Ухвала

від 03.07.2020 по справі 280/4337/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 280/4337/18

адміністративне провадження № К/9901/15421/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Гусака М.Б.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області (правонаступник Головного управління ДФС у Запорізького області) на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Запорізькій області від 18 вересня 2018 року № 0014641401, № 0014621401, № 0014651401, № 0014631401.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 18 вересня 2019 року №0014641401, в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним зобов`язанням у розмірі 795425,00 грн. та штрафними санкціями 198 856,33 грн.; №0014621401, яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 38758,00 грн. та штрафними санкціями 9689,50 грн.; №0014651401, яким встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду у розмірі 18685 грн.; №0014631401, яким визначено суму завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 117 626 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, яку ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року залишено без руху, з підстав відсутності документа про сплату судового збору.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року продовжено строк усунення недоліків апеляційної скарги Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року повернуто апелянту.

29 січня 2020 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області повторно подано апеляційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишено без руху, з наданням апелянту строку для усунення недоліків шляхом подання вмотивованої заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням інших поважних підстав його пропуску.

На виконання вимог ухвали апелянтом до суду подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Клопотання обґрунтовано тим, що з апеляційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року звертався, апеляційна скарга була подана у встановлений статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України строк, однак апеляційним судом скарга була повернута апелянтом у зв`язку з не сплатою судового збору. Крім того, вказував про відсутність у нього можливості сплатити судовий збір, а також те, що ним вживались заходи для здійснення сплати судового збору, оплативши судовий збір повторно подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив із того, що невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення апеляційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику апеляційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

23 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області (правонаступник Головного управління ДФС у Запорізького області) на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому скаржник зазначає, що ситуація з обмеженим фінансування судового збору унеможливлювала реалізацію права на апеляційне оскарження рішення суду у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, згідно з частиною другою ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення апеляційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику апеляційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Таким чином, подана Головним управлінням ДПС у Запорізькій області касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області (правонаступник Головного управління ДФС у Запорізького області) на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

М.Б. Гусак