Постанова

від 23.06.2020 по справі 905/633/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 905/633/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгівельна фірма "Укрметекспорт" на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2019 (головуючий - Курило Г. Є., судді Зекунов E. В., Харакоз К. С.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 (головуючий - Ільїн О. В., судді Дучал Н. М., Сіверін В. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгівельна фірма "Укрметекспорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ СТІЛ",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Басенко Катерини Миколаївни,

про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 120 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39279753 від 19.01.2018 року державного реєстратора.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгівельна фірма "Укрметекспорт" (далі - ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт", Товариство, Іпотекодавець) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав та предмета позову від 01.07.2019) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ СТІЛ" (далі - ТОВ "АЙ СТІЛ", Кредитор, Іпотекодержатель) про: 1) визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" і ТОВ "АЙ СТІЛ", посвідченого 19.01.2018 приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Басенко Катериною Миколаївною (далі - Басенко К. М.) і зареєстрованого в реєстрі за № 120 (далі - договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, оспорюваний договір); 2) скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39279753 від 19.01.2018 державного реєстратора: приватного нотаріуса Басенко К. М., Краматорський міський нотаріальний округ, Донецька область (далі - рішення держреєстратора від 19.01.2018, оспорюване рішення), на підставі якого було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо державної реєстрації права приватної власності на двоповерхову окремо розташовану будівлю за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Хмельницького Богдана, буд. 11, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 120, виданий 19.01.2018, видавник приватний нотаріус Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Басенко К. М., за ТОВ "АЙ СТІЛ", код ЄДРПОУ: 39447787, номер запису про право власності: 24457933, з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме під час дії мораторію на реалізацію у позасудовому порядку права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки - нерухоме майно, розташоване на території проведення антитерористичної операції, що належить ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" як суб`єкту малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 21, 203, 215, 321, 334, 627 ЦК України, статті 55 ГК України, статей 1, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній до 16.01.2020) та статей 13, 14, 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1)встановлений законом мораторій на реалізацію права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки, що розташований на території проведення антитерористичної операції, не обмежує сторін договору іпотеки в укладанні договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також не передбачає зупинення дій положень ЦК України щодо обов`язковості виконання боржником своїх зобов`язань, забезпечених іпотекою; 2) позивачем не доведено, в чому саме полягає порушення його прав унаслідок укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, навпаки цей договір припиняє зобов`язання Товариства за угодою про взаємні розрахунки від 18.05.2016 (далі - угода від 18.05.2016), укладеною між сторонами; 3) підпис представника ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" (керівника) на оспорюваному договорі та його зміст свідчать про добровільну реалізацію позивачем права власності на нерухоме майно і припинення обов`язків перед Кредитором за угодою від 18.05.2016, з повним усвідомленням правових наслідків такого договору; 4)позивач скористався неефективним способом відновлення порушеного права, тому заявлена позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора не є правильно обраним способом захисту своїх прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій положень статей 16, 203, 215, 321, 627 ЦК України, статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) та статей 5, 236 ГПК України, наголошуючи, що: 1) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статей 36, 37 Закону України ?Про іпотеку? у частині неможливості або можливості реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а також прийняття рішення про державну реєстрацію за іпотекодержателем права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 25.08.2016; 2) суд апеляційної інстанції не врахував викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 і від 07.08.2019 у справі № 823/750/16 правового висновку щодо того, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно; 3) існує необхідність відступити від правової позиції щодо застосування положень статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) у подібних правовідносинах, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, зважаючи на те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України № 1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню (про вказані зміни у законодавстві зазначав представник позивача під час апеляційного перегляду справи, проте суд апеляційної інстанції помилково не звернув на це уваги); 4) запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права Іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, а відтак унеможливлює укладення оспорюваного договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки, що є підставою для визнання зазначеного договору недійсним і скасування рішення держреєстратора від 19.01.2018; 5) внаслідок укладення оспорюваного договору порушено право власності Іпотекодавця на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 25.08.2016, зокрема в частині володіння та користування цим майном.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач і третя особа не подали відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгівельна фірма "Укрметекспорт" на рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 905/633/19 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 12.05.2020.

9. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2020 та від 02.06.2020 розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгівельна фірма "Укрметекспорт" відкладався на 02.06.2020 і на 23.06.2020 з метою дотримання постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", згідно з якою на усій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.06.2020.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. На підставі договору купівлі-продажу від 23.09.1998 № 111, укладеного між ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" і Закритим акціонерним товариством "НКМЗ" (далі - ЗАТ "НКМЗ") на Краматорській універсальній біржі "Примус" і зареєстрованого Краматорським бюро технічної інвентаризації 24.09.1998 за № 549, ЗАТ "НКМЗ" продало, а ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" придбало двоповерхову будівлю, площею 534,3 м 2 , яка розташована по вулиці Богдана Хмельницького, 11 в місті Краматорську.

11. 18.05.2016 між ТОВ "АЙ СТІЛ" і ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" було укладено угоду про взаємні розрахунки, за умовами пунктів 1- 4 якої Товариство визнає свою заборгованість перед ТОВ "АЙ СТІЛ" як правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Віктор енд Віктор Ко Лтд" (договір про відступлення від 18.05.2016 № 1-05/16) за договором купівлі-продажу від 16.02.2015 № 160215 та додатковими угодами до нього на загальну суму 6853822,77 грн. ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" визнає свою заборгованість перед ТОВ "АЙ СТІЛ" як правонаступником ТОВ "Віктор енд Віктор Ко Лтд" (договір про відступлення права № 2-05/16 від 18.05.2016) за договором про надання послуг від 06.08.2015 № 06-08-15/1 на загальну суму 92375,36 грн. ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" зобов`язується сплатити загальну суму заборгованості, що становить 6946198,13 грн, не пізніше 25.11.2016. Датою здійснення оплати заборгованості вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок ТОВ "АЙ СТІЛ". В якості забезпечення виконання своїх обов`язків за даною угодою Товариство на підставі договору іпотеки передає в іпотеку ТОВ "АЙ СТІЛ" об`єкт нерухомого майна - двоповерхову цегляну будівлю загальною площею 534,3 м 2 , розташовану по вулиці Богдана Хмельницького, 11 у місті Краматорську.

12. 25.08.2016 між ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" (Іпотекодавець) та ТОВ "АЙ СТІЛ" (Іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Басенко К. М., зареєстрований у реєстрі за № 2022.

13. Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 2.1 договору іпотеки від 25.08.2016 цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у Іпотекодавця на підставі угоди про взаємні розрахунки від "25" серпня 2016р. (далі - Основний договір), укладеного ним та Іпотекодержателем у простій письмовій формі на суму 6946198,13 грн, з обумовленим в Основному договорі строком повернення боргу до 25.11.2016. В забезпечення виконання зобов`язань за Основним договором Іпотекодавець передає в іпотеку об`єкт нерухомого майна - двоповерхову окремо розташовану будівлю загальною площею 534,3 м 2 , розташовану в місті Краматорськ Донецької області по вулиці Богдана Хмельницького, 11 (далі - Предмет іпотеки). Сторони оцінюють Предмет іпотеки в сумі 6946198,13 грн. Оцінка Предмета іпотеки проведена за згодою сторін з урахуванням ринкових цін та обсягу можливих витрат, пов`язаних з його реалізацією.

14. Пунктом 1.3 договору іпотеки від 25.08.2016 передбачено, що вказана будівля є приватною власністю Іпотекодавця і належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.1998, укладеного Іпотекодавцем та ЗАТ "НКМЗ", зареєстрованого на Краматорській універсальній біржі 23.09.1998 за № 111. Право власності Іпотекодавця зареєстроване Краматорським бюро технічної інвентаризації 24.09.1998, реєстровий № 549. Вказаний договір купівлі-продажу та реєстраційне посвідчення про право власності на Предмет іпотеки передається Іпотекодержателю та повинно бути повернуте Іпотекодавцю у разі належного виконання ним у повному обсязі зобов`язання за Основним договором. Для реєстрації права власності на Предмет іпотеки у відповідності з положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку", цим договором Іпотекодержателю надається право: пред`являти свідоцтво, усно та письмово звертатися, подавати необхідні довідки та документи, у тому числі заяви до установ, підприємств та організацій з питань отримання витягів та інших документів, а також вчиняти інші дії, пов`язані з цим питанням. Цей пункт застосовується в межах Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

15. У розділі 5 договору іпотеки від 25.08.2016 визначено порядок задоволення вимог та звернення стягнення на предмет іпотеки.

16. Відповідно до пунктів 6.1, 8.1 договору іпотеки від 25.08.2016 цей договір вступає в силу з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань за Основним Договором та додатковими угодами до нього. Нерухоме майно, що є Предметом іпотеки, залишається в користуванні Іпотекодавця, який вправі володіти і користуватися ним за цільовим призначенням.

