Постанова

від 02.07.2020 по справі 560/92/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/92/20

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Кузьменко Л.В.

02 липня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьменко Л.В.

суддів: Франовської К.С. Совгири Д. І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (рішення ухвалене суддею Тарновецьким І.І. 16 березня 2020 року в м.Хмельницький в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дунаєвецької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Дунаєвецької міської ради від 21.11.2019 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2.00 га для ведення селянського господарства, ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Дунаєвецьку міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2.00 га, кадастровий номер 6821885300:05:013:2002 для ведення селянського господарства;

- стягнути з Дунаєвецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 гривень;

- стягнути з Дунаєвецької міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 30000 гривень.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Дунаєвецької міської ради, які полягають в утриманні від прийняття конкретного рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2.00 га для ведення селянського господарства.

Зобов`язано Дунаєвецьку міську раду повторно внести на розгляд сесії ради заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту села Іванківці (Дунаєвецької об`єднаної територіальної громади), та вирішити її шляхом прийняття рішення Дунаєвецької міської ради відповідно до порядку, передбаченого ст. 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти вимог позову - відмовлено.

Встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, позивач оскаржив його в апеляційну порядку. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що бездіяльність з боку відповідача зумовила приниження його гідності та завдала моральних страждань.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому представник Дунаєвецької міської ради заперечує проти доводів наведених в апеляційній скарзі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 11 травня 2019 року позивач звернувся до міського голови Дунаєвецької міської ради із письмовою заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дунаєвецької міської ради орієнтовною площею 2,00 га. До заяви додано: копія паспорта, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи, графічні матеріали.

Листом від 27 червня 2019 року №1436/02.08-20 Дунаєвецька міська рада повідомила позивача, що його заява розглянута 21 червня 2019 року на черговій сесії міської ради, а також повідомлено, що за результатом розгляду рішення не було прийнято.

З такими діями Дунаєвецької міської ради позивач не погодився, оскаржив їх судовому порядку.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.09.2019 по справі №560/2105/19, визнано протиправними дії Дунаєвецької міської ради щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 11 травня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 га. для ведення селянського господарства з кадастровим номером 6821885300:05:013:2002. Зобов`язано Дунаєвецьку міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Дунаєвецької міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 травня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 га. для ведення селянського господарства з кадастровим номером 6821885300:05:013:2002 та прийняте одне з рішень передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.09.2019 по справі №560/2105/19 відповідачем повторно внесено заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами на розгляд сесії міської ради, та відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, підготовлено проект рішення міської ради Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 , який погоджено начальником юридичного відділу апарату виконавчого комітету міської ради. Зазначений проект рішення було оприлюднено на офіційному сайті міської ради 25 жовтня 2019 року.

07 листопада 2019 року міським головою прийнято Розпорядження про скликання чергової сесії Дунаєвецької ради VII скликання № 418/2019-р. 07 листопада 2019 року.

Питання Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 , згідно з протоколом шістдесят першої сесії міської ряди VII скликання від 21 листопада 2019 року, внесено до порядку денного вищезазначеного пленарного засідання за № 77. Після обговорення даного питання, міським головою винесено на голосування, як рішення сесії, за основу та вцілому. З результатом голосування: за - 10, проти - 1, утримались - 12, не голосували - 4 , рішення не прийняте.

Позивач не погодившись із такими діями відповідача звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того що Дунаєвецькою міською радою не дотримано приписів, передбачених ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України, а саме за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 не прийнято конкретного рішення як то про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Фактично заява позивача залишилась невирішеною.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 30000 гривень та моральної шкоди в розмірі 20000 гривень, суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні, оскільки дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про завдані йому душевні страждання та підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і завданими позивачеві від цього матеріальної та моральної шкоди.

Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково з огляду на таке.

У ст. 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних відносин) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В силу положень ч.2 ст.1167 ЦКУ моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Як вбачається з положень ст.23 ЦК України та Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральної шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ завданих незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Судами встановлено, що моральна шкода завдана позивачу діями відповідача полягає у розчаруванні, відчутті несправедливості, тривалої невизначеност. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Згідно з абзацом 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною 5 ст. 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Отже, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Разом із цим, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які посприяли негативним змінам у його житті. В підтвердження того, що позивачу заподіяно моральну шкоду у відповідному розмірі суду не надано жодних доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога щодо стягнення коштів за завдану моральну шкоду є необґрунтованою, оскільки позивачем не доведено настання хоча б одного із негативних наслідків, про які йдеться у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України, також не доведено того, що моральна шкода заподіяна у відповідному розмірі, тому суд правильно відмовив у її задоволенні.

З висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди колегія суддів не погоджується з таких підстав.

Матеріальна шкода, завдана відповідачем позивачу, за змістом позовних вимог полягає в неодержаному доході (упущеній вигоді). Позивач зазначає, що в зв`язку з несвоєчасною передачею землі для користування, він втратив можливість звершити посівну і отримати врожай. Враховуючи рентабельність зернових культур в Дунаєвецькому районі вважає, що на 2,00 га землі ним недоотримано 30000 грн.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 14 червня 2017 року, відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, колегія суддів вважає, що вимогу про стягнення матеріальної шкоди необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених ст.19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ч. 3 ст. 319 КАС України визначено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди в сумі 30000 грн скасувати, провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дунаєвецької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди в сумі 30000 грн скасувати, провадження в справі в цій частині позовних вимог закрити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Роз`яснити позивачу його право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства для захисту майнових прав.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 02 липня 2020 року.

Головуючий Кузьменко Л.В. Судді Франовська К.С. Совгира Д. І.