Постанова

від 21.01.2021 по справі 607/1860/16-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/1860/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/103/21 Доповідач - Міщій О.Я. Категорія - 311020000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2021 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого - Міщій О.Я.

суддів - Костів О. З., Шевчук Г. М.,

секретар с/з - Іванюта О.М.

з участю - представника позивача ОСОБА_1 -

адвоката Гураля Р.В., представника акціонерного товариства "Українська залізниця" - Тарарука Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/1860/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.08.2018 року за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця", Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (зараз акціонерне товариство "Українська залізниця"), третя особа Тернопільська міська рада про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного закладу Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця , державної адміністрації залізничного транспорту України, третя особа Тернопільська міська рада про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення.

Ураховуючи подану заяву про заміну відповідача та про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути із публічного акціонерного товариства Українська залізниця у його користь середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду в розмірі 232 714,24 гривень за період з 17.07.2015 року по 08.05.2018 року, утримавши із неї податок на доходи фізичних осіб та інші обов`язкові платежі. Правовою підставою для стягнення позивач вказав статтю 236 КЗпП України.

Позов обґрунтовував тим, що рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року визнано незаконним та скасовано наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України №1105/ос від 23.07.2014 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновлено його на посаді головного лікаря Державного закладу Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль ДТГО Львівська залізниця з 24.07.2014 року. Дане судове рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання. Однак, публічне акціонерне товариство Українська залізниця , яке є правонаступником Державної адміністрації залізничного транспорту України, зазначене судове рішення не виконане та його не поновлено на роботі.

Справа судами вирішувалась неодноразово.

Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01.08.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного закладу Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця , публічного акціонерного товариства Українська залізниця , третя особа Тернопільська міська рада про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення, відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09.11.2018 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 серпня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28.10.2020 р. касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 09.11.2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною 1 статті 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового судового розгляду справи.

Отже, перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01.08.2018 року здійснюється апеляційним судом із урахуванням вказівок, які містяться в постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року у вказаній справі.

В апеляційній скарзі, яка подана 27.08.2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01.08.2018 року, постановити нове судове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права (а.с. 78-82 т. 2).

Вказує, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту, тому до ПАТ "Українська залізниця" перейшли всі її права та обов`язки. Позивач посилається на ряд правових позицій щодо правонаступництва, однак суд першої інстанції не дав їм належної оцінки.

15.12.2020 року представник АТ "Українська залізниця" Тарарук Л.Р. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що 26.08.2015 року Кабінет Міністрів України відповідно до розпорядженням № 887/р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів охорони здоров`я у власність (спільну власність) територіальних громад" передав Державний заклад "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" у власність територіальної громади міста Тернополя. На базі майна цього закладу Тернопільською міською радою створено заклад охорони здоров`я комунальної власності. Отже, АТ "Українська залізниця" не мала можливості виконати рішення суду і поновити ОСОБА_1 на попередній роботі у зв`язку з припиненням діяльності Державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця". Крім того, представник відповідача у відзиві зазначив, що ОСОБА_1 пропустив визначений статтею 233 КЗпП України трьохмісячний строк для звернення до суду за вирішенням даного трудового спору. Тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що АТ Українська залізниця не є правонаступником за зобов`язаннями Державної адміністрації залізничного транспорту України, оскільки моментом переходу прав та обов`язків до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи, тоді як у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України, а тому АТ Українська залізниця не є належним відповідачем у справі.

Однак, погодитись з таким висновком суду неможливо.

Судом установлено, що ОСОБА_1 виконував обов`язки головного лікаря ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця на підставі контракту від 01 жовтня 2013 року № 24, укладеного між ним та Державною адміністрацією залізничного транспорту України на термін з 02 жовтня 2013 року по 01 жовтня 2014 року.

Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 23 липня 2014 року № 1105/ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 5.3.11 контракту № 24 за невиконання умов контракту - не забезпечення виконання у встановлені строки законних вимог суб`єктів внутрішнього фінансового контролю залізниці, та припинено дію трудового контракту.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16.07.2015 року, ухваленим у цивільній справі № 607/12747/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, Міністерства інфраструктури України, третя особа - Державне територіально-галузеве об`єднання Львівська залізниця про встановлення факту перебування на посаді на умовах безстрокового трудового договору, скасуванню наказу про звільнення та поновлення на роботі, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13.11.2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу №1105/ос від 23.07.2014 року та поновлення на роботі скасовано. Ухвалено у цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України №1105/ос від 23.07.2014 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря державного закладу Відділкова лікарня станції Тернопіль ДТГО Львівська залізниця з 24 липня 2014 року.

05 серпня 2015 року Тернопільським міськрайонним судом по справі було видано виконавчий лист № 607/12747/14-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря державного закладу Відділкова лікарня станції Тернопіль ДТГО Львівська залізниця , де боржником зазначена Державна адміністрація залізничного транспорту України.

Виконавчий лист було звернуто до виконання через Печерський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Як видно з матеріалів справи, на даний час рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано.

Указані обставини також підтвердили представники сторін в апеляційному суді.

ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за період затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді із Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", визначивши указане товариство відповідачем 2 по справі (т. 1 а. с. 70, 215, 232).

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник позивача зазначив, що державний заклад Відділкова лікарня станції Тернопіль ДТГО Львівська залізниця дійсно в даний час перетворений на комунальне підприємство Тернопільської міської ради, до якого ОСОБА_1 не має претензій.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється у результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною першою статті 56 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб`єкт господарювання (господарська організація) може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Як випливає із зазначених норм, правовий інститут реорганізації регулює відносини, одночасно пов`язані із припиненням тих юридичних осіб, що існують, та створенням нових господарських організацій - правонаступників. При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників.

При реорганізації у формі злиття не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків.

Згідно з положеннями статті 107 ЦК України, якою закріплено порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення, визначено, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу). Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - товариство), управління і розпорядження його майном, визначено Законом України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування .

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Згідно з частиною 9 статті 2 Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування одночасно з прийняттям рішення про утворення Товариства Кабінет Міністрів України формує комісію з утворення Товариства, до складу якої входять представники Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Фонду державного майна України, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, профспілок, що діють у галузі.

Комісія у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту товариства для подання Кабінетові Міністрів України. Зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту.

Розмір статутного капіталу товариства визначається під час його утворення згідно із зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця постановлено утворити Публічне акціонерне товариство Українська залізниця , 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (код згідно з ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Зведений передавальний акт від 05 серпня 2015 року затверджений Міністром інфраструктури України Пивоварським А. М. , головою та членами комісії з утворення Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , створеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця . Із зазначеного акта убачається, що до переліку юридичних осіб, правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків яких після реорганізації шляхом злиття переходить до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця внесено Державну адміністрацію залізничного транспорту України.

Відповідно до запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію АТ Українська залізниця здійснено 21 жовтня 2015 року, згідно зі Статутом АТ Українська залізниця , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735, АТ Українська залізниця є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту (пункти 1, 2 Статуту). Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку.

У постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що статтями 104, 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується.

Подібного за змістом правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20), вказавши про те, що інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації

Законом України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування передбачено, що оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомлення для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання (частина сьома статті 2 цього Закону).

Зазначеною нормою та частиною восьмою статті 2 цього Закону законодавець встановив для кредиторів юридичних осіб, які припиняються шляхом злиття, інші гарантії захисту їх законних прав та інтересів, аніж встановлені статтями 105 і 107 ЦК України. Такий підхід зумовлений унікальним статусом АТ Укрзалізниця для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі цього підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів. Права кредиторів можуть вважатися належним чином захищеними закріпленням в частині шостій статті 2 Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування положень про правонаступництво АТ Укрзалізниця щодо усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Ураховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування АТ Укрзалізниця є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, датою виникнення універсального правонаступництва АТ Укрзалізниця щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року.

Саме такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19).

З огляду на наведене, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про те, що відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України свідчить про те, що правонаступництво не відбулося, та що АТ Укрзалізниця є неналежним відповідачем.

Враховуючи вказане, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що АТ Українська залізниця не є належним відповідачем у даній справі не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

Із змісту заяви про збільшення позовних вимог видно, що ОСОБА_1 , посилаючись на невиконання рішення суду про поновлення його на посаді, просив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" середній заробіток за період затримки виконання судового рішення - з 17.05.2015 року по 08.05.2018 року в розмірі 232 714,24 гривень (а.с. 233 т.1).

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як установлено судом, ОСОБА_1 виконував обов`язки головного лікаря ДЗ ВКЛС Тернопіль ДТГО Львівська залізниця на підставі контракту від 01 жовтня 2013 року № 24, укладеного між ним та Державною адміністрацією залізничного транспорту України на термін з 02 жовтня 2013 року по 01 жовтня 2014 року.

На час набрання законної сили рішенням суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря державного закладу "Відділкова лікарня станції Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" (16.07.2015 року) термін дії контракту закінчився (а.с. 11-14 т. 1). Після закінчення строку дії контракту трудові відносини сторін припиняються згідно п. 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тобто, період стягнення середнього заробіток за затримку виконання судового рішення - з 17.07.2015 року по 08.05.2018 року, який позивач просив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", визначено ОСОБА_1 поза межами укладеного з ним контракту.

Оскільки термін дії контракту закінчився і в розпорядженні суду відсутні докази щодо продовження визначеного сторонами строку трудового договору, працівник, навіть у разі його поновлення на роботі за рішенням суду, підлягає звільненню у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту) за п.2 ч.1 статті 36 КЗпП України.

З огляду на те, що термін дії контракту закінчився 02.10.2014 року, у даному випадку відсутні підстави вважати період з 17.05.2015 року по 08.05.2018 року, який було визначено ОСОБА_1 у позовній заяві, вимушеним прогулом.

Вказане, узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 761/48040/18, від 11.09.2019 року у справі №761/12013/17, що в силу вимог п. 4 статті 263 ЦПК України враховано колегією суддів при вирішенні даного спору.

При таких обставинах у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у зв"язку з тим, що позивач не подав доказів щодо затримки виконання судового рішення та порушення відповідачами права на стягнення середнього заробітку за цей період. Відтак, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що ПАТ "Українська залізниця" є неналежним відповідачем у даній справі не ґрунтується на вимогах цивільно - процесуального закону, тому підлягає до скасування.

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01.08.2018 року слід скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця", ПАТ "Українська залізниця" (зараз АТ "Українська залізниця"), третя особа Тернопільська міська рада про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення - відмовити.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.08.2018 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця", Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"(зараз АТ "Українська залізниця), третя особа Тернопільська міська рада про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови апеляційного суду складено 25.01.2021 року.

Головуючий

Судді