Рішення

від 02.07.2020 по справі 320/5975/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2020 року м. Київ № 320/5975/18

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом громадської організації Правозахисне бюро Ми - є!

до до Чернівецької обласної ради

про про визнання протиправними дій

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадська організація Правозахисне бюро Ми - є! з позовом до Чернівецької обласної ради про визнання протиправними дій Чернівецької обласної ради по зверненню до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України про захист інституції сім`ї в Україні як таких, що є підбурюванням до дискримінації (прямої та непрямої) за ознаками сексуальної орієнтації, та утисками; визнання протиправним та скасування рішення Чернівецької обласної ради Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VII скликання до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні за №73-22/18 від 23.05.2018 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 28.11.2019 (вх. №32979/19 від 28.11.2019)).

Позов мотивовано протиправністю дій відповідача по зверненню до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України про захист інституції сім`ї в Україні, як таких, що є підбурюванням до дискримінації (прямої та непрямої) за ознаками сексуальної орієнтації та утисками, з огляду на дискримінаційний характер закликів відповідача, спрямованих на фактичне обмеження передбачених статтями 34 і 39 Конституції України та статтями 10 і 11 Конвенції права на свободу вираження поглядів та свободу мирних зібрань за ознакою сексуальної орієнтації, та протиправністю рішення Чернівецької обласної ради Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VII скликання до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні , прийнятого за відсутності повноважень обласних рад на звернення до органів державної влади в інтересах невизначеного кола осіб.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про безпідставність тверджень позивача щодо протиправності дій Чернівецької обласної ради зі звернення до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, з огляду на закріплену в Конституції України гарантію права відповідача на звернення до органів державної влади на рівні з іншими особами, наголошено на відсутності порушення Чернівецькою обласною радою вимог Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , оскільки звернення відповідача до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України не містить будь-яких закликів до обмеження прав людини та ознак підбурювання до дискримінації, які призводять до порушення прав сексуальних меншин, а також наголошено на відсутності порушених прав, інтересів та свобод позивача внаслідок дій Чернівецької обласної ради зі звернення в межах свої повноважень до органів державної влади.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 провадження у справі зупинялось до отримання судом висновку експерта за результатами експертизи, призначеної ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2019.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 про зупинення провадження у справі та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 призначено експертизу у справі, проведення якої доручено Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, провадження у справі зупинено до отримання результатів проведеної експертизи.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 про призначення експертизи та зупинення провадження у справі скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 відмовлено в задоволенні клопотання Чернівецької обласної ради про закриття провадження у справі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 про відмову в задоволенні клопотання Чернівецької обласної ради про закриття провадження у справі залишено без змін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 задоволено заяву представника відповідача про відвід судді Терлецької О.О.

Відповідно до розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 №390 Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи №320/5975/18 , справу передано на повторний розподіл між суддями. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2019 дану справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 справу прийнято до провадження суддею Київського окружного адміністративного суду Колесніковою І.С. та призначено до розгляду у підготовчому провадженні.

У підготовчому засіданні 22.01.2020 протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі громадської організації Громадянський рух Всі разом! в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Крім того, протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 02.03.2020 представником позивача позовні вимоги підтримано, додаткових аргументів в обґрунтування позовних вимог, відмінних від доводів позовної заяви та заяви про зміну предмету позову, представником не наведено.

Представником відповідача проти позову заперечено, наголошено на відсутності доказів порушення прав позивача оскаржуваними діями та рішенням Чернівецької обласної ради, зазначено про спростування факту порушення відповідачем будь-яких прав, свобод та інтересів позивача висновком експерта Ради науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В.М. Корецького НАН України.

На підставі поданих представниками сторін письмових клопотань про розгляд справи в порядку письмового провадження, судом вирішено продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Громадська організація Правозахисне бюро Ми -є! , ідентифікаційний код 41591439, місцезнаходження: 07540, Київська область, місто Березань, вул. Шевченків шлях, 116, квартира 24, зареєстрована 13.09.2017, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №13521020000000610.

Згідно Статуту громадської організації Правозахисне бюро Ми -є! , затвердженого рішенням установчих зборів засновників громадської організації Правозахисне бюро Ми -є! від 11.09.2017, громадська організація Правозахисне бюро Ми -є! (Бюро) є добровільним об`єднанням фізичних осіб, створеним для задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших інтересів своїх учасників та/або інших осіб, реалізації та захисту прав людини і основоположних свобод (пункт 1.1 Статуту).

Метою створення та діяльності Бюро є утвердження, реалізація та захист прав людини і основоположних свобод, задоволення суспільних та інших інтересів своїх учасників (пункт 2.1 Статуту).