17. Відомості про право власності на предмет іпотеки та обтяження нерухомого майна іпотекою підтверджені Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 31.08.2016 № 67018074).

18. У відповідності до пояснень позивача від 18.09.2019 угода про взаємні розрахунки від 25.08.2016 між сторонами не укладалася, доказів протилежного суду не надано, при цьому факт укладання 18.05.2016 угоди про взаємні розрахунки сторони не заперечують.

19. 19.01.2018 між ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" (Іпотекодавець) та ТОВ "АЙ СТІЛ" (Іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя на підставі статті 36 Закону України "Про іпотеку", який було посвідчено 19.01.2018 приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Басенко К. М. і зареєстровано в реєстрі за № 120.

20. У пунктах 1, 5, 6 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018 сторони погодили, що Іпотекодавець передав у власність Іпотекодержателю, а Іпотекодержатель прийняв від Іпотекодавця і набув право власності на двоповерхову окремо розташовану будівлю загальною площею 534,3 м 2 , розташовану по вулиці Богдана Хмельницького, 11 в місті Краматорську Донецької області, в рахунок виконання зобов`язань Іпотекодавця за угодою про взаємні розрахунки від 25.08.2016, укладеною зі строком повернення боргу до 25.11.2016. Будівля, що розташована по вулиці Богдана Хмельницького, 11 в місті Краматорську Донецької області, є предметом іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Басенко К.М., 25.08.2016, реєстровий номер 2022, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем для забезпечення виконання зобов`язання Іпотекодавця за угодою про взаємні розрахунки, вказаною в пункті 1 даного договору. Іпотекодержатель набуває права власності на будівлю, розташовану по вулиці Богдана Хмельницького, 11 в місті Краматорську Донецької області, за наступною вартістю 6946198,13 грн.

21. Відповідно до пунктів 10, 11 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018 право власності на вищевказану будівлю виникає у Іпотекодержателя з моменту державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на будівлю, що є предметом даного договору.

22. Згідно з рішенням держреєстратора від 19.01.2018 державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Басенко Катерина Миколаївна, Краматорський міський нотаріальний округ, Донецька область розглянув заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 19.01.2018 10:16:15 за реєстраційним номером 26350825, яку подало ТОВ "АЙ СТІЛ" для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна на будівлю з реєстраційним номером 1013818414129, що розташована: Донецька обл., м. Краматорськ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 11, та документи, подані для проведення державної реєстрації прав, керуючись частиною 2 статті 10 Закону України № 1952, пунктом 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на будівлю з реєстраційним номером 1013818414129, що розташована: Донецька обл., м. Краматорськ, вулиця Богдана Хмельницького,11.

23. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 148886721 від 11.12.2018 вбачається, що у якості підстави виникнення права власності відповідача на двоповерхову окремо розташовану будівлю загальною площею 534,3 м 2 по вулиці Богдана Хмельницького, 11 у місті Краматорську Донецької області, у Державному реєстрі зазначено договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, підстава внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39279753 від 19.01.2018.

Позиція Верховного Суду

24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у межах вимог касаційної скарги наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

25. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

26. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

27. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але і визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

28. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків , та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічну правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

29. Відповідно до частин 1, 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

30. Таким чином, статтею 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

31. Згідно з частинами 1, 2 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

32. Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

33. Статтею 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" передбачено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

34. Цей закон є спеціальним, оскільки визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Наведене вбачається зі змісту пункту 3 статті 11 (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

35. Так, згідно з імперативними вимогами статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (в редакції, чинній на момент укладення та виконання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018) протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам-підприємцям) або юридичним особам - суб`єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки) , статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України "Про іпотеку".

36. Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, відноситься місто Краматорськ, у якому розташований предмет іпотеки за договором іпотеки від 25.08.2016.

37. Суди попередніх інстанцій достовірно встановили той факт, що ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" (Іпотекодавець) не відноситься до суб`єктів великого підприємництва у розумінні частини 3 статті 55 ГК України, а тому за суб`єктним складом на іпотечні правовідносини за участю позивача поширюється дія мораторію, запровадженого статтею 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору).

38. Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання комплексного застосування у подібних правовідносинах норм статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" у частині неможливості або можливості реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а також прийняття рішення про державну реєстрацію за іпотекодержателем права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 25.08.2016.

39. Адже у постанові Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 905/3496/16, предметом первісного позову у якій було звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, висловлено правову позицію про те, що можливість реалізації предмета іпотеки зупиняється на період дії Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", але водночас цей Закон не позбавляє іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання боржником зобов`язань та не перешкоджає захисту у судовому порядку порушеного права іпотекодержателя шляхом подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

40. Таким чином, зазначений правовий висновок зроблено Верховним Судом за наслідками комплексного застосування положень статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 41 Закону України "Про іпотеку" (остання регулює відносини примусової реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у ході виконавчого провадження), тоді як шляхом укладення оспорюваного договору сторони реалізували позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку", що свідчить про виникнення спорів у справах № 905/3496/16 і № 905/633/19 з правовідносин, які не є подібними.

41. Водночас, Верховний Суд не може погодитися з передчасним висновком судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позивачем наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на таке.

42. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

43. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

44. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок судів попередніх інстанцій про те, що встановлений Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" мораторій на реалізацію права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки, що розташований на території проведення антитерористичної операції, не обмежує сторін договору іпотеки в укладанні договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також не передбачає зупинення дій положень ЦК України щодо обов`язковості виконання боржником своїх зобов`язань, забезпечених іпотекою.

45. Проте, зазначений помилковий висновок не відповідає змісту імперативних положень статті 9 та пункту 3 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору), які під час дії мораторію не допускають можливості реалізації іпотекодержателем такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

У зв`язку з цим передчасним є висновок суду першої інстанції про те, що норма статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не може бути підставою для задоволення позову про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018.

46. Вказаний висновок судів також не узгоджується з умовами договору іпотеки від 25.08.2016 і договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018.

Так, у порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи залишили поза увагою та не надали належної правової оцінки змісту пункту 5.4 договору іпотеки від 25.08.2016, який, на відміну від оспорюваного договору, містить чітке застереження про можливість застосування позасудового порядку звернення Кредитором стягнення на предмет іпотеки, передбаченого статтею 37 Закону України "Про іпотеку", в межах Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" .

47. Натомість оспорюваний правочин про задоволення вимог іпотекодержателя, який за змістом частини 1 статтею 36 Закону України "Про іпотеку" має похідний характер від іпотечного договору, всупереч імперативних приписів статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не містить положень щодо відстрочки до завершення проведення антитерористичної операції реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що може свідчити про його недійсність з огляду на реалізацію Іпотекодержателем відповідного права шляхом проведення державної реєстрації права власності на іпотечне майно у день укладення оспорюваного договору.

48. Зважаючи на викладене касаційна інстанція не бере до уваги суперечливий висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що сама по собі наявність підпису представника позивача (керівника) на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, зміст договору, свідчить про добровільну реалізацію свого права власності на нерухоме майно та припинення обов`язків позивача перед відповідачем за угодою про взаємні розрахунки, з повним усвідомленням правових наслідків такого договору.

49. Відповідно до частин 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

50. Ураховуючи зазначені положення чинного цивільного законодавства, Верховний Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність порушення прав Іпотекодавця внаслідок укладення оспорюваного договору, за умовами якого було припинено зобов`язання Товариства за угодою про взаємні розрахунки від 25.08.2016, оскільки скаржник правильно зазначив, що внаслідок укладення оспорюваного договору порушено право власності Іпотекодавця на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 25.08.2016, зокрема у частині володіння та користування цим майном.

Наведене відповідає положенням частини 1 статті 9 Закону України "Про іпотеку", за змістом якої іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

51. Крім того суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили та не перевірили тих обставин, чи взагалі укладалася між сторонами угода про взаємні розрахунки від 25.08.2016, у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" за якою було укладено договір іпотеки від 25.08.2016 та оспорюваний договір, позаяк сторони не заперечують факт укладання іншого договору - угоди про взаємні розрахунки від 18.05.2016.

52. Таким чином, усупереч вимог статей 86, 269, 282 ГПК України місцевий та апеляційний господарські суди належним чином не спростували доводи позивача про те, що запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права Іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, а відтак унеможливлює укладення оспорюваного договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки, що є підставою для визнання зазначеного договору недійсним і скасування рішення держреєстратора від 19.01.2018.

53. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018 є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

54. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

55. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи у частині позовних вимог про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018 неправильно застосували норми матеріального права (статті 203, 215, 319, 321 ЦК України, статті 36, 37 Закону України "Про іпотеку", стаття 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"), а заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), дістала підтвердження під час касаційного провадження, то Верховний Суд вбачає достатні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій та передачі справи в цілому на новий розгляд до Господарського суду Донецької області, оскільки позовна вимога про скасування рішення держреєстратора від 19.01.2018 має похідний характер від позовної вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018, так як згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності ТОВ "АЙ СТІЛ" на двоповерхову окремо розташовану будівлю загальною площею 534,3 м 2 по вулиці Богдана Хмельницького, 11 у місті Краматорську Донецької області, у Державному реєстрі зазначено саме оспорюваний договір.

56. У свою чергу, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, пред`явивши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора, Товариство скористалося неналежним і неефективним способом захисту своїх прав, з огляду на таке.

57. Відповідно до частини 4 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час подання позову) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

58. Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, набутого в позасудовому порядку (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц).

59. Апеляційний суд, ухвалюючи постанову від 05.02.2020, послався на висловлену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц правову позицію про те, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (яке оспорюється у даній справі) із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому після внесення такого запису скасування рішення державного реєстратора не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача. За певних умов таким належним способом захисту права могло б бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній до 16.01.2020).

60. Водночас при вирішенні спору апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній до 16.01.2020), відповідно до якого записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

61. Проте колегія суддів вважає наведені посилання та висновки суду апеляційної інстанції помилковими, такими, що не відповідають чинному законодавству в сфері реєстрації речових прав і не можуть призвести до відновлення порушеного права, з огляду на наступне.

62. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

63. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

64. Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав , державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

65. Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

66. Таким чином, колегія суддів вважає, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем вказаного способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

67. Крім того Верховний Суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

68. За таких обставин касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника про те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України № 1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню (про вказані зміни у законодавстві зазначав представник позивача під час апеляційного перегляду справи, проте суд апеляційної інстанції помилково не звернув на це уваги).

69. Разом з тим колегія суддів відхиляє необґрунтоване твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 і від 07.08.2019 у справі № 823/750/16 правового висновку про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно, оскільки, по-перше, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання , а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

По-друге, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

70. З огляду на вищенаведене, касаційна інстанція зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У даному випадку спір пов`язаний з реалізацією Іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки, процедура якої передбачає їх здійснення лише за участі нотаріуса (державного чи приватного) або державного реєстратора, дії якого оскаржуються опосередковано через неправомірність дій Іпотекодержателя, а тому суд першої інстанції під час вирішення спору керувався наведеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц правовими висновками щодо застосування у подібних правовідносинах частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020).

71. Разом з тим, зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваної постанови матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, касаційна інстанція вважає, що наразі відсутні підстави для застосування апеляційним судом до спірних правовідносин у цій справі, які не є подібними з відносинами у справах № 823/2042/16 і № 823/750/16, норми частини 2 статті 26 Закону України № 1952, яка вже втратила свою чинність.

72. З цих же мотивів колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про необхідність відступу від правової позиції щодо застосування положень статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) у подібних правовідносинах, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, оскільки неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України № 1952) виключає їх подібність.

73. Отже, інші наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає необхідність скасування оскаржуваних рішення і постанови саме з цих підстав.

74. Однак з огляду на те, що скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, оскаржувані рішення і постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

76. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають положенням статей 74, 76-79, 86, 236, 269, 282 ГПК України.

77. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

78. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

79. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

80. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

81. Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Висновки про застосування норм права

82. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних іпотечних правовідносин положення статті 9 і пункту 3 статті 11 (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (в редакції, чинній на момент укладення та виконання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018) необхідно застосовувати таким чином:

"Згідно з імперативними вимогами статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (в редакції, чинній на момент укладення та виконання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.01.2018), який є спеціальним Законом, протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить юридичним особам - суб`єктам малого і середнього підприємництва (ТОВ "ЗТФ "Укрметекспорт" як іпотекодавець до них відноситься) та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки). Зазначені норми під час дії мораторію не допускають можливості реалізації іпотекодержателем такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тоді як оспорюваний правочин про задоволення вимог іпотекодержателя не містить положень щодо відстрочки реалізації іпотекодержателем права на набуття права власності на предмет іпотеки до завершення проведення антитерористичної операції.

Водночас, запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а відтак унеможливлює укладення оспорюваного договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки".

83. У свою чергу, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних правовідносин державної реєстрації права власності на предмет іпотеки та з огляду на необхідність визначення належного і ефективного способу захисту прав власника нерухомого майна положення пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) необхідно застосовувати таким чином:

"На відміну від частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2)судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак відсутні підстави для застосування позивачем вказаного способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Наведений висновок узгоджується з положеннями пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", за змістом якого виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Розподіл судових витрат

84. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгівельна фірма "Укрметекспорт" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 905/633/19 скасувати.

Справу № 905/633/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков