Ухвала

від 16.06.2020 по справі 607/1860/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 червня 2020 року

м. Київ

справа № 607/1860/16-ц

провадження № 61-47583св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю.,Гулька Б. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державний заклад Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця , Акціонерне товариство Українська залізниця ,

третя особа - Тернопільська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного закладу Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця (далі - ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця ), Державної адміністрації залізничного транспорту України, третя особа - Тернопільська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за період затримки виконання рішення суду.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 27 березня 2012 року він працював на посаді головного лікаря ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця .

Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 23 липня 2014 року № 1105/ос його звільнено із займаної посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пункту 5.3.11 контракту № 24 за невиконання умов контракту - не забезпечення виконання у встановлені строки законних вимог суб`єктів внутрішнього фінансового контролю залізниці, дію контракту № 24 - припинено.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року у справі № 607/10389/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, Міністерства інфраструктури України, третя особа - Державне територіально-галузеве об`єднання Львівська залізниця , про встановлення факту перебування на посаді на умовах безстрокового трудового договору, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, його поновлено на посаді головного лікаря ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця з 24 липня 2014 року.

Ураховуючи те, що виплата середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не була предметом розгляду у зазначеній вище справі, позивач просив стягнути з ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця середній заробіток у розмірі 83 962,24 грн, за період з 24 липня 2014 року (дати його незаконного звільнення) по 17 липня 2015 року (дата поновлення на посаді).

Оскільки судове рішення про поновлення його на роботі у добровільному порядку Державною адміністрацією залізничного транспорту України, як стороною трудового контракту, не виконано, позивач також просив стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України за час затримки його виконання, за період з 17 липня 2015 року по 23 лютого 2016 року, 51 236,80 грн середньомісячної заробітної плати.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 30 червня 2016 року, занесеною до журналу судового засідання, задоволено клопотання ОСОБА_1 про заміну сторони відповідача у частині позовних вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання судового рішення з Державної адміністрації залізничного транспорту України на Акціонерне товариство Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця ).

У липні 2016 року ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, просив стягнути з АТ Українська залізниця середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у розмірі 86 606,72 грн, за період з 17 липня

2015 року по 27 липня 2016 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 83 962,24 грн, утримавши із ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця податок на доходи фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

Стягнуто з АТ Українська залізниця середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду у розмірі 86 606,72 грн, утримавши з АТ Українська залізниця податок на доходи фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення з ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця на користь ОСОБА_1 6 611,25 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Вирішено питання розподілу судових витрат

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року апеляційну скаргу АТ Українська залізниця задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня

2016 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ Українська залізниця про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду та стягнення судового збору, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення середньої заробітної плати за період затримки виконання рішення суду з АТ Українська залізниця .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ Українська залізниця про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції .

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ Українська залізниця про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд виходив з того, що вирішуючи спір, суди не з`ясували, чи припинено юридичну особу Державної адміністрації залізничного транспорту України відповідно до вимог частини другої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та у зв`язку з цим не встановили коло осіб, які мають нести відповідальність за невиконання рішення суду щодо поновлення позивача на посаді головного лікаря ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця .

У березні та у травні 2018 року ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, просив стягнути з АТ Українська залізниця 232 714,24 грн, за період з 17 липня 2015 року по 08 травня 2018 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 01 серпня 2018 року у задоволенні позов ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ Українська залізниця є неналежним відповідачем за заявленими позивачем вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період з 17 липня 2015 року по 08 травня 2018 року, оскільки моментом переходу прав та обов`язків до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи. Зважаючи на те, що запис про припинення Державної адміністрації залізничного транспорту у Реєстрі на дату розгляду справи відсутній, суд першої інстанцій дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення з АТ Українська залізниця на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час невиконання судового рішення.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня

2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій заявникпросив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину п`яту статті 104 ЦК України, пункт 1 розділу ІІІ Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , частину першу статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не врахували, що затвердження Міністром інфраструктури України, головою та членами комісії з утворення АТ Українська залізниця зведеного передавального акта

від 06 серпня 2015 року, згідно якого до переліку юридичних осіб, правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків яких після реорганізації шляхом злиття переходить до АТ Українська залізниця , внесено Державну адміністрацію залізничного транспорту України, що є документальним закріпленням правонаступництва АТ Українська залізниця . Після створення АТ Українська залізниця реорганізаційні відносини щодо припинення підприємств транспорту, на базі яких утворилося товариство шляхом злиття, залишаються внутрішньогосподарськими відносинами цього товариства і їх подальша динаміка не може впливати на права та інтереси кредиторів.

Зазначаючи про відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи Державної адміністрації залізничного транспорту України, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що відповідно до відомостей з цього ж реєстру юридична особа АТ Українська залізниця зазначена правонаступником Державної адміністрації залізничного транспорту України. Правові висновки щодо правонаступництва АТ Українська залізниця , викладені Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі

№ 910/24431/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/11058/17,

від 21 березня 2018 року у справі № 591/1/16-ц, від 26 березня 2018 року у справі № 757/18979/14-ц, від 31 травня 2018 року у справі № 910/1879/17,

від 20 червня 2018 року у справі № 910/5809/15-г, від 03 липня 2018 року у справі № 910/4425/16, від 10 серпня 2018 року у справі № 910/5955/17.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634св19) за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за касаційною скаргою Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року, з підстав необхідності відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року в справі № 296/2335/16-ц (провадження № 61-16347св19) щодо застосування статей 104, 106, 107 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, Друга судова палата Касаційного цивільного суду виходила з того, що системне тлумачення положень статей 104, 106, 107 ЦК України дозволяє зробити висновок, що при реорганізації юридичної особи шляхом злиття, приєднання та перетворення (універсальне правонаступництво) факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника. У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків на майно (майнові права). Під час такої реорганізації юридичної особи передання майна, прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта (іншого документу, який підтверджує передачу правонаступнику всіх активів та пасивів, прав та обов`язків). Момент переходу прав і обов`язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом завершення реорганізації юридичної особи, тобто внесенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру. Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду 12 грудня 2019 року у справі № 227/1240/17 (провадження № 61-28847свп18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 756/8927/15-ц (провадження № 61-4299св19).

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року у справі

№ 296/2335/16-ц (провадження № 61-16347св19) викладений протилежний за змістом правовий висновок про те, що у разі відсутності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи, підстави для застосування положень частини першої статті 442 ЦПК України є передчасними, оскільки сам по собі наказ про припинення юридичної особи шляхом реорганізації не створює правових наслідків та не є підставою для переходу прав та обов`язків до правонаступника.

У справі, яка переглядається, правовідносини є подібними тим, що є предметом спору у справі № 296/443/16-ц, оскільки вирішення спору, крім іншого, залежить від правильності застосування статей 104, 106, 107 ЦК України.

Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України передбачено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634св19).

Керуючись статтями 252 , 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 607/1860/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця , Акціонерного товариства Українська залізниця , третя особа - Тернопільська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2018 року , до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 296/443/16-ц(провадження № 61-16634св19) за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за касаційною скаргою Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною, і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. І.Усик

Судді: І. А. Воробйова

І. Ю. Гулейков

Б. І . Гулько

В. В. Яремко