Основними напрямами діяльності Бюро для досягнення його статутної мети є: популяризація міжнародних стандартів прав людини і основоположних свобод, правове просвітництво та освіта; вжиття заходів щодо запобігання та протидії дискримінації, інцидентів та/або злочинів на ґрунті нетерпимості; утвердження, допомога у реалізації та захисті прав людини і основоположних свобод для вразливих груп суспільства, зокрема, але не виключно, лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерних людей, осіб, які живуть із ВІЛ.; правова допомога, яка спрямована на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення; збір інформації про факти порушень прав людини та основоположних свобод і правову ситуацію в Україні в контексті чинного законодавства України та міжнародних зобов`язань у сфері прав людини та основоположних свобод; сприяння доведенню інформації про стан прав людини та основоположних свобод в Україні до відома своїх учасників, органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, Установ, організацій різних форм власності, міжнародних органів та організацій, а також широкого кола громадськості; пошук та застосування форм ефективної участі громадськості в законотворчому процесі з питань, що пов`язані із захистом прав людини та основоположних свобод, надання максимального сприяння законодавчим та виконавчим органами, органам місцевого самоврядування щодо утвердження прав людини і основоположних свобод (пункт 2.2 Статуту).

Для здійснення своєї мети та реалізації напрямків діяльності Бюро має право, зокрема: бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх учасників чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування, надавати інші види правової допомоги; вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати мету своєї діяльності; ідейно та організаційно підтримувати інші об`єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні та веденні їх діяльності; брати участь в організації і фінансуванні, а також самостійно проводити конференції, фестивалі, семінари, конгреси, круглі столи, прес-конференції, форуми, збори, громадські слухання, навчальні (освітні) курси, школи, лекції, симпозіуми, з`їзди та інші публічні заходи, пов`язані зі статутною діяльністю Бюро, із залученням представників громадськості, органів державної влади та місцевого самоврядування, експертів із різних галузей суспільного життя, у тому числі міжнародних, отримувати допомогу у вигляді коштів або майна, що надходить безоплатно у вигляді безповоротної фінансової допомоги, пожертв, грантів та самостійно вирішувати питання про їх використання відповідно до положень цього Статуту та законодавства України; звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами клопотаннями), скаргами; проводити громадські дослідження з дотримання прав людини та основоположних свобод, здійснювати громадський аналіз проектів законів та інших нормативно-правових актів; проводити громадські розслідування порушень прав людини та основоположних свобод (пункт 2.3 Статуту).

Депутатами Чернівецької обласної ради на 22-й позачерговій сесії Чернівецької обласної ради VII скликання прийнято звернення до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні в якому висловлено прохання: 1) зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України, у якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки; 2) вилучити словосполучення сексуальна орієнтація і ґендерна ідентичність з Кодексу законів про працю України та з інших законів, законопроектів і урядових документів, як такі, що несуть виключно ідеологічне та антинаукове навантаження, та не допустити включення цих словосполучень у нові закони та нормативно-правові акти; 3) надати відповідні доручення Міністерствам та відомствам, якими було ініційовано прийняття Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року , аби переглянути окремі пункти Плану дій і скорегувати їх відповідно до національних інтересів. Зокрема, видалити наступні пункти: пункт 39 підпункт 5; пункт 64; пункт 105 підпункти 1, 3, 6, 7, 8 і 9; пункт 107 підпункт 9; пункт 121 підпункт 8, як такі, що руйнують інститут української сім`ї; 4) припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської конвенції); 5) виключити з регуляторних правових актів у освітній сфері та з текстів підручників норми і положення про статеве виховання, що ставлять за мету подолання гендерних стереотипів ; 6) заборонити пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, у тому числі у формі так званих маршів рівності , прайдів , гей-парадів , фестивалів квір-культури тощо. Ухвалити Закон України Про заборону пропаганди гомосексуалізму ; 7) створити Міністерство у справах сім`ї або запровадити інститут Урядового уповноваженого з питань сім`ї. На відповідні посади призначити людей, які відомі своєю відданістю справі захисту інтересів сім`ї та моральності в українському суспільстві; 8) зупинити процес внесення змін до Конституції України та інших нормативно-правових актів в частині викривлення дефініцій сім`ї, шлюбу, батьківства, материнства й дитинства.

Рішенням Чернівецької обласної ради від 23.05.2018 №73-22/18 Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VII скликання до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні вирішено підтримати звернення депутатів Чернівецької обласної ради VII скликання до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні та надіслати його за належністю.

Вважаючи протиправними дії та рішення Чернівецької обласної ради щодо звернення до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України про захист інституції сім`ї в Україні, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Розділом ХІ Конституції України визначено, зокрема, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (частини перша, третя статті 140).

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (стаття 144).

Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом (стаття 146).

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі по тексту - Закон №280/97-ВР).

Статтею 1 Закону №280/97-ВР визначено, зокрема, що територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр; представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Приписами статті 2 Закон №280/97-ВР визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно частини другої статті 10 Закон №280/97-ВР, обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до статті 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Повноваження сільських, селищних, міських рад визначено Главою 1 Розділу ІІ Закону №280/97-ВР.

Згідно статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Системний аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що представницькі органи місцевого самоврядування (ради) наділені правом прийняття управлінських актів у формі рішень виключно в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України, Законом №280/97-ВР та іншими законами. При цьому такі рішення приймаються в інтересах територіальної громади та від її імені.

Вказаний висновок суду кореспондує з одним із основоположних принципів правового порядку, закріпленого в статті 19 Конституції України, згідно якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічні за змістом положення визначено статтею 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Крім того, у своєму рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Згідно приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Оцінюючи рішення Чернівецької обласної ради Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VII скликання до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні за №73-22/18 від 23.05.2018 та дії відповідача щодо прийняття зазначеного рішення в контексті завдань та основних засад адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що вказане рішення прийнято Чернівецькою обласною радою не на підставі та не у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, без використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

До такого висновку суд дійшов в зв`язку з тим, що суть спірного рішення зведено до підтримання звернення депутатів Чернівецької обласної ради до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні.

Втім, як убачається зі змісту звернення депутатів Чернівецької обласної ради до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні, вказаним зверненням не вирішується будь-якого питання місцевого значення, зазначені у зверненні питання не пов`язані передусім з життєдіяльністю чи спільними інтересами територіальних громад сіл, селищ та міст Чернівецької області, з огляду на відсутність у зверненні відомостей про відношення піднятих у зверненні питань до питань саме місцевого значення.

Відтак, прийняття відповідачем спірного рішення поза межами своїх повноважень та не з тією метою, з якою це повноваження надано, є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення.

Щодо прийняття оскаржуваного рішення з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні від 0 6.09.2012 № 5207-VI, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; підбурювання до дискримінації - вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками.

Частиною другою статті 6 зазначеного Закону встановлено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Приписами частини першої статті 10 вказаного Закону визначено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у рамках здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції запобігає будь-яким формам дискримінації та здійснює заходи щодо протидії дискримінації, а саме: здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин, зокрема у приватній сфері; надає висновки у справах про дискримінацію за зверненням суду.

На ухвалу Київського окружного адміністративного суду щодо надання висновку про дискримінацію Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини надано висновок у справі №320/5975/18 про дискримінацію, згідно якого рішення Чернівецької обласної ради від 23.05.2019 №73-22/18 є таким, що місить ознаки підбурювання до дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності й порушує права громадян, зокрема на свободу, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, збиратися мирно, проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, які закріплені міжнародним, національним законодавством.

Отже, з огляду на зазначений висновок Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суд констатує, що рішення Чернівецької обласної ради Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VII скликання до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо захисту інституції сім`ї в Україні за №73-22/18 від 23.05.2018 прийнято з порушенням статті 6 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні з огляду на наявність у вказаному рішенні ознак підбурювання до дискримінації. Відповідно, дії Чернівецької обласної ради по зверненню до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України про захист інституції сім`ї в Україні також носять ознаки підбурювання до дискримінації.

При цьому суд не бере до уваги в якості доказу висновок науково-правової експертизи щодо відповідності дій Чернівецької обласної ради чинному законодавству України з питань звернення до вищих органів державної влади, проведеної відповідно до Закону України Про наукову і науково-технічну експертизу , затверджений 07.02.2020 головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України д.ю.н. Н.М. Пархоменко, оскільки вказаний висновок зводиться до правової оцінки спірного рішення та дій відповідача, що фактично є завданням адміністративного судочинства та має бути здійснено судом під час судового розгляду адміністративної справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Згідно приписів статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України , позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша).

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга).

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право (частина третя).

Згідно статті 1 Закону України Про громадські об`єднання від 22.03.2012 №4572-VI, громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Перелік прав громадського об`єднання наведено у статті 21 зазначеного Закону. Зокрема, для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право: вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об`єднання та важливих питань державного і суспільного життя; проводити мирні зібрання; здійснювати інші права, не заборонені законом. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи має право: бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; засновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) засоби масової інформації; брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об`єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності.

Конституційним Судом України у Рішенні №12-рп/2013 від 28.11.2013 висловлено правову позицію згідно якої громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Як встановлено судом, пунктом 2.3 Статуту громадської організації Правозахисне бюро Ми -є! передбачено право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх учасників чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах.

Втім, за висновком суду, для підтвердження прав на представництво позивачу необхідно визначити конкретну особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, та надати документи, які підтверджують членство цієї особи у громадській організації.

Доводами на користь цієї позиції є зміст принципу диспозитивності при захисті особою своїх прав закріплений у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Водночас, звертаючись до суду з позовом громадська організація Правозахисне бюро Ми - є! не визначила особу на захист прав, свобод та інтересів якої подано цей адміністративний позов.

Відтак, з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, що виключає можливість задоволення адміністративного позову.

Отже, враховуючи проаналізоване судом правове регулювання спірних відносин, зважаючи на встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач - громадська організація Правозахисне бюро Ми -є! (ідентифікаційний код 41591439, місцезнаходження: 07540, Київська область, місто Березань, вул. Шевченків шлях, 116, квартира 24).

Відповідач: - Чернівецька обласна рада (ідентифікаційний код 25081241, місцезнаходження: 58000, м. Чернівці, вул. Михайла Грушевського, 1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 02 липня 2020 року.