Постанова

від 01.07.2020 по справі 463/602/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 463/602 / 18

провадження № 61-5512св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Cімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальний заклад Львівської обласної ради Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер ,

третя особа - головний лікар комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер Вісьтак Ярослав Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року у складі судді Нори Н. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним її звільнення з посади завідувача стаціонарного відділення № 2 Обласного комунального шкірно-венеричного диспансеру (далі - ОКШВД); визнати недійсним та скасувати наказ головного лікаря ОКШВД від 02 січня 2018 року № 4-к Про звільнення з роботи ; поновити на роботі у комунальному закладі Львівської обласної ради Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер (далі - КЗ ЛОР ЛОШВД , диспансер) та стягнути за час вимушеного прогулу середній заробіток; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 червня 2012 року вона працювала на посаді завідувача стаціонарного відділення № 2 ОКШВД та за сумісництвом - на 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога госпрозрахункового кабінету; 02 січня 2018 року була незаконно звільнена Головним лікарем ОКШВД на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією установи, скороченням чисельності та штату працівників. Зазначала, що на підставі рішення Львівської обласної ради від 14 лютого 2017 року № 360 до ОКШВД було приєднано КЗ ЛОР ЛОШВД , з цього моменту вона обіймала посаду завідувача стаціонарного відділення № 2КЗ ЛОР ЛОШВД , тому наказ про її звільнення був підписаний неповноважною особою (головним лікарем ОКШВД). 16 грудня 2017 року в медичному закладі було створено Первинну профспілкову організацію ОКШВД Вільної профспілки медичних працівників (далі - Первинна профспілкова організація; профспілка), на установчих зборах її обрали головою профспілки, про що повідомлено керівництво ОКШВД. Проте працедавець не звертався до Первинної профспілкової організації та не отримував згоди на її звільнення. Крім того, у медичному закладі було скорочено лише її посаду завідувача стаціонарного відділення № 2; вважала, що вона має переважне право на залишення на роботі у зв`язку з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. У повідомленнях про наступне вивільнення відповідач не вказував дати звільнення, а запропоновані вакантні посади не відповідали її кваліфікаційно-освітньому рівню та досвіду роботи; крім того, вона не відмовлялася від переведення на іншу посаду. Також відповідач позбавив її права працювати на посаді 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога госпрозрахункового кабінету.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року позов задоволено частково; визнано недійсним та скасовано наказ головного лікаря КЗ ЛОР ЛОШВД від 02 січня 2018 року № 4-к Про звільнення з роботи ; визнано незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновлено на роботі у КЗ ЛОР ЛОШВД ; стягнуто з КЗ ЛОР ЛОШВД на користь ОСОБА_1 середній заробіток на посаді завідувача 2 стаціонарним відділенням за весь час вимушеного прогулу у розмірі 5 983,00 грн; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 5 983,00 грн; у решті вимог відмовлено; стягнено з КЗ ЛОР ЛОШВД на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося без дотримання вимог статті 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ; у зв`язку з поновленням на роботі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дати звільнення до звернення до суду з цим позовом. Позивач 01 червня 2012 року була переведена на посаду завідувача 2 стаціонарним відділенням ОКШВД, тому немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 0,5 ставки лікаря-дерматолога; позивач не надала об`єктивних та документально підтверджених доказів завдання їй у зв`язку зі звільненням моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено; стягнуто з КЗ ЛОР ЛОШВД на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 37 720,00 грн; рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року у частині відмови у відшкодування моральної шкоди - скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким з КЗ ЛОР ЛОШВД на користь ОСОБА_1 стягнуто відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при затвердженні нового штатного розпису відповідач не повідомляв ОСОБА_1 про дату її звільнення, у повідомленнях про скорочення штату не вказував усі наявні вакантні посади; у повідомленні про скорочення штату від 07 грудня 2017 року відповідач не дотримався строку попередження позивача за два місяці про наступне звільнення, запропоновані ОСОБА_1 у цьому повідомленні посади не відповідали її рівню освіти і кваліфікації. Відповідач не проводив фактичних змін в організації виробництва і праці, наслідком якого стало скорочення чисельності або штату працівників, навпаки, збільшував штатну чисельність посад. У результаті об`єднання стаціонарного відділення № 1 з стаціонарним відділенням № 2 працедавець не врахував переважного права ОСОБА_1 на залишення на посаді, оскільки вона очолювала відділення з більшою кількістю хворих. Позивач є головою Незалежної первинної профспілкової організації ОКШВД, проте відповідач не звертався та не отримав згоди виборного органу цієї профспілки щодо розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . У січні 2019 року під час розгляду справи судом апеляційної інстанції Львівська обласна організація Вільної профспілки медичних працівників України та очолювана позивачем Первинна профспілкова організація надали до суду відмови у наданні згоди на звільнення. Суд виходив з того, що відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до ухвалення судом рішення про поновлення її на роботі. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у зв`язку з незаконним звільненням позивачу заподіяно моральну шкоду, після звільнення вона перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом гіпертонічний криз.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер (далі - КНП ЛОР Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер ), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Суд першої інстанції помилково визнав справу малозначною, з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, оскільки справа містить немайнову вимогу, а тому не є малозначною за законом.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження; витребувано справу з Личаківського районного суду м. Львова; зупинено виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди ототожнюють поняття скорочення чисельності та скорочення посад ; у ході реорганізації трудовий колектив КЗ ЛОР ЛОШВД було переведено до ОКШВД, відбулося саме скорочення посади завідувача стаціонарного відділення № 2; перевіркою Головного управління держпраці не встановлено порушень закону під час звільнення ОСОБА_1 . Відповідач належно виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, позивачу у персональних повідомленнях неодноразово повідомлялося про наступне скорочення посади і про вакантні посади за її професією та спеціальністю, своєчасно не обрала однієї із запропонованих посад та без отриманні згоди її неможливо було перевести на іншу роботу. При оцінці переважного права на залишення на посаді, суди не врахували, що у ході реорганізації КЗ ЛОР ЛОШВД два стаціонарні відділення було об`єднано в одне; вищу кваліфікацію та продуктивність для залишення на посаді завідувача стаціонарного відділення мала ОСОБА_2 . Станом на грудень 2017 року ОСОБА_1 була членом двох профспілок; подання з переліком посад, які підлягали скороченню подавалося у вересні 2017 року до профспілкового комітету ОКШВД, працедавець вживав заходів щодо повідомлення профспілкового комітету про майбутнє вивільнення працівників; суди не дослідили питання легалізації Незалежної первинної профспілкової організації ОКШВД, яку очолює ОСОБА_1 ; повідомлення про створення зазначеної профспілкової організації не містило інформації про персональний склад об`єднуваних нею працівників, не відповідало вимогам Примірного положення Про первинну профспілкову організацію - організаційну ланку членства організації Федерації профспілок України , затвердженого постановою Президії Ради ФПУ від 15 листопада 2000 року № П-30-7; у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) інформація про Незалежну первинну профспілкову організацію ОКШВД відсутня; з моменту створення цієї профспілкової організації членські внески до бухгалтерії відповідача не перераховувалися; законом не передбачено отримання згоди вказаної профспілки на звільнення ОСОБА_1 . Суд першої інстанції при відкритті провадження допустив порушення правил територіальної підсудності, справа підлягала розгляду Франківським районним судом м. Львова. Також КЗ ЛОР ЛОШВД у касаційній скарзі зазначає, що справа не є малозначною та підлягає розгляду судом касаційної інстанції, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та виняткове значення для відповідача, оскільки стосується розпорядження бюджетними коштами.

У відзиві, поданому у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року без змін, мотивуючи це тим, що касаційна скарга не містить підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню; відповідачем не обґрунтовано фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики; у доводах касаційної скарги не зазначено жодних порушень судами норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Також вказує на те, що у ході реорганізаціїу КЗ ЛОР ЛОШВД відбулося прийняття працівників ОКШВД, а не переведення; на момент її звільнення штатний розпис КЗ ЛОР ЛОШВД не затверджувався; працедавець не повідомив її про дату запланованого звільнення; продуктивність її праці значно перевищувала продуктивність праці ОСОБА_2 , порівняння якої працедавець на момент вивільнення не проводив; відповідачу було відомо про створення Незалежної профспілкової організації ОКШВД вільної профспілки медичних працівників України, яка була легалізована включенням відомостей до ЄДР та те, що вона є головою цієї профспілки. Позов у цій справі нею було пред`явлено за місцем свого фактичного місця проживання, провадження відкрито з дотриманням правил підсудності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 травня 2000 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду лікаря-дерматовенеролога Львівського обласного шкірвендиспансера, з 02 червня 2003 року переведена на посаду 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога диспансерного відділення, 05 січня 2004 року переведена на 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога диспансерного відділення та 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога господарського кабінету.

01 липня 2012 року ОСОБА_1 переведена на посаду завідувача стаціонарного відділення № 2 ОКШВД.

02 січня 2018 року головним лікарем ОКШВД прийнято наказ № 4-к Про звільнення з роботи , яким ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача стаціонарного відділення № 2 ОКШВД згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 02 січня 2018 року у зв`язку з реорганізацією установи - скорочення чисельності та штату працівників.

ОКШВД повідомив ОСОБА_1 про затвердження нового штатного розпису без повідомлення про дату його введення, та, повідомляючи про наступне скорочення посади і пропонуючи посаду дерматовенеролога, працедавець не повідомив працівника про дату такого вивільнення. При цьому, на заяву ОСОБА_1 адміністрація ОКШВД листом від 12 жовтня 2017 року № 571 відмовилась повідомити заявника про всі вакантні посади (т. 1 а. с. 18, 22).

Аналогічне повідомлення від 30 листопада 2017 року не містить пропозиції всіх вакантних посад та дати вивільнення (т. 1 а. с. 19).

Повідомлення від 07 грудня 2017 року містить пропозиції 8 вакантних посад, включаючи посаду електромонтера ІІ розряду і сторожа, які не відповідають рівню освіти та кваліфікації ОСОБА_1 , не містить дати введення в дію затвердженого штатного розпису та запланованої дати вивільнення працівника.

У день звільнення адміністрація ОКШВД ознайомила ОСОБА_1 з повідомленням від 02 січня 2018 року, в якому проінформовано, що з 11 грудня 2017 року введено в дію новий штатний розпис і що сплив двомісячний строк повідомлення про скорочення посади, яку займала позивач. При цьому ОСОБА_1 запропоновано дві посади лікаря дерматовенеролога, медичного статистика, фельдшера-лаборанта, молодшої медичної сестри (0,5 посади), електромонтера ІІІ розряду (0,5 посади).

З акта від 02 січня 2018 року № 1 вбачається, що попередження про скорочення посади вручене ОСОБА_1 , однак вона відповіла, що їй потрібен час для роздумів.

Відповідно до довідки про списочну чисельність працівників (осіб, на яких заведено трудову книжку) станом на 27 вересня 2017 року по ОКШВД обліковувалось 55,5 штатних одиниці лікаря (т. 1 а. с.162-163).

Довідкою про списочну чисельність працівників (осіб, на яких заведено трудову книжку) станом на 02 січня 2018 року підтверджується, що в диспансері обліковувалось 93 штатних одиниці лікарів, в тому числі 12 грудня 2017 року прийнято 36 осіб (т. 1 а. с. 164-165).

В ОКШВД ІІ стаціонарне відділення (дерматологічне) було об`єднане з І стаціонарним відділенням (венеричне), відтак проводилось звільнення завідувача відділенням.

Згідно з повідомленням від 21 грудня 2017 року адміністрацію Львівського обласного шкірно-венеричного диспансеру повідомлено про створення 16 грудня 2017 року нової первинної профспілкової організації Незалежна первинна профспілкова організація ОКШВД Вільної профспілки медичних працівників України. Голова первинної профспілкової організації ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 15).

Адміністрація КЗ ЛОР ЛОШВД не зверталась як до первинної профспілкової організації - Незалежна первинна профспілкова організація ОКШВД Вільної профспілки медичних працівників України, так і до вищого виборного органу цієї професійної спілки з поданням про дачу згоди на звільнення позивач ОСОБА_1 з роботи.

На виконання вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, суд апеляційної інстанції ухвалою від 27 грудня 2018 року звернувся до первинної профспілкової організації - Незалежної первинної профспілкової організації ОКШВД Вільної профспілки медичних працівників України та до вищого виборного органу цієї професійної спілки - Львівської обласної організації вільної профспілки медичних працівників України із запитом про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача ІІ-м стаціонарним відділенням у КЗ ЛОР ЛОШВД на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.

18 січня 2019 року первинна профспілкова організація ОКШВД Вільної профспілки медичних працівників України прийняла рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача ІІ-м стаціонарним відділенням у КЗ ЛОР ЛОШВД враховуючи порушення трудового законодавства, допущені працедавцем при підготовці та звільненні ОСОБА_1 із вказаної посади, а також з урахуванням відсутності попередньої згоди профспілки (т. 2 а. с. 59-62).

З аналогічних підстав 18 січня 2019 року відмовлено у наданні згоди на звільнення позивачки з посади завідувача ІІ-м стаціонарним відділенням у КЗ ЛОР ЛОШВД і Львівською обласною організацією Вільної профспілки медичних працівників України (т. 2 а. с. 57-58).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Частиною 2 статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Скорочення штату - це зміна штатного розпису у бік зменшення, яка може бути здійснена шляхом ліквідації деяких посад .

При цьому, звільняються працівники, які займали посади, що ліквідуються без можливості згодом прийняти на ці посади інших працівників.

Натомість, чисельність працівників являє собою кількісний склад працівників, тому при скороченні чисельності передбачається зменшення кількості працівників, посади ж залишаються у штатному розписі.

Встановивши, що приймаючи нових осіб на новостворені штатні посади працедавець не проводив фактичних змін в організації виробництва і праці, наслідком яких стало скорочення чисельності або штату працівників, а збільшував штатну чисельність лікарських посад, при цьому такі не були запропоновані ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що адміністрацією ОКШВД при звільненні ОСОБА_1 з посади завідувача ІІ-м стаціонарним відділенням не було дотримано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Відповідно до вимог статті 43 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, перелік яких визначений частиною другою вказаної статті.

Встановивши, що при визначенні кандидатури на вивільнення адміністрація установи порівнювала стаж роботи керівників відділень, однак безпідставно прийшла до висновку про недоцільність порівнювати продуктивність праці таких працівників, а враховуючи те, що більша кількість хворих стаціонарного відділення поступала із шкірними захворюваннями, а саме за профілем ІІ стаціонарного відділення, завідувачем якого була ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при прийнятті рішення щодо звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України працедавцем не було дотримано встановленої законодавством процедури щодо врахування переважного права на залишення на роботі, відповідно порушено вимоги, встановлені статтею 43 КЗпП України.

Суди правильно виходили з того, що при звільненні ОСОБА_1 з посади завідувача ІІ відділення порушено вимоги Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності щодо завчасного повідомлення первинної профспілкової організації про терміни проведення звільнень, а також проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з частиною третьою статті 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Встановивши, що відповідач не вжив заходів, передбачених статтями 40, 49-2 КЗпП України та не дотримався вимог статей 42, 43, 252 КЗпП України стосовно переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а також щодо звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок), суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про незаконне звільнення позивача із займаної посади.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що законом не передбачено отримання згоди Незалежної первинної профспілкової організації ОКШВД Вільної профспілки медичних працівників України та до вищого виборного органу цієї професійної спілки - Львівської обласної організації вільної профспілки медичних працівників України на звільнення ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року зупинено виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання цих судових рішень.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року у незміненій частині та постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 липня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик