Постанова

від 04.12.2019 по справі 2-5827/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 2-5827/11

провадження № 61-28907св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

стягувач - Публічне акціонерне товариство Родовід Банк ,

боржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Людмила Володимирівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Родовід Банк , подану уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Родовід Банк Шевченком Андрієм Миколайовичем, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року, постановлену у складі судді Сливки Л. М., та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Родовід Банк (далі - ПАТ Родовід Банк ) звернулося зі скаргою на дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Л. В., боржник - ОСОБА_1 .

Скаргу мотивувало тим, що 8 липня 2012 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Родовід Банк заборгованості за кредитним договором.

16 січня 2017 року ПАТ Родовід Банк звернулось до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області із заявою про відкриття виконавчого провадження.

30 січня 2017 року ПАТ Родовід Банк отримало повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 24 січня 2017 року № 583, винесене старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Л. В.

Підставою для повернення виконавчого документа стягувачу зазначено ненадання стягувачем підтвердження сплати авансового платежу, що є порушенням пункту 8 частини четвертої статті 4 Закону України Про виконавче провадження .

Посилаючись на те, що частиною другою статті 26 Закону України Про виконавче провадження передбачено звільнення від сплати авансового внеску державних органів, до яких відноситься банк, з огляду на те, що 99,99% його статутного капіталу належить державі Україна в особі Міністерства фінансів України, заявник просив визнати незаконними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Л. В. про повернення виконавчого документа стягувачу з винесенням повідомлення про повернення виконавчого документа від 24 січня 2017 року № 583.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що ПАТ Родовід Банк не має статусу державного органу, оскільки державі не належить сто відсотків його статутного капіталу, тому банк від сплати авансового платежу не звільнений.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Родовід Банк відхилено, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2017 року ПАТ Родовід Банк , діючи через уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Родовід Банк Шевченка А. М., подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди не застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 26 Закону України Про виконавче провадження , згідно з якою від сплати авансового внеску звільняються державні органи.

Також вказував на те, що суди безпідставно не врахували тієї обставини, що 99,99% статутного капіталу ПАТ Родовід Банк належить державі Україна в особі Міністерства фінансів України, що є підставою для звільнення його як державного органу від сплати авансового внеску за виконання виконавчого листа.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2011 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ Родовід Банк заборгованість за кредитним договором в сумі 46 655,45 грн, а також 120 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

16 січня 2017 року ПАТ Родовід Банк звернулось до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області із заявою про відкриття виконавчого провадження.

24 січня 2017 року старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Л. В. винесено повідомлення про повернення вказаного виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з підстав невідповідності його вимогам пункту 8 частини четвертої статті 4 Закону України Про виконавче провадження , оскільки стягувач не надав підтвердження сплати авансового платежу.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України Про виконавче провадження у редакції Закону, чинній на час здійснення виконавчого провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 383 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами, передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і оснопололжних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України Про виконавче провадження у редакції Закону, чинній на час здійснення виконавчого провадження, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

У відповідності до статті 15 Закону України Про виконавче провадження сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, які підлягали внесенню стягувачем на окремий небюджетний рахунок і використовувались виконавцем для організації та проведення виконавчих дій.

Рішенням Коституційного Суду України від 15 травня 2019 року

№ 2-р(II)/2019, справа № 3-368/2018(5259/18), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 26 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами.

Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону України Про виконавче провадження обов`язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов`язковості.

Конституційний Суд України наголосив, що держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеними положеннями частини другої статті 26 Закону України Про виконавче провадження правовим регулюванням щодо обов`язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов`язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

За змістом частини першої статті 129 Конституції України та частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою частиною якого є доступ до правосуддя.

З урахуванням наведеного касаційний суд вважає, що виходячи із гарантій, закріплених у статтях 55, 129, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 18 ЦПК України, дії старшого державного виконавця щодо повернення без виконання з мотивів несплати ПАТ Родовід Банк авансового внеску щодо виконання виконавчого листа, виданого 8 липня 2012 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, який був направлений до органу державної виконавчої служби для організації та проведення його виконання, не можуть вважатись правомірними, оскільки перешкоджають доступу стягувачу до належного виконання судових рішень, отже, і доступу до правосуддя.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 688/1619/17-ц (провадження

№ 61-24783св18).

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про задоволення скарги ПАТ Родовід Банк з наведених підстав.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги, касаційний суд стягує з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на користь ПАТ Родовід Банк понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 600 грн. У суді касаційної інстанції ПАТ Родовід Банк витрати у зв`язку з переглядом справи не понесло.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Родовід Банк , подану уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Родовід Банк Шевченком Андрієм Миколайовичем, задовольнити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу Публічного акціонерного товариства Родовід Банк , подану уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Родовід Банк Шевченком Андрієм Миколайовичем, на дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Людмили Володимирівни, задовольнити.

Визнати незаконними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Людмили Володимирівни про повернення стягувачу виконавчого без прийняття виконавчого документа до виконання.

Скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа від 24 січня 2017 року № 583 стягувачу без прийняття до виконання, постановлене старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярмусь Людмилою Володимирівною за виконавчим листом, виданим 8 липня 2012 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

Стягнути з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на користь Публічного акціонерного товариства Родовід Банк судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 600 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов