ст.1 ЗУ Про фермерське господарство встановлено, що фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно із ст.7 ЗУ Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на момент надання в оренду спірної земельної ділянки), для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної

державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду

земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення

фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування

ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у

них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність,

обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив

діяльності фермерського господарства. До заяви додаються

документи, що підтверджують досвід роботи у сільському

господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному

навчальному закладі.

Відповідно до ст.8 ЗУ Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на момент надання в оренду спірної земельної ділянки), після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське

господарство підлягає державній реєстрації у порядку,

встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Статтею 8-1 ЗУ Про фермерське господарство у чинній редакції встановлено, що сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується фізичною особою самостійно або спільно з членами її сім`ї на підставі договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства. Договір про створення сімейного фермерського господарства укладається фізичною особою спільно з членами її сім`ї в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню за місцем розташування майна та земельних ділянок фермерського господарства. Декларація про створення сімейного фермерського господарства (у разі одноосібного ведення такого господарства) складається фізичною особою самостійно в письмовій формі. Головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи є член сім`ї, визначений договором (декларацією) про створення сімейного фермерського господарства, який реєструється як фізична особа-підприємець. Після укладання (складання) договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства голова сімейного фермерського господарства має зареєструватися як фізична особа - підприємець або зареєструвати зміни до відомостей про фізичну особу-підприємця в порядку, встановленому законом. Від імені сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи має право виступати голова цього господарства або уповноважений ним у встановленому цивільним законодавством порядку один із членів господарства.

Суд зауважує, що відповідачем ОСОБА_1 створено саме сімейне фермерське господарство.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЗУ Про фермерське господарство , землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 3 та 4 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам… Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони… Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки, відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , судам відповідно до вимог ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним лише за рішенням суду.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю… Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (ч.ч.1, 5 ст.216 ЦК України).

Статтею 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

VІ. Висновки суду.

Аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що ГУ Держземагенства у Вінницькій області при ухваленні наказу від 28.01.2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої на території Деребчинської сільської ради площею 28,9560 га з кадастровим номером 0525381200:01:008:0017 для ведення фермерського господарства та при укладенні Договору оренди земельної ділянки №113 від 06.02.2015 року не поршено інтересів держави щодо передачі у користування земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий учасниками справи на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відтак, суд констатує той факт, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, які спростовані доказами, наданими відповідачем ОСОБА_1 .

Отже, суд прийшов до переконання, що позов є безпідставним.

До такого висновку суд дійшов, виходячи також із правового висновку ВП ВС від 11.09.2019 року у справі №620/371/17.

Так, ВП ВС зробила наступні правові висновки.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (ст.2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

У ст.124 ЗК України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду та визначено наступне. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2, 3 ст.134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч.2, 3 ст.134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст.123 цього Кодексу.

Відповідно до ст.135 ЗК України, земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч.ч.2 і 3 ст.134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі. Також, у ст.134 ЗК України визначено обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом, а також якщо земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених ст.34 (земельні ділянки особистих селянських господарств), ст. 36 (земельні ділянки для городництва) та ст.121 (для ведення фермерського господарства) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Таким чином, у ст.ст.22, 31, 93, 124 ЗК України не передбачено конкурентної процедури земельних торгів для передачі землі в оренду для фермерських господарств, яка є обов`язковою в інших випадках.

Відповідно до ст.7 Закону України Про фермерське господарство для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1 та 3 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст.228 ЦПК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідачем ОСОБА_1 подано до суду заяву про застосування строків давності (а.с.188 т.1).

Заява мотивована тим, що спірний наказ ГУ Держземагенства у Вінницькій області виданий 28 січня 2015 року, а договір оренди земельної ділянки укладений 6 лютого 2015 року, що, на думку позивача, означає, що за сукупністю суб`єктивних моментів право на дійсний позов виникло щонайпізніше 6 лютого 2015 року і закінчилось щонайпізніше 6 лютого 2018 року.

Крім цього відповідач вважає, що позивач не довів того факту, що він раніше не міг дізнатися про порушення права, тоді як відповідач стверджує, що позивач мав змогу раніше вчинити комплекс дій, які передували пред`явленню дійсного позову, та пред`явити такий позов в межах строків, визначених статтями 256, 257 та 261 ЦК України .

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), у звязку із чим ОСОБА_1 просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності.

Заперечуючи щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, позивач стверджував, що порушення інтересів держави відповідачами дізнався 21.01.2019 року, з дати реєстрації у ЄРДР кримінального провадження №42019021130000004 21.01.2019 року (а.с.208-211, 18 т.1).

Вказане ствердження суд вважає безпідставним, оскільки інфомація про передання ОСОБА_1 у оренду земельної ділянки із земель державної власності для ведення фермерського господарства на території Деребчинської сільської ради міститься у відкритому доступі, так як оприлюднена на офіційному сайті відповідача - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, у звязку із чим відсутні перешкоди для її отримання, а всі запити, які робилися позивачем щодо отримання документів, підтверджуючих оренду земельної ділянки, зроблені вже в рамках кримінального провадження №42019021130000004, тобто після 21.01.2019 року.

Також, у позивача не було перешкод для звернення до Державного реєстру речових прав щодо наявності договорів оренди, укладених з ОСОБА_1 , до 21.01.2019 року, однак позивач звернувся з вказаними запитами лише 21.01.2019 року (а.с.62-65 т.1).

Таким чином, позивачем пропущено строки позовної давності, встановлені ЦК України.

Так, ст.ст.256, 257 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3-5 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, з роз`яснень, що містяться в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі , вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та

осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших

осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були

порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих

осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач

відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без

поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з

цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено

стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім

випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для

цього.

Тому суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю вимог.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.133 ЦПК України).

Частинами 1, 2, 3 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 5763 грн. (а.с.1).

Ці витрати не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 19, 81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.202, 203, 205, 207, 208, 215, 216, 256, 257, 261, 267, 626, 638, 792 ЦК України, п. а ч.3 ст.22, ст.ст.31, 93, ч.ч.1-3 ст.116, ст.ст.121, 123, 124, 125, ч.2 ст.134 (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди), ч.2 ст.135 (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди) Земельного кодексу України, ст.ст.1, 13, 14 Закону України Про оренду землі , ч.2 ст.1, ст.ст.7-8 (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди), 8-1, 12 Закону України Про фермерське господарство ,

вирішив:

У задоволенні позову керівника Жмеринської місцевої прокуратури Гуцола Олександра Олександровича в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, - про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шаргородський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину (п.3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України), тобто, якщо процесуальний строк почав перебіг під час дії карантину, то його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк, а якщо право на вчинення процесуальної дії в учасника справи виникло під час дії карантину, перебіг процесуального строку починається у день, наступний після закінчення дії карантину, і в повному обсязі, встановленому законом (або судом).

Повне найменування (для юридичних осіб) та ім`я (для фізичних осіб) сторін та учасника справи:

- позивач - керівник Жмеринської місцевої прокуратури, місцезнаходження - м. Жмеринка Вінницької області, вул. Національна, буд.6а, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 02909909;

- відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, місцезнаходження - м. Вінниця, вул. Келецька, буд.63, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 39767547;

- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Довжок Шаргородського району Вінницької області, житель АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України - серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Шаргородська районна державна адміністрація Вінницької області, місцезнаходження - м. Шаргород Вінницької області, вул. Героїв Майдану, буд.224, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 04051218.

Повне судове рішення складено 02.07.2020 року.

Суддя